Особливості німецької класичної філософії.

Представники: Кант, Гегль, Фісте, Шимінг, Фейсбрах. Серед перелічених філософів тільки Фейсбрах підтримував матеріалістичні погляди, всі інші були ідеалістами. Засновником німецької клаичної філософіївважається Кант. Він поставив питання про межі людського пізнання – чи здатна людина пізнати сутність речей. Відповідь булла негативною. Для людини є доступною тільки зовнішня сторона речей,пізнати її сутність людина не може, тому позиція Канта агностецизм. Кант багато уваги приділяв питанням моралі, будучи раціоналістом, він важав, що моральні поняттяє вродженими, тобто присутні в свідомості людини з моменту народження. Однак, людині не вигідно притримуватись моральних норм. Моральною є тільки та поведінка, коли людина свідомо обмежує свій егоїзм і враховує інших людей. Кант виступав протии війни, як засобу вирішення політичних конфліктів, оскільки від воєнних дій найбільш страждає мирне населення. Він вірив, що у майбутньому всі народи об’єднаються у всесвітню федерацію. Гегель – найбільший представник об’єктивного ідеалізму, розробив вчення про абсолютну ідею. Це ідеальне начало, яке перебуває у стані постійного розвитку. Розвиваючись ідея творить пртроду, суспільство і людину. Заслуга Гегеля полягає в тому. Що він вперше в історії філософії сформулював загальні закони розвитку, закони діалектики. На відміну від Канта. Гегель вважав, що кожне покоління повинне мати свою війну. Це загартовує дух нації. Робить її більш життєздатною. Народи поділяв на дикі і цивілізовани. До диких відносив слов’ян. Фуйсбрах – притримувався матеріалістичних поглядів. Велику увагу приділяв критиці релігії. Вважав, що образ Бога людина створила сама, наділила його своїми найкращими рисами і почала поклонятись. В той час, як поклоніння заслуговує сама людина. Тому релігію любові до Бога потрібно замінити релігією любові до людини.

Основні напрями сучасної західної філософії (загальна характеристика.)

Сучасна філософія заходу зберігає традицію різноманітних уявлень універсального, що виникло в давнину. Особливості філософії заходу пов’язуються з особливостями духовного життя суспільства. Її характеризує певне упереджене ставлення до науки, у минулому філософія могла не помічати або лише терпіти науку. Ознаки учень, а також матеріалізму перестали бути визначальними у відокремленні шкіл сучасної філософії Заходу. Суб’єкт і об’єкт усіх процесів – людина. Звідси визнання людини всеосяжним предметом, універсалією напрямків і шкіл сучасної філософії. Послідовність розгляду основних напрямків сучасної філософії обумовлюється розташуванням їх за ступенем наявності обраної ознаки. Обравши як ознаку упереджене ставлення до науки, основні напрями можна розташувати в порядку зменшення, схилення перед нею: філософія науки, структуралізм, фрейдизм, герменевтика, феноменологія, неоталізм, екзистенціалізм.

Філософія Ф. Ніцше.

Ф. Ніцше є представником «філософії життя». Світогляд його формувався під впливом волюнтаризму Шопенгауера, дарвінізму, творчості Гете і музики Вагнера. В одній з перших праць Ніцше виділяє два превинні складники культури – діонічівський, який уособлює буяння творчої енергії. Оп’яніння життям, екстаз; і аполлонівський. Який є носієм міри порядку тобто розуму. Він надає перевагу діонісівському. Перемога аполлонівського означала на думку Ніцше початок декадансу цієї культури. Посилення раціональних елементів у культурі Ніцше трактує як занепад життя. Він вище оцінює волю, ніж розум. Для нього життя є єдністю радості й болю, чим на зразок «оптимістичної трагедії» він проголошує «так» життю у всіх його виявах. Центральним поняттям його філософії є «життя». Людину Ніцше розглядає як біологічну. Недовершену. Хвору істоту,оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підсилені розумом. Тіло людини, на його думку, є значно більшим розумом, ніж сам розум. Розум він розглядає лише як засіб, інструмент життя. Життя і воля, яка складає його основу, є вищими цінностями, а все інше – лише засоби, підпорядковані цінностям. Абсолютизуючи волю як основну цінність, Ніцше піддав різкій критиці всю попередню філософію. Процес пізнання для Ніцше – не пошук істини, а «схематизація»Ю спрощення світу, що забезпечує практичні дії. Пристрасно виступав проти християнства, вважав, що це релігія рабів, воно лише для них є благом і необхідністю, а для людей вищого типу воно є кайданами. Тому релігія є проявом волі до влади нижчих, щоб у такий хитрий спосіб підкорити вищих людей. Ніцше заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра. Був прихильником індивідуалізму, осуджував колективізм як стадність, різко виступав проти ідеї рівності. Переоцінюючи цінності, Ніцше змушував європейцівподивитись на себе, на свою культуру, немовби це є безперечною його заслугою.

