Вдосконалення духу, душі і тіла

 

Кожна людина має свій дух, душу і тіло. Дух – це іскра Сварожа, наше істинне „Я”. Дух, як і душа, - це те, чим є людина насправді, надсвідомість, вільний початок у ній. Він є прямим втіленням вищої сили, яка веде усе живе до вдосконалення і розвитку душі. Саме дух здійснює зв'язок зі світом Богів. Він керує в людині бажанням пізнавати і необхідністю творити. Дух проявляється прагненням до розвитку і самовдосконалення людини. Як частка Всесвіту, він постійно прагне повернутися до свого божественного стану.

Усе живе отримує свій дух як часточку єдиного Духу-Свідомости Всесвіту. Цей вселенський дух, втілений у образі Сокола, знаходиться у найвищій точці Всесвіту, на вершечку Світового Дерева. Дерево Світу – це і є втілений Всесвіт. Тому Дух людини складається з божественного відання, світла знань і мудрости, яке поповнюється Світлом творення. Не випадкова тяга людини до пошуку і пізнання Бога, тому що шлях до Бога є основним сенсом її життя. Пізнати Бога – це пізнати свою власну суть. Тому, одне з головних завдань духовного шляху Словв’янської Рідної Віри – допомогти людям пізнати свій дух і знайти себе.

Щоб зрозуміти, глибоко зрозуміти, що таке дух, ми повинні пізнати і зрозуміти Бога, тому що людський дух – це крапля з безмежного Океану Всесвітнього Духу. Так як ми не можемо до кінця пізнати сутність Всесвіту, не з’єднавшись із ним до кінця, так само до кінця ми не можемо пізнати сутність свого духу, залишаючись у тілі. Та розуміючи, що все розвивається за подібністю, ми пізнаємо Всесвіт у його проявах – Рідних Богах, так само ми можемо пізнати і дух через його прояви у людині.

Найпершим проявом духу у людині є совість. Вона є голосом духу, який тихо, але вірно говорить нам, правильно чи неправильно ми чинимо у найскладніших ситуаціях або в момент ухвалення відповідального рішення. Будучи проявом духу, для нечестивих людей совість виступає тягарем, якого вони прагнуть позбутися. Від свого народження людина за допомогою совісти знає, добрі чи погані дії вона вчинила. Це відбувається тому, що дух у вигляді совісти звітує про втрату внутрішнього ладу і сходження на темний шлях. Дух через совість завжди підказує найкращий варіант рішення, варіант, що веде до загального блага, а не до сьогочасної вигоди. Тому рідновір завжди має дослухатися до совісти – голосу свого духа і чинити добрі і праведні речі. Підтримуючи лад і справедливість у Всесвіті, ми підтримуємо лад і справедливість у власній душі. Стаючи на шлях язичництва, людина стає на істинний шлях духовного розвитку, перевірений сотнями і тисячами поколінь Предків.

Коли дух не розвивається, свідомість спрямовується лише на здобуття тілесних благ, внаслідок чого Душа черствіє й кам'яніє дух. Тоді людина може стати холодним і жорстким руйнівником світу. Розум, що розмірковує без сердечного відчуття, - це неподолана перепона на шляху до свободи життя. Тому Рідні Боги заповідали нам пізнавати світ серцем через віру і розумом через відання.

Лише у життєвих злетах і падіннях ми відчуваємо в собі існування духу. Коли такі моменти проходять, наш світ змінюється й відчуття духу ніколи не залишає нас. У момент духовного осяяння ми ясно відчуваємо присутність духа. Огорнутий багатьма тілесними оболонками, дух протягом довгих століть проростає, поки не проникне у свідомість людини, тоді людина стає світлою – просвітленою. Саме за допомогою духа людина має змогу отримувати інтуїтивне прозріння, піднятися над тілесним буттям і отримувати знання і щастя світу Прави. Людина, яка має достатньо світлий і сильний дух, після навчання та проходження відповідної кількості Посвят отримує дар відання, можливість постійно отримувати знання із світу Богів. Коли дух людини розкритий, тоді між нею і Богами встановлюється постійний канал Божественного Пізнання. Тоді людина перебуває в потоці відання, глибинному розумінні суті речей, що приходить до неї зі Світлом Рода. При цьому вона здатна пророкувати майбутнє, зцілювати і творити дива. Людині потрібно пройти багато найжорсткіших випробувань і вдосконалювати себе, допоки дух не проявиться у Світлі і Радості. Бо чи не найголовніше, чому ми маємо навчитися підчас життя у Білому Світі, - це постійний, спокійний, радісний стан буття і не засудження будь-яких його проявів. Дух рідновіра має бути вищим за буденні прояви тілесного світу, у суті самого творення (події, ситуації, світу), тоді він стає його володарем.

Дух – то зерно душі. Душа людини - це „ж и ва” – часточка самого Життя, втілення життєвої Сили Всесвіту. Це своєрідна брунька Дерева Світу, жолудь, який падає вниз, щоб прорости у новій вищій якості. Душа безпосередньо пов’язана з особистістю людини і має у собі два початки: Світлий – Відогонь і Темний – морок потойбіччя. Для того, щоб жити вічно, душа повинна постійно розвиватись за рахунок добрих справ, жертовного служіння роду земному і небесному, збільшувати частку Світла і Вогню у собі. Коли людина живе не по Правді, творить кривду і руйнує світ навколо себе, це робить її душу темною і важкою. Тому після смерти людини душа може провалитись у Пекло. Коли Душа потрапляє у Пекло, вона сама завдає собі страждання: кривда і лихо, які вона вчинила, лягають на неї найважчим тягарем і приносять жорстокі страждання.

Постійні народження живих істот у Білому Світі складають основу Колороду переродження душ. Приходячи у втілений (матеріяльний) світ, душі розвиваються (еволюціонують), даючи кожному тілу більш досконалу свідомість. Найбільшою вершиною процесу втілення душі є її народження у тілі людини. Залежно від рівня свого розвитку, втілені душі творять у людському суспільстві ступені-стани: непосвячених, господарів, воїнів і волхвів. Закінчуючи своє перебування у людських тілах, душі починають народжуватись у вишніх світах.

Тільки визнання людиною єдности земного роду, Роду небесного і Рода Всебога поступово приводить Душу до втілення у Вишньому Світі. Якщо жива істота, що перебуває в тілі людини, не звертається до служіння Богові і не прагне вищого буття, вона поступово опускається в нижні світи Потойбіччя. Найвищою метою життя рідновіра має бути безмежна любов до Бога. У цьому стані наша душа настільки поєднана з Богом, що отримує щастя і задоволення незалежно від обов’язку, який призначить для неї Всесвіт.

Говорячи про тіло, ми повинні розуміти, що тіло несе у собі знання про розвиток Явного світу. Головне його завдання у тому, щоб людина вижила, пристосувалася до життя в суспільстві на основі бажань, інстинктів і можливостей. Маючи у собі мозок, воно прагне досягнення матеріяльного благополуччя і самозбереження. Тіло знаходиться у постійному зв’язку з душею, тому воно знаходиться під впливом як світлого початку, так і темного. Світлий початок веде людину до вдосконалення і взяття тіла під контроль заради вищої мети, темний початок навпаки прагне зруйнувати тілесну суть через погані звички.

Тіло – це досконала зброя душі і духу, тому рідновір постійно має підтримувати його у доброму стані, вдосконалюючи і пізнаючи його через головні тілесні прояви стихій – вогню, води, землі і повітря. Здорове і сильне тіло – це підґрунтя спокою душі і радости духу. Вища мета Словёянської Рідної Віри у досягненні триєдности духа, душі і тіла. Істина полягає у тому, щоб зробити їх досконалішими у цілісності.

В основному, можливості фізичного тіла дуже обмежені. І коли ми в простому буденному житті більше довіряємо тілу, ми закриваємося для духу. Деякі релігійні об'єднання, навпаки, відводять своїх послідовників в область духу і душі, пригнічуючи тілесне єство. Вони пропонують через аскетизм і страшні обмеження фактично відмовитися від справжнього життя. І тому людина, йдучи одним із цих шляхів, не виконує свого Вищого Призначення. Тобто, душі, після смерті тіла, доводиться повторно народжуватися, щоб виконати те, заради чого вона прийшла в цей світ.

