Протилежності у розуміннях Бога

 

Давши життя людині, Род наділив її найбільшим благом – свідомістю. Саме це дозволяє нам бути творцями. Давши життя різним людським родам, Він витворив такі умови нашого існування, які змушують людство постійно розвиватись та вдосконалюватись. Відкриваючи себе людині, Род прийшов до кожного народу у певному своєму прояві та назві. Це було необхідно тому, що у кожного земного роду свій шлях і своє призначення. Внаслідок цього дух кожного народу отримав більше чи менше духовного світла. Це позначилося на здатності по-різному пізнавати світ, тому люди запровадили протилежні розуміння Бога. Одні побудовані на Світлі – любові, єднанні, співдії та співпраці у всезагальному творенні, інші – на пітьмі, вигоді, підступності, зраді та руйнуванні. Продовжуючи справу Породителя і будучи носієм Світла, душа отримує велике щастя, а творячи навколо Пітьму вона збільшує страждання і руйнує саму себе. Вища Справедливість Трисвітлого Рода полягає у тому, що кожен отримує у ньому той світ, якого він заслуговує перед Всевишнім і до чого свідомо чи несвідомо прагне.

Слов’янська Рідна Віра – це один з багатьох світлих шляхів до Бога, який поєднує носіїв Світла у єдиному світінні душ – слов’янському народі. Рідновіри славлять Богів у Великому Триглаві – триєдности Рода Всевишнього (Породителя), Роду Небесного (Світлих Богів) та роду земного (Дітей Світла).

Ми свідомі того, що метою життя людини є духовний і тілесний розвиток та наслідування Всевишнього Бога. Божественна благодать відкриває шлях до об'єднання людей і зростання любови між ними подібно до єдности Рідних Богів у Вседержителі. Суть Великого Триглава – у вічному здійснювані і торжестві Любови та Справедливости.

 

Божественне призначення слов’ян

 

Пізнати Бога по-справжньому, проникнути до кінця в таємницю Великого Триглава у звичайному стані складно. Якщо серце людини і спалахує на якийсь час чистою любов'ю, то йому не вмістити повною мірою полум'я Божественної Любови, Сили та Знань, які палають вічно і неослабно. Бог відчувається і пізнається серцем, тому що серцем пізнається Любов. Але якщо серце не може до кінця вмістити і пізнати Божественну Любов, то чи зможе це зробити розум, який розбирається лише у тому, в чому вже переконалось серце? Якщо, все ж таки, ми знаємо що-небудь про Бога, то тому тільки, що Бог Сам відкривається нам через свої прояви – Богів. Пізнаючи його частки і йдучи шляхом одного з Богів, ми з часом можемо пізнати Ціле.

Усі народи і люди різні, тому Род приходить до кожного з них під іншим ім’ям, в іншому прояві та назві, проявляючись у його Рідній Вірі. Це пов’язано з тим, що рівень духовного розвитку, усвідомлення та єдности з Богом у народів і людей різний. Але незважаючи на це, усі разом, взаємодоповнюючи і взаємопоборюючи, народи і люди творять єдине ціле – рід земний.

Істинним шляхом до Бога для кожного народу є його Рідна Віра (язичництво), саме у ній Родом Всевишнім роз’яснено закони існування Всесвіту та найглибшу суть і призначення окремо взятого роду. Різні народи мають різні Віри, відповідно і неоднаковою є кількість знань про Бога і Всесвіт, яка у них міститься. Тому є цілі країни, які потребують духовного просвітництва і навчання.

Будучи за походженням слов’янами, нам від Богів призначено на своєму прикладі навчати інші роди, нести їм Правду та вчити розуміти сутність буття в Любові і Справедливості. Відання (вищі знання) і застосовування їх у житті згодом дозволяє цим народам перейти на вищий щабель духовного розвитку в роді земному і Роді Небесному.

Несучи Слов’янську Рідну Віру, навчаючись самі та навчаючи інших миру і злагоді, ми як рід досягаємо найвищої святости і виконуємо своє Божественне Покликання. Воно ж для слов’ян - у Духовному Провідництві людства.

