Б. Форми організації ремонтів

А. Системи ремонтів

В процесі виробничого використання окремі частини засобів праці (машин, верстатів, механізмів, пристроїв) зношуються і поступово втрачають свою здатність виконувати належні їм функції. Відновлення їх працездатності та експлуатаційних властивостей досягається шляхом ремонтів, організація яких повинна бути пов’язана з раціональною організацією та доглядом за обладнанням, спорудами, будівлями. Особливе значення має догляд та своєчасний ремонт обладнання на трубопроводах, об’єкти яких часто віддалені один від одного на сотні і тисячі кілометрів та працюють в умовах підвищених тисків, в агресивному середовищі та при впливі температурних коливань. В не менш складних умовах працюють засоби праці і в геологорозвідувальних, бурових, нафтогазовидобувних підприємствах, де гостро відчувається вплив природних факторів та нестаціонарних умов роботи. В основі раціональної організації робіт з догляду за обладнанням та підтримання його в робочому стані лежить система технічного обслуговування та ремонту основних фондів.

В практиці ремонтного обслуговування виробництва на підприємствах зустрічаються дві системи ремонтів: система технічного обслуговування та планових ремонтів і система ремонтів за потребами.

Система технічного обслуговування та планових ремонтів. Під системою технічного обслуговування і планових ремонтів (ТО і ПР) розуміють сукупність запланованих заходів з догляду, нагляду та ремонту обладнання. Система ТО і ПР включає технічне обслуговування (ТО), поточний ремонт (ПР) і капітальний ремонт (КР).

Технічне обслуговування - це комплекс заходів та операцій з підтримання працездатності та справності виробу при його використанні за призначенням, при очікуванні, зберіганні та транспортуванні. Воно проводиться з метою попередження прогресуючого зношування деталей і сполучень шляхом своєчасного проведення регулювальних робіт, змащування, виявлення дефектів та їх усунення. До складу ТО входить контроль технічного стану обладнання, його очищення та змащування, заміна окремих складових частин або їх регулювання з метою попередження можливих пошкоджень, а також частина робіт щодо усунення виявлених пошкоджень.

Розрізняють періодичні та сезонні технічні обслуговування. Періодичне ТО виконується через встановлені в експлуатаційних документах інтервали часу. Сезонні ТО проводяться з метою підготовки виробу до використання в певних умовах (весна, осінь, зима). Сезонні ТО проводяться тільки для виробів, що використовуються при істотних змінах навколишнього середовища протягом року.

ТО обладнання на об’єктах, що мають експлуатаційний персонал, проводиться силами цього персоналу, а на об’єктах, що не мають постійного персоналу, проводиться силами комплексних бригад ремонтників бази виробничого обслуговування чи іншого структурного підрозділу.

Комплекс робіт при проведенні періодичних ТО регламентується спеціальними інструкціями з експлуатації, які розробляються заводами-виготовлювачами обладнання. Зміст робіт із сезонних ТО визначається підприємствами, що використовують обладнання, залежно від конкретних виробничих та природних умов.

Поточний ремонт - найменший за обсягом вид ремонту, що виконується для забезпечення або відновлення працездатності обладнання, агрегату. Цей вид ремонту здійснюється в процесі експлуатації обладнання. При поточному ремонті проводиться часткове розбирання обладнання, ремонт окремих вузлів або заміна зношених деталей, збирання, регулювання та випробування згідно з інструкцією з експлуатації. Ті вузли обладнання, що потребують ремонту, замінюються заздалегідь відремонтованими із резерву бази виробничого обслуговування чи інших ремонтних структур. Всі несправні вузли та агрегати, що зняті з обладнання, відправляються на ремонт на бази виробничого обслуговування або спеціалізовані ремонтно-механічні заводи.

Поточні ремонти на місці експлуатації здійснюються силами комплексних бригад відповідних ремонтних баз, а за необхідності залучається і експлуатаційний персонал. Поточні ремонти, що потребують застосування спеціальної оснастки та обладнання, проводяться на відповідних спеціалізованих ремонтних базах (базах виробничого обслуговування, ремонтно-механічних заводах тощо).

