Методичні рекомендації щодо забезпечення наступності в системі роботи вихователя днз та вчителя початкової школи з формування мотиваційної готовності дитини до навчання у школі

 

Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно набутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, навчально-виховна робота в дошкільному навчальному закладі орієнтується на вимоги, які висуватимуть до дітей у школі, а з іншого – на те, що вчитель має опиратися на досягнутий старшими дошкільнятами рівень розвитку, на здобуті в дошкільному навчальному закладі та сім’ї знання, навички й досвід дітей, на активне використання їх у навчально-виховному процесі. Учням допомагають подолати психологічні проблеми, адаптуватися до нових умов, що підвищує ефективність виховання і навчання учнів.

Реформаційні процеси, що відбуваються у сучасному освітньому просторі, зумовлюють нагальність розв’язання комплексних соціально-педагогічних завдань, одним з яких є забезпечення наступності між суміжними ланками освіти. У відповідності з чинним законодавством та нормативно-правовими документами саме наступність є однією з обов’язкових умов здійснення неперервності здобуття освіти, яка певною мірою має забезпечити єдність, взаємозв’язок та узгодженість мети, змісту, методів, форм навчання й виховання з урахуванням вікових особливостей дітей на суміжних щаблях освіти.

Реалізація принципу безперервності освіти має починатися з забезпечення наступності між першими її сходинками – дошкільною і початковою ланками. Забезпечення наступності та взаємодії між дошкільною та початковою освітою утворює простір для реалізації в педагогічному процесі дошкільного навчального закладу і початкової школи єдиної, динамічної та перспективної системи, спрямованої на розвиток, виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів. Саме тому сучасні тенденції розвитку дошкільної і початкової ланок освіти мають багато спільного, зокрема передбачають орієнтацію на особливості дитини, створення сприятливих умов для формування у неї належної спрямованості, самосвідомості, позитивної самооцінки, самоповаги та шанобливого ставлення до тих, хто її оточує, конструктивних мотивів поведінки, нахилів, потреб характеру, пізнавальних, психічних процесів тощо.

Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість навчально-виховної роботи в дошкільному навчальному закладі на вимоги, які будуть пред’явлені дітям в школі, а з іншого – на опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному навчальному закладі та сім’ї знання, навички і досвід дітей; на активне використання їх у навчально-виховному процесі.

Наступність утворює простір для реалізації в педагогічному процесі дошкільного навчального закладу і початкової школи єдиної, динамічної та перспективної системи виховання і навчання, що сприяє зближенню умов виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів. Завдяки цьому перехід до нових умов шкільного навчання здійснюється з найменшими для дітей психологічними труднощами. При цьому забезпечується природне і комфортне їх входження в нові умови, що сприяє підвищенню ефективності виховання і навчання учнів з перших днів перебування в школі.

Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дошкільного навчального закладу і початкової школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв’язок програм, методів і форм навчання в дошкільному навчальному закладі та початковій школі. Елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв’язок, розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і навичок.

Наявність внутрішнього зв’язку в змісті навчально-виховної роботи, методах педагогічного керівництва, формах організації діяльності у дошкільному навчальному закладі і початкових класах загальноосвітньої школи забезпечує цілісність процесу розвитку, навчання і виховання дитини.

Сучасне бачення вирішення проблеми наступності полягає у створенні умов для реалізації в освітньому процесі дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів єдиної, динамічної, перспективної системи особистісного творчого зростання дитини. Забезпечення дієвості такої системи має передбачати:

1. Налагодження взаємодії між дошкільним та загальноосвітнім навчальним закладом на основі угоди про співпрацю, у якій визначається мета співпраці, права і обов’язки дошкільного і загальноосвітнього навчального закладу. Угода укладається керівниками навчальних закладів щороку в серпні.

2. Обговорення, складання і затвердження щорічного плану спільної роботи між дошкільним та загальноосвітнім навчальним закладом.

Орієнтовна схема взаємодії між дошкільним та загальноосвітнім навчальним закладом:

• складання плану спільних заходів відповідно завдань, що необхідно вирішити на тому чи іншому етапі роботи;

• проведення круглих столів за участю адміністрацій і методичних служб навчальних закладів, батьків дітей майбутніх першокласників;

• затвердження спільного плану заходів на методичних об’єднаннях вчителів початкової школи і вихователів дошкільних навчальних закладів.

