Поняття світогляду, його структура та особливості.

Поняття світогляду, його структура та особливості.

Світогляд – узагальнена система поглядів на світ в цілому (природа, людина, суспільство), на місце людини в цьому світі, на сенс людського життя та долю людства.

Структура світогляду:

· Головний елемент знання.

· Оцінки, цінісні орієнтації.

· Переконання.

· Ідеали – зразок для наслідування.

2. Історичні типии світогляду:

· Філософський – теоретичний світогляд націлений на осмислення загальних закономірностей бутя світу.

· Міфологічний світогляд. Міфологія не знала Бога, що існує поза реальним світом. Її боги хоча й відрізняються від людей. Але тільки за ступенем могутності. Розуму, а не за суттю, своєю природою.

· Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земнее життя.

Філософія. Її предмет та роль у суспільстві.

Термін філософія був запроваджений грецьким філософом Піфагором і перекладається як любов до мудрості. Але самі греки під ним розуміли любов до роздумів, до пошуку істини. Пізніше філософ Платон так назвав науку. На момент появи в Греції філософія булла універсальною наукою, тобто містила всі наявні знання.

Предметом філософії є не світ сам по собі а місце людини в цьому світі.

Структура філософії як науки:

· Онтологія – вчення про буття. Вивчає загальні закономірності буття світу. Що є світ?

· Антропологія (філосіфська) – специфіку буття людини.

· Соціальна філософія – суспільство.

· Носеологія – теорія пізнання – закономірності процессу пізнання.

· Історія філософії – розвиток філософських ідей від найдавніших часів до наших днів.

Функції філософії. Їх характеристика.

Функції філософії:

· Світоглядна – пов’язана передусім вз системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу.

· Загальнометодологічна – полягає у формуванні загальних принципів і норм одержань знань, її координації та інтеграції.

· Пізнавальна (гносеологічна) – полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення.

· Прогностична – розкриває загальні тенденції розвитку людини і світу.

· Критична – з її принципом «піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань.

· Аксіологічна – з її вимогою дослідження об’єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей.

· Соціальна – завдяки їй соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін.

· Гуманістична – шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії.

· Освітня – пов’язана з впливом філософії на свідомість людей.

Головні напрями у філософії: ідеалізм і матеріалізм.

Основне питання філософії (ОПФ) сформульоване в роботах філософів марксистів. Це питання про первинність матеріального та ідеального начала «з чого все почалося?!» При відповіді на це питання філософів можна поділити на 2 групи: матеріалістів та ідеалістів. Ідеалісти первинним важають ідеальне начало, наприклад, Бога, а матеріальний світ розглядається як похідний. Засновник матеріалізму – Платон. Матеріалісти важають що природа, матеріальний світ, ніким не створений, тобто є первинний. Засновник матеріалізму – Демокріт.

 

 

Історичні типии філософії (періодизація історико-філософського процессу)

Етапи розвитку філософії:

· Філософія стародавнього світу VII ст.. до н. е. – V ст.. н. е. представлена філософією Індії, Китаю, стародавньої Греції.

· Філософія середніх віків. Представлена релігійною філософією Європи, Арабською і Європейською філософією VI – XV ст..

· Філософія відродження XV – XVI ст.

· Філософія нового часу XVI – перша половина XIX ст.

· Некласична та сучасна філософія, друга половина XIX ст. і до наших днів.

Особливості давньоіндійської філософії.

Джерелом індійської філософії були священні книги Веди. Запозичено вчення про сансару та карму. Школи індійської філософії поділяються на групи:

· Традиційні школм: веданта, вайшешика, міманса, міяйья, його – визнають Веди священними.

· Нетрадиційні: буддизм, джайнізм, чарвака – заперечують священність Вед.

Буддизм – виник у VI ст. до н. е. Засновником буддизмубув принц Шакя Муні, який пізніше отримав ім’я будда, що означає просвітлений, пробуджений.

· Життя – це страждання.

· Існує причина страждання – це наша при’вязаність до життя.

· Страждання можна припинити досягнувши стану нірвани – це стан вічного спокою, коли душа втрачає бажання.

· Існує шлях, що веде до нірвани.

Досягнути нірвани можна через правильне життя, мислення, і володіння методикою медитації.

Головна вимога буддизму – не чинити зла живому. Інші вимоги – не красти, не злословити, не прилюбствувати, не вживати спиртного і наркотиків.

Правильне мислення включає: вміння виділяти сут’єве від несет’євого та управляти своїми емоціями.

Друга традиційна школа – Чарвака.

Виникла у VIст до н. е. – эдина матеріалістична школа в світі. Всі тыла складаються з 4 елементів: Землі, Води. Повітря і Вогню. В душі присутний п’ятий елемент – ефір. Душа вимирає разом з тілом. Людина живее тільки один раз, тому повинна отримати максимальну насолоду. Всі норми створені людиною, тому їх можна порушувати.

Філософські вчення Стародавнього Китаю.

Джерелом китайської філософії було священнее п’ятикнижжя. За даними літописів в китаї VII – VI ст. до н. е. налічувалось більше 100 філософських шкіл. Однак до наших днів дійшла інформація лише про 6, серед яких виділяється конфуціанство і даосизм.

Конфуціанство – засновник Конфуцій. Конфуцій був націлений на моральне виховання людини та гармонізацію в суспільстві. Кофуцій вибудував ряд: моральна людина, щаслива родина, стабільне суспільство. Головним принципом філософії Конфуція є принцип гуманізму (людинолюдства). Другий принцип – принцип поваги до старших як за віком так і за соціальним статусом. Третій принцип – принцип виправлення імен. Четвертий – дотримання традицій і ритуалів. Конфуціанство велике значення надавало освіті.

Даосизм – це сама філософічна концепція. В світі діє закон дао. Дао – шлях, закон, першооснова, щось безмежне і невизначене, присутнє у всьому. Дао породжує два начала: інь та янь (активне і пасивне), які в свою чергу творять матеріальні елементи. Завдання людини – осягнути закон дао і слідувати йому. Згідно з цим законом живе природа. Тому людина повинна наблизити своє існування до природного. Даосизм називають філософія неділення. Засновник даосизму – Лао Дзи.

Антична філософія (періодизація)

Елліністичний період грецької філософії.

Найвідоміші школи:

· Епікуріїзм

· Стоїцизм

· Скептицизм

· Неоплатонізм

в центрі уваги філософів – доля окремої людини.

Епікуріїзм.

Засновник грецький філософ – Епікур. Епіку поділяв погляди Демокріта на атомарну будову тіл. Девіз – «Ухиляйся від незадоволення»

Стоїцизм.

Засновник грецький філософ Зенон. Людина повинна мужньо витримувати любі випробування долі.

Скептицизм.

Засновник грецький філософ Піррон. «Все став під сумнів».

Неоплатонізм (II ст н. е.)

Людина повинна вести аскептичний спосіб життя. Це звільняє її розум і він може злитись з розумом божественним.

Філософія Середньовіччя.

Філософія Середньовіччя повністю побувала під впливом християнської релігії. Її навіть визначали як служанку богослов’я. А переважна частина мислителів булла священнослужителями, тому світогляд середньовіччя можна назвати теоцентричним. Це обумовлено і головною проблемою філософського аналізу – буття бога.

 

Основні ідеї середньовічної філософії:

· Ідея творіння. Бог створив світ з нічого, виключно актом своє волі. До моменту творення не було ні простору. Ні часу. Час починається з моменту творення. Вершиною розвитку людства є пришестя Ісуса, а завершиться все страшним судом, після якого встановиться царство Боже на землі.

· Ідея одкровення. Бог являє себе людині через Біблію, вона є істиною в останній інстанції і містить відповіді на всі питання, тому пізнать бога можна через вивчення священних текстів.

· Співвідношення віри та розуму. В питаннях пізнання бога віра стоїть вище розуму.

· Природа людини подвійна. Вона має безсмертну душу і розум, але гріховне смертне тіло. Саме гріховність була тією рисою на якій наголошували в Середньовіччію бог дає людині свободу вибору, обрати шлях гріха чи праведного існування.

· Співвідношення влади церкви і короля. Вищою є влада церкви, а завдання світських правителів – захищати церкву від ворогів.

Філософія Просвітництва.

Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи. Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття, просвітники мислили як знаряддя перетворення буття. У просвітників розум сприймає буття в перспективі його перетворення. Для Просвітництва характерне скептичне. А часто й зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких його представників переростає в атеїзм. Хоча більшість просвітників і визнавало ідею бога, але тлумачення її в дусі диму. Бог мислився ними творцем світу, суддею за моральні вчинки, але заперечувалось його безпосереднє втручення в хід подій. Таку релігію просвітники називають раціональною. З природи людини просвітники виводили природні права. Просвітникам притаманний механістичний натуралізм в розумінні світу. Поширений на людину, цей підхід вів до заперечення свобои і до пошуку моральних засад людського буття в природі людини. Просвітники виходили з людини як з природної істоти. У поглядах просвітників на світ панував механістичний світогляд, заснований на фізиці Ньютона і механіці Декарта. Світ – це матерія, що рухається в просторі та часі й має причинні зв’язки. При цьому причинність у межах механізму набуває рис фаталізму, заперечення будь яких випадковостей. Вони заперечували телеологію, але не брали до уваги і якісну різноманітність світу. Ламетрі навіть людину зводив до машини. Оскільки всі здатності думати, на його думку, залежали тільки від особливостей побудови мозгу і всього тіла, та вони повинні ототожнюватись з цією побудовою. Тому людина є нічим іншим, як високоінтелектуальна машина.

Філософія Ф. Ніцше.

Ф. Ніцше є представником «філософії життя». Світогляд його формувався під впливом волюнтаризму Шопенгауера, дарвінізму, творчості Гете і музики Вагнера. В одній з перших праць Ніцше виділяє два превинні складники культури – діонічівський, який уособлює буяння творчої енергії. Оп’яніння життям, екстаз; і аполлонівський. Який є носієм міри порядку тобто розуму. Він надає перевагу діонісівському. Перемога аполлонівського означала на думку Ніцше початок декадансу цієї культури. Посилення раціональних елементів у культурі Ніцше трактує як занепад життя. Він вище оцінює волю, ніж розум. Для нього життя є єдністю радості й болю, чим на зразок «оптимістичної трагедії» він проголошує «так» життю у всіх його виявах. Центральним поняттям його філософії є «життя». Людину Ніцше розглядає як біологічну. Недовершену. Хвору істоту,оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підсилені розумом. Тіло людини, на його думку, є значно більшим розумом, ніж сам розум. Розум він розглядає лише як засіб, інструмент життя. Життя і воля, яка складає його основу, є вищими цінностями, а все інше – лише засоби, підпорядковані цінностям. Абсолютизуючи волю як основну цінність, Ніцше піддав різкій критиці всю попередню філософію. Процес пізнання для Ніцше – не пошук істини, а «схематизація»Ю спрощення світу, що забезпечує практичні дії. Пристрасно виступав проти християнства, вважав, що це релігія рабів, воно лише для них є благом і необхідністю, а для людей вищого типу воно є кайданами. Тому релігія є проявом волі до влади нижчих, щоб у такий хитрий спосіб підкорити вищих людей. Ніцше заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра. Був прихильником індивідуалізму, осуджував колективізм як стадність, різко виступав проти ідеї рівності. Переоцінюючи цінності, Ніцше змушував європейцівподивитись на себе, на свою культуру, немовби це є безперечною його заслугою.

Філософія з. Фрейда

з. Фрейд людину трактував переважно як біологічну з притаманними їй потягами до задоволення й агресії. А культуру – як чинник, що блокує ці біологічні поривання людини. Досліджуючи неврози, Фрейд дійшов висновку. Що причини їх коріняться у сфері підсвідомого. Про наявність підсвідомого в психіці людини деякі мислителі писали і до нього. Заслуга фрейда в тому, що він зробив його центром свого аналізу, намагався розкрити механізм взаємодії свідомого і несвідомого. Людську психіку він розглядав як динамічну систему, що складається з «воно», «я» і «надо я». «воно!»- біологічні поривання людини. «надо я» - засвоєні людиною ще з дитячого віку моральні норми. Культурні цінності, які стали регулярними чинниками її моралі. «я» мовби затиснене між цими крайніми полюсами – біологічним і культурним. Його функція полягає в усуненні протиріччя, пошуку шляху аналізованого задоволення біологічних потреб. Якщо «я» не справляється зі своєю функцією, настає психічний зрив. Концепція психоаналізу виявила важливі моменти людської психіки. Завдяки вченню Фрейда набула популярності професія психоаналітика, робота якого ґрунтується на певному філософському розумінні людини і культури. Культуру інтерпретує як репресивну силу. Людині, нв його думку. Від природи притаманні потяги до інцесту, канібалізму, кровожерливості. Культура наклала табу на ці потяги.

Позитивізм О. Канта.