Всі роботи з поточного ремонту поділяють на дві групи:

профілактичний ремонт, що планується заздалегідь як за обсягом, так і за часом його проведення;

непередбачуваний ремонт, який кількісно виявлений в процесі експлуатації та виконується переважно в терміновому порядку.

Профілактичний ремонт - основа нормальної технічної експлуатації та підвищення довговічності основних фондів. Своєчасне планування та проведення ремонтних робіт з ліквідації окремих пошкоджень, що виникають в процесі експлуатації, дають змогу попередити подальший їх розвиток, запобігти передчасному зношенню основних фондів та скоротити витрати на капітальний ремонт.

Непередбачений ремонт полягає в терміновому виправленні дрібних випадкових пошкоджень, які не могли бути заздалегідь виявлені та усунені при профілактичних ремонтах або виникли після їх проведення, а затримка ліквідації їх може призвести до серйозних аварій або до значного погіршення умов експлуатації. Такі несправності повинні бути усунені негайно в терміни, що встановлюються правилами технічної експлуатації.

Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом та складністю ремонт, метою якого є повне або близьке до повного відновлення ресурсу агрегату із заміною (відновленням) будь-яких його частин, включаючи і базові. Отже, завдання капітального ремонту полягає у приведенні агрегату в стан, який повністю відповідав би його призначенню, класу точності та продуктивності згідно із чинними стандартами чи технічними умовами. При капітальному ремонті проводиться повне розбирання обладнання, миття та дефектація деталей і вузлів, ремонт, збирання, регулювання, випробування під навантаженням та фарбування.

Капітальний ремонт проводиться найчастіше на центральних базах виробничого обслуговування або на спеціалізованих ремонтно-механічних заводах. Обладнання відправляється на капітальний ремонт згідно з планом-графіком ремонтів. Комплекс робіт при капітальному ремонті для кожного виду обладнання, ремонт якого виконується без демонтажу, передбачений у системі ТО і ПР.

За економічним змістом капітальний ремонт є різновидом капітальних вкладень, оскільки в процесі його проведення замінюються або відновлюються зношені чи пошкоджені конструктивні елементи оздоблення та інженерного обладнання в будівлях, спорудах, деталі вузлів та агрегатів в устаткуванні, електромашинах та транспортних засобах. В результаті капітального ремонту терміни служби об'єктів основних фондів збільшуються (продовжуються), що рівнозначно введенню в дію нових.

Капітальний ремонт будівель та споруд має свою специфіку і тому поділяється на вибірковий та комплексний.

Вибірковий капітальний ремонт передбачає заміну окремих конструктивних елементів, частини будівлі чи її інженерного обладнання і проводиться в тих випадках, коли комплексний може викликати серйозні перешкоди в роботі підприємства чи окремого цеху, а також при значному зношенні окремих конструкцій та відносної схоронності решти частин будівель та споруд.

До вибіркового капітального ремонту відносять: ремонт дахів та їх елементів; ремонт та часткову заміну перекриттів, перегородок; ремонт і часткова заміна зовнішніх мереж (водопроводи, каналізація, газові труби тощо); ремонт санітарно-технічних пристроїв та інженерного обладнання.

Комплексний капітальний ремонт - основний вид ремонту будівель та споруд, що передбачає одночасне відновлення усіх зношених конструктивних елементів, елементів оздоблення будівель, інженерного обладнання та підвищення благоустрою в будівлях. Комплексний капітальний ремонт проводять переважно при зношенні будівель і споруд більше ніж на 60%.

Система ремонтів за потребами. Крім системи планових ремонтів, в практиці може траплятись і система ремонтів за потребами, суть якої полягає в тому, що ремонт обладнання проводиться тільки тоді, коли цього вимагає його технічний стан, коли подальша експлуатація стає неможливою через значне зношення, при виникненні аварій тощо. Виникнення аварійних ситуацій дуже часто пов’язане із наявністю скритих дефектів обладнання, трубопроводів, а також природними факторами.

Система ремонтів за потребами має ряд недоліків, що знижує її ефективність та сферу використання. Серед найголовніших слід назвати:

відсутність закінченої системи планування ремонту обладнання;

відсутність профілактичних заходів, які попереджували б інтенсивне зношення деталей;

зменшення рівня надійності та довговічності обладнання в результаті інтенсивного зношування деталей;

прогресивне погіршення в процесі експлуатації стану обладнання та його технічної продуктивності;

невизначеність термінів зупинки обладнання на ремонт, що не дає можливості планувати ремонтні роботи.

Виходячи із сказаного, таку систему ремонтів не можна рекомендувати для широкого використання. Використовувати її доцільне тільки у виняткових випадках, коли ніякого підмінного фонду обладнання та запасних частин на підприємствах немає і коли це стосується другорядних видів обладнання, зупинка яких на ремонт не може позначитись на роботі підприємства загалом.

Ремонт за потребами відноситься до категорії позапланових (аварійних) та відновлювальних ремонтів. Необхідність в аварійному ремонті може виникнути в результаті непередбаченого виходу обладнання з ладу. Відновлювальний ремонт має своїм об’єктом ті елементи основних фондів (обладнання, споруди і т.д.), подальша експлуатація яких неможлива.

Від ремонтів слід відрізняти модернізацію обладнання, під якою розуміють удосконалення обладнання, що знаходиться в експлуатації, шляхом внесення в його конструкцію змін, які підвищують його технічний рівень та економічні характеристики. Модернізацію поділяють на два види: загальнотехнічну, що маєна меті підвищення загальнотехнічного рівня та характеристик машин до відповідного рівня найбільш прогресивних машин, та технологічну, що має на меті оснащення машин різними пристроями механізації. Виконання робіт з модернізації суміщається з роботами щодо ремонту агрегату, чим забезпечується економія часу на їх проведення.

В.Системи вантажоперевезень

Організація транспортного господарства передбачає створення чіткої системи вантажоперевезень, яка відповідала б як організаційному рівню виробничих процесів (внутрішній транспорт), так і формам зв’язків між постачальниками та підприємствами (зовнішній транспорт). При цьому організація внутрішнього транспорту залежить від типу виробництва, послідовності технології, просторового розміщення виробничих об’єктів, складу транспортних засобів, професійного рівня транспортного персоналу та ін. Що стосується зовнішнього транспорту, то його організація визначається формами доставки вантажів, їх кількістю, відстанями доставки, характером вантажів, частотою достатки, видів використовуваних транспортних засобів тощо.

Існують три основні форми організації внутрішнього транспорту: жорстко регульована, помірно регульована та нерегульована заздалегідь.

Виробництво високого технічного рівня можливе тільки за умови жорстко регульованої роботи внутрішнього транспорту. Суть цієї форми полягає в тому, що на основі способу виконання виробничих задач та відповідного даному відрізку часу обсягу робіт встановлюють спосіб та схему транспортних зв’язків між робочими місцями, що перебувають у виробничих відносинах, згідно з порядком виконання технологічних операцій.

При жорстко регульованій формі організації транспортного господарства використовуються такі варіанти (системи) вантажоперевезень: безпосередня, маятникова, променева та кільцева.

Безпосередня система вантажоперевезень здійснюється за примусовою схемою доставки вантажів між двома чи більшою кількістю робочих місць. Ця система є дуже жорсткою, переважно односторонньою з використанням такого виду транспорту як трубопровідний, наприклад, при внутріпромисловому збиранні та транспортуванні нафти і газу, при подачі води, пари і т.п.

Маятникова або човникова система перевезень використовується при перевезеннях між двома постійними пунктами: постачальник - споживач. Ними можуть бути: два сусідні робочі місця, склад - робоче місце, підприємство виробник і підприємство споживач і т.п. Дана система може бути односторонньою (рис. 6.2.а), коли транспорт рухається в один бік з вантажем, а назад порожняком; двосторонньою (6.2.б), коли транспорт рухається в обох напрямах з вантажем, та змішаною, коли транспорт рухається між пунктами без певної закономірності - з вантажем і без вантажу в той чи інший бік. При цій системі перевезень транспортні засоби використовуються по-різному: найповніше використовується транспорт при двосторонній системі, гірше - при односторонній системі.

