Славлення Богів, духів та предків

 

Виконуючи заповіт предків про духовну єдність роду, рідновіри щонеділі збиратися на славлення. Славлення – це обряд єднання з Всесвітом і Рідними Богами, богошанування, яке проводиться у язичницьких громадах. Цей святий обряд є життєво необхідним для усіх віруючих, він підтримує духовний зв’язок з Вищими Силами, допомагає пізнати Правду і навчає рідновірів взаємодії видимого світу із світом невидимим. Славлення дозволяє досягнути вищого духовного стану, який сприяє очищенню, оздоровленню і вдосконаленню душі, духа і тіла язичників. Він допомагає нам пізнавати свою внутрішню суть та закликати Богів для духовної допомоги та наставництва у особистому житті, житті держави і Землі загалом.

Збираючись на недільні славлення та свята, рідновіри віддають шану Роду, породителю усього сущого і несущого, долучаються до священної минувшини свого роду. Цим ми засвідчуємо свою повагу і єдність з Предками та Рідними Богами, готовність виконувати своє Призначення й творити лад на своїй землі. Під час славлення відбувається більш сильна та якісна взаємодія Білого Світу і Світу Вищього.

Вищі Духовні Сили, насичуючи тіла і душі людей, роблять їх світлими, чистими і досконалими. Знаходячись під час обряду у відкритому духовному потоці Світла Рода, люди краще розуміють суть свого буття, як їм жити і діяти. Вони мають можливість внутрішньо поспілкуватися з Богами, отримати підтримку і допомогу Всесвіту. Під час славлення, за допомогою славнів, пісень та молитов, закликаючи та спрямовуючи Божі Сили, рідновіри отримують здатність впливати на оточуючий світ, вирішувати свої труднощі та негаразди.

Недільне славлення – це один з найсвятіших обрядів і сила його тим більша, чим більше щирих та добрих (праведних) людей приймають у ньому участь. Під час славлення відбувається об’єднання у єдине ціле земного роду, відновлюється єдність Слов’ян у всіх трьох світах. Саме тому обряд має відбуватися незалежно від будь-яких умов (відсутности людей, вогню, необхідного утвору, війни і т.д.).

Право проводити цей обряд мають духовні чини, починаючи від жерця. У випадку відсутности такого громада обирає з-поміж себе обрядодія, який виконувати обов’язки жерця. Капище та недільне славлення, яке на ньому проводиться, покликане підтримувати в духовній благості, мирі та достатку усі прилеглі землі, тому громада має бути сама зацікавлена у створенні храмів, капищ, святилищ та вірному виконанні обрядів.

Недільне славлення потрібно (можна) проводити на капищах, як природних (Боголісся[16], Святилища, місця поблизу Священних Дубів) у літню пору, так і штучних у вигляді приміщень (храмів) взимку. Вся земля Слов’янщини свята, тому обряд можна проводити у будь-якому чистому й природному місці.

Славба – спрямовування Сили Богів

 

У своєму житті кожна людина час від часу потребує Божого спрямування і підтримки. Для того, щоби привернути увагу Вищих Сил до якоїсь події, рідновіри здійснюють Славби. Славба (Слава Богам) – це особливий вид богошанування, під час якого здійснюється могутня дія – славлення і моління за живих людей, благодаріння Всесвіту та Рідним Богам за отримані блага і дари, або навпаки – прохання та заклик Рідних Богів на допомогу у вирішені життєво важливих питань.

Під час Славби рідновіри молитовно звертаються до духів і Богів, висловлюючи свою щиру радість та вдячність за отримані святі дари – опіку, захист і допомогу у життєвих справах. В інших випадках, навпаки, ми звертаємося до своїх Предків за підтримкою, благословенням та сприянням. Завдяки славам і молитвам рідновіри досягають Священних Станів вищого духовного піднесення і прозріння, тому під час Славби відбувається спілкування Богів зі своїми нащадками. У відповідь на слави та молитви Боги насичують тіла і душі рідновірів своєю незбагненно великою силою та святістю, всяко нам допомагаючи, надихаючи, наснажуючи та вказуючи шлях. При цьому встановлюється глибинний духовний зв’язок і відбувається більш сильна співдія з духами та Богами.