Засновником позитивізму є французький мислитель О. Кант. Йому належить 6 томний «Курс позитивна філософія». Виступивши ідеологом науки, Кант не тільки високо підніс її статус, а й зробив її своєрідною релігією. На його думку кожне з понять долає стадії:

· Теологічну – пошук у явищах надприродних сил.

· Метафізичну – коли за явищами вбачають абстрактні сутності і сили.

· Наукову – коли між явищами відкриваються закони.

В законі 3 стадії Кант правильно розпізнав ті зростання ролі наукового знання. Заслугою канта є застосування соціології як окремої конкретної науки про суспільство. Вона, за його словами, є запорукою раціональної політики. Кант також відомий завдяки своїй класифікації наук, яку він здійснив за принципом сходження від простого до складного. Гуманітарним наукам Кант не надавав особливого значення.

Філософія марксизму.

Марксизм – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне. Головним завданням цієї ідеології є звільнення робітничого класу від експлуатації та побудову вільного від гноблення суспільства. Класова боротьба проголошувалась рушійною силою історії, і на цій підставі виправдовувалося насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, яка буде правити не на основі законів а на засадах революційної доцільності. Філософією марсизму є матеріалізм, або діалектичний та історичний матеріалізм. Маркс та Енгельс поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ – створивши історичний матеріалізм. Незважаючи на різні інтерпретації. Безперечною заслугою Маркса можна вважати те. Що він підняв на вищий щабель матеріалізм. Він зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної, і отже, культурно-історичної істоти. Він відкрив нові перспективи для матерій містичного витлумачення проблем історії та культури, особи і свободи, практичної діяльності пізнання.

Філософія неотомізму.

Неотомізм – філософська школа в католицизмі, що виходить з вчення Фоми Аквінського і є сучасним етапом розвитку томізму. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф. Аквінського. Неотомістичний реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об’єктом його управління. Неатомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття – Бог. Розум людини – неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію.

Пізнання та його структура.

Пізнання – це процес отримання нової інформації. В процесі виділяють об’єкт і суб’єкт пізнання. Об’єкт – це те, що пізнається; суб’єкт – той, хто пізнає. суб’єктами пізнання є окремі індивіди, соціальні групи і людство в цілому. Виділяють два види або рівні пізнання: чуттєве (за допомогою органів чуття) та теоретичне або раціональне. Чуттєве передбачає обов’язковий контакт об’єкта і суб’єкта, на цьому рівні розкриваються зовнішні властивості об’єкта. Форми чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, уявлення. Раціональне пізнання – за допомогою мислення, на цьому рівні розкриваються загальні властивості об’єкта та закономірності його функціонування. Форми теоретичного пізнання є: поняття, судження, умовивід. Чуттєве і теоретичне пізнання нерозривно пов’язані і доповнюють один одного.

Специфіка людського буття.

Філософія виділяє 4 рівні буття людини:

· Буття людини як істоти біологічної. Біологічне в людині передається на генетичному рівні: будова тіла та тип протікання фізіологічних та психічних реакцій.

· Буття людини як істоти соціальної. Саме соціальні риси і визначають специфіку людини. Ці риси набуваються протягом життя в суспільстві: знання, навики, вміння. Цілісні орієнтації. Процес набуття рис називається соціалізацією. Соціалізація поділяється на вторинну та первинну. Первинна проходить під впливом сім’ї та близького оточення. Вторинна під впливом соціальних інстинктів: освіти. Вторинна завершається тільки зі смертю людини.

· Буття людини як істоти мислячої. Свідомість – це вища, притаманна лише людині форма відображення. Свідомість – це цілеспрямоване відображення навколишнього світу у формі чуттєвих образів та понять, це здатність осмислювати свої дії, контролювати свою поведінку та мислення, розробляти плани дій та передбачати їх результат.

Ознаки свідомості:

§ Ідеальність. Образи свідомості тільки фіксують властивості предмета, а свмі цих властивостей не мають.

§ Свідомість опосередкована мовою. Мова – це люба інформаційно-знакова система, мова є матеріальним вираженням нашої свідомості нашого мислення.

§ Направленість на предмет.

§ Свідомість активна.

Свідомість не просто відображає світ, а здатна творити нові образи. Біологічною передумовою формування свідомості – здоровий розвинений мозок людини. Соціальні чинники формування свідомості: життя в колективі, праця та мова.

· Буття людини як істоти духовної.