Філософія з. Фрейда

з. Фрейд людину трактував переважно як біологічну з притаманними їй потягами до задоволення й агресії. А культуру – як чинник, що блокує ці біологічні поривання людини. Досліджуючи неврози, Фрейд дійшов висновку. Що причини їх коріняться у сфері підсвідомого. Про наявність підсвідомого в психіці людини деякі мислителі писали і до нього. Заслуга фрейда в тому, що він зробив його центром свого аналізу, намагався розкрити механізм взаємодії свідомого і несвідомого. Людську психіку він розглядав як динамічну систему, що складається з «воно», «я» і «надо я». «воно!»- біологічні поривання людини. «надо я» - засвоєні людиною ще з дитячого віку моральні норми. Культурні цінності, які стали регулярними чинниками її моралі. «я» мовби затиснене між цими крайніми полюсами – біологічним і культурним. Його функція полягає в усуненні протиріччя, пошуку шляху аналізованого задоволення біологічних потреб. Якщо «я» не справляється зі своєю функцією, настає психічний зрив. Концепція психоаналізу виявила важливі моменти людської психіки. Завдяки вченню Фрейда набула популярності професія психоаналітика, робота якого ґрунтується на певному філософському розумінні людини і культури. Культуру інтерпретує як репресивну силу. Людині, нв його думку. Від природи притаманні потяги до інцесту, канібалізму, кровожерливості. Культура наклала табу на ці потяги.

Позитивізм О. Канта.

Засновником позитивізму є французький мислитель О. Кант. Йому належить 6 томний «Курс позитивна філософія». Виступивши ідеологом науки, Кант не тільки високо підніс її статус, а й зробив її своєрідною релігією. На його думку кожне з понять долає стадії:

· Теологічну – пошук у явищах надприродних сил.

· Метафізичну – коли за явищами вбачають абстрактні сутності і сили.

· Наукову – коли між явищами відкриваються закони.

В законі 3 стадії Кант правильно розпізнав ті зростання ролі наукового знання. Заслугою канта є застосування соціології як окремої конкретної науки про суспільство. Вона, за його словами, є запорукою раціональної політики. Кант також відомий завдяки своїй класифікації наук, яку він здійснив за принципом сходження від простого до складного. Гуманітарним наукам Кант не надавав особливого значення.

Філософія марксизму.

Марксизм – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне. Головним завданням цієї ідеології є звільнення робітничого класу від експлуатації та побудову вільного від гноблення суспільства. Класова боротьба проголошувалась рушійною силою історії, і на цій підставі виправдовувалося насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, яка буде правити не на основі законів а на засадах революційної доцільності. Філософією марсизму є матеріалізм, або діалектичний та історичний матеріалізм. Маркс та Енгельс поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ – створивши історичний матеріалізм. Незважаючи на різні інтерпретації. Безперечною заслугою Маркса можна вважати те. Що він підняв на вищий щабель матеріалізм. Він зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної, і отже, культурно-історичної істоти. Він відкрив нові перспективи для матерій містичного витлумачення проблем історії та культури, особи і свободи, практичної діяльності пізнання.

Філософія неотомізму.

Неотомізм – філософська школа в католицизмі, що виходить з вчення Фоми Аквінського і є сучасним етапом розвитку томізму. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф. Аквінського. Неотомістичний реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об’єктом його управління. Неатомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття – Бог. Розум людини – неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію.