ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема. Форми організації навчання.



Тема. Форми організації навчання.

План

1. Поняття про організаційні форми, їх класифікація.

2. Загальні форми навчання.

3. Виникнення класно-урочної системи і її теоретичне обґрунтування
Я.А. Коменським.

4. Історія розвитку форм організації навчання.

5. Урок - основна форма організації навчальної діяльності учнів.
Загальнопедагогічні вимоги до уроку.

6. Поняття про типи, структуру уроку та її елементи.

7. Поняття про інтегровані і нестандартні уроки.

8. Інші форми організації навчання, їх класифікація за дидактичною
метою.

9. Підготовка вчителя до уроку.

10. Особливості планування та організації уроків у початковій малокомплектній школі.

Література

1. Алексюк А.М.Педагогіка . - К., 1985.-С. 169-207.

2. Баранов С.П. Педагогіка. - М., 1987. -С.128-146.

3. Дубасенюк О.А. Практикум з педагогіки. - К., 1996. - С. 127 - 150.

4. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. - К., 1999. - С.260-271.

5. Лозова В.І. Дидактика .- К., 1993.- С. 83-102.

6. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К., 1997.
С.256-319.

7. Савченко О.Я. Сучасний урок в початкових класах. - К.,)997.
С.79-99.

8. Фіцула М.Дидактика.- Тернопіль ., 1996. - С. 103-113.

 

Поняття "форма" (від латинського - зовнішність, устрій) - з філософського погляду, зовн:шнє вираження певного змісту; у лінгвістиці ж трактується як зовнішній вигляд, обрис, структура чогось, що зумовлено певним змістом.

Методи і форми навчання перебувають у діалектичному взаємозв'язку: методи реалізуються у формах, форми забезпечують організацію та існування методів. Якщо метод навчання - це сукупність прийомів і способів залучення до навчально-пізнавальної діяльності учнів, то форма навчання - це спеціальна конструкція навчального процесу, характер якої зумовлюється змістом навчання , методами, прийомами, засобами діяльності вчителів і учнів. Будучи зовнішньою стороною організації навчального процесу, форми навчання органічно пов'язані зі своєю внутрішньою, змістовно -процесуальною стороною, тобто методи наповнюють форми навчання конкретним внутрішнім змістом. З цієї точки зору одна і та ж форма навчання може мати різну зовнішню модифікацію і структуру в залежності від задач і методів навчальної роботи. Наприклад, екскурсію можна використати з різними цілями: в одному випадку її можна застосувати для вивчення нового матеріалу, а в іншому - для його закріплення, встановлення зв'язку теорії з практикою. Ясна річ, що ці екскурсії матимуть різний зовнішній вигляд і під час їх проведення будуть застосовуватися різні методи навчання.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режими

Форма організації навчання як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення (Ягупов В.В.).

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

1) за кількістю учнів - індивідуальні, мікро групові, групові,
колективні, масові форми навчання;

2) за місцем навчання — шкільні форми: урок, робота в майстерні, на
пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми:
екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативні, предметні
гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;

4) за дидактичною метою - форми теоретичного навчання ( лекція,
факультатив, гурток, конференція), комбінованого (змішаного) навчання
(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного ( практикуми) і
трудового навчання ( праця в майстернях, у спеціальних класах, на
пришкільних ділянках тощо);

5) за тривалістю часу навчання - урок ( 45хв.), спарені заняття ( 90хв.),
спарені скорочені заняття ( 70хв.), а також уроки " без дзвінків".

Успішність, ефективність роботи вчителя залежить від того, наскільки він свідомо зрозуміє суть форм організації навчання і оволодіє якомога більшою їх кількістю.

Загальні форми навчання.

Історії розвитку школи відомі різноманітні форми навчання. Вони зумовлені потребами суспільно - економічного розвитку, з одного боку, і рівнем розвитку педагогічної науки, з другого. Кожна з виокремлених історією форм навчання акумулювала в собі позитивні надбання освіти і в той же час мала певні недоліки. В педагогіці їх часто називають загальні форми навчанняабо ж організаційлі системи навчання. У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання.