Основні напрямки методичної роботи по забезпеченню взаємодії:

1. взаємовідвідування відкритих занять у дошкільних навчальних закладах і уроків у початковій школі;

2. анкетування педагогів дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів запитань всебічного розвитку особистості дитини;

3. проведення Днів відкритих дверей в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах для батьків дітей старшого дошкільного віку, вихователів дошкільних навчальних закладів та вчителів початкової школи;

4. участь у спільних педагогічних радах, семінарах-практикумах, круглих столах, конференціях, консультаціях, тематичних виставках тощо.

5. спільні методичні об’єднання творчих груп вихователів дошкільних навчальних закладів і вчителів початкової школи;

6. залучення педагогів дошкільного навчального закладу і початкової школи до участі в спільних педагогічних проектах, розробки методичних рекомендацій і порад;

7. взаємообмін накопиченим педагогічним досвідом між вихователями дітей старшого дошкільного віку та вчителями початкової школи з цікавих проблемних питань реалізації наступності;

8. самоосвіта педагогів дошкільного навчального закладу і початкової школи, підвищення фахової майстерності;

9. взаємодія педагогів дошкільних закладів і вчителів початкових класів щодо здійснення наступності за трьома напрямами; інформаційно-просвітницьким, методичним і практичним.

Інформаційно-просвітницький аспект, або аспект педагогічної освіти, передбачає ознайомлення педагогів дошкільної та початкової ланок загальної середньої освіти з явищем наступності, його специфікою як педагогічного феномену, завданнями здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, шляхами її реалізації.

Практичний аспект співробітництва між дошкільними закладами та початковою школою виражається, з одного боку, у попередньому знайомстві вчителів зі своїми майбутніми учнями, а з іншого у кураторстві вихователем своїх колишніх вихованців - першокласників.

Методичний аспект передбачає ознайомлення освітян зі змістом, методами та формами навчально-виховної роботи в дошкільних навчальних закладах та початковій школі.

10) розроблення індивідуальних, колективних та нетрадиційних форм методичної роботи у підвищенні рівня компетентності педагогів у вирішенні проблеми наступності ігрових форм навчальної діяльності дошкільників і учнів початкових класів.

Робота з дітьми старшого дошкільного віку та учнями початкових класів включає:

• проведення екскурсій у загальноосвітній навчальний заклад;

• організацію спільних виставок дитячих робіт, вернісажів, конкурсів тощо у дошкільному та загальноосвітньому навчальному закладі;

• відвідування театралізованих вистав, музеїв у дошкільному і загальноосвітньому навчальному закладі;

• відвідування дітьми старшого дошкільного віку святкової лінійки 1вересня, присвяченої Дню знань, свята «Прощання з Букварем» та інших заходів у загальноосвітньому навчальному закладі;

• спільну участь школярів і дошкільників у проектній діяльності, тощо.

Робота з батьками передбачає:

• зустрічі вчителів початкової школи з батьками вихованців старших дошкільних груп на батьківських зборах;

• проведення Інтернет-зборів для батьків майбутніх першокласників;

• анкетування батьків майбутніх першокласників з питань підготовки дітей до школи;

• організацію роботи «педагогічної вітальні» для батьків вихованців старшого дошкільного віку з питань підготовки дітей до школи;

• організацію Днів відкритих дверей для батьків у загальноосвітньому навчальному закладі;

• організацію роботи Батьківських клубів та інших форм взаємодії.

Робота психологічної служби (при наявності посади практичного психолога) включає:

• здійснення єдиного медико-психолого-педагогічного контролю за динамікою розвитку дітей;

• дослідження рівня готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі, аналіз їх процесу адаптації вже у ролі учнів 1-го класу;

• застосування корекційно-розвивальних методів у роботі з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку при наявності певних проблем

Зміст конкретних дій (теми педрад, круглих столів, семінарів-практикумів, спільних методичних об’єднань тощо) має бути зазначено в річних планах роботи та планах спільної роботи дошкільного і загальноосвітнього навчального закладу.