Для рідновірів доля – це те, що ми вибираємо або змінюємо, взаємодіючи з Рідними Богами і безпосередньо з Богинею долі. Завдання Словёянської Рідної Віри – привести дух, душу і тілесне єство людини до єдности, себто, встановити між ними таку рівновагу, щоб жоден з трьох початків не пригнічувався. Для цього ми використовуємо певні духовні вправи в обрядах Рідної Віри. Вони з самого народження дитини допомагають рідновіру утримувати й розвивати цей зв'язок і єдність.

СВІТЛОДІЯННЯ

Живи у Родосвіті

 

У людини, що народилась у Білому світі, є лише два головні життєві шляхи: шлях віри-відання (пізнання, Білобога) або Невідання (страждання, Чорнобога).

Хто не прагне пізнати Правди та усвідомити, що у світі взаємодіє духовне та тілесне – йде шляхом Невідання. Така людина відкидає духовну сутність світу і намагається влаштувати своє життя лише за допомогою тілесної сили та жорсткости. Як наслідок, після певного часу „перемог”, здобутих таким шляхом, у неї починають виникати хвороби і всілякі життєві негаразди. Будь-які труднощі є наслідком нашого невірного розуміння світу. Вони приходять до нас як певні випробування. Долаючи їх, ми усвідомлюємо суть Всесвіту і стаємо кращими та сильнішими. Не знаючи Правди, людина порушує лад світобудови.

Людина народжена прекрасною, цільною істотою, бо вона є часткою прекрасного і досконалого Бога. Тому той розлад, який ми вносимо у світ, ми отримаємо назад – це закон долі, прояв вищої справедливости. Коли ми з вами досконалі, тоді можемо змінювати все, і, насамперед, себе. Ми можемо стати величезними і мізерно малими за розміром та значенням, переміщатися в просторі і часі, змінюватися – так існує світ. Для того, щоб бути розвиненими сутностями, щоб проявитися в цьому світі як родителі і божественні душі, потрібно, щоб була розвинена наша свідомість. Для цього кожному потрібне вчення, система істинних знань про те, як влаштований Світ. Це вчення і є відання.

Віра кожного народу так чи инакше містить ці знання. Але внаслідок того, що народи перебувають на різних рівнях духовного розвитку і мають різну внутрішню суть, у одних народів її більше, а в інших менше. Для того, щоб допомогти людині якісно пізнати себе і вдосконалити свою душу, відаючими людьми укладено вчення Родосвіт.

Родосвіт – це система духовних вмінь і практик, які допомагають людині жити улагоджено (в гармонії) з природою. Вона сприяє духовному розвитку, навчає зцілювати свою душу й тіло та вирішувати свої життєві труднощі, вступаючи у зв’язок із Божою Силою – Світлом Рода.

Коли Всесвіт народжувався, в ньому проявились багато частинок (і люди теж), тому люди – це клітинки його організму. Кожна клітинка організму стала якимось певним створінням, яке виконує своє Призначення у Всесвіті. Люди – це нервові клітини, провідники духу. Поєднуючись у народи, ми творимо своєрідну „тканину” тіла Всесвіту. Ця тканина (народи на одному рівні буття) володіє набагато вищою якістю, ніж кожна клітина (людина) окремо, і має набагато сильніший зв’язок із Богами. Тому ми живемо у такому світі, який творимо самі – Родосвіті, і чим менше ми досконалі, тим менше досконалости, любови, правди і добра навкруги. Тільки постійно працюючи над собою ми можемо змінитися і стати більш цілісними та досконалими особистостями, людьми, які, пізнаючи світ, навчаються у ньому улагоджено (гармонійно) жити і бути радісними та щасливими.