Найстаршою формою, яка бере свій початок у глибокій давнині, є Індивідуальна форма навчання - це така форма, коли вчитель, наставник навчає кожного учня зокрема, орієнтуючись на його індивідуальний темп засвоєння і його здібності. Дидактична суть цього навчання полягає в тому, що дитина вчиться з прямою або опосередкованою педагогічною допомогою педагога. Роль "опосередкованого" викладача може виконувати підручник, довідкова література, касета, комп'ютер тощо.

Індивідуальною формою навчання людство користувалось упродовж усього свого розвитку і продовжує користуватись донині. У первісному суспільстві старші у повсякденному спілкуванні через показ і пояснення передавали молодшим знаннг про навколишній світ, певні способи поведінки. Використовувалась дана система навчання в середні віки у церковних і лицарських школах. Особливість заключалась в тому, що прийом у школи здійснювався в будь-яку пору року, в будь-який час. При цьому приймали учнів різного віку. Учитель давав кожному учню завдання, запитував, пояснював важкі місця, методика навчання була примітивною, а отже і результати незначні. Але на певному етапів вони відповідали рівню вимог до освіти. На якийсь період дана система була терпима, так як навчання ще не було масовим. З художньої та наукової літератури ми знаємо про блискучі зразки індивідуального навчання багатьох видатних людей, яке здійснювалось в сім'ях домашніми вчителями або батьками.

Кормильство - це форма індивідуального домашнього виховання і навчання дітей феодальної знаті. Київські князі добирали кормильців серед воєвод, знатних бояр. Вони були наставниками і регентами малолітніх княжичів, займалися їхнім розумовим, духовним і військово - фізичним навчанням і вихованням. Така індивідуальна й індивідуально -групова форма навчання використовувалась в Україні до кінця XVII століття.

Проте вже в XVII ст.. індивідуальне навчання критикувалось як таке, що недосконало готує молоду людину до життя в суспільстві, а також не відповідає вимогам розвитку промисловості.

В наш час індивідуальне навчання в чистому вигляді використовується переважно як репетиторство, рідше - як заняття з обдарованими чи слаборозвиненими дітьми, індивідуальні консультації, музичні заняття.

Елементи даної форми знаходять своє відображення і в сучасній школі, коли ми здійснюємо один із принципів навчання - принцип індивідуального підходу до учнів в умовах одночасного навчання всіх учнів, а також при виконанні робіт з метою оволодіння навичками і вміннями роботи з

комп'ютером, для поглиблення знань або усунення прогалин у знаннях. Для цієї форми характерний високий рівень самостійності, вона дозволяє регулювати темп навчальної діяльності учнів.

Головною вартістю індивідуального навчання є те, що:

- воно повністю індивідуалізує зміст, методи, темпи навчальної
діяльності дитини (дає можливість врахувати особистісні особливості);

- має можливості для здійснення систематичного і оперативного
контролю за ходом і результатами діяльності учня;

- дозволяє своєчасно вносити необхідні корективи як у діяльність учня,
так у діяльність учителя.

Недоліками індивідуальної форми є:

- учень не може взаємодіяти зі своїми ровесниками, що негативно
впливає на розвиток комунікативних умінь, процес соціалізації;

- є неекономічним, тобто не дає можливості охопити навчанням великої
кількості дітей і потребує значних матеріальних витрат.

Починаючи з XVI століття значення індивідуального навчання зменшується. Суспільна потреба у великій кількості освічених людей зумовили появу індивідуально-групової організації навчання, коли учнів різного віку зводили у групи, але навчали їх все ж індивідуально. Вчитель змушений був проводити навчальну роботу з кожним учнем окремо: по черзі перевіряти засвоєння знань, пояснювати новий матеріал, давати індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями. Це дозволяло учням приходити до школи будь-коли, незглежно від пори року.