Успішність забезпечення взаємодії визначається цілою низкою чинників, що створюються педагогічно грамотно організованим розвивальним, навчально-виховним середовищем, яке відповідає психологічним і фізіологічним особливостям та фізичним можливостям дітей. Робота з організації наступності має проводитись педагогічними колективами спільно і системно. Тільки зацікавленість обох сторін і батьківської громадськості вирішить проблеми наступності дошкільної і початкової освіти, зробить перехід з дошкільного навчального закладу до початкової школи безболісним і успішним для дитини.

Особливого значення надають вивченню навчальних програм, єдності методів і форм навчання у дошкільному навчальному закладі та початковій школі. Елементи навчальної діяльності, що формуються у процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в початковій школі. А навчання у початковій школі поглиблює та вдосконалює набуті в дитячому садку знання, уміння й навички.

Керівникам навчальних закладів необхідно створити умови для реалізації в освітньому процесі єдиної, динамічної, перспективної системи особистісного творчого зростання дитини. З цією метою між освітніми закладами щороку необхідно укладати угоди про співпрацю, де зазначаються права та обов’язки дошкільного і загальноосвітнього навчального закладу, складається і затверджується щорічний план спільної роботи. Адже мета дошкільної освіти – всебічний загальний розвиток дитини, визначений Базовим компонентом дошкільної освіти відповідно до потенційних вікових можливостей і специфіки дитинства як самооцінного періоду життя людини. А мета освіти у початковій школі – продовжити всебічний загальний розвиток дітей з урахуванням специфіки шкільного життя поряд з освоєнням найважливіших навчальних навичок у читанні, письмі, математиці тощо. Як у дошкільному закладі, так і в школі освітньо-виховний процес орієнтований на становлення особистості дитини: розвиток її компетентності, креативності, ініціативності, самостійності, відповідальності, довільності, волі й безпеки поведінки, самоусвідомлення і самооцінки.

З метою підвищення рівня компетентності педагогів у розв’язанні проблеми наступності, щодо ігрових форм навчальної діяльності дошкільників і учнів початкових класів необхідно спланувати індивідуальні, колективні і нетрадиційні форми методичної роботи за трьома напрямами:

- інформаційно – просвітницьким;

- методичним;

- практичним.

Варто провести спільні засідання вчителів початкових класів і вихователів дошкільних навчальних закладів, тематичні виставки, майстер-класи, міські семінари-практикуми. Здійснити анкетування педагогічних працівників дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів з питань усебічного розвитку особистості дитини.

Ефективні форми спільної діяльності:

- дні «відчинених» дверей у школі та дошкільному закладі;

- відвідування свят у школі (День знань, свято Букваря, Останнього дзвоника);

- організація та проведення спільних виставок, конкурсів, театралізованих вистав, спортивних змагань, концертів тощо;

- система відвідування вчителями початкових класів старших груп (своїх майбутніх учнів);

- спостереження за діяльністю дітей на заняттях та поза ними;

- бесіди з дітьми та їхнім вихователем;

- створення школи майбутнього першокласника;

- ремонт і виготовлення іграшок.

Рекомендовані види діяльності:

1. Спільні засідання педагогічних рад, на яких аналізують результати підготовки до школи, помилки та прорахунки, прогнозують подальшу співпрацю школи та дошкільного закладу, розглядають актуальні питання: «Забезпечення наступності в роботі дитячого садка та школи», «Функціональна готовність дитини до школи», «Активізація пізнавальної діяльності в процесі підготовки дітей до школи», «Новизна і не традиційність у прийомах і методах роботи з дітьми», «Підготовка руки дитини до письма», «Проблеми комунікативної діяльності дошкільнят», «Створення загального сприятливого фону для розвитку дітей», «Створення сприятливих умов для подальшого повноцінного розвитку надбань дошкільного віку та формування новоутворення молодшого шкільного віку – навчальної діяльності як основної».

2. Спільні консультації «Дитячий садок, сім’я, школа - суб’єкти педагогічної діяльності», «Серйозна дилема: самостійність та її межі».

3. Взаємовідвідування вихователями та вчителями занять (уроків) із подальшим обговоренням, семінари-практикуми з вивчення певних методик, тренінги педагогічного спілкування, проведення спільних педагогічних нарад, виставок, взаємоконсультування педагогами, обмін педагогічним досвідом.

