Чому потрібно знати і володіти формами навчання кожному учителю?

1.Доступність навчання забезпечується не тільки добором змісту, а і формою навчання.

2.Інтерес до навчання формується через правильний відбір і різнома- нітність форм навчання.

3.Майстерність учителя, його творчість проявляється у виборі форм організації навчання.

 

УРОК- це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі регламентова-ний обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально – пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв´язання поставлених навчально – виховних завдань.

Умовно кажкчи, урок – це „відрізок” навчального процесу, який є закінченим за смислом, учасі й організаційно.

Урок має такі особливості:

- є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навчально-виховні завдання;

- кожен урок включається в розклад і регламентується у часі та за обсягом навчального матеріалу;

- на відміну від інших форм організації навчання, є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

- відвідування уроків обов’язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

- спільна діяльність учителя і учнів, а також спілкування великої сталої групи (класу) створює можливість для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальнопедагогічні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватись їх повсякчас.

 

I. ОРГАНІЗАЦІЙНІ.

1.Наявність продуманного плану проведення уроку.

2.Організаційна чіткість.

3.Оптимальний темп уроку.

4.Раціональне використання часу на уроці.

5.Забезпечення дисципліни і високої працездатності..

6.Підготовка і раціональне використання засобів навчання, ТЗН.

7.Вважається, що кожен урок повинен мати своє логічне визначене місце і функцію у системі або низці уроків

 

ІІ. ДИДАКТИЧНІ.

1.Чітке визначення завдань і мети уроку.

2.Визначення оптимального змісту уроку у відповідості з програмою.

3.Вибір найбільш раціональних методів і прийомів навчання.

4.Забезпечення пізнавальної активності дітей.

5.Дотримання принципів навчання у їх єдності і взаємозв´язку.

6.Зв´язок уроку з попередніми на основі актуалізації знань.

7.Поєднання різноманітних форм колективної роботи з індивідуальною.

8.Систематичний контроль і корекція знань.

9. Впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності.

 

ІІІ. ПСИХОЛОГІЧНІ.

1.Всебічне вивчення індивідуальних особливостей,розвиток можливостей врахування психологічних особливостей кожного учня: його мислення (репро-дуктивного, творчого), пам´яті (довільної, мимовільної), уваги, уяви,волі,емоції.

2.Відчуття психологічного стану учня.

3.Уміння володіти своїм психологічним станом,володіння собою,самоконтроль.

4.Рішучість, сила волі, принциповість, вимогливість, справедливість, аргумен-тованість.

 

IV.САНІТАРНО - ГІГІЄНІЧНІ. Деякі з цих вимог визначені відповідними інструкціями:

1. Сприятливий для здоров’я дітей режим праці та розклад уроків.

2.Наявність відповідної площі та кубатури класної кімнати.

3.Відповідність меблів зросту дитини.

4.Освітлення та температура повітря.

Проте є і такі моменти, які має забезпечувати сам учитель:

5. Зміна фізичного і розумового навантаження, контроль втомлюваності дітей.

6.Свіже повітря.

7.Не зловживати екранними засобами.

 

V. ЕТИЧНІ.

1.Додержання такту, створення атмосфери доброзичливості, оптимізм.

2.Напружену працю поєднувати з жартом.

 

VІ. ЕСТЕТИЧНІ.

1.Зовнішній вигляд вчителя, учнів.

2.Естетичне оформлення класу, обладнання уроку.

 

Поняття про СТРУКТУРУ уроку її елементи.

Урок, як складна дидактична система має структуру (побудову). В поняття “структура уроку” входить 3 ознаки:

- склад елементів або етапів уроку;

- послідовність їх;

- зв´язок між елементами або етапами уроку.

Структура уроку – співвідношення і послідовність проведення частин, етапів, моментів уроку, які відповідають виконанню навчальних завдань.

Для чіткої організації навчального порцесу на уроці важливо правильно визначити структуру кожного уроку.З проблеми структури уроків серед дидак-тів і методистів існують різні думки. Одні вважають, що структкра уроку має бути сталою, жорсткою, постійною. Інші – гнучкою, динамічною, що сприяє творчості вчителя.

Слід розрізняти

МАКРОСТРУКТКРУ уроку МІКРОСТРУКТУРУ уроку

(зовнішні,постійні елементи уроку) (внутрішні,змінні методи,прийоми)

 

Для кожного типу уроку є свої, більш менш постійні етапи. Наприклад,

урок засвоєння знань

1.Перевірка домашнього завдання, акту- Це можуть бути короткі письмові ро-

алізація опорних знань. боти,програмоване опитування,усне

опитування,повторення за підручни-

ком,репродуктивна бесіда…

2.Повідомлення теми, мети уроку,моти- Повідомлення, запис, проблемна си-

вація навчальної діяльності. туація тощо.