Дана система вантажоперевезень досить широко використовується на практиці, оскільки підприємство чи цех найчастіше пов’язані з певною базою постачання, складом.

Променева система перевезень використовується, коли підприємство споживач одержує матеріальні цінності з різних баз (складів), від кількох постачальників або коли один постачальник (база, склад) забезпечує ресурсами кількох споживачів (цехів).

Така система дуже характерна для доставки вантажів із складів підприємства до певних об’єктів чи робочих місць.

Залежно від характеру руху транспортних засобів (з вантажем чи без вантажу) слід розрізняти променеву односторонню, променеву двосторонню та променеву змішану системи. Ефективність використання транспортних засобів при цій системі аналогічна маятниковій.

Залежно від напряму руху вантажів слід розрізняти променеву відцентрову систему (рис. 6.2 в), коли вантажі рухаються (переміщаються) від одного постачальника (складу) до кількох споживачів (цехів), та променеву доцентрову (рис. 6.1 г), коли вантажі рухаються (переміщаються) від кількох постачальників (цехів) до одного споживача (на один склад). Наприклад, доставка керна, зразків тощо з геологічних партій, з бурових в центральне керносховище чи лабораторію.

У випадках, коли обслуговуються кілька постійних пунктів, пов’язаних між собою послідовною доставкою від одного до іншого та обов’язковим поверненням транспорту у вихідне (попереднє) положення, у вихідний пункт (склад), використовується кільцева система перевезень.

Залежно від напряму руху вантажів розрізняють кільцеву систему із згасаючим вантажопотоком та кільцеву систему із наростаючим вантажопотоком.

При кільцевій із згасаючим вантажопотовом (рис. 6.2 д) величина доставки вантажів поступово зменшується, а на останньому перегоні транспорт рухається без вантажу. При кільцевій системі із наростаючим вантажопотоком (рис. 6.2 е) вантажі доставляються на центральний склад; перший перегон транспорт рухається без вантажу, а далі йде наростання вантажу аж до моменту розвантаження на центральному складі.

Всі розглянуті системи можна об’єднати в одну групу – групу маршрутних перевезень, оскільки рух транспорту відбувається за заздалегідь встановленим твердим розкладом.

Помірно регульована форма організації транспорту являє собою перехідний варіант між жорстко регульованою та не регульованою формами. При цій формі організації транспортні засоби в певні моменти переміщуються до місць навантаження порожняком. Час навантаження залишається невизначеним, оскільки доставка додаткових транспортних засобів відбувається після сигналу з пункту остаточного розвантаження. Очевидно, що така організація не забезпечує належної узгодженості між виробництвом і транспортуванням.

 

Ще менше можливостей узгодження є при третій формі - нерегульованій. Вона використовується тільки тоді, коли можна розраховувати на заздалегідь виявлені піки виробництва, тобто коли внутрішні перевезення здійснюються в умовах нерегулярних зовнішніх доставок вантажів.

При виборі оптимальної системи перевезень за основний критерій можна взяти коефіцієнт використання пробігу, що визначається за формулою

, (6.20)

де - шлях, пройдений транспортним засобом з вантажем; - шлях, пройдений транспортним засобом без вантажу.

Найбільше значення цей показник має при маятниковій або променевій двосторонній системах (), дещо він знижується при кільцевих системах, а найнижчого значення набуває при маятниковій та променевій односторонній системах ().

Крім маршрутних перевезень, на практиці можуть зустрічатися і разові перевезення, коли вони виконуються за окремими заявками і бувають випадковими як за напрямами, так і за кількістю перевезених вантажів. Треба зазначити, що разові перевезення є певною мірою неминучими, зокрема в умовах одиничного та дрібносерійного виробництва. Разові перевезення є вимушеними і при різних надзвичайних ситуаціях (ліквідації аварій та ускладнень при проведенні бурових робіт, видобутку нафти і газу, їх транспортуванні і т.д.).

Рисунок 7.1. Класифікація запасів товарно-матеріальних цінностей

Товарні запаси поділяють на дві групи: складські та транспортні, Складські запаси - це готова продукція, призначена для реалізації, але ще не відправлена споживачеві. Транспортні запаси - це готова продукція, вже відвантажена споживачеві, але ще перебуває в дорозі до нього.

Величину будь-якого запасу можна виразити різними показниками: абсолютними, відносними та грошовими.

Абсолютні запаси виражаються в натуральних одиницях, що прийняті для даного виду ресурсу. Відносні запаси виражаються в днях запасу і характеризують тривалість перебування ресурсу в запасі. Грошові оцінки запасів використовують при плануванні виробництва, складанні фінансового плану та визначенні величини оборотних коштів. Методика визначення різних видів запасів різна і зумовлюється умовами їх формування та використання.

В практиці організації матеріально-технічного постачання слід розрізняти запаси нормативні та запаси наднормативні. Нормативним запасом вважається такий залишок матеріальних ресурсів на складах підприємства, який за даних умов є мінімальним і достатнім для забезпечення ритмічної роботи. Запаси наднормативні - це та кількість матеріальних цінностей, яка перевищує визначену норму запасу і є однією з різновидностей аномальних запасів.

Рисунок 7.2. Схема утворення та використання поточного запасу

При розрахунках визначають насамперед максимальне значення поточного запасу за формулою

, (7.19)

де - середня інтенсивність добового споживання даного виду ресурсу, од/добу; t_п - планований інтервал поставки даного виду ресурсу (цикл постачання), діб.

За своїм змістом максимальний поточний запас є не що інше, як величина поставки даного виду ресурсу.

Знаючи величину максимального поточного запасу (величину поставки), можна визначити періодичність (інтервал) поставки

. (7.20)

В окремихвипадках періодичність поставок слід визначатичерезтранзитну норму. Транзитна норма - це мінімальна кількість продукції, яку підприємство-виробник приймає для відправкина адресу конкретногоспоживача. Транзитною нормоюможе бути маршрутна група вагонів, один вагон, контейнер, часом і дрібніші відправки. Тоді інтервал поставки визначається у так:

, (7.21)

де Н_т - транзитна норма у прийнятих одиницях вимірювання.

Якщо інтенсивність добового споживання дуже висока, то інтервал поставки визначають через її частоту

, (7.22)

де Q_пл - загальна планова потреба даного виду ресурсу в даному періоді в прийнятих одиницях вимірювання; q_n - величина однієї поставки в прийнятих одиницях вимірювання; m_п - частота поставок, тобто кількість поставок в даному періоді.

Тоді

, (7.23)

де Т_пл - тривалість планового (розрахункового) періоду, діб.

Інтервал поставки - це норма поточного запасу в днях (добах). Отже, при одержанні матеріалів від одного постачальника кількісна норма максимального поточного запасу дорівнює величині партії поставки даного матеріалу.

В практиці один і той же вид матеріальних ресурсів поступає на склади підприємства від кількох постачальників, при чому строки відвантаження та кількість відвантажених матеріалів кожним постачальником можуть істотно відрізнятись. За таких умов величина поточного запасу визначається як середньозважена для всіх постачальників

, (7.24)

де q_ni - партія матеріальних ресурсів даного виду, що поступає від одного постачальника в прийнятих одиницях вимірювання; - питома вага поставки матеріалів кожним постачальником в загальномуобсязіпоставок, %; п - кількість постачальників.

Для забезпечення системного підходу при визначенні розмірів поточних запасів всі матеріали поділяють на чотири групи:

1) матеріальні ресурси, що постійно та систематично використовуються в значних кількостях, доставляються транзитом, середньомісячне споживання перевищує замовну або транзитну норму, в результаті чого виникає необхідність в регулярних великих поставках;

2) матеріальні ресурси, що отримуються транзитом, доставкиякихза умовами роботи постачальників проводяться один раз на квартал, на півріччя чи на рік та прив’язані до певного місяця цього періоду;

3) матеріальні ресурси, що доставляються транзитом, середньомісячні витратияких менші від замовної чи транзитної норми;

4) матеріальні ресурси, що отримуються із територіальних збутових та постачальницьких баз.