4. Засідання круглого столу для вихователів та вчителів початкових класів із проблеми «Логіко-математична компетентність дитини: наступність дошкілля та школи».

5. Педагогічна конференція з проблеми «Взаємозв’язок і взаємоузгодженість. Наступність дошкільної та початкової освіти». На основі моніторингу рівня професійної компетентності педагогічних працівників практикуються різні форми методичної роботи.

6. Проведення спільних батьківських зборів: «Підготовка дитини до школи», «Організація роботи з дітьми вдома», «Шляхи адаптації дитини до навчання у школі».

6. День «відчинених дверей»

Отже, головна умова забезпечення наступності в освіті – це тісна взаємодія педагогічних і батьківських колективів. Основою такого зв’язку є довіра, взаємоповага, любов до дитини, увага до її індивідуальних особливостей, турбота про її гармонійний розвиток.

Методичні поради вихователям дошкільних навчальних закладів:

1. Проблему наступності та підготовки дитини до школи розглядати з позицій теоретичних і методичних аспектів сучасних компонентів дошкільної та початкової освіти.

2. Сприяти збереженню та зміцненню фізичного здоров’я дошкільнят

 

Методичні поради для вчителів початкових класів:

1. Забезпечувати всебічний розвиток особистості молодшого школяра.

2. Дотримуватись беззаперечного виконання вимог навчальних програм до знань, умінь і навичок учнів початкових класів на кінець навчального року.

3. Досконало вивчити Базовий компонент дошкільної освіти.

4. Вивчити індивідуальні особливості, навчальні та пізнавальні можливості майбутніх першокласників, їх творчий потенціал з метою його подальшого розвитку.

5. Застосовувати як ігровий метод навчання в 1-му класі, збільшити обсяг різних видів самостійних робіт як обов’язкового етапу уроку в 4-му класі. У засвоєнні предметних знань, умінь, навичок спиратись на сформовані в дітей до школи пізнавальні вміння.

6. Процес навчання будувати на осмисленні та усвідомленні знань, на оптимальному поєднанні репродуктивного та творчого підходів до формування предметних умінь.

7. Поступово урізноманітнювати і ускладнювати форми, методи та прийоми роботи з учнями, структуру уроків.

8. Систематично формувати, закріплювати та розвивати в учнів уміння та навички виконувати домашні завдання, навички самостійної навчальної праці.

9. Розвивати мислення, пам’ять учнів.

Оптимально розвивати, розширювати й ускладнювати вимоги до учнів.

10. Розвивати творчі здібності учнів.

 

 

Висновок до розділу 2

 

Метою експериментальної роботи було дослідження ефективності застосування системи навчально-виховної роботи з формування мотиваційної готовності для успішної адаптації першокласників до навчання.

Зіставлення результатів контрольного обстеження з даними констатувального зрізу засвідчили, що в експериментальному класі відбулися позитивні зміни по всіх показниках сформованості мотиваційної готовності учнів до навчання в школі. В учнів сформовані правильні уявлення про школу та навчання як важливу й відповідальну діяльність, а також пізнавальний інтерес до навколишнього. Менш відчутні зміни у емоційно-вольовій готовності, хоча деякі учні починають виробляти свою позицію поведінки, своє ставлення до товаришів і дорослих, починають свідомо управляти своєю поведінкою, вчаться переборювати труднощі, досягати прийнятої мети. Збагачення та розвиток цього компонента – процес дуже складний і потребує значної кількості часу та виховних сил. Вважаємо, що це завдання учителя на близьку і далеку перспективу.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, на основі теоретичного аналізу проблеми та дослідницько-експериментальної роботи можна зробити такі висновки з проблеми дослідження мотиваційної готовності першокласників до шкільного навчання.

Мотив вчені трактують як спонукальну причину дій і вчинків людини (те, ради чого діяльність здійснюється, що викликає активність людини). В якості мотивів людської діяльності можуть виступати потреби, інтереси, переконання, почуття й переживання, ціннісні орієнтації тощо. Мотиваційна сфера посідає центральне місце в структурі особистості і є одним з основних сил і спрямованості її діяльності та поведінки. Під мотивацією більшість учених розуміє систему мотивів або стимулів, яка визначає загальне спрямування та конкретні форми діяльності або поведінки людини.

