Духовна єдність язичницького руху

Слово «язичництво» походить від старослов’янського «язык», яке означає «народ», в іншому значенні «мова». Згадаймо, як пишеться в Повісті минулих літ: «А язик руський і словенський єдиний», що означає, що русь і слов'яни, в 11-12 стю, - це вже один народ. У XVI - XVII століттях на позначення нехристиянського віросповідання почало використовуватися слово «язичницький», чи то пак «народний», за аналогією до того, як у католицькому світі використовувалося слово «paganus», тобто «сільський», «простонародний». З чого ясно, що нічого поганого чи образливого в понятті «язичник» або «язичництво» немає.

Окреслимо географію язичницького руху. Слов'янськими є ті країни, де державотворчою нацією є нація слов'янська, а саме: Росія (росіяни), Україна (українці), Білорусь (білоруси), Польща (поляки), Чехія (чехи), Словаччина (словаки), Болгарія (болгари), Сербія (серби), Хорватія (хорвати), Чорногорія (чорногорці), Македонія (македонці), Словенія (словенці), Боснія і Герцеговина (бошняки). Не мають своєї держави лужицькі сорби, але компактно проживають у Німеччині.

Найбільшого розвитку язичницький рух досяг на території двох східнослов'янських держав: Росії і України, а також у західних слов'ян в Польщі. У Росії найбільш відомими рухами є Союз Слов'янських Общин Слов'янської Рідної Віри, Співдружність громад «Велесів круг», Круг Язичницьких Традицій та Родовий Союз Слов'ян.

В Україні найбільш помітними рідновірськими рухами є Родове Вогнище Слов'янської Рідної Віри, Об'єднання рідновірів України, Руське Православне Коло та Слов'янська духовна течія «Великий Вогонь».

У Польщі існує три великих язичницьких рухи: Слов'янська Віра, Рідна Віра і Рідний Костел Польський. Останнім часом активно почали підніматися Рідновірський рух у Сербії та Хорватії. Зокрема, в Сербії за останній рік проведено послідовно 5 зборів рідновірів, приурочених до календарних свят. Це, безсумнівно, найближчим часом приведе до народження централізованого і керованого язичницького руху. У Хорватії навіть вдалося зареєструвати одну з язичницьких громад. Одиничні громади або групи існують у всіх слов'янських країнах, навіть серед бошняків, ісламізованих ще в середньовіччі.

Всі згадані і неназвані слов'янські громади і рухи ставлять перед собою одну спільну мету: відродження етнічної культури та віросповідання слов'ян на сучасному етапі розвитку освіти, науки і суспільства. Рідновірські рухи ставлять перед собою ціль втілювати язичницькі (народні) культурні цінності саме в сучасності, без впадання в «жорстку» реконструкцію або винятково аграрний спосіб життєустрою.

Спільною рисою слов'янських язичницьких рухів також є шанобливе, дбайливе і шанобливе ставлення до природи і пошук заміни неекологічного способу ведення життя в сучасних містах. У філософському сенсі, язичників об'єднує ідея духовного різноманіття, тобто практика особистих взаємин з духами і Богами, без усталених догм. Тому, в середовищі слов'янських язичників ми можемо побачити і багатобожжя (не пов'язані між собою спорідненістю Боги), і родобожжя (Всевишній, що породив інших Богів), і пантеїзм (заперечення уособлених Богів і поклоніння Природі як живому Богові), і панентеізм (поклоніння природі як прояву Богів).

Таким чином, не відкидаючи інші цінності, загалом, рідновірський рух об'єднується такими духовними «геномами» як: родолюб’я (сповідання етнічної віри і культури слов'ян); природовір’я (шанування Природи як Бога); духовне різноманіття (право розуміти і почитати світ, виходячи з особистого духовного досвіду). Саме на ці моменти ми, рідновіри, можемо спиратися, вибудовуючи взаємини між нашими громадами або окремими сповідниками.

Пояснимо, чому відносини між язичниками потрібно вибудовувати як добрі, братерські відносини духовних родичів. Досвід наших предків показав, що роз'єднаність духовного стану слов'ян призвела до того, що Віра Предків, яка тривалий час трималася виключно на родових, сімейних підвалинах, була поступово витіснена і перетворилася на двовір'я: православне християнство (в деяких випадках католицтво).

