Інтегровані, нестандартні уроки.

Один з напрямків методичного оновлення уроків – проведення їх на основі інтеграції навчального матеріалу з кількох предметів, об´єднаних навколо однієї теми. Змістовні й цілеспрямовані інтегровані уроки вносять у звичну структуру уроку привабливу для учнів новизну, знімають суворі кордони предметного викладання, а найголовніше – інтеграція змісту і організаційних форм допомагае дітям сприймати важливі поняття, явища цілісно і водночас різнобічно.

Наприклад, блискучим прикладом проведення інтегрованих уроків був досвід В.О.Сухомлинського – “уроки мислення в природі”. Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню.

До них відносять:

Інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки які проводять у межах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів; сугестопедичш уроки, що не набули поширення, оскільки механізми дії підсвідомого поки що технологічно не розроблені щодо педагогіки і окремих методик; уроки з різновіковим складом учнів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих зунів (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних.

Інтегровані уроки і міжпредметні зв´язки – це різні дидактичні поняття. Міжпредметні зв´язки передбачають включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів, що мають допоміжне значення для вивчення його теми.Це окремі короткочасні моменти уроків, які сприяють глибшому сприй- манню та осмисленню якогось конкретного поняття.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них — уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів.

Ось як проводять, наприклад, урок-змагання.

Клас ділять на дві групи, приблизно однакові за рівнем знань. У кожній обирають капітана і консультанта. Консультант працює зі слабшими членами команди.

Урок складається з кількох конкурсів. Учнів попереджають, що в процесі змагання враховуватиметься активність кожного з них і команди загалом. За кожну відповідь журі виставляє бали у відомість. Перемагає команда, яка набирає найбільшу кількість балів. Наприклад, на уроці математики чи фізики можуть бути такі конкурси: "Чи знаєш ти формули?", "Конкурс кмітливих", "Змагання любителів кросвордів", "Чи розумієш ти графіки?", "Знайди помилку", "Пошук" та ін.

Перший конкурс може відбуватися у такий спосіб. Представники команд витягують папірець, згорнутий у грубочку, або кидають кубик, на гранях якого написано формули. Формулу записують на дошці, пояснюють її зміст, відтак ставлять запитання, що стосуються цієї формули. Журі оцінює відповіді й виставляє оцінку. Другий конкурс, в якому кожен може виявити свою кмітливість, — розв'язування якісних задач. Разом з малюнками їх записують на картці. Представники команд ви-гягують картки-завдання і відповідають на запитання. Якщо вони не можуть відповісти, просять допомоги у своєї команди; якщо й вона неспроможна зробити це — допомагає команда-суперниця, але перша команда втрачає бали, а друга за правильну відповідь — набирає. Для гретього конкурсу готують спеціальні картки. На картках, розданих учням обох команд, намальовано сітку-кросворд, складений учителем. Під картку підкладають копіювальний і чистий аркуші паперу. Розв'язуючи кросворд, відповіді вписують у картку і здають її журі. У четвертому конкурсі, як і в попередньому, представники команд витягують картки з графіками й запитання, на які треба відповісти. На виконання завдання відводиться певний час. Картки здають журі.

Інші форми організації навчання.

В.О.Онищук дае таку форму класифікації навчання (за дидактичною метою):

Форми теоретичного навчання:

- лекція;

- факультатив;

- конференція;

- певні види гуртків;

комбінованого та змішаного навчання:

- урок;

- семінар;

- домашня робота;

- консультація;

- єкскурсія;

практичного навчання:

- практикуми.

Л Е К Ц І Я

Лекція – систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета.

Це форма теоретичного оволодіння знаннями, коли вчитель на протязі всього заняття повідомляє новий матеріал, а учні активно сприймають.

Лекція може бути (в залежності від дидактичної мети і місця в навчальному процесі) – вступна, настановча, поточна, заключна, оглядова.

В залежності від способу проведення – інформаційна, проблемна, лекція-бесіда,

лекція, що доповнюється семінарським заняттям.

Головні вимоги до лекції:науковість, доступність, єдність форми і змісту, емоційність викладу, органічний зв´язок з іншими видами навчальних занять – семінарами, практичними заняттями тощо.

 

Ф А К У Л Ь Т А Т И В

Факультатив – навчальний предмет, курс, що вивчається учнями за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

Основне завдання – поглиблення знань, розвиток здібностей, інтересів учнів.

Відрізняються від уроків тим, що учні самі вибирають той чи інший факультатив в залежності від нахилів і інтересів.

Склад учнів стабільний протягом одного року, наступного – може змінюва-тись. Місце проведення – не тільки школа, а й підприємство, музей, лаборато-рія, клуб.

Факультатив об”еднує учнів паралельних класів,працюе за певною програмою, стабільною для всіх груп одніеї паралелі.

Це один із способів розв”язання проблем диференційованого навчання; (в учнів формуються спільні пізнавальні інтереси, позитивне ставлення до предметів, допитливість). На заняттях факультативів форуються спеціальні навички для продовження освіти в спеціальних закладах.

 

Г У Р Т О К

Гурток – самодіяльні об’єднання учнів, які займаються поглибленим вивче-нням питань науки, літератури, мистецтва, фізкультурою, одна з форм поза-класної й позашкільної роботи. Завдання – поглиблювати й розширювати кругозір учнів, задовольняти їхні інтереси й запити, розвивати творчі здібності, формувати практичні уміння й навички, розвиток технічної творчості, проведення дослідної роботи та інше.

Гуртки створюються на добровільних засадах з учнів паралельних або різних класів. Керівництво гуртковою роботою здійснюють учителі.