У сучасній психології мотивація розглядається як важливий структурний компонент навчальної діяльності. При цьому навчальна діяльність молодших школярів і, зокрема, першокласників, є полівмотивованою, тобто спонукається не одним, а багатьма мотивами, які утворюють певну ієрархічну структуру і взаємодіють між собою.

Мотивація є спонукальною силою учіння і навчальної діяльності молодших школярів загалом. На основі зміни даного параметру можна судити про рівень шкільної адаптації першокласника, ступінь оволодіння навчальною діяльністю і його ставлення до навчання.

Мотивація учіння є складним структурним утворенням і має декілька сутнісних значень:

• є продуктом формування особистості, і одночасно фактором її подальшого розвитку;

• здійснює загальний стимулюючий вплив на протікання пізнавальних процесів, є джерелом інтелектуальної активності;

• мобілізує творчі сили на пошук і розв’язання навчально-пізнавальних задач і завдань, позитивно впливає на якість засвоєння знань молодшими школярами;

• вважається важливою внутрішньою умовою розвитку прагнення до самонавчання;

• має діагностичне значення, тобто є показником розвитку багатьох важливих рис особистості (цілеспрямованості, свідомості, широти і стійкості пізнавальних інтересів).

Мотиви навчальної діяльності першокласників розгортаються нарізному рівні усвідомленості і відрізняються великою різноманітністю. Серед них є позитивні і негативні, значущі і другорядні, активні і пасивні і т.д. Та найчастіше у психолого-педагогічній літературі виділяють у контексті навчальної діяльності молодших школярів два основні типи мотивів учіння: навчально-пізнавальні і широкі соціальні; зовнішні і внутрішні.

Під готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Це один із найважливіших підсумків психічного розвитку особистості в період дошкільного дитинства. Мотиваційна готовність являє собою настанову на шкільне навчання, пізнавальну діяльність, прагнення до набуття знань. Мотиваційний компонент не рівнозначний мотивам учіння, оскільки він не вичерпується пізнавальними потребами і включає як навчання, так і формальні ознаки бажання вчитися.

Про мотиваційну готовність шестирічок до шкільного навчання свідчить їхнє ставлення до учбової діяльності як до серйозної, значущої справи, бажання опанувати нові знання та вміння, готовність до нових обов’язків і відповідальність перед батьками, учителем і класом. Мотиваційна готовність дитини до школи формується внаслідок реалізації цілого комплексу психолого-педагогічних умов, які визначаються загально-психологічними характеристиками готовності дитини до шкільного навчання.

У результаті теоретичного аналізу означеної проблеми та узагальнення даних дослідно-експериментальної роботи нами було виділено показники мотиваційної готовності до навчальної діяльності, що практично виявляються у певних типах ставлення учнів до навчання: учні з позитивним ставленням до навчання та домінуванням пізнавальних і широких соціальних мотивів (високий рівень мотиваційної готовності); учні з позитивним ставленням до навчання і домінуванням нестійкої учбової мотивації (середній рівень мотиваційної готовності); учні з позитивним ставленням до навчання та домінуванням ігрової мотивації (нижче середнього рівень мотиваційної готовності); учні з індиферентним ставленням до навчання, відсутністю інтересу до нього (недостатньою готовністю до шкільного навчання); учні з негативним ставленням до навчання, відсутністю бажання вчитися (неготовність до навчальної діяльності).

Результати експерименту показали, що цілеспрямована, науково обґрунтована, систематична психолого-педагогічна робота з формування мотиваційної готовності до шкільного навчання вплинула не лише нарезультативність учіння, але й сприяла формуванню у першокласників позитивного ставлення до процесу і результатів навчальної діяльності як основи мотиваційної готовності до навчання, розвитку пізнавальних інтересів та бажання вчитися.

Отже, отримані експериментальні дані підтвердили правильність висунутої гіпотези дослідження.

Проведене дослідження особливостей мотиваційної готовності до навчальної діяльності першокласників не вичерпує усіх аспектів аналізованої проблеми. Воно відкриває перспективу щодо вивчення психолого-педагогічних умов формування мотивації учіння в молодших школярів та подальшої розробки психолого-педагогічного забезпечення мотиваційного компонента навчальної діяльності учнів початкової школи.