Світ (так само як і ми) багатовимірний, але всі його прояви можна віднести до трьох головних рівнів – Вищього, Серединного і Нижнього. Вищий – це світ Богів, вищих духовних сутностей і світлих Предків, джерело Світла Рода. Це високоорганізований світ, тому Рідні Боги проявляються як Сили (Енергії). У Серединному світі (людський, тілесний) проявляються Боги нижчого рівня, у Потойбіччі (низькоорганізрваний, непізнаний світ) – добрі духи, душі предків та лихі духи у Пеклі.

Чим духовно розвиненіший народ (людина), тим з вищого рівня буття вони отримують силу (снагу, енергію). Родосвіт навчає чути у собі силу Богів і взаємодіяти з найвищими рівнями буття.

Коли ми говоримо про триєдність світу, ми знаємо, що наше тіло, наша фізична оболонка – це те, що ми добре знаємо і відчуваємо. Знайти цілісність означає дати Лад, знайти гармонію між усіма рівнями (тілом, душею і духом). Між ними існує зв'язок, постійний обмін інформацією. Людина у своєму тілі – це знаряддя для прояву духа і душі. Навчитись творити лад у собі, навколо себе і у своєму роді – це і є Родосвіт. Дуже часто невідаюча і невіруюча людина „творить” усе, що їй заманеться, але те не знімає з неї відповідальности перед власною совістю та Богами. Не знайшовши свого шляху, не виконуючи свого призначення, люди страждають. Якщо ми не робимо того, задля чого прийшли у цей Білий світ, то ми взагалі не потрібні світові, ми у ньому зайві, тому він „виштовхує” нас.

Відаймо! Початок будь-якого негаразду завжди перебуває у певному відчутті (внутрішній силі, енергії), що здійснює запис на духовній оболонці тіла, а потім йде втілення цього запису у тілі та наших життєвих труднощах.

Під час посвяти у язичницькій традитції ми отримуємо можливість більш якісно взаємодіяти зі Світлом Рода. Часто після цього люди демонструють знання і вміння, які в десятки разів переважають рівень розуміння і знання всіх інших. Проблема сьогоднішньої науки у нерозумінні того, що будь-яка передача знань без Посвяти нічого не варта! Саме вона забезпечує налаштування і поєднання із Внутрішньою Сутністю певної сторони буття, яке стає частиною людини і вже ніколи не зникає. Усі відомі лікарі, витязі і духовні провідники сивої старовини, імена яких дійшли до нас, - це люди посвячені. Звичай посвяти у суспільний стан, певне вчення, науку існував у всіх релігіях, в усіх народів, усіх націй.

Відаймо! Боги далив нам Правду, з якою ми з’єднуємося під час посвяти, щоб радіти світу і згодом стати родителями. Ми з вами, як і Рідні Боги, є частинкою тіла Всесвіту, тому ми – божественні, а Родосвіт є „внутрішнім” вченням Слав’янського роду, яке відкриває нам таємниці володіння Божою Силою.

Усе в світі перебуває в русі (сварзі), що породжує своєрідне бриніння. Наше з вами тіло, кожна клітинка і кожен орган – усе рухається, як планети Сонячної системи і частки в атомі. Планета Сонячної системи не може зупинитися, вона упаде на Сонце. Частка в атомі, якщо зупиниться, упаде на ядро. Усе побудовано однаково! Відповідно, і в нашому тілі є бриніння. Найтонша субстанція у людині, яка має найвищі коливання, - це наш дух. Наше тіло – це найбільш груба, явна для очей частина людини, яка має найнижчу частоту коливань. У світі все вібрує, все рухається і головне те, що „вищі” вібрації, входячи у більш „низькі”, здійснюють їх перетворення у напрямку до „вищого”.

Найвищі і найтонші вібрації – цеВсесвітній Дух, Світло Рода. Чим вищі наші вібрації, тим ближче вони до Богів. Нижчі вібрації – це вібрації, пов’язані з нашими пристрастями, стражданнями, хворобами, болями. Вищі вібрації, вібрації нашого духа, нашої свідомости – це вібрації Світла Рода, що є дійсно божественними. Коли ми щиро слідуємо Правді, ця сила обертає „бруд”, який накопичився у наших тонких оболонках, на світло – і ми з вами змінюємося! Перероджуючи негатив, який накопичився у нашому духовному полі, ми відновлюємо зв'язок між нашим тілом і духом через душу. Це дуже важливо, тому що наша душа – це є наш внутрішній вчитель (охоронець і хранитель).