Для матеріальних ресурсів, віднесених до першої групи, інтервал поставок зазвичай встановлюють на основі договірних термінів поставки за минулий період із врахуванням можливих змін в організації постачання.

Для матеріальних ресурсів другої групи інтервали поставок приймаються, виходячи із умов роботи постачальників в 90, 180або навіть 360 днів.

По матеріальних ресурсах третьої групи інтервал поставки визначають, виходячи із величини транзитної норми та інтенсивності середньодобового споживання за формулою (7.21).

По матеріалах четвертої групи інтервал доставки визначається доцільним (оптимальним) розміром партії матеріальних ресурсів, які доставляються на підприємство.

При нормуванні матеріальних ресурсів переважно користуються показником середнього запасу, його визначають за формулою

. (7.25)

Але, оскільки величина максимального запасу дорівнює величині однієї поставки, а мінімальний поточний запас дорівнює нулю, то формула (7.25) набуває вигляду

. (7.26)

Дуже часто при нормуванні матеріальних ресурсів користуються поняттям “норма запасу в днях”

. (7.27)

Але оскільки:

, (7.28)

То середній поточний запас в днях можна представити в вигляді половини інтервалу поставки:

, (7.29)

Таким чином, норма поточного запасу в натуральному вимірюванні дорівнює половині величини партії поставки, а за часом – половині інтервалу поставки.

Якщо підприємство використовує обмежену кількість найменувань матеріальних ресурсів (не більше 3-4 видів), то величина середнього поточного запасу встановлюється зазвичай за повним інтервалом поставки. У випадках, коли інтервал поставки не перевищує 5 днів, середній і поточний запас також встановлюється за повним інтервалом поставки. При інтервалах поставки 5-10 днів середній поточний запас приймають в розмірі 5 днів.

Оскільки в розрахунках часто використовується такий параметр як величина однієї партії поставки, має певний практичний інтерес визначення оптимальної її величини. Цю задачу можна вирішити через витрати, пов’язані із заготовкою та утриманням на складах одержаної партії.

В загальному вигляді сумарні витрати можна подати так:

, (7.30)

де С_з - витрати, пов’язані із заготовкою матеріальних ресурсів в кількості q_п, в прийнятих одиницях вимірювання; С_у - витрати на утримання цієї партії поставки на складах підприємства.

Величину витрат на заготовку даної партії поставки можна записати

, (2.31)

де С_уп - умовно-постійні витрати, що включають витрати на оформлення замовлення та частину транспортно-заготовчих витрат, тобто витрати,що не залежать від величини партії поставки; - витрати на заготовку одиниці даного виду матеріального ресурсу, тобто змінні витрати, що залежать від величини партії поставки.

Величину витрат, пов’язаних з утриманням заготовленої партії на складі, можна записати у вигляді

, (7.32)

де - витрати на утримання одиниці даного виду ресурсу на складі за одну добу, грн/од.,

а з урахуванням формули (7.28)

. (7.33)

Загальні витрати на заготовку та утримання партії доставки з урахуванням формул (7.31) та (7.33) набувають вигляду

. (7.34)

В розрахунку на одиницю ресурсу формула (7.34) набуває вигляду

. (7.35)

Тепер задача полягає в тому, щоб знайти таке значення величини поставки, при якому буде мінімальним. Для цього візьмемо першу похідну, прирівняємо її до нуля та розв’яжемо рівняння відносно q_n

. (7.36)

Формула (7.36) відома в економіці як формула Уілсона-Гарріса і характеризує оптимальний розмір партії поставки даного конкретного виду ресурсу. Такі розрахунки потрібно проводити для кожного виду ресурсу окремо, залежно від конкретних виробничих умов.