Зміст гуртковоі роботи включае в себе: більш поглиблене вивчення окремих питань програми, які викликають інтерес учнів, ознайомлення з творчою діяльністю і життям видатних людей, проведення зустрічей,організація технічної творчості та інше.

 

К О Н Ф Е Р Е Н Ц І Я

Проводяться з метою актуалізації, уагальнення,систематизації раніше вивченого,його поглиблення і закріплення.

Конференції передує довга підготовка. Для її проведення використовують більш ширше коло джерел, ніж, наприклад, для семінару: тривалі спостере-ження, матеріали екскурсій, результати досліджень та експериментів, наукові джерела інформації.

Щоб привернути найбільше число учнів, потрібно обирати не тільки акту-альну, але й цікаву, доступну тему.

Отже, конференція – це комплексна форма узагальнення результатів, підве-дення підсумків довгочасної роботи.

 

С Е М І Н А Р

Семінар – один з основних видів навчальних практичних занять студентів, учнів середньої школи, членів наукового гуртка або слухачів курсів.

Вже в грецьких гімназіях і римських школах практикувалися семінарські заняття, які супроводжувалися коментарями, доповідями, диспутами й заключним словом педагога. В XVII ст. семінари були введені на старших кур-сах університетів з метою навчання студентів працювати над першоджерелами. У ХХ ст. елементи семінарських занять проникають до середньої школи і починають використовуватись у старших класах.

Семінари можуть проводитися як по тематиці програми,так і по тематиці, яка виходить за її рамки. Тому розрізняють три основні типи семінарів:

- що сприяють поглибленому вивченню певного систематичного курсу;

- по вивченню окремих основних або найважливіших тем курсу;

- дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою (спецсемінар)

Мета – самостійна робота учнів, залучення їх до поглибленого вивчення різних джерел.

Головним методом семінарських занять є обговорення доповідей, які готують учні самостійно за планом семінару і під керівництвом учителя. Тобто семінарські заняття виступають формою організації самостійної роботи учнів по поглибленому вивченню вузлових питань теми з наступним колективним їх обговоренням, оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді й оцінюванням результатів цієї роботи. Зміст семінару й доповіді учні планують так, щоб можна було повністю охопити всі питання і включити найбільше учнів у підготовку і обговорення доповідей.

 

Е К С К У Р С І Я

Навчальна екскурсія – це така форма організації педагогічного процесу, яка спрямована на вивчення учнями поза межами школи, але під керівництвом вчителя,певних предметів,явищ,процесів шляхом безпосереднього сприймання.

Мета екскурсії – збагатити (розширтити, поглибити) чуттєве й логічне пізнання дітей, їхній соціальний досвід,сприяти розвитку мовлення, мислення, уяви. Отже, екскурсія – багатофункціональна.

Екскурсії поділяються:

- за змістом – виробничі, біологічні, історичні, географічні, мистецькі...;

- за часом – коротко і довготривалі;

- за місцем у ході навчального процесу – вступні, поточні (проміжні),заключні (підсумково-узагальнюючі).

Методика екскурсії.

І етап – підготовка вчителя і учнів до екскурсії.

Учитель:

-чітко визначає мету;

-вибирає об´єкт вивчення;

-детально сам знайомиться з об´єктом;

-вирішує, хто буде проводити екскурсію.

Маршрут має бути цілком безпечний для дітей.

ІІ етап – проведення екскурсії (організація навчальної роботи)

Учитель:

-використовує метод бесіди, розповіді, демонстрації;

-активізує мислення дітей (формулює 2-3 проблемно-пізнавальних

запитання);

-учні роблять записи, креслення, замальовки.

ІІІ етап – післяекскурсійна робота:

-обробка матеріалу, оформлення спостережень (оформлення тематичних

альбомів, колекцій, гербаріїв, написання творів, виготовлення саморобок...);

-підведення підсумків.

Найважливіше завдання екскурсії – розвиток спостережливості учнів. К.Д.Ушинський підкреслював, що від якості спостережень дітей залежить і якість їхніх думок.

 

К О Н С У Л Ь Т А Ц І Ї

Консультація – порада, пояснення педагога учням з будь-якого питання.

Ця форма організації навчання використовується як для задоволення потреб окремих учнів у поглибленому вивченні певних предметів, так і для усунення прогалин у знаннях учнів з метою попередження і ліквідації їх відставання. Проводяться у формі співбесіди індивідуально чи з групами в позанавчальний час за певним графіком чи в міру потреби - після завершення вивчення розділу програми, у процесі його вивчення і особливо в період підготовки до екзаменів.

Консультації можуть бути:

- індивідуальні, колективні, групові;

- тематичні, поточні, узагальнюючі.

Консультація сприяє кращому усвідомленню складних для учнів питань, а також поглибленню їхніх знань і розвитку наукових інтересів.

П Р А К Т И К У М И

Це серія лабораторних і практичних занять, в ході якого школярі виконують певний цикл робіт відповідно до програми. Практикум проводиться після вивчення великих розділів курсу й меє повторювальний і узагальнюючий характер. Практикуми проводяться у навчальних кабінетах, лабораторіях, майстернях, учнівських виробничих комбінатах і на навчально-дослідних ділянках.

Відрізняються більш складнішими й трудомісткішими завданнями, більшою самостійністю, творчістю, ніж лабораторні і практичні роботи.

У відповідності з програмою учитель складає план проведення практикуму, готує необхідні інструкції для учнів, матеріальне забезпечення. Кожен учень обов´язково повинен виконати всі роботи, передбачені програмою.

Основна дидактична мета практикумів – застосування учнями на практиці сформованих раніше способів дій, навичок, умінь, узагальнення і систематиза-ція теоретичних знань, закріплення засвоєних методів дослідницької роботи.