Одне із головних завдань людини під час кожного втілення (життя) – почути свого внутрішнього вчителя, який є нашим провідником до Бога-Опікуна. Живучи на певній території, будучи часткою певного народу і раси, кожний з нас перебуває під опікою Божественних Сутностей, проявом яких ми є у матеріяльному світі. Тобто, ми йдемо шляхом цього Бога (Богів), творячи з ним нерозривну єдність. Саме тому у кожного народу своя назва Бога та духовних практик, своя віра – Рідна Віра, яка зберігає Дух саме цього роду (духовний канал із Всесвітом). Коли людина користується чужим розумінням дійсности, чужим „каналом”, вона губиться у світі. Це так, ніби здорова м’язова клітина почала думати, що вона є нервовою клітиною.

Сьогодні панує безлад і занепад Звичаю, тому багатьом світлим і чесним людям (народам) так погано живеться. Сьогодні не лише окремі люди, а й усе людство хворе. А для того, щоб одужати, кожний рід має відновити свою Рідну Віру, свій зв’язок з Богами і посісти „своє” місце на Землі. Коли цей зв’язок відновлюється, життя стає радісним, кращим, вищим як для окремої людини, народу, так і для людства в цілому. Так ми отримаємо і пізнаємо своє призначення, свій шлях.

Тільки Воля людини (народу), об'єднавшись з голосом внутрішнього вчителя (а для народу – Духом Роду), виконуючи волю Всесвіту, може перемогти Недолю – негативні напрацювання попередніх життів. Коли ми чуємо, що говорить нам голос душі, ми можемо почути практично все – він розповідає про неписані закони і заповіді Правди. Коли наш внутрішній вчитель, наша душа, говорить: зроби так, не роби так, і ми її слухаємо, підключивши до цього свою волю, - ми уникаємо непотрібних труднощів і проблем.

Та для того, щоб все відбувалось по Правді, потрібно жити усвідомлено! Коли ми знаємо закони, нам набагато легше зрозуміти, чому ми неправильно поводимося, і усвідомити повну зіпсованість сучасної незвичаєвої системи цінностей. Наше завдання – жити відповідно до законів, за якими побудований Всесвіт, чітко їх дотримуючись. Коли ми не знаємо, яким чином влаштований світ, не розуміємо, що будь-яка зовнішня проблема насправді є віддзеркаленням нашого внутрішнього, то ми так ніколи і не зможемо налагодити життя.

Коли словёянин приймає істинне, праведне розуміння життя, проходить Посвяту у Рідну Віру і творить Родосвіт, він з’єднується зі всіма Богами. Він насправді потрапляє в інший світ, Світ Бога, де все навколо живе і рідне! Після цього він починає набагато швидше розвиватися, отримувати духовну та тілесну поживу та швидко навчатись. Життя такої людини просто на очах змінюється у кращий бік. Труднощі поступово зникають, проблеми починають розв’язуватись самі собою. Така людина виходить на свій Шлях – шлях радости і щастя у єдності із Всесвітом. Коли наше серце відкрите, тоді і серця людей відкриваються для нас, люди сторицею повертають те Світло і Радість, які ми віддаємо у світ.

Ми одержуємо у відповідь те, що віддаємо у світ. Дуже важливий закон – закон треби (жертви). Завдяки жертві і самопожертві існує весь світ. Коли люди творять добро в собі і навколо себе, жертовно працюють над вдосконаленням власного духа і тіла, випромінюють любов і світло, ми живемо в Родосвіті. Якщо ми лише беремо і нічого не віддаємо (хоча б десяту частину надбаного), ми порушуємо Лад і Справедливість. Коли ж віддаємо у світ багато негативу, то наші Душа і Дух опиняються у тонкому плані чорного буття. Тобто, ми поєднуємося з тією чорнотою, яку ми породили. І навіть коли ми не бачимо її очима, не сумніваймось, що вона існує. Так само, як існує духовний світ, існують могутні впливи на нашу Душу, на наш Дух, що виходить з тіла. Нашій Душі стає страшно, коли ми керуємося лише злістю, непримиренністю, ненавистю, неприйняттям, незгодою, неправильними прагненнями та хибним розумінням справедливости.