З історії педагогіки відомо, що спочатку було індивідуальне навчання за сімейним планом. Цікавим документом, що дійшов до наших часів, є книжка "Настанови Володимира Мономаха своїм дітям", в якій давалися поради щодо навчання і формування особистості захисників держави.

Писемні пам'ятки підтверджують, що напередодні навчального року батьки запрошували вчителя додому, його зустрічали ласкавим словом і поклоном. Батько, тримаючи сина за руку, передавав його вчителю з проханням навчити "уму-розуму". Мати стояла біля дверей і мала плакати. Майбутній учень, наближаючись до вчителя, тричі вклонявся. Вчитель садив його коло себе, і розпочиналося навчання. Перший урок був коротким. Потім батьки пригощали вчителя, дарували буханець хліба і рушник, домовлялися за плату і проводжали до воріт.

Учитель працював з невеликою групою (8-10 дітей) або з одним учнем.

Ознаки індивідуально-групового навчання має й досі робота вчителя у сільських малокомплектних школах, де на уроці в одній класній гімнаті навчаються діти різного віку і різних класів.

Ця форма навчання, як і індивідуальна, вже наприкінці XVI - на поч.. XVII століття не задовольняла потреби суспільства як в якісному плані підготовки молоді до участі у вирішенні соціально-значущих завдань (учні одержували лише найпростіші навички читання, письма і рахунку), так і в кількісному плані - переважна більшість дітей залишалася неохоплена навчанням.

Бурхливий розвиток виробництва, мистецтва, науки в епоху Відродження спричинив необхідність масового навчання дітей. Виникла концепція групового навчання.Принципово новим у груповій формі навчання було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно, керуючись їх діяльністю за допомогою лідерів (ланкових, бригадирів, організаторів). Кожна група вибирає свій темп навчання. Контури групового навчання окреслив німецький педагог И.Штурм. Теоретично обґрунтував і широко популяризував її Я.А.Коменський (1633). Уперше групова форма навчання була застосована у братських школах України і Білорусії (XVI століття). Згодом ця форма стала називатися класно-урочною системою навчання.

Деякі педагоги різновидом групової форми навчання вважають роботу в парах - це усне або письмове виконання навчального завдання двома учнями в умовах синхронної роботи всіх пар. Головне у парній організації навчальної праці - взаємонавчання і взаємоконтроль.

„+” Умови роботи у парах і групах вельми демократичні. Вона ґрунтується на співпраці двох або декількох осіб, кожна з яких може виконувати посильну їй функцію, але таких осіб, що вміють терпляче ставитися до свого оточення, здатних слухати і чути інших, а також узгоджувати свої дії з діями інших людей. Водночас саме тут успішно формується почуття власної гідності і здатність поважати гідність інших. Скерованість партнерів на спільний результат спонукає їх до взаємодії, взаємоконтролю, до співпереживання, до всіх тих почуттів, які складають фундамент співпраці.

„-„Звичайно, в групі до певної міри буде домінувати лідер - сильний і здібний учень; може проявлятись пасивність окремих учнів, можливість списування. "+" Але правдою є те, що в умовах відносної свободи тут буде реалізовуватися і намагання кожного учня підняти і зміцнити свій престиж в очах партнерів. Така природна змагальність в основі своїй здорова. До речі, ця особливість групових фоом роботи дає можливість уникнути відкритої диференціації з поділом класу на групи за рівнем встигання. В умовах групового вирішення задач диференціація вирішується "природним" шляхом, що не загострює в учня почуття ущемленості.

Групові форми навчання деякі автори, наприклад, Чередов І.М., розділяють на ланкові, бригадні, кооперативно-групові, диференційовано-групові.

Ланкова форма навчальної роботи передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів.

При бригадній формі навчання навчальна робота організовується для виконання тимчасових завдань у тимчасових групах.

