Філософська думка Київської Русі.

Найбільш поширеною є точка зору. Згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з X –XII ст., тобто періоду формування могутньої держави – Київської Русі. Дві важливі обставини радикально вплинули на своєрідність цього процесу – проникнення християнства в культуру Київської русі та засвоєння греко-римської і візантійської філософської думки. Разом з тим слід підкреслити своєрідність, оригінальність вітчизняної філософської думки того періоду, яка спирається на особливості світоглядних позицій, культури і традицій народу. В реальному підході до розгляду проблем, пов’язаних з осмисленням граничних основ буття, давньоруська культура розвивалася переважно в руслі не теоретичного пізнання, а духовно-практичного освоєння світу. Синтезуючи західну і східну філософську думку на ґрунті вітчизняної культури, києво-руські мислителі надавали філософському процесу оригінальності, самобутності, створювали в межах християнських стереотипів власне філософське бачення світу. У філософських шуканнях часів Київської Русі важливе місце посідали й історіософські проблеми: аналіз взаємовідносин структурних елементів системи людина – церква – влада – Бог; інтерпретація історії людства як руху, що здійснюється за волею Бога; минуле, сучасне і майбутнє Київської Русі у контексті тогочасних суспільних проблем.

Філософська культура в Україні XVI – XVII ст. формування гуманістичних та реформістських ідей.

Філософські погляди Г. Сковороди.

Його філософські твори можна поділити на чотири цикли. До першого належить праця «Наркіс. Розглагол о том: Узнай себе» та інші, де мислитель стверджує, що людина невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою. А тому пізнання людини є водночас і пізнанням природи. Другий цикл, до якого входить декілька праць, подає вчення про людину, щастя і мораль. У центрі циклу стоїть принцип так званої «спорідненої» праці, найповнішого розкриття здібностей людини. В третьому циклі Сковорода узагальнює думки про духовний світ. Загальний ідеал життя. Четвертий цикл визначає те, з чим повинна боротися справжня людина. За Сковородою, бог і природа – єдине ціле. Ці дві натури одного Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», вона піддасться руйнуванню і переходить з одного стану в інший. Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незнищуваність матерії, неперервність її руху. Вивчення праць Сковороди дає розуміння того. Що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається. Вона від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити. Її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю, його інтерес до вчення тих Філософів, у яких етика має велике значення.

27. Українська філософія початку XXст. (В.Вернадський, Д.Донцов)

У XX ст. українська філософська думка, переживши короткий період зльоту, надалі розвивалась двома потоками: в Україні (радянській та західній) та в діаспорі – за межами України. Всесвітнього значення набули ідеї Володимира Вернадського – видатного українського природознавця, академіка, першого президента Української академії наук в 1919 – 1921 рр. «питання про моральний бік науки» самим життям поставлене на порядок денний. На думку Вернадського, розуміння того, що наука може служити для блага людства, а може стати і знаряддям у руках соціальне небезпечних сил, повільно і неухильно змінює наукове середовище. У радянській Україні філософію проголосили класовою наукою, теоретичною і методологічною основою марксизму. Все, що не вписувалось у марксистську систему ідеологічних координат, переслідувалось і винищувалось. Проте і за таких умов філософи продовжували розпочаті раніше розслідування. Філософські пошуки пожвавились після того, як у 1937 року був створений Інститут філософії і природознавства. Також відчутний вплив на вітчизняну суспільно-гуманітарну думку справив дуже своєрідний мислитель Дмитро Донцов. У філософському плані він сповідував позицію волюнтаризму, схиляючись до визнання вирішальної ролі людської особистості в історичному процесі. Ірраціональну волю він розглядав як основну силу індивіду, суспільства і народу, протиставляючи її розуму, знанню, як таким, що розмивають первинні засади національного. Як засіб зміцнення вольових засад нації він розглядав традиціоналізм, тобто звернення до узвичаєних норм, закорінених у глибинах генетичної пам’яті етносу. Проте в самій нації вирішальна роль належить еліті, завдання якої своїм фанатизмом та силою волі змусити народ стати рішучим та незламним. Досить очевидним постає спорідненість думок Д.Донцова ідеям радикального ніцшеанства.