А. Системи ремонтів

В процесі виробничого використання окремі частини засобів праці (машин, верстатів, механізмів, пристроїв) зношуються і поступово втрачають свою здатність виконувати належні їм функції. Відновлення їх працездатності та експлуатаційних властивостей досягається шляхом ремонтів, організація яких повинна бути пов’язана з раціональною організацією та доглядом за обладнанням, спорудами, будівлями. Особливе значення має догляд та своєчасний ремонт обладнання на трубопроводах, об’єкти яких часто віддалені один від одного на сотні і тисячі кілометрів та працюють в умовах підвищених тисків, в агресивному середовищі та при впливі температурних коливань. В не менш складних умовах працюють засоби праці і в геологорозвідувальних, бурових, нафтогазовидобувних підприємствах, де гостро відчувається вплив природних факторів та нестаціонарних умов роботи. В основі раціональної організації робіт з догляду за обладнанням та підтримання його в робочому стані лежить система технічного обслуговування та ремонту основних фондів.

В практиці ремонтного обслуговування виробництва на підприємствах зустрічаються дві системи ремонтів: система технічного обслуговування та планових ремонтів і система ремонтів за потребами.

Система технічного обслуговування та планових ремонтів. Під системою технічного обслуговування і планових ремонтів (ТО і ПР) розуміють сукупність запланованих заходів з догляду, нагляду та ремонту обладнання. Система ТО і ПР включає технічне обслуговування (ТО), поточний ремонт (ПР) і капітальний ремонт (КР).

Технічне обслуговування - це комплекс заходів та операцій з підтримання працездатності та справності виробу при його використанні за призначенням, при очікуванні, зберіганні та транспортуванні. Воно проводиться з метою попередження прогресуючого зношування деталей і сполучень шляхом своєчасного проведення регулювальних робіт, змащування, виявлення дефектів та їх усунення. До складу ТО входить контроль технічного стану обладнання, його очищення та змащування, заміна окремих складових частин або їх регулювання з метою попередження можливих пошкоджень, а також частина робіт щодо усунення виявлених пошкоджень.

Розрізняють періодичні та сезонні технічні обслуговування. Періодичне ТО виконується через встановлені в експлуатаційних документах інтервали часу. Сезонні ТО проводяться з метою підготовки виробу до використання в певних умовах (весна, осінь, зима). Сезонні ТО проводяться тільки для виробів, що використовуються при істотних змінах навколишнього середовища протягом року.

ТО обладнання на об’єктах, що мають експлуатаційний персонал, проводиться силами цього персоналу, а на об’єктах, що не мають постійного персоналу, проводиться силами комплексних бригад ремонтників бази виробничого обслуговування чи іншого структурного підрозділу.

Комплекс робіт при проведенні періодичних ТО регламентується спеціальними інструкціями з експлуатації, які розробляються заводами-виготовлювачами обладнання. Зміст робіт із сезонних ТО визначається підприємствами, що використовують обладнання, залежно від конкретних виробничих та природних умов.

Поточний ремонт - найменший за обсягом вид ремонту, що виконується для забезпечення або відновлення працездатності обладнання, агрегату. Цей вид ремонту здійснюється в процесі експлуатації обладнання. При поточному ремонті проводиться часткове розбирання обладнання, ремонт окремих вузлів або заміна зношених деталей, збирання, регулювання та випробування згідно з інструкцією з експлуатації. Ті вузли обладнання, що потребують ремонту, замінюються заздалегідь відремонтованими із резерву бази виробничого обслуговування чи інших ремонтних структур. Всі несправні вузли та агрегати, що зняті з обладнання, відправляються на ремонт на бази виробничого обслуговування або спеціалізовані ремонтно-механічні заводи.

Поточні ремонти на місці експлуатації здійснюються силами комплексних бригад відповідних ремонтних баз, а за необхідності залучається і експлуатаційний персонал. Поточні ремонти, що потребують застосування спеціальної оснастки та обладнання, проводяться на відповідних спеціалізованих ремонтних базах (базах виробничого обслуговування, ремонтно-механічних заводах тощо).

Всі роботи з поточного ремонту поділяють на дві групи:

профілактичний ремонт, що планується заздалегідь як за обсягом, так і за часом його проведення;

непередбачуваний ремонт, який кількісно виявлений в процесі експлуатації та виконується переважно в терміновому порядку.