Цінності людського буття.

Цінності – це значеність чогось для людини. Цінності поділяються на матеріальні та духовні. У кожної людини свій набір цінностей. Але філософія виділяє загальнолюдські: життя та свобода. Філософія гуманізму виходить з того, що життя кожної людини є самоцінним, оскільки кожна людина неповторна. Свобода – це наявність можливостей для самовираження та реалізації. Свобода є зовнішня та внутрішня. Зовнішня – це свобода дій, внутрішня – свобода поглядів і переконань.

Типологія культур.

Структурні частини культури в наш час прийнято виділяти на основі її носіїв. На цій підставі в культурі правомірно виділяти світову і національну культури. Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії. За конкретними носіями виділяється міська і сільська, класова і етнічна, професійна і молодіжна, культура сім’ї чи окремої людини.

Поняття цивілізації.

У філософії історії в поняття культура вводиться оцінний момент і співвідноситься з поняттям цивілізація. Але тут можливі різні підходи. У першому випадку цивілізація розглядається як визначений щабель у розвитку культури окремих народів і регіонів. В другому випадку цивілізація толкується як конкретний етап суспільного розвитку, що наступив у житті народу після епохи дикості і варварства, для котрого характерно поява міст, писемності, свідома стратифікація і формування національно-державних утворень. У третьому випадку, цивілізація інтерпретується як цінність усіх культур, підкреслюючи тим самим їх єдиний загальнолюдський характер. У четвертому випадку цивілізація витлумачується як кінцевий момент у розвитку культури того або іншого народу або регіону, що означає її захід або занепад. У 5 випадку цивілізація ототожнюється з високим рівнем матеріальної діяльності людини: знарядь праці, технології, економічних і політичних відношень і заснувань. Можлива і зворотна комбінація, коли цивілізація трактується як вищий прояв духовної сутності людини.

Класифікація релігій.

§ За чисельністю релігій: 1 Божество – монотеїстичні, багато божеств – політеїстичні.

§ Ранньорелігійне вірування – вірування первісного суспільства

§ Національні релігії. Поділ на ранні та пізні.

§ Світові: буддизм. Християнство, іслам

§ Нові релігійні течії

Іслам як світова релігія.

Іслам виник у IIV ст. н.е. на території Аравійського півострова, який був заселений кочовими племенами арабів. Єдиної держави та єдиної релігії араби на той момент не мали. Засновник – Мухамед. Священною книгою мусульман є Коран, назва перекладається як читання. Коран містить проповіді Мухамеда. 96 % мусульман священною також вважають Суну. Суна – це розповіді очевидців про життя і проповіді Мухамеда. В основу віровчення були покладені положення іудаїзму, християнства, місцевих арабських культів.

Суть віровчення:

· Віра в єдиного Бога – Аллаха.

· Віра в те, що Мухамед пророк Аллаха.

· Віра в те, що Коран – священна книга.

· Віра в ангелів.

· Віра в загробне життя і страшний суд.

· Доля людини повністю визначається Аллахом.

Культ Ісламу базується на так званих 5 стовпах Ісламу:

· Повторення формули віри – немає Бога крім Аллаха і Мухамед його пророк.

· 5-ти разова молитва на день. Молитва називається намаз.

· Раз на рік 30-ти денний піст.

· Паломництво до Мекки – Хадж.

· Податок на користь бідних 3% від прибутку.

Шаріат – це сукупність норм та правил, дотримання яких угодне Аллаху. Ці норми стосуються питань релігійного життя, шлюбних відносин, успадкування майна. Поведінки людини, одягу, їжі і деяких питань пов’язаних з кримінальними злочинами. Ці правила викладені в Короні і Суні.

Поняття світогляду, його структура та особливості.

Світогляд – узагальнена система поглядів на світ в цілому (природа, людина, суспільство), на місце людини в цьому світі, на сенс людського життя та долю людства.

Структура світогляду:

· Головний елемент знання.

· Оцінки, цінісні орієнтації.

· Переконання.

· Ідеали – зразок для наслідування.

2. Історичні типии світогляду:

· Філософський – теоретичний світогляд націлений на осмислення загальних закономірностей бутя світу.

· Міфологічний світогляд. Міфологія не знала Бога, що існує поза реальним світом. Її боги хоча й відрізняються від людей. Але тільки за ступенем могутності. Розуму, а не за суттю, своєю природою.

· Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земнее життя.