Поняття і види робочих місць, їх раціональна організація 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття і види робочих місць, їх раціональна організація



 

Організація праці - це система науково обґрунтованих заходів, спря­мованих на створення умов раціонального використання робочої сили в процесі виробництва.

Суть організації праці полягає у встановленні порядку побудови тру­дового процесу, який складається з окремих операцій і елементів.

До основних елементів організації праці в колективі відносять:

—поділ і кооперація праці;

—раціональні прийоми і способи праці;

—організація робочого місця і його обслуговування.

В широкому розумінні зміст організації праці включає нормування, створення нормальних умов праці, застосування гнучких форм викорис­тання робочого часу. Трудовий процес здійснюється на конкретному ро­бочому місці, в певному соціальному оточенні.

Важливість раціональної організації робочих місць визначається тим, що на робочому місці людина проводить третину свого трудового життя. Тому основним завданням управління є створення оптимальних робочих місць, які б сприяли ефективній реалізації творчого і фізичного потенціалу працівників, що спільно виконують роботу чи якусь операцію.

Робоче місце - це просторова зона дії, оснащена технічними засобами, в якій здійснюється трудова діяльність працівника або групи працівників.

Слід відрізняти поняття робоча зона і робоче місце, робоча зона — час­тина робочого місця, обмежена крайніми точками досяжності рук чи ніг працюючого із зміщенням на один-два кроки від центру робочого місця.

На робочому місці розмішуються знаряддя, предмети і продукти праці, тому границі робочого місця повинні забезпечити можливість виконання всіх дій технологічного процесу.

Залежності від технологічного процесу всі робочі місця можна розділити на постійні і тимчасові. Постійні робочі місця - це ті, які не

змінюють своє розміщення в просторі. В свою чергу, вони поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі, які є як стаціонарні, так і умовно стаціонарні.

Тимчасові робочі місця характеризуються переміщенням виконавців, засобів, а інколи і предметів праці, властиві працівникам транспорту, ре­монту. Цим робочим місцям властива мобільність.

В залежності від рівня механізації праці виділяють три види робочих місць:

—робочі місця ручної праці, де робота виконується за допомогою різних
ручних знарядь;

—механізовані робочі місця, де працівник управляє робочими маши­нами і механізмами, за їх допомогою змінює предмет праці;

—автоматизовані робочі місця, на яких механізми і автомати викону­ють певні технологічні операції за заданими параметрами, а виконавець
керує ними за допомогою дистанційних пультів,

Залежно від кількості виконавців робочі місця діляться на індивідуальні і колективні; від умов праці розрізняють робочі місця і нормальними умо­вами праці, монотонні, тяжкі та шкідливі.

Робочі місця можуть розміщуватися в приміщенні, на вулиці, висоті та під землею. Вони можуть бути спеціальні й універсальні, сплячі та стоячі.

У всіх випадках характер раціональної організації робочих місць зале­жить від специфічних умов. Проте, можна виділити окремі загальні риси, зумовлені певними основними вимогами при їх організації:

—точне виконання встановленої технології,

—забезпечення споріднення ручних операцій;

—створення на робочому місці умов, які б дозволяли працівнику працювати в найбільш сприятливій позі;

- забезпечити дотримання ВИМОГ ергономіки до робочого місця, предметів праці;

— створити нормативні санітарно-гігієнічні умови праці і комфортність
робочого місця.

Організація робочого місця — це сукупність заходів з питань його пла­нування, оснащення засобами виробництва та раціонального розміщення.

Організація та обладнання робочих місць працівників, створення відповідних умов для їх праці набувають дедалі більшого значення. З кож­ним роком збільшується обсяг оброблюваної інформації, все більше зас­тосовуються засоби механізації та автоматизації робіт, техніка стає склад­нішою (ЕОМ); виникають нові професії тощо. Все це потребує певної організації робочих місць, їх планування, устаткування, створення опти­мальних умов для праці.

Вимоги до організації робочих місць можна згрупувати таким чином: інформаційні, економічні, ергономічні, гігієнічні, естетичні, технічні, організаційні.

Інформаційні вимоги - це комплекс заходів з інформаційного забезпе­чення робочого місця, до яких відносять:

- визначення обсягів і структури інформації, яка надходить на робоче
місце, обробляється на ньому, створюється і передається на інші робочі
місця;

- проектування інформаційних потоків, до системи яких входить ро­боче місце та ін.

Економічні вимоги передбачають таку організацію робочого місця, при якій витрати на його утримання мінімальні, проте достатні для його функціонування.