Славби бувають родові й особисті. Родові Славби – це, по суті, усі громадські обряди Річного Кола та моління, які проводяться у дні „Свята Громади”, тобто свята Бога, який опікується громадою, є частиною її назви або відповідає даті збудування її капища.

Славба проводиться також у Новоліття, перед початком нового навчального року, під час стихійних лих, війни чи за потребою. Славби можуть проходити у вигляді обрядів Річного Кола, читання слав і молитов, обрядових славнів, хороводів, Божих Ходів (Велесових, Перунових, Дажбожих тощо). Особисті Славби здійснюються відповідно до прохань і потреб окремих рідновірів (за вагітну, недужого, на добре вирішення справи тощо). В кожній Громаді є дні, коли здійснюються обряди Славби для потреб людей.

Славба може бути обрядом „звернення за допомогою” або обрядом „вдячности”. Під час першого звертаються до Богів і духів за допомогою та за здійснення якоїсь потреби, а під час другого дякують за щасливе вирішення справи. Ці два види Славби пов’язані між собою безпосередньо: з першого потрібно розпочинати справу, а другим, через певний час, закінчувати її. Здійснюючи обряд допомоги, слід пам’ятати, що за отримане добро потрібно дякувати як у молитвах до Богів, так і своїм ставленням до побратимів та посестер.

Обряд Славби у разі потреби може здійснюватися духовними чинами (на прохання віруючих у їх присутности), але краще, коли рідновіри самі здійснюють Славбу, таким чином збільшуючи силу молитви у сотні разів. Відповідно до окремого прохання людини, Славба може проводитись із замовлянням Живої Води (оберегу, одягу та ін.).

Під час Славби звертаються до окремих Богів та духів, тобто до тих проявів буття, якими вони опікуються. Наприклад, до Світовита і Велеса – по мудрість знання і духовну силу, до Перуна – по вояцьку силу і захист, до Дажбога – по достаток, до лусовика – про захист від блуду, до домивика – про захист оселі тощо. Якщо Славба має бути із замовлянням, то з собою потрібно мати частину одежі чи оберіг, які треба замовити.

Проводиться цей обряд на капищах, у боголіссях, храмах чи у будь-якому чистому природному місці (зали, подвір’я, помешкання тощо), що потребує обряду Славби. Славба є самостійним обрядом, тому може проводитись у будь-який час за потребою.На капищах і у храмах Славби проводяться переважно в неділю після славлень.

 

Віддавати, щоби отримувати

 

Від народження Всесвіту усі люди Світла твердо і непорушно знають про святий обов’язок самовдосконалюватись і співдіяти з іншими душами у творенні світу. Заради цієї співдії та для свого духовного розвитку людина має віддавати десяту частину своєї праці або доходів Богу.

Будучи частинкою Всесвіту, людина постійно живе у духовному і тілесному світі водночас. З волі Вседержителя протягом життя кожна істота споживає їжу, отримує матеріяльні блага для того, щоб мати можливість відтворюватись, розвиватись і самовдосконалюватись. Коли людина (рід, народ) лише споживає і розмножується, відкидаючи духовний розвиток, вона заходить в кут у своєму існуванні, її душа починає чорніти і занепадати, що згодом приводить і до знищення тіла. Тому праведні люди (ті, що Правду відають) протягом усього свого життя свідомо працюють на благо свого народу. Вони віддають частку заробленого, самообмежуючи себе у матеріяльних благах та усяких задоволеннях заради вищої мети – духовного розвитку, пізнання Бога, Любови і Злагоди.

Віддаючи Всесвіту частину найціннішого, рідновіри словом і ділом свідчать, що вони – люди Світла, і йдуть до Світла. Ми розуміємо, що статки не головне, а лише засіб, який дають нам Боги для вдосконалення наших душ. Даруючи десятину Всесвіту, ми таким чином духовно і тілесно посилюємо рід земний, збільшуємо свої можливості щодо виживання, розвитку і утвердження держави загалом.

Людина від свого народження на Матінці-Землі проходить певні рівні духовного вдосконалення. Спочатку, за станