Священні Стани - шлях самовдосконалення

 

Язичник повинен постійно знаходиться у стані духовного навчання. Все його життя є постійний розвиток та самовдосконалення. Протягом декількох перероджень, проходячи стан непосвяченого, господаря, витязя і волхва, він має досягти стану творця власної дійсності. Духовний розвиток і вдосконалення людини окрім зовнішньої діяльности повинно містити у собі цілий ряд взаємодій, спрямованих на пізнання і опанування себе. При цьому головним способом духовного пізнання має виступати світоспоглядання – Священні Стани. Знаходячись у цих станах, людина уподібнюється Всесвіту, який самоспоглядає у собі діяння Рідних Богів і свою внутрішню суть.

Світоспоглядання – це звичний для людини стан, такий же, як травлення, ріст волосся або дихання. В умовах, коли задоволені основні тілесні і духовні потреби, людина природним чином занурюється в світоспоглядання. Прикладом цього може виступити поведінка немовляти: якщо у нього усе в порядку, воно природно занурюється в світоспоглядальний стан, переключаючи увагу на свій внутрішній світ. Прагнення багатьох дорослих людей до спокійного відбуття часу – риболовлі, збирання грибів, спілкування з природою – це теж неусвідомлене прагнення до світоспоглядання.

У таких станах ми здатні поєднувати декілька або і навіть величезну кількість речей, бачити їх внутрішній зв’язок і порядок взаємодії. Так діє Всесвіт, будучи початком і кінцем усього сущого. Тому у Слов’янській Рідній Віри такі стани називаються Священними.

У людей, які серйозно займаються своїм духовним розвитком, такий стан пізнання і усвідомлення світу може поширитися аж на всі світи, і тоді людина усвідомлює і відчуває весь Світолад і стає Богом на Землі. Сутність Священних Станів не можна зрозуміти на рівні розуму, це можна лише відчути через власну душу. Ці стани бувають досить різноманітними і неподібними один на одного, але загалом вони відповідають триєдності буття і тому складаються Дивлення, Ладування та Явлення.

Дивлення – це стан, при якому свідомість розосереджується, розкидається у шир, думок немає взагалі або вони легко переходять з предмета на предмет, ні на чому не зупиняючись і ні до чого не прив’язуючись. Під час Дивлення у нас не повинно бути жодної цілі. Ми повинні просто перебувати у спокої, нічого не прагнучи і не намагаючись чогось досягнути. При цьому ми вчимося розслаблятися, не прив’язуватися до думок, досягати стану зупинки думок. Під час Дивлення ми дозволяємо своєму розуму вільно блукати, не затримуючись на предметах і явищах, внаслідок цього виникає поєднання причини і наслідку, приходить вирішення будь-якої проблеми. При регулярному перебуванні у стані Дивлення розум стає ясним і світлим. Ми отримуємо можливість бачити внутрішні зв’язки між ніби-то непов’язаними подіями. Тоді усі речі у світі виступають проявами одного цілого. В ньому ж кожен рідновір має змогу побачити своє місце і свій шлях.

Ладування відрізняється від Дивлення тим, що в ньому присутня ціль і предмет ладування, а сама дія відбувається за рахунок повного зосередження розуму і проникнення його у саму ціль. Розум людини завжди потребує цілі, певного шаблону мислення і своєрідних „шор” та „форм”. Це відбувається внаслідок того, що він сам – певна форма, породження – результат ладування Всесвіту. Тому розум звичайної людини розтікається по поверхні предмета чи явища, так і не потрапляючи у його суть. Наприклад, людина, яка не займається якоюсь роботою постійно, має про неї поверхневе судження, в той час як інший може дивитись у глибину, в саму суть. Це стосується будь-якої галузі життя. Просто поринаючи у світоспоглядання і починаючи зосереджуватись на предметі, ми поступово набуваємо навиків Ладування. З часом це уміння дозволяє рідновірам з одного погляду бачити саму суть проблеми. Ладування – це вміння входити в середину предмету, впускати його всередину себе, зливатися з ним, ставати ним. Щоб зробити це, потрібно позбавитись всіх негативних оцінок єдиного і множинного Всесвіту, всього свого несприйняття, лише тоді приходить справжнє Ладування.

Будучи часткою Богів, кожна людина може формувати навколо себе оточуючий світ, та усвідомлено робити це, ладуючи його навколо себе, здатний лише той, хто знає відає Правду (закони взаємодії духовного і матеріяльного).