При кооперативно-груповій формі навчальної роботи клас розподіляється на групи для виконання кожною з них частини загального завдання. Така організація навчальної діяльності можлива при вивченні об'ємного матеріалу.

Диференційовано-групоеа форма передбачає організацію роботи груп учнів з різними навчальними можливостями.

На жаль, методика застосування групових форм роботи учнів дуже слабко розроблена. їх "новизна" і "незвичність" зумовлює невпевненість учителя. Даються взнаки і відсутність в учнів відповідних умінь самостійної діяльності, низький рівень мотивації навчання тощо. Структура діючих підручників також не відповідає такій роботі. Все це ускладнює справу і вимагає від учителя самостійного творчого підходу. Поза всяким сумнівом -ці форми роботи вельми перслективні.

Поряд з індивідуальною та груповою формами навчання застосовується фронтальна. Ця форма передбачає роботу одночасно з усім класом.

Традиційно ми звикли дивитися на навчально-виховний процес ніби з-за спини учителя. Відвідуючи урок, бачимо в першу чергу те, що робить він. Усі наші спеціальні методики складаються з настанов учителеві, часто без врахування того, що фактично діється в головах учнів. Це зумовило домінування діяльності вчителя на уроці. Така діяльність завжди однобічна, тобто спрямована на учня. На цій підставі і сформувалося поняття фронтальних форм роботи. Учитель щось доводить, пояснює, демонструє, розповідає, ілюструє, повідомляє класу, звертається із серією питань чи інших стимулів і пропонує учням на них відреагувати з місця. Така робота забезпечує одночасне керівчицтво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її систематизацією і закріпленням.

Не буде перебільшенням, що таке навчання досі домінує на уроці і, звичайно, відповідним чином позначається не лише на засвоєнні знань, умінь, навичок, але й на глибинних процесах формування особистості учня.

„+”Фронтальні форми роботи - методично прості. Вони не вимагають від учителя якихось особливих технологічних умінь і навичок.

Ці форми роботи зручні ще й тому, що вчитель має тут можливість постійно стежити за рівнем і якістю засвоєння знань, умінь та навичок кожним учнем та в індивідуальному порядку виправляти його помилку.

Фронтальне навчання сприяє формуванню і розвитку колективу, доброзичливих стосунків у класі, розв'язанню виховних завдань.

„-”На жаль за ці зовнішні "переваги" доводиться сплачувати високу ціну: по-перше, фронтальні форми роботи дуже екстенсивні. Адресуючи свій стимул класові, вчитель фактично не адресує його нікому конкретно. І якщо навіть припустити, що одержане фронтальне завдання примушує якусь частину учнів прогнозувати відповідь в атмосфері очікування можливого виклику, то вже в момент самого виклику одного учня свідомість решти може відключитись. По-друге, вони зорієнтовані на можливості так званого "середнього" учня. Це, як відомо, обмежує поступ здібних учнів і зумовлює відставання слабших. Цей момент особливо шкідливо позначається на учнях з низькими здібностями. За будь-якої можливості вони відключаються від того, що відбувається в класі. Водночас відчуття "відсталості" сприяє формуванню в них невпевненості у своїх силах, а відтак і комплексу неповноцінності. Ті з них, які володіють сильнішими інстинктами, часто компенсують свою ущемленність різними витівками, які ми називаємо порушенням дисципліни.

Особливо варто згадати про так звану проблему дисциплінина уроці. Якщо дивитися правді в вічі, то дисциплінарні вимоги (''бути уважним", "сидіти тихо і слухати", "не заважатиіншим" тощо) є впровадженням саме такого стилю навчання. Коли вчитель працює з однимучнем, тойому необхідно, щоб всі сиділи тихо. /їдучи відзворотного, можна стверджувати, що проблеми дисципліни невиникає там, девсі учні зайняті своєю справою. У такому випадку учень невідчуває потреби порушувати дисципліну. Принагідно зауважимо, що режим "тихосидіння" для більшості учнів є справою важкою.Він призводить до перенапруження .механізмів гальмування, добезглуздого самонасильстваі, як відомо, завершується спалахом рухливості після довгоочікуваного дзвінка. Все це, звичайно, відбивається також1 на здоров "і дітей.