 

Пізнання Бога в язичництві

 

Розповідаючи чи стверджуючи якісь приписи щодо розуміння Бога, треба завжди пам'ятати, що Бог настільки перевершує все суще, що всі наші поняття і слова про Нього лише частково відповідають істині. Наші слова відносяться до видимого світу, або до того, що ми можемо відчути чи осягнути, але Бог вищий і складніший за це усе. Всі предмети, явища чи прояви світу, які ми вивчаємо, є частиною цілого, а Бог не є ні частиною цього цілого, ні навіть цим Найціліснішим. Бог в усьому, і чим досконаліша людина, тим вищого рівня осягнення Бога вона досягає.

Усвідомлення того, що Бог у всьому і будь-яка дія спрямована на творення Світла, Любови та Справедливости, освячує дію людини і наближує її до Бога. Це не проста гра розуму: стан Праведного Творення, життя по Правді дозволяє дійсно наблизитися до вищого пізнання, духовно і тілесно з’єднатися з Богом. Це змінює людину, вона отримує Божественні якости і стає прикладом для інших людей. Своїм повсякденним життям ми маємо можливість збільшити у своїй душі кількість духовного Світла, яке ми отримуємо під час Ім’янаречення у Слов’янській Рідній Вірі. За допомогою цього обряду в людина входить духовну родину слов’ян-язичників, ми починаємо жити у духовному всесвіті, пізнаючи його повсякчас в усіх своїх життєвих діяннях.

 

 

Всебог і Сварожичі

 

Ми, рідновіри, сповідуємо, що Род є усе суще і несуще, видиме і невидиме, впорядковане і невпорядковане. Невпорядковане складає нижній, Той Світ. Род являє себе як вічний, всюдисущий, всезнаючий, всемогутній, всевишній, всеправедний і всеблагий. Бог володіє всіма цими властивостями відразу і завжди. Бог ніяк не може бути, наприклад, всемогутнім і всезнаючим, не будучи всевишнім. Всі властивості Божі, усі його прояви – Боги, як сонячне проміння від Сонця, виходять з Єдиного і Багатопроявного Бога Богів. Тому Вседержитель вище єдности і множинности. Він Єдиний в Множинності і Множинний у Єдності.

Ми сповідуємо, що Бог проявляє себе у Великому Триглаві – триєдності Рода Всевишнього (Породителя), Роду Небесного (Рідних Богів) та роду земного (Дітей Світла). Род Всебог, єдине і неподільне, проявляє себе у множинному – Богах. Єство Всевишнього, або суть Його Особи, є для нас непізнаваним. Пізнати ми можемо лише особи нижчого порядку – Богів, які проявляються в житті людини як любов, краса, святість, мужність, ярість, лад, наснага та інше. Особливо важливо знати і розуміти це правило в часи духовного безладу. Нині ми ще не можемо з усією повнотою відчувати Рода-Породителя, потрібно вшановувати Богів Сварожичів - Дажбога, Велеса. Перуна, Макошу та ніших, через їх сутности підійматись до Рода Всебога.

Таким чином Бог відкриває нам Свій зміст, або Своє єство, в Своїх Божественних Проявах – Богах. Їх ми можемо почути, побачити або відчути як своєрідні Сили чи Прояви буття. Прояви Божі єдиносущні, тобто, кожна Божественна Особа (Бог Сварожич) має в повноті те ж єство та силу, що й інші, але відповідає лише за здійснення певних дій у Всевишньому. Кожен Бог є живим втіленням певного закону Всесвіту (принципу, стану буття). У цьому є здійснення вищої Справедливости і Любови.

Пізнаючи суть одного зі Сварожичів, ми пізнаємо одну із граней Вседержителя. Чим більше людина і певний рід (народ) має Божих знань, тим досконаліше він виконує своє призначення і духовно розвивається, а отже, живе у щасті та радості.

Народжений Родом Всебогом невидимий світ, або небо, – це світ Сварожичів. Вони є знаряддями Божого промислу і вісниками Божої волі. Рідні Боги живуть у тілі і без тіла, кожен з них має свою душу і дух. Кожне небесне тіло – це храм одного з Богів, вони носять його на собі, як людина носить тіло людське. Вони проявлені у Всевишньому в сходоверші (ієрархічно). Разом Боги складають єдність у Роді, як гілля формує крону дерева, а крона є сукупністю гілок.