Люди – рід Божеський наяву, для облаштування свого життя нам дане відчуття і можливість Явлення. Язичники за допомогою своїх обрядів споконвіку спрямовують події свого життя у бажаному напрямку. Це у великій мірі досягається завдяки Священному Стану Явлення.

Явлення – це своєрідний образно-чуттєвий стан організму, під час якого реалізуються події або ситуації, що виникають у свідомості людини. Явлення – це проявлення творчої божої сили, яка є у кожній людині, для безпосереднього одержання бажаного результату. Під час Явлення у свідомості людини виникає уявний мислеобраз, який яскраво уявляється і має певну духовну силу та існує в часі. Цей образ додатково може бути проявлений певними словами, як це робиться під час молитви або замовляння. Після того, як образ-думка створена, що називається, встала перед вашими очима, вона „оживає”, починає самостійне існування. Явлення є одним із важливих складових звичаєвого способу життя і підтримання ладу у тілі, своєму життєвому просторі. Та стережіться застосовувати чорне явлення!

Чорне Явлення спрямоване на те, щоб одержати контроль за діями інших людей або на те, щоб примусити їх робити що-небудь проти їхньої волі („чорна магія”). Займатися подібними діями вкрай небезпечно. І навіть не тому, що це неправедно і суперечить приписам Слов’янської Рідної Віри, а тому, що чорні образи, створені у вашій свідомості, завжди повертаються до свого творця. Але повертаються багаторазово посиленими, приносячи вам у сотні разів більше шкоди, ніж ви хотіли завдати іншому. Більше того, воно руйнує душу і веде прямим шляхом у темне потойбіччя. Тому займатись Священними Станами потрібно правильно і під доглядом свого духовного вчителя.

Поринаючи у Священні Стани під керівництвом досвідчених духовних провідників у громадах Слов’янської Рідної Віри, людина досягає глибинної мудрости, внутрішнього щастя та істинно пізнає суть життя.

 

Обрядова магія

У кожної людини з самого її народження є магічні здібности. Свідомо чи не свідомо вона впливає на оточуючий світ і особливо на ті душі, які входять в її поле зору. Отже, давайте зараз зрозуміємо для себе такі головні моменти.

Перше, магія — це насамперед мистецтво викликати і змінювати події навколо нас зусиллям волі. Друге, Слов'янська магія — це уміння звертатися до сили духів, наповнятися нею і направляти її, виконуючи в такий спосіб своє призначення. Тому слов’янська магія розвиває – дух, душу і тіло, роблячи при цьому розум набагато могутнішим. Третє, саме душа створює образи бажаного, які наповняються снагою з джерел, підвладних ворожіям.

Здатности, що здобуваються знавцем відичної магії, самі по собі не можуть бути ні добрими, ні поганими. Відповідно до Слав'янської Рідної Віри, кожна людина є проявом певного Бога на землі, шляхом якого вона йде. Відповідно до цього душа має свої неповторні можливости, що і проявляється в більш зримому виді – у меті заради якої використовується магія. Так чи инакше необхідно розуміти що у світі діє закон рівноваги і відносности, тому кожне добра дія може привести до лиха, а кожна лиха дія до добра. Обидві взаємопротилежні сили так чи інакше ведуть до розвитку і духовної самодосконалости.

Для занять магією необхідно володіти розвинутою й владнаною свідомістю. Здатність свідомости до концентрації і створення складних зорових образів повинна бути розвинута якнайкраще. Слов’янська магія будучи частиною духовної практики людей відаючих – вимагає порядку й організованости свідомости набагато більшої, ніж будь-які інші практики. Мистецтво слов'янської магії творче по самій своїй суті, ми творимо Тіло Всесвіт використовуючи Світло – духовну силу. Відаючий сам створює навколишній світ, виступаючи співтворцем Всесвіту.

Жести, символи, кольори, різні магічні предмети – усе це служить для обрядового спілкування з Богами. Магічні образи в підсвідомості випромінюючи через енергію думки проникають в тонкі виміри і надають руху тонкій силі. При цьому у її товщі виникають лінії напруги і потоки, що підтримуються відаючої людиною і підпитуються її снагою. Мислеформи приводяться в рух силою духу. Дух кожної людини це зерно її душі – в прямому розумінні це частина Всесвіту, що дає вічність душі і «просвічуючи» через її образи матеріалізує тіло і навколишню дійсність.