Взаємодія вчителя і учня - чи томонолог, чи діалог завжди здійснюється в атмосфері особистої нерівності, бона одному кінці спілкування людина старша, досвідчена, поважна, а на другомумолодша, малодосвідчена. підлегла. Це створює передумови для формування в свідомостіучня відчуття влади авторитетуі своєї особистої залежності від нього. Така атмосфера не дозволяє розвиватися почуттю власної гідності, веде допояви рабської психології, поклоніння владі й силі, намагання догодити авторитетові і за це одержати винагороду, наприклад, гарну оцінку.

Нерідко учень і неусвідомлює свого становища, вважає його нормальним, іноді добровільно здається "під повну владу вчителя ". Обставини нерівності вчителя і учня масвеличезне значення для становлення особистості дитини. Якщо людина в спілкуванні постійно займає незалежне становище, одержує можливість вільного впливу на іншу людину, то це відкриває простір для її розвитку. Домагаючись певної мети, вона мобілізує й творчий потенціал і таким чином удосконалює його. Водночас людина, яка займає позицію постійної залежності, в основному приймає те. що їй говорять, показують, активно впливати на свого партнера не може, а тому повноцінно не розвивається.

Широке застосування фронтальних форм руйнує мотиваціюнавчання. Все, що робитьдитина, повинно завершуватися очікуваним результатом іпочуттям задоволення, бо лише для цього прикладалисязусилля. 1 лише таке закінчення роботи зумовлює бажання повторити дію. тобто випиває на формування мотивації. Але це, можливе тільки тоді, коли людина сама вирішує свою проблему. Спостереження за чужою(найчастіше вчителя) діяльністю, пасивна причетність до неї джерелом таких бажаньбути не може,А між' тим саме в такому становищі спостерігачів перебуває більшість учнів в умовах домінування фронтальних форм роботи. Навчання з примусу і без власної активної пошукової чи творчої участі учня є характерним для сьогоднішньої школи. В цих умовах учень не формує в собі внутрішньої потреби діяльності- "рефлексу мети" якості характеру, яка постійно спонукає людину прагнути чогось, домагатися осягнення щоразу нових цілей.

Домінування на уроці режиму "вчитель —* учень" вельми негативно позначається і на соціальному вихованні учнів. Справа в тому, що в цих умовах вони повинні постійно сфокусовувати свою увагу в одну точку - на вчителя. Така однобічна скерованість орієнтації учнів позбавляє кожного з них можливості "відчувати" своїх товаришів і. тим більше, можливості співпрацювати останніми, співпереживати,користуватися їхньою допомогою, допомагати їм. Так відбувається відчуження особистості,руйнується почуття взаємозалежності людеї та потреби у взаємодопомозі.

Звичайно, ці думки не варто приймати категорично. Все залежить від стилю роботи вчителя, від його майстерності.

Фронтальна діяльність науроці з точки зору участі в ній учнів можетрактуватись і як індивідуальна, тобто як діяльність окремих учнів "зачергою ". Омелян Вишневський називає це індивідуально-масовіш або фронтально-індивідуальничнавчанням.