Спрощено можна сказати, що є Боги Вишні, Боги Земні, а є богатирі духу (Боги, втілені у людях). Богів Сварожичів називають також „іншими світами”. Кожне творіння, явище чи прояв буття є втіленням одного зі Сварожичів, який виступає для них охоронцем і захисником (наприклад, народу, громади, сім'ї, природної стихії тощо). Кожна окрема людина має свого Бога-Опікуна. Він є для неї Небесним Духовним Вчителем, який допомагає людині на шляху вдосконалення й оберігає її.

Слов’янські язичники славлять Род та Богів Сварожичів у відповідний час. Сварожичі з нами „невидимо служать” Роду Всебогу під час славлень і всіх обрядів Річного Кола. Звертаючись до одного з Богів Сварожичів, ми звертаємося до самого Рода Всебога і навпаки. Є Боги Світлі, які не можуть творити лихого, бо цілком призначені для добра і служіння Світлу, а є Боги Темні, які призначені для руйнування недосконалого і проявлення всього лихого. Людина вільна йти тим шляхом, який вона сама для себе обрала, але так чи инакше після завершення земного життя вона постає перед Карною і Желею, які визначають, де їй далі жити.

 

Сварожичі і чужі Боги

 

Єдиний і Богатопроявний Бог улагодив буття всього сущого так, аби кожна істота мала над собою вище створіння, покликане опікувати і навчати її. Кожен Сварожич виконує у Роді свій обов’язок, опікуючись певним проявом буття, частиною Всесвіту та створіннями, що у ньому живуть. Предвічний Бог, розкриваючи свою суть, приходить до кожного роду у різному своєму прояві і силі, під іншим ім’ям. Усі народи різні за рівнем свого духовного розвитку. Від того одними родами опікуються Вищі Сутности, а іншими нижчі. Слав’яни, будучи живим втіленням Сварога і Лади на землі, мають можливість розуміти, спілкуватися і служити найвищим проявам Бога. Прийняти чуже богорозуміння означає відкинути вище покликання свого роду і свою власну суть та перейти на інший, чужий рівень буття.

Від часу усвідомлення себе слав’янами наш народ славив життя і єднався із Всебогом, звертаючись до Нього через Сварожичів. У Богові все поєднано, але все має своє призначення, місце і час. Маючи невірне богорозуміння, люди часто, намагаючись отримати допомогу чи підтримку, звертаються до чужих богів. У таких випадках Великий Родитель у своїй всеохоплюючій любові до людей також не полишає їх молитви і заклики, адже всі Боги - у ньому. Але допомога приходить невелика, аби людина розвивала у собі не лише віру, але й відання, знання про свій рід і своїх Богів. Це прояв Божої Справедливости. Він необхідний для того, щоб людина одумалась і твердо стала на шлях пізнання свого розуміння Бога, ясно усвідомила, хто вона є, якого вона роду і яким шляхом їй заповідано йти. Покоління предків, які прожили сотні років у духовній темряві чужовір’я, не є виправданням для нас, бо скільки б поколінь соколи не жили у клітці, вони все одно залишаються птицями і їх покликання – Небо. Кожен слов’янин від народження є язичником і пов’язаний з Рідними Богами. Тож має жити по-слов’янськи, виконувати заповіт Богів, отримуючи у відповідь найвище добро, щастя і любов.

Для образности розуміння скажемо, що молитву слов’янина-чужовіра під час взаємодії з Вищим Світом можна порівняти із спробою видобути мелодію з незнайомого інструмента. Усі прохання та звернення завжди переадресовуються тому Богу, який опікується даною сферою. Цей Бог не виявляє уваги до молитви, щоб віруючий отримав життєвий урок і наступного разу знав, до кого і з чим звертатись. Коли невідаючі люди прагнуть звернутися до Найвищої Особи Всевишнього, думаючи, що Бог один і не має багатопроявности, вони самі для себе закривають розмаїття сили Вишнього Світу. Це як у державі, коли замість того, щоб звернутись із своїми труднощами до конкретного урядовця, людина відразу йде до найвищого керманича, і як наслідок – не може потрапити за призначенням.

Ми розуміємо Сварожичів як окремі грані буття, кожна з яких рівноважлива і необхідна. Всевишній утвердив життя так, щоб кожен його прояв уособлював певні закони і принципи Всесвіту. Тому, коли потрібна мужність і сила, ми звертаємося до Перуна, за мудрістю і знаннями йдемо до Велеса, за коханням і красою - до Лелі і так до всіх Богів. Знати Богів і відати сутність їхньої сили означає мати цю силу в собі.