Ергономічні вимоги сформовані наукою, яка з'явилась порівняно не­давно у зв'язку з новими вимогами виробництва та управління — ергономікою. Вона виникла на межі технічних наук, психології, фізіології та гігієни, і широко використовує дані анатомії, антропометрії, біофізики, токсикології. Ергономіка - галузь науки, яка вивчає функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення для неї опти­мальних умов праці. Все, що оточує працюючу людину, створює її робоче середовище — меблі, приміщення, устаткування, машини, механізми тощо. Знаряддя праці повинні відповідати вимогам ергономіки та бути макси­мально пристосованими до людини, до її фізичної, фізіологічної, естетич­ної природи.

Гігієнічні вимоги - це вимоги до освітлення робочих місць, повітро­обміну, температурного режиму, вологості, шуму та інших факторів сере­довища, які впливають на здоров'я та працездатність працівників.

Естетичні вимоги - це елементи зовнішнього оформлення середови­ща, в якому працює людина, а саме: зовнішній вигляд приміщення та зна­рядь праці, їх кольорова гама, наявність квітів в інтер'єрі тощо.

Технічні вимоги - це науково обґрунтовані параметри знарядь праці, устаткування та проходи до інших робочих місць і т.д.

Організаційні вимоги - процес багатогранний і складний, спрямований на забезпечення оптимального поєднання інтересів учасників виробниц­тва, створення необхідних умов для ефективного функціонування засобів виробництва.

Планування робочих місць здійснюється на основі наявних площ, кількості працівників, нормативу площі на одного працівника і проектно­го обладнання та меблів. Загальна й корисна площа визначається на основі плану, креслень, а кількість працівників — штатним розкладом.

Особливе значення має організація робочих місць управлінського пер­соналу, оскільки вимагає окремих службових кабінетів і раціонального їх розміщення.

Метою раціоналізації робочих місць є: зменшення витрат робочого часу на його обслуговування; забезпечення нормальних умов праці і зменшення

втомлюваності та напруження працівників; найбільш економне викорис­тання площі і підвищення продуктивності праці персоналу. Продуктивність праці прямо пропорційно залежить від організації робочих місць.

Організація праці на підприємстві, робочих місцях - процес ба­гатосторонній складний, спрямований на оптимальневикористання пер­соналу та засобів виробництва.

 

 

Нормування праці

 

Раціональне використання персоналу значною мірою визначається станом нормування праці. Наукове обґрунтування кількості і якості прані є одним із важливих завдань теорії управління персоналом. Науково обґрунтовані норми праці виконують функцію міри її оплати. В обґрунтованих нормах акумулюється ефективність використання техніки, прогре­сивна технологія і раціоналізація організації праці. Науково обґрунтована норма є еталоном того рівня продуктивності прані, який за певних організаційно-технічних умов повинен бути досягнутий кожним пра­цівником. Отже, обґрунтовані норми — основа організації праці, вироб­ництва та заробітної плати. Нормування це процес визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу у сферах діяльності людний.

Для встановлення норм праці потрібне всестороннє і глибоке вивчен­ня всіх елементів трудового процесу, рівня його організації з технічної, економічної і фізіологічної точки зору.

Сутність нормування праці полягає в тому, щоб визначити витрати живої праці на виконання певного виду роботи у конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці.

Нормування праці виступає як засіб встановлення і забезпечення кон­тролю над мірою праці, а через неї над мірою споживання і спрямоване на підвищення продуктивності праці, ефективне використання роботи. Оскільки, будь-який процес праці відбувається н часі, то універсальною мірою кількості живої праці є робочий час, що об'єктивно потрібний на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприят­ливих організаційно-технічних умов.

В умовах підприємств нормування праці виступає:

- базою планово-економічних розрахунків поточного, перспективного, прогнозного характеру;

- вихідною базою обліку витрат і результатів виробництва;

- основою раціональної організації праці, виробництва й оператив­ного управління підприємством;

- засобом встановлення рівноінтенсивних норм праці, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці та оптимального співвідношен­ня між мірою праці та її оплатою.

Під науковим нормуванням розуміють встановлення норм праці для певних умов виробництва при раціональному використанні технічних засобів та інтенсивності праці.

Важливою умовою наукового нормування праці є забезпечення єдності норм на однакові види робіт, що виконуються в ідентичних організаційно-технічних умовах. Згідно з цим принципом норми повинні відповідати кон­кретним умовам виробництва.

Важливим є принцип прогресивності норм, що сприяє впровадженню нової техніки та прогресивних технологій, раціоналізації робочих місць.

В сучасних умовах розвитку економіки використовують такі норми праці і нормативи.

Норма часу — це регламентована величина затрат часу для виробницт­ва одиниці продукції або на виконання одиниці роботи одним чи групою працівників відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах. Ця норма встановлюється в хвилинах, людино-годинах і людино-днях. Норми часу широко застосовуються в будівництві, автотранспорті, на розвантажувальних або навантажувальних роботах.