Під терміном "індивідуально-масова діяльність" розуміють самостійне (іноді частково кероване) виконання різних завдань (вирішення задач) всіма учнями одночасно. В практиці школи ці види роботи відомідосить широко. Звичайно, вони мають письмову форму. їм часто передує ознайомлення зі спеціальною інформацією, що пропонується в підручнику, в звукозаписі тощо. Проте індивідуально-масова діяльність може бути і повністю усною, тобто являти собі одночасне висловлювання всіх учнів вголос. Такі види роботи прийняті у процесі навчання рідної мови молодших школярів, іноземної мови і т.п. Сюди віднесемо: а)відтворення хором за диктором чи за учителем; б) синхронне монологічне висловлювання всіх учнів, адресоване явному співрозмовникові, ляльці чивчителеві, який стоїть у центрі класу; в) синхронне самостійне перечитування текстів з метою формування техніки читання; г) синхронне читання в режимі "Прочитай про себе і скажи ". Багато з цих форм роботи сьогодні застосовуються ще не достатньо, хоча користь від них могла б бути великою.

Згадані вище види роботи мають ту перевагу, що забезпечують одночасну участь у праці всіх учнів, інтенсифікують навчально-виховнийпроцес, підвищують коефіцієнт користі навчального часу. Але ця діяльність має також' інші важливіякості. Майжевсі їїформи залишають учня наодинці знавчальною задачею, вимагають віднього самостійних, часто творчих дійз метою її вирішення. Його діяльність передбачає активізацію механізмів синтезу-аналізу. відбір необхідної інформації, пошук своїх способів досягнення результату тощо. Саме в цьому процесі на межі своїх можливостей реалізуються згадані вище психічні, духовні, фізичні та соціальні функції особистості. Тому є всіпідстави вважати, що індивідуально-масовіроботи - досить ефективний педагогічний засіб їх розвитку.

"Щодо творчої праці, - пише Софія Русова, - то вона найкраще проводиться індивідуально, насамоті, коли дитина краще може сконцентрувати свої думки, дати вільний вираз своїм творчим змаганням... "

Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що застосування тих чи інших форм роботи на уроці не є "методичною дрібницею", а чинником, який має, вирішальне значення у формуванні особистості. Використання різних форм організації навчання - процес закономірний.

Класно-урочна система

Подальше зростання потреби в грамотних людях (XVII ст.) створили передумови для організаційного удосконалення системи освіти, зокрема в бік її демократизації, доступності широким колам населення. Поширення набуває форма масового навчання.

Досвід організації масового навчаннявивчив, узагальнив, а потім широко розповсюдив великий чеський педагог-гуманіст Ян Амос Коменський. У своїй праці "Велика дидактика" він науково обґрунтував нову систему навчання, яку згодом було названо класно-урочною.Вперше елементи даної системи було використано у братських школах України та Білорусії у XVI ст. Контури класно-урочної системи окреслив також німецький педагог-гуманіст Й.Штурм (1507-1589)-організатор першої класичної гімназії в Страсбурзі (Франція). Він уперше здійснив розподіл на десять класів,кожен з яких мав свою програму, окремого викладача, що стало праобразом для створення у майбутньому середніх шкіл.

Теоретично обґрунтована Я.А.Коменським класно-урочна система мала ряд принципових переваг над попередніми системами і тому стала провідною формою навчання в усіх школах світу.

Особливостями класно-урочної форми є:

- постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовки (клас);

- навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов'язаних,
логічно завершених елементів (уроків);

- кожний клас працює відповідно до свого річного плану (планування навчання)

- кожний урок присвячується лише одному предметові;

- уроки мають визначену тривалість, між уроками – перерви (тривалість));

- уроки постійно чергуються, тобто проходять за попередньо складеним
розкладом (розклад);

- керівна роль належить учителю (педагогічне управління);

- застосовуються різні види і форми пізнавальної діяльності учнів,
включаючи і домашні завдання (варіативність діяльності);

- введення в педагогіку (крім термінів "клас", "урок"), нових понять
"навчальний рік", "навчальна чверть", "канікули", "перерва", "навчальний
день", "розклад" тощо.

Основними Коменський вважав елементарну 6-річну школу, де б усі - і багаті, і бідні - навчалися рідною мовою, і 6-річну середню школу, де навчались учні з підвищеними здібностями.