Профілактичний ремонт - основа нормальної технічної експлуатації та підвищення довговічності основних фондів. Своєчасне планування та проведення ремонтних робіт з ліквідації окремих пошкоджень, що виникають в процесі експлуатації, дають змогу попередити подальший їх розвиток, запобігти передчасному зношенню основних фондів та скоротити витрати на капітальний ремонт.

Непередбачений ремонт полягає в терміновому виправленні дрібних випадкових пошкоджень, які не могли бути заздалегідь виявлені та усунені при профілактичних ремонтах або виникли після їх проведення, а затримка ліквідації їх може призвести до серйозних аварій або до значного погіршення умов експлуатації. Такі несправності повинні бути усунені негайно в терміни, що встановлюються правилами технічної експлуатації.

Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом та складністю ремонт, метою якого є повне або близьке до повного відновлення ресурсу агрегату із заміною (відновленням) будь-яких його частин, включаючи і базові. Отже, завдання капітального ремонту полягає у приведенні агрегату в стан, який повністю відповідав би його призначенню, класу точності та продуктивності згідно із чинними стандартами чи технічними умовами. При капітальному ремонті проводиться повне розбирання обладнання, миття та дефектація деталей і вузлів, ремонт, збирання, регулювання, випробування під навантаженням та фарбування.

Капітальний ремонт проводиться найчастіше на центральних базах виробничого обслуговування або на спеціалізованих ремонтно-механічних заводах. Обладнання відправляється на капітальний ремонт згідно з планом-графіком ремонтів. Комплекс робіт при капітальному ремонті для кожного виду обладнання, ремонт якого виконується без демонтажу, передбачений у системі ТО і ПР.

За економічним змістом капітальний ремонт є різновидом капітальних вкладень, оскільки в процесі його проведення замінюються або відновлюються зношені чи пошкоджені конструктивні елементи оздоблення та інженерного обладнання в будівлях, спорудах, деталі вузлів та агрегатів в устаткуванні, електромашинах та транспортних засобах. В результаті капітального ремонту терміни служби об'єктів основних фондів збільшуються (продовжуються), що рівнозначно введенню в дію нових.

Капітальний ремонт будівель та споруд має свою специфіку і тому поділяється на вибірковий та комплексний.

Вибірковий капітальний ремонт передбачає заміну окремих конструктивних елементів, частини будівлі чи її інженерного обладнання і проводиться в тих випадках, коли комплексний може викликати серйозні перешкоди в роботі підприємства чи окремого цеху, а також при значному зношенні окремих конструкцій та відносної схоронності решти частин будівель та споруд.

До вибіркового капітального ремонту відносять: ремонт дахів та їх елементів; ремонт та часткову заміну перекриттів, перегородок; ремонт і часткова заміна зовнішніх мереж (водопроводи, каналізація, газові труби тощо); ремонт санітарно-технічних пристроїв та інженерного обладнання.

Комплексний капітальний ремонт - основний вид ремонту будівель та споруд, що передбачає одночасне відновлення усіх зношених конструктивних елементів, елементів оздоблення будівель, інженерного обладнання та підвищення благоустрою в будівлях. Комплексний капітальний ремонт проводять переважно при зношенні будівель і споруд більше ніж на 60%.

Система ремонтів за потребами. Крім системи планових ремонтів, в практиці може траплятись і система ремонтів за потребами, суть якої полягає в тому, що ремонт обладнання проводиться тільки тоді, коли цього вимагає його технічний стан, коли подальша експлуатація стає неможливою через значне зношення, при виникненні аварій тощо. Виникнення аварійних ситуацій дуже часто пов’язане із наявністю скритих дефектів обладнання, трубопроводів, а також природними факторами.

Система ремонтів за потребами має ряд недоліків, що знижує її ефективність та сферу використання. Серед найголовніших слід назвати:

відсутність закінченої системи планування ремонту обладнання;

відсутність профілактичних заходів, які попереджували б інтенсивне зношення деталей;

зменшення рівня надійності та довговічності обладнання в результаті інтенсивного зношування деталей;

прогресивне погіршення в процесі експлуатації стану обладнання та його технічної продуктивності;