Особливості ранньої грецької філософії.

Предметом дослідження мислителів на ранньому етапі була природа, яку греки називали макрокосмос – великий світ. Людину, відповідно, мікрокосмос – малий світ. На їх думку природа і людина підпорядковувались одним законам, тому, зрозумівши закони природи, можна розкрити сутність життя. При дослідженні природи, греків особливо цікавила першооснова буття – те що обумовлює буття світу. Фалес – першоосновою важав воду. Анаксимен важав, що це повітря. Анаксимандр виділяв апейрон – це щось безмежне і невизначене але матеріальне з якого утворюються матеріальні тіла. Герокліт: «Світ – це вогонь, який то спалахує., то згасає».демокріт першоосновою називав атоми – це маленькі часточки з яких складаються всі тіла, вони постійно рухаються, падають у пустоті. Піфагор важав, що буття світу обумовлене числом. Парменід ввів поняття буття – воно вічне і незмінне.осягнути сутність буття можна тільки мисленням.

11. Класичний період грецької філософії.

Представники: Сократ, Платон, Арістотель.

Початок класичного періоду традиційно пов’язують з іменем Сократа. Однак він сам був учнем сорістів. Які значну увагу приділяли людині. Девіз філософії сократа: «Пізнай самого мебе». Намагався зробити людину кращою, а через людину все суспільство. На його думку пробламв полягає у незнанні таких понять як добро, зло, справедливість, тому завдання людини знайти відповідь на ці питання у своїй душі і керуватись цим знанням в житті.

Платон (427 – 327)

Платон – це псевдонім, що означає «широкий». Справжне ім’я – Аристокрам.

Платон важав, що ідеї, загальні поняття є прообразом речей, а речі – це своєрідні матеріальні тіні ідей. Виділяє безсмертну душу і смертне тіло, він важав, що тіло – це в’язниця для душі, оскільки душа сама до моменту вселення живее в світі ідей, де отримує всі можливі знання.

Філософія Платона включає в себе:

· Вченя про буття.

· Вчення про бога.

· Вчення про світ.

· Вчення про походження світу.

· Вчення про душу.

· Вчення про пізнання.

· Вчення про моральність.

· Вчення про суспільство.

Арістотель.

Філософія Арістотеля грунтужться на природознавстві. Всі речі на думку Арістотеля становлять єдність пасивної і активної форми матерії. Найвищою сутністю є чиста форма – вічний двигун (божество). Його справедливо вважають батьком формальної логіки, він визначив предмет логіки, відкрив основні її закони і систематизував філософські категорії. Людина поєднує в собі 3 складові: рослинну, тваринну і розумна. Розум людини є безсмертним, після її смерті він зливається під всесвітнім розумом. У поглядах на соціальну проблему у його вченні домінує принцип загального. Людину він визначає як наділену розумом спільноту. Арістотель вважав, що держава повинна захищати інтереси своїх громадян, а не панувати над ними.

Елліністичний період грецької філософії.

Найвідоміші школи:

· Епікуріїзм

· Стоїцизм

· Скептицизм

· Неоплатонізм

в центрі уваги філософів – доля окремої людини.

Епікуріїзм.

Засновник грецький філософ – Епікур. Епіку поділяв погляди Демокріта на атомарну будову тіл. Девіз – «Ухиляйся від незадоволення»

Стоїцизм.

Засновник грецький філософ Зенон. Людина повинна мужньо витримувати любі випробування долі.

Скептицизм.

Засновник грецький філософ Піррон. «Все став під сумнів».

Неоплатонізм (II ст н. е.)

Людина повинна вести аскептичний спосіб життя. Це звільняє її розум і він може злитись з розумом божественним.

Філософія Середньовіччя.

Філософія Середньовіччя повністю побувала під впливом християнської релігії. Її навіть визначали як служанку богослов’я. А переважна частина мислителів булла священнослужителями, тому світогляд середньовіччя можна назвати теоцентричним. Це обумовлено і головною проблемою філософського аналізу – буття бога.

 

Основні ідеї середньовічної філософії:

· Ідея творіння. Бог створив світ з нічого, виключно актом своє волі. До моменту творення не було ні простору. Ні часу. Час починається з моменту творення. Вершиною розвитку людства є пришестя Ісуса, а завершиться все страшним судом, після якого встановиться царство Боже на землі.

· Ідея одкровення. Бог являє себе людині через Біблію, вона є істиною в останній інстанції і містить відповіді на всі питання, тому пізнать бога можна через вивчення священних текстів.

· Співвідношення віри та розуму. В питаннях пізнання бога віра стоїть вище розуму.

· Природа людини подвійна. Вона має безсмертну душу і розум, але гріховне смертне тіло. Саме гріховність була тією рисою на якій наголошували в Середньовіччію бог дає людині свободу вибору, обрати шлях гріха чи праведного існування.

· Співвідношення влади церкви і короля. Вищою є влада церкви, а завдання світських правителів – захищати церкву від ворогів.

Філософія епохи відродження.

Це епоха відродження античності в культурі Європи. В цей період ф-я звільняється від впливу релігії і місце бога в філософських дослідженнях займає людина, тому ф-ія епохи відродження характеризується як антропоцентрична.

Ф-ія відродження представлена різними напрямами:

· Гуманістична – Петрарка. Данте, Пікоделла Мірандолла. Людина не гріховна істота. Вона вінець творіння, майже богу рівна. Вона здатна творити, міняти оточуючий світ, визначати своє місце на землі і свою долю. Людина наділена могутнім розумом, який робить її володарем природи

· Натурфілософія (дослідження природи) – Коперник, Галілей, Бруно.

· Соціальна філософія.

Філософія нового часу. Проблема методу наукового пізнання в філософії.

Новий час- це епоха формування буржуазних відносин в Європі. Активно розвивається промисловість, яка вимагає від науки нових знань та розробок і ніби відповідаючи на запит часу великі досягнення демонструють математика, фізика, хімія, біологія та інші науки. В філософії починають переважати матеріалістичні тенденції, а серед філософів ведеться дискусія про метод отримання наукових знань, яким чином можна отримати достовірне знання. при вирішенні цього питання сформувалось два основних напрями: раціоналізм та емпіризм. Раціоналісти (засновник Рене Декарт) основою пізнання вважали розум, які містить вроджені поняття,а основним методом пізнання – дедукцію. Яка передбачає рух від загального до очевидного. В емпіризмі (засновник Ф. Бекон) основою пізнання вважається чуттєвий досвід, а основним методом – індукція, яка передбачає рух від одиничного до загального.

Філософія Просвітництва.

Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи. Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття, просвітники мислили як знаряддя перетворення буття. У просвітників розум сприймає буття в перспективі його перетворення. Для Просвітництва характерне скептичне. А часто й зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких його представників переростає в атеїзм. Хоча більшість просвітників і визнавало ідею бога, але тлумачення її в дусі диму. Бог мислився ними творцем світу, суддею за моральні вчинки, але заперечувалось його безпосереднє втручення в хід подій. Таку релігію просвітники називають раціональною. З природи людини просвітники виводили природні права. Просвітникам притаманний механістичний натуралізм в розумінні світу. Поширений на людину, цей підхід вів до заперечення свобои і до пошуку моральних засад людського буття в природі людини. Просвітники виходили з людини як з природної істоти. У поглядах просвітників на світ панував механістичний світогляд, заснований на фізиці Ньютона і механіці Декарта. Світ – це матерія, що рухається в просторі та часі й має причинні зв’язки. При цьому причинність у межах механізму набуває рис фаталізму, заперечення будь яких випадковостей. Вони заперечували телеологію, але не брали до уваги і якісну різноманітність світу. Ламетрі навіть людину зводив до машини. Оскільки всі здатності думати, на його думку, залежали тільки від особливостей побудови мозгу і всього тіла, та вони повинні ототожнюватись з цією побудовою. Тому людина є нічим іншим, як високоінтелектуальна машина.