Для того часу це було значне педагогічне відкриття, і Я.А.Коменський по праву вважається основоположником класно-урочної системи, яка є провідною вже понад 370 років у школах світу, а дидактичним поняттям "клас" та "урок" вже близько 400 років. Та педагоги і донині працюють і будуть працювати над удосконаленням уроку.

Розвиток класно-урочної системи в Росії та Україні інтенсивно відбувався у XIX ст. головним чином під впливом праць К.Д.Ушинського.

Необхідною умовою успішної організації навчальних занять у школі і характерними рисами класно-урочної системи він вважав клас з постійним складом учнів як головну ланку школи, постійний розклад, фронтальні заняття з усіма учнями класу в поєднанні з індивідуальними заняттями при ведучій ролі учителя. Кожен урок повинен мати чітку мету, бути завершеним, носити виховний характер. Враховуючи швидке втомлення дітей, Ушинський рекомендував зміну занять і різноманітність методів. Вказував, що на уроці слід виробляти прийоми самостійної роботи і на перших порах не давати дітям домашніх завдань, поки вони не оволодіють прийомами самостійної роботи.

Класно-урочна форма організації навчання має ряд переваг:

- забезпечення масовості навчання;

- економічність, оскільки учитель працює одночасно з великою групою учнів;

- чітка організаційна структура;

- сприятливі умови для взаємного навчання, колективної діяльності,
виховання і розвитку учнів.

Проте є й недоліки:

- орієнтація на "середнього" учня;

- застосування однотипних методів навчання, єдиних для всіх дітей у класі;

- відсутність умов для проведення індивідуальної навчально-виховної
роботи з учнями, недостатнє вираховування їх вікових та індивідуальних
особливостей;

- малорухливий стан учнів та інші.

 

Слід розрізняти

МАКРОСТРУКТКРУ уроку МІКРОСТРУКТУРУ уроку

(зовнішні,постійні елементи уроку) (внутрішні,змінні методи,прийоми)

 

Для кожного типу уроку є свої, більш менш постійні етапи. Наприклад,

урок засвоєння знань

1.Перевірка домашнього завдання, акту- Це можуть бути короткі письмові ро-

алізація опорних знань. боти,програмоване опитування,усне

опитування,повторення за підручни-

ком,репродуктивна бесіда…

2.Повідомлення теми, мети уроку,моти- Повідомлення, запис, проблемна си-

вація навчальної діяльності. туація тощо.

3.Сприймання і первинне усвідомлення Усне пояснення з іллюстраціями,са-

нового матеріалу. мостійна робота за підручником,

евристична бесіда, спостереження.

4.Узагальнення і систематизація знань. Прийоми порівняння,співставлення,

створення схем, таблиць.

5.Підведення підсумків уроку. Вчитель сам або з допомогою дітей

визначають головну думку.

6.Повідомлення домашнього завдання. Інструктаж.

 

В побудові уроків макроструктура менш рухлива, мікроструктура – більш рухлива, гнучка. Саме нею забезпечується гнучкість структури, динамічність уроку. Вчитель має знати, що ефективність уроку залежить від вдалого підбору мікроструктури.Наприклад, на етапі сприймання вчитель може пояснити навча-льний матеріал, використати проблемний вклад, застосувати евристичну бесіду, продемонструвати кінофільм тощо. Але все це він підпорядковує дидактичній меті, завданням уроку, рівню знань, пізнавльної активності і самостійності дітей.

Спільними елементами різних типів уроків є:

1.Організація початку уроку.

2.Перевірка засвоєння вивченого матеріалу.

3.Підготовка до вивчення нового матеріалу.

4.Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

5.Пояснення нового матеріалу.

6.Закріплення.

7.Вироблення умінь і навичок.

8.Підсумок уроку.

9.Домашнє завдання.

 

Універсальної, жорсткої структури уроку, що була б придатна для всіх ви-падків організації навчання, бути не може. Однак, зрозуміло, що урок не буду-ється стихійно, хоча досвідчений учитель нерідко імпровізує, якщо цього вима-гають обставини. В організації уроку творчий пошук учителя необхідний, водночас підкреслимо, що новації – не самоціль, вони мають бути виправда-ними й відповідати основним вимогам навчання і виховання.