3.Сприймання і первинне усвідомлення Усне пояснення з іллюстраціями,са-

нового матеріалу. мостійна робота за підручником,

евристична бесіда, спостереження.

4.Узагальнення і систематизація знань. Прийоми порівняння,співставлення,

створення схем, таблиць.

5.Підведення підсумків уроку. Вчитель сам або з допомогою дітей

визначають головну думку.

6.Повідомлення домашнього завдання. Інструктаж.

 

В побудові уроків макроструктура менш рухлива, мікроструктура – більш рухлива, гнучка. Саме нею забезпечується гнучкість структури, динамічність уроку. Вчитель має знати, що ефективність уроку залежить від вдалого підбору мікроструктури.Наприклад, на етапі сприймання вчитель може пояснити навча-льний матеріал, використати проблемний вклад, застосувати евристичну бесіду, продемонструвати кінофільм тощо. Але все це він підпорядковує дидактичній меті, завданням уроку, рівню знань, пізнавльної активності і самостійності дітей.

Спільними елементами різних типів уроків є:

1.Організація початку уроку.

2.Перевірка засвоєння вивченого матеріалу.

3.Підготовка до вивчення нового матеріалу.

4.Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

5.Пояснення нового матеріалу.

6.Закріплення.

7.Вироблення умінь і навичок.

8.Підсумок уроку.

9.Домашнє завдання.

 

Універсальної, жорсткої структури уроку, що була б придатна для всіх ви-падків організації навчання, бути не може. Однак, зрозуміло, що урок не буду-ється стихійно, хоча досвідчений учитель нерідко імпровізує, якщо цього вима-гають обставини. В організації уроку творчий пошук учителя необхідний, водночас підкреслимо, що новації – не самоціль, вони мають бути виправда-ними й відповідати основним вимогам навчання і виховання.

 

Поняття про ТИПИ уроків

Як будь-яке складне явище,уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками.

Тип – форма чогось, яка має певні ознаки, а також зразок, якому відповідає група предметів.

Тип уроку – це абстрактне поняття, характерні властивості якого визначені відповідно конкретних основ класифікації.

С.В.Іванов за основу класифікації уроків бере основні етапи навчального процесу (стадії ходу навчання), що мають таку послідовність:

а) підготовка до вивчення теми;

б) первинне сприйняття навчального матеріалу;

в) осмислення;

г) закріплення.

Відповідно з цими моментами Іванов виділяе такі типи уроків:

1.Вступні уроки;

2.Уроки первинного ознайомлення з матеріалом;

3.Уроки створення понять, встановлення законів і правил;

4.Уроки застосування отриманих знань на практиці;

5.Уроки навичок (тренувальні);

6.Уроки повторення і узагальнення;

7.Контрольні уроки;

8.Комбіновані (мішані) уроки.

 

І.М.Казанцев розподіляе уроки за ознакою основного способу їх проведення і виділяе 7 типів:

1.Уроки з різноманітними видами занять.

2.Уроки – бесіди;

3.Уроки – бесіди;

4.Уроки – екскурсії;

5. Кіноуроки;

6.Уроки самостійної роботи;

7.Уроки лабораторної роботи та інших практичних занять.

 

С.П.Баранов пропонує таку класифікацію уроків в залежності від учбової задачі та змісту роботи:

1.Урок повідомлення нових знань.

2.Урок закріплення.

3.Урок узагальнення, або повторення.

4.Комбінований урок.

5.Контрольний урок.

 

Найбільш розповсюдженою в педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за основною дидактичною метою занять В.О.Онищука.

Він виділяє 6 типів уроків.

1.Урок засвоєння нових знань.

2.Урок формування навичок і вмінь.

3.Урок застосування знань, умінь, навичок.

4.Урок узагальнення і систематизації знань.

5.Урок контролю і корекції знань, умінь, навичок (перевірки знань,умінь, навичок).

6.Комбінований урок.

Визначення типів уроків за дидактичною метою є найбільш доцільнішим. Ця класифікація дозволяє більш чітко визначити мету і завдання кожного уроку і мобілізувати школярів на успішне їх розв’язання.