Норми виробітку - це обґрунтована кількість обсягу роботи, яку пови­нен виконати працівник або група працівників відповідної кваліфікації в певних конкретних умовах, за встановлений час (зміну, годину) і вимірюється в натуральних показниках.

Норма обслуговування — визначена кількість об'єктів (кількість машин, оди­ниць обладнання, працівників), яку повинен обслуговувати один або група працівників відповідної кваліфікації за одиницю часу в конкретних умовах.

Норма керованості - це кількість працівників або підрозділів, що підпорядковані одному або декільком керівникам (директор, його заступ­ник). Різниця норм керованості і норм обслуговування втому, що норми керованості розраховані на регламентацію кількості працівників, якими може керувати один керівник.

Норма чисельності — це обґрунтована кількість виконавців певного професійного складу, які повинні обслуговувати якийсь об'єкт, або вико­нувати увесь запланований обсяг робіт, закріплений за відділом, підрозділом у певних організаційно-технічних умовах.

Норми виробітку, обслуговування і кількості є похідними від норм часу.

Комплексні норми (норми трудомісткості) - це сукупні витрати часу на виконання корисного обсягу робіт у передбачені терміни.

Умовою встановлення науково обґрунтованих норм праці є нормативи.

Нормативи - це розраховані величини затрат робочого часу і трудових ресурсів, на основі яких розраховуються норми праці. Вони класифі­куються залежно від виду нормативів, методів розробки, міри укрупнення і масштабів застосування. Найбільш принципове значення мають вид нормативів і методи розробки.

Застосування нормативів скорочує витрати часу і дозволяє у всіх ви­падках користуватись єдиним методом розрахунку.

Для розрахунку норм праці використовують нормативи часу на підготовчо-заключну, основну, допоміжну й оперативну роботу, норма­тиви часу на організаційно-технічне обслуговування робочого місця, нор­мативи часу на відпочинок і особисті потреби, на перерви, обумовлені технологічним процесом. У централізованому порядку розробляються довідники єдиних і типових норм праці. Єдині норми застосовуються для нормування однакових видів робіт на підприємствах, організаціях однієї або декількох галузей народного господарства, для яких вони призначені. Також мають практичне застосування міжгалузеві і галузеві довідники норм.

Розробка і впровадження обґрунтованих нормативів і норм праці комплексний процес, який ґрунтується на спеціальних методах нормуван­ня.

Метод нормування — сукупність прийомів вивчення й аналізу процесій праці, виміру затрат часу з метою встановлення норм прані і впроваджен­ня їх у виробництво.

Залежно від завдань та способів дослідження всі методи нормування праці поділяють на чотири основні групи:

метод мікроелементного нормування, який ґрунтується на розподілі робіт за сукупністю рухів людини і на кожен із них встановлюються норми
часу;

метод аналітичного нормування, суть якого полягає в класифікації
видів робіт, фотохронометражних спостереженнях, обробці даних статис­тичними методами і визначенні норм часу за видами роби;

- метод статистичного нормування, суть якого в моделюванні
залежності трудомісткості окремих процесів від логічно вибраної сукупності факторів при допомозі кореляційно-регресивної о аналізу;

- метод експертного нормування, суть якого полягає у формуванні
нормативів трудомісткості і кількості і руною кваліфікованих спеціалістів
експертів на основі оцінки затрат праці, кваліфікації працівників, технічних
засобів та обсягів інформації.

Застосування норм праці в організаціях щорічно переглядаються, застарілі норми замінюються новими з урахуванням досягнутого рівня технічного забезпечення, удосконалення організації виробництва. Врахо­вуючи, що витрати на робочу силу мають тенденцію до збільшення, важ­ливе значення надається питанням планування робочої сили і завантажен­ня працівників на основі норм праці.

Підприємці провідних країн (Японії, Англії, Італії, Швеції і США) не тільки не знижують вимоги до нормування праці, а й розширюють сферу його застосування і підвищують якість діючих норм праці. Так, у США,

згідно з вибірковими даними, нормування праці здійснюється на всіх підприємствах машинобудування, на 90 % підприємств харчової, 93 % - текстильної промисловості. Використовуються спеціальні нормативні документи, в яких міститься опис усіх видів робіт із зазначенням витрат праці на їх виконання. У нормуванні праці широко використовується електрон­но-обчислювальна техніка та розроблення норм праці за допомогою мікроелементних нормативів, створення автоматизованих систем проек­тування й нормування трудових процесів. Це, на думку зарубіжних спеціалістів, стало визначальним напрямом розвитку нормування праці в XXI столітті.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; просмотров: 710; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.64.201 (0.025 с.)