 

Поняття про ТИПИ уроків

Як будь-яке складне явище,уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками.

Тип – форма чогось, яка має певні ознаки, а також зразок, якому відповідає група предметів.

Тип уроку – це абстрактне поняття, характерні властивості якого визначені відповідно конкретних основ класифікації.

С.В.Іванов за основу класифікації уроків бере основні етапи навчального процесу ( стадії ходу навчання ), що мають таку послідовність :

а) підготовка до вивчення теми;

б) первинне сприйняття навчального матеріалу;

в) осмислення;

г) закріплення.

Відповідно з цими моментами Іванов виділяе такі типи уроків:

1.Вступні уроки;

2.Уроки первинного ознайомлення з матеріалом;

3.Уроки створення понять, встановлення законів і правил;

4.Уроки застосування отриманих знань на практиці;

5.Уроки навичок ( тренувальні );

6.Уроки повторення і узагальнення;

7.Контрольні уроки;

8.Комбіновані ( мішані ) уроки.

 

І.М.Казанцев розподіляе уроки за ознакою основного способу їх проведенняі виділяе 7 типів:

1.Уроки з різноманітними видами занять .

2.Уроки – бесіди;

3.Уроки – бесіди;

4.Уроки – екскурсії;

5. Кіноуроки;

6.Уроки самостійної роботи;

7.Уроки лабораторної роботи та інших практичних занять.

 

С.П.Баранов пропонує таку класифікацію уроків в залежності від учбової задачі та змісту роботи:

1.Урок повідомлення нових знань.

2.Урок закріплення.

3.Урок узагальнення, або повторення.

4.Комбінований урок.

5.Контрольний урок.

 

Найбільш розповсюдженою в педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за основною дидактичною метою занять В.О.Онищука.

Він виділяє 6 типів уроків.

1.Урок засвоєння нових знань.

2.Урок формування навичок і вмінь.

3.Урок застосування знань, умінь, навичок.

4.Урок узагальнення і систематизації знань.

5.Урок контролю і корекції знань, умінь, навичок (перевірки знань,умінь, навичок).

6.Комбінований урок.

Визначення типів уроків за дидактичною метою є найбільш доцільнішим. Ця класифікація дозволяє більш чітко визначити мету і завдання кожного уроку і мобілізувати школярів на успішне їх розв’язання.

 

Урок засвоєння нових знань:

- перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань;

- повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів;

- сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного;

- узагальнення та систематизація знань;

- підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування вмінь і навичок:

- перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок;

- повідомлення учням теми, мети і завдань уроку й мотивація навчання школярів;

- вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи);

- первинне застосування нових знань (пробні вправи);

- самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням);

- творче перенесення знань інавичок у нові ситуації (творчі вправи);

- підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок:

- перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок;

- повідомлення теми, мети й завдань уроку і мотивація навчання школярів;

- осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій;

- самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою учителя;

- звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів;

- підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань:

- повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;

- відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань;

- узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки;

- підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок:

- повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивація навчання школярів;

- перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять;

- перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;

- застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах;

- збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка;

- підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок:

- перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру;

- перевірка раніше засвоєних знань;

- повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;

- сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

- осмислення, узагальнення і систематизація знань;

- підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Розглянуті структури є орієнтовними. Вони передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Учитель повинен творчо підходити до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різ­і види навчальної роботи: фронтальну, групову, пар­у та індивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.

Фронтальна робота.Учитель ставить проблемні запитання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв'язання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвдаліші форми, відкидають неправильні. Вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її систематизацією і закріпленням. Водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особливості учнів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попередньої підготовленості.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.233.139 (0.041 с.)