Що таке двовір'я? Це солянка з язичницьких обрядів, світорозуміння із згубною християнською ідеєю гріховності світу та людини. Таким чином, за ширмою народної віри з її Зеленими святами, Іваном Купалою, Спасами, Покровою, Калитою, Дідами, Різдвом, Водосвяттям, Стрітенням, Великоднем, ховається і тривалий час пускає своє коріння в душі слов'ян ідея необхідності нескінченного страждання, неминучості кінця світу, гріховності явного світу, покірності зовнішнім обставинам, неприйняття інакодумства, релігійного фанатизму.

Важливо відзначити, і читачеві слід чітко усвідомити, що у язичника немає неприйняття до християнства. Ми лише відкидаємо той згубний вплив, який чинять на особистість і слов'янський народ в цілому, вищевказані ідеї. Церква, насправді, може від них відійти, зробивши найголовнішими ідеї любові, прощення, милосердя, героїзму, чесності, патріотизму: чому є біблійні та історичні приклади християнської цивілізації.

Щоб запобігти згаданому руйнівному впливу церковщини на особистість і народ, нам, язичникам потрібно взаємодія, бо будучи роз'єднаними, ми не зможемо досягти мети встановлення родолюб’я, природовір’я і духовного розмаїття основними суспільними цінностями. Як і наші предки, які не зуміли налагодити взаємодію між язичницьким опором на Русі, ми можемо програти на черговому часовому витку. І кому знати, коли знову нашим душам випаде можливість стати самими собою у Яві, виконати своє призначення у Всесвіті, не граючи чужих ролей в чужих спектаклях.

Ми вважаємо, що говорити про перетворення слов'янського язичницького руху на щось схоже до церкви - недоцільно, несвоєчасно і неможливо. Наша цінність духовного розмаїття не передбачає одноманіття в богослов'ї, обряді і календарі. Слов’янству потрібно запозичувати добрий досвід ведійської Індії. Нагадаємо читачеві, що там не існує єдиної індуїстської церкви. Існує кілька основних вчень про Всесвіт (вішнуїзм, шиваїзм, тантризм, шактизм), що складаються з непідлеглих один одному орденів, духовних шкіл, храмів і ашрамів, в рамках яких, звичайно ж, існує внутрішня сходоверша (ієрархія). Завдяки наявності Вед, авторитет яких визнають всі індуїсти, завдяки визнанню брахманами духовного авторитету один одного, зберігається духовна єдність індуїстів, яку не змогли істотно порушити ніякі іноземні релігії.

Існуючі в рідновірському русі об'єднання і громади відповідають школам і орденам в індуїзмі. Все, чого нам не вистачає, - це загальноприйнятий канон (не плутати з догмою) і взаємного визнання авторитету один одного. Говорити про загальноприйнятий канон дуже і дуже рано, в деяких об'єднаннях і громадах досі не вирішені найголовніші богословські питання: походження життя, вчення про душу і дух, посмертне буття. Але, ми можемо вже зараз визнати авторитет один одного. Для цього нам не потрібні договора або підписи, достатньо просто припинити недружні, необгрунтовані незаперечними фактами критичні висловлювання, а вже тим більше ворожнечу і неповажне ставлення.

Саме всередині громад та об'єднань можуть з'явитися сили, особистості, які своїм прикладом підтвердять народження духовної єдності язичницького руху. Такі поодинокі приклади вже є, на них і варто рівнятися, переймати їхній досвід і слухати їх духовних повчань. Це ті душі, які уникають пліток, не дозволяють собі публічні неповажні висловлювання про інші рідновірів, шукають і показують своїми словами і діями те спільне, що є між нами.

Ми не пропонуємо язичникам єлейного блаженства і загального «одобрямс» всього, що відбувається в язичницькому русі, «закривання очей» на негідну поведінку або перекручення слов'янської культури. Ні, підлість, непорядність, брехня і кривда повинні бути викриті. Але, тільки обгрунтовано, вивчивши суть питання і незаперечно довівши свої слова.

ДОДАТОК