Відповідно до закону подібности, до нашої душі притягуються не тільки наші породження, але і дуже жахливі негативні сутності з нижнього світу. При цьому нам стає дуже погано, страшно, некомфортно і нерадісно жити. Якщо ми не віримо в існування чогось вищого, то наша душа після смерти не летить вгору: вона залишається на нижніх рівнях, обвішана вантажем пристрастей і негативних емоцій, і хоче повернутися в тіло, бо не знає інших цінностей. У такої людини немає іншого сенсу існування, вона ні в що не вірить. І тоді вона починає рватися у своє тіло. А тіло не може її прийняти, бо його час закінчився. Після страждання у явному світі душа переходить до страждання у Пеклі (нижньому світі).

Живучи по Правді та у єдності з Всесвітом і силами Рідних Богів, ми дуже багато можемо змінити у нашому земному і не земному житті. Слідуючи Правді, ми змінюємо наше життя, воно стає щасливим, цілісним і ладним, але лише завдяки роботі над собою. У духовному світі є всі необхідні знання і вміння, посвята творить єдність з Всесвітом, робить знання відкритими і доступними для застосування. Отримавши Посвяту у Рідній Вірі, кожен слов’янин відновлює зв’язок з Предками і силою Руси, яка по праву називалася Світлою Руссю!

 

Карна.

 

За дотриманням Роти[14] у Білому світі слідкує богиня, яку «Слово о полку Ігоревім» величає Карною. Вона завжди перебуває на Тому Світі та своїм зором охоплює рід земний, прописуючи в карбах долі справи світлі та справи темні, що кожен слов’янин вчинить.

Коли Богиня бачить світлі дії, лик її яснішає й доля усміхається нам, коли ж чинимо лихе, вона починає плакати. Тоді її охоплює сум і розпач, що людина занапащає свою душу, прирікаючи себе до повторного Колороду. Таке перевтілення ставить перед людиною ті ж завдання, але вони постають перед нами значно гостріше і вирішуємо ми їх болючіше. Наприклад, якщо людина відмовилась у бою захищати свою землю, в наступному житті вона народжується в країні, що перебуває під чужинським гнітом або стає професійним вояком, що веде праведні й неправедні війни.

Якщо людина продовжує занапащувати себе, то заподіює собі хворобу і швидко вмирає. Душу, яка потрапила на Той Світ, зустрічає Богиня Карна; вона підсилює неузгодженість, нерозуміння, страх чи жадобу, від чого душа починає сильно страждати від лихих духів, яких вона сама створила.

Якщо Макоша – це лик любови, то Карна – це є справедливість. У кожного своя Карна, а це означає, що своє майбуття творить сама людина, Карна є лише наглядачем за справедливою відплатою.

Ведучи праведне життя, чесно вдивляючись у свої недосконалості, прагнучи покращити себе, людина стає більш ладною і внутрішньо узгодженою. Від цього душа її стає чистою, світлою та легкою; це дає їй змогу піднятися у вищий світ Прави, де проходить свою науку, і так аж допоки не стане Богом, проявом Рода, який відповідає за певні принципи або ділянки Всесвіту. Коли ж людина не робить ніяких висновків і знову починає вести безпутне життя, до неї знову приходить Карна.

Тому кожен з нас, хто осягнув існування Рода, та ті, які йдуть шляхами пітьми, мусять пам’ятати, що жодна наша дія не залишиться поза увагою. Справи світлі посилять наше світло й підіймуть нас на вищі щаблі духовного розвитку, вони покращать наше буття у Білому Світі, стосунки в родині та роді. Справи темні обтяжують наш дух і потягнуть душу у Пекло, назустріч Карні та Желі, а та зустріч не віщує нічого доброго.