 

Урок засвоєння нових знань:

- перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань;

- повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів;

- сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного;

- узагальнення та систематизація знань;

- підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування вмінь і навичок:

- перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок;

- повідомлення учням теми, мети і завдань уроку й мотивація навчання школярів;

- вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи);

- первинне застосування нових знань (пробні вправи);

- самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням);

- творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи);

- підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок:

- перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок;

- повідомлення теми, мети й завдань уроку і мотивація навчання школярів;

- осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій;

- самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою учителя;

- звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів;

- підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань:

- повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;

- відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань;

- узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки;

- підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок:

- повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивація навчання школярів;

- перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять;

- перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;

- застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах;

- збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка;

- підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок:

- перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру;

- перевірка раніше засвоєних знань;

- повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів;

- сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

- осмислення, узагальнення і систематизація знань;

- підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Розглянуті структури є орієнтовними. Вони передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Учитель повинен творчо підходити до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різ­і види навчальної роботи: фронтальну, групову, пар­у та індивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.

Фронтальна робота. Учитель ставить проблемні запитання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв'язання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвдаліші форми, відкидають неправильні. Вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її систематизацією і закріпленням. Водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особливості учнів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попередньої підготовленості.

Групова робота. Полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення і вибір способів розв'язання навчально-пізнавальних завдань, взаємодопомога та співпраця, взаємоконтродь і взаємооцінка. Учнів ділять на групи по 4—6 осіб (на чверть або навчальний рік). Групи формують з однаковим або із змішаним складом учнів за успішністю. Перші можуть виконувати диференційовані завдання, другі — однакові. Ефективнішою є група зі змішаним складом учнів. Групову навчальну роботу організовують при виконанні лабораторних і практичних робіт, робіт на навчально-дослідних ділянках, а також на уроках з основ наук — під час засвоєння, повторення, застосування, узагальнення та систематизації знань. Групова робота ефективніша, якщо групи очолюють консультанти (асистенти), призначені вчителем.

Типова структура групового заняття: перевірка домашнього завдання; підготовка до групової роботи (інструктування учнів щодо послідовності роботи, роздавання карток з однаковими або диференційованими завданнями, створення проблемної ситуації, постановка проблеми); ознайомлення із завданнями, обговорення й складання плану виконання завдання; звіт про виконану роботу. Перевага групової форми навчальної діяльності — в можливості урахування навчальних інтересів учнів, кооперування їх навчально-пізнавальної діяльності, взаємоконтролю за її результатами. Недоліки — пасивність окремих учнів, можливість списування.

Парна робота. Передбачає допомогу сильного учня слабшим і взаємодопомогу. Пари визначає вчитель, зважаючи на симпатії або працездатність учнів. Вони можуть мінятися. В.Дяченко розрізняє пари постійного (статичні) і змінного складу (динамічні). Така структура роботи дає змогу вчити кожного і вчитися кожному. Головне у парній організації навчальної праці — взаємонавчання і взаємоконтроль. Учитель готує картки з диктантом для кожного учня, один учень читає навчальний текст, другий — пише, відтак навпаки. Після цього учні обмінюються роботами і перевіряють їх. Той, хто припустився помилок, робить усний розбір під контролем партнера. Відтак партнери міняються, і все починається спочатку, але з іншими текстами і партнерами.

Індивідуальна робота. Важливим моментом у процесі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують такі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частішепідходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання.

Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

Нерідко під час уроку перед учителем постає проблема підтримання в класі порядку і дисципліни. Причиною порушень дисципліни є передусім низька його якість, коли учням нецікаво, вони нудьгують і вдаються до різних витівок, розваг. Буває, що учні не можуть довго заспокоїтися після події, що сталася перед уроком, надто збуджені, неуважні, продовжують обговорювати її. Нерідко учні порушують дисципліну через ненормальні стосунки з учителем, грубе, нетактовне ставлення до них, намагаючись у такий спосіб "помститися". Причиною недисциплінованості може бути також хворобливий стан учня.

Знання цих причин у кожному конкретному випадку дає вчителеві змогу знаходити адекватні шляхи їх усунення, зокрема, переключення уваги учнів на корисну роботу, спокійне зауваження порушникові дисципліни, цікавий виклад матеріалу і захоплення ним учнів, швидкий темп уроку, нейтральне приємне або неприємне зауваження всьому класу чи конкретному порушнику, дії мімікою, жестами, виразом обличчя. Окрім цього, не слід забувати такі прості істини: ніколи не можна карати учня, не з'ясувавши його участі або ступеня його провини у порушенні дисципліни. Дисциплінуючи клас, слід апелювати до почуття власної гідності учня.

Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотримання педагогом певних вимог — організаційних, дидактичних, психологічних, етичних, гігієнічних.

Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку: керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, досконало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів навчально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів; творчий підхід до розв'язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей; обгрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційований підхід до окремих груп учнів; ефективне використання кожної робочої хвилини на уроці; атмосфера демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі.пошуки спрямовані на розв'язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування національної самосвідомості учнів, формування в них моральних, правових, трудових, естетичних якостей особистості.

Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, формування вміння працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свого загального розвитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним є питання оптимального відбору змісту навчального матеріалу до уроків.

Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

 

Однією із важливих проблем дидактики є підвищення ефективності уроку, тобто досягнення запрограмованих результатів та інтенсифікації, тобто підви-щення результативності на кожну одиницю часу.

З метою підвищення ефективності уроку вводять такі характерні зміни в його структуру:

- зведення до мінімуму часу, що відводиться на організаційну частину;

- скорочення часу, необхідного на перевірку домашніх письмових завдань;

- спеціальна перевірка письмових задань на дошці проводиться лише у випадках, коли це потрібно для додаткового розбору або закріплення;

- значне скорочення часу, що відводиться на індивідуальне опитування,

- більш широке і цілеспрямоване застосування фронтальних форм перевірки знань;

- поеднання в окремих випадках індивідуального опитування із самостійною роботою;

- зміна характеру опитування – надання йому навчаючого характеру;

- об´єднання функцій контролю і закріплення;

- включення в урок самостійних робіт по засвоенню нового матеріалу;

- усний виклад учителем в основному того матеріалу,який важкий для самос-тійної проробки;

- обов´язкове навчання на уроці навичкам і умінням самостійного набуття знань, роботи з підручником;

- індивідуалізація завдань – збільшення кількості завдань, що вимагають творчого застосування знань, умінь практичного характеру;

- посилення ролі супутного закріплення нового матеріалу зразу на уроці;

- збільшення питомої ваги практичної роботи, наближеної до життя.

Фактори інтенсифікації.

1. Посилення цілеспрямованості(при дотриманні доступності для даного класу)

2. Поглиблення мотивації, інтересів, введення елементів гри.

3. Збільшення інформаційності, ємкості.

4. Застосування ТЗН, програмованого і диференційованого навчання.

5. Посилення міжпредметних зв´язків.

6. Творчий підхід вчителів у виборі методів навчання,оптимальний вибір мето-дів навчання.

 

Особливості уроків у початковій школі.

. Головна мета навчально – виховного процесу з шестирічними учнями – підготувати їх до систематичного навчання в наступних класах.Тому крім загального і фізичного розвитку дітей, велика увага приділяеться формуванню нового типу діяльності – навчання. Але слід пам´ятати – це 1 клас, а не підготовча група.

В початкових класах багато уваги вчитель повинен надавати усвідомленню школярами кожного слова, осмисленню кожного речення з тексту підручника чи розповіді самого учителя.

Специфіка змісту освіти молодших школярів, їх вікові та індивідуальні особливості диктують необхідність правильного добору форм, методів,прийомів навчальної роботи.

1) Перевагу слід надавати розвитку учнів,максимально активізувати, вклю-чати різні органи чуття,спонукати до усвідомлення виконаного;

2) Чітко визначати завдання, мету,дозувати час,змінювати види діяльності (від 5-7 хв. до 7- 10 – один вид).

3) Запобігати перевтомі учнів, урізноманітнювати роботу на уроці, проводити фізкультхвилинки.

4) Спиратись на досвід дітей, залучати до самостійного аналізу і синтезу, навчати міркувати (спочатку разом, потім самостійно).

5) Використовувати велику кількість наочності, дидактичного матеріа-лу,ТЗН.

6) Враховувати збудливість дітей, емоційність, безпосередність у сприйманні.

7) Враховуючи те, що діти не володіють прийомами навчання, не вміють контролювати і планувати власні дії, зосередитись над завданням, їм бракує впевненості, треба вчити учнів вчитись.

8) Важливий стиль взаемин вчителя з учнями.Дайте можливість дитині від-чути радість успіху.

9) Переважае комбінований урок.

10)При можливості більше проводити нетрадиційних уроків, інтегрованих уроків,уроків – екскурсій.

Крім стандартних уроків у початкових класах проводяться уроки позаклас-ного читання, предметні уроки, уроки пояснювального читання.

В методиці уроків для шестирічних учнів мають відбиватись загальні вимо-ги до організації навчання і специфічні, зумовлені віком учнів.