Філософське поняття буття. Основні форми буття.

Поняття буття в філософії було запроваджене грецьким філософом Парменідом.

Буття – це категорія, яка фіксує найбільш загальні уявлення про існування.

Основні форми буття:

· Буття природи

· Буття людини

· Буття суспільства

· Буття свідомості або буття ідеального

Перелічені форми буття можна об’єднати в дві основні: буття матеріального та буття ідеального. Для позначення буття матеріального використовується категорія матерія, для ідеального – свідомість.

29. Поняття матерії. Особливості природничо-наукового та філософського підходів.

Поняття матерія було запроваджено стародавніми греками.

Матерія – об’єктивно-реальне буття світу у просторі, русі та часі, причинно детерміноване і пізнаване людиною.

Основні риси матерії:

· Головною рисою матерії є об’єктивність, тобто матерія існує незалежно від свідомості людини та людства. Матерія ніким не створена і не знищувана. Це доводить закон збереження енергії.

· Матерія структурна, тобто утворює структурно-рівні складові елементи які мають спільні властивості.

· Матерія перервна і неперервна, вона існує у вигляді речовини і поля. Речовина має розмір і масу спокою. Речовина перервна, а поле неперервне. Поле зв’язує речовину.

· Матерія перебуває у стані руху. Це спосіб її існування. Рух – це любі зміни. Форми руху: фізичний, хімічний, біологічний, соціальний, механічний. Рух є абсолютним, спокій – відносним.

· Матерії притаманні просторово-часові характеристики. Простір і час – це форми існування матеріального світу.

· Простір, рух і час нерозривно пов’язані.

· Матерії притаманна властивість відображення – це здатність реагувати на взаємодію.

Суттєві ознаки та походження свідомості.

Свідомість – це вища, притаманна лише людині форма відображення. Свідомість – це цілеспрямоване відображення навколишнього світу у формі чуттєвих образів та понять, це здатність осмислювати свої дії, контролювати свою поведінку та мислення, розробляти плани дій та передбачати їх результат.

Ознаки свідомості:

§ Ідеальність. Образи свідомості тільки фіксують властивості предмета, а свмі цих властивостей не мають.

§ Свідомість опосередкована мовою. Мова – це люба інформаційно-знакова система, мова є матеріальним вираженням нашої свідомості нашого мислення.

§ Направленість на предмет.

§ Свідомість активна.

Свідомість не просто відображає світ, а здатна творити нові образи. Біологічною передумовою формування свідомості – здоровий розвинений мозок людини. Соціальні чинники формування свідомості: життя в колективі, праця та мова.

Структура свідомості та її функції.

Структура свідомості:

· Рівне вий підхід: свідоме, несвідоме, самовідданість.

· Компонентний: знання, оцінки і емоції, цінісні орієнтації.

Функції свідомості:

· Пізнавальна

· Інформаційна

· Функція самоаналізу та контролю

· Прогностична.

Пізнання та його структура.

Пізнання – це процес отримання нової інформації. В процесі виділяють об’єкт і суб’єкт пізнання. Об’єкт – це те, що пізнається; суб’єкт – той, хто пізнає. суб’єктами пізнання є окремі індивіди, соціальні групи і людство в цілому. Виділяють два види або рівні пізнання: чуттєве (за допомогою органів чуття) та теоретичне або раціональне. Чуттєве передбачає обов’язковий контакт об’єкта і суб’єкта, на цьому рівні розкриваються зовнішні властивості об’єкта. Форми чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, уявлення. Раціональне пізнання – за допомогою мислення, на цьому рівні розкриваються загальні властивості об’єкта та закономірності його функціонування. Форми теоретичного пізнання є: поняття, судження, умовивід. Чуттєве і теоретичне пізнання нерозривно пов’язані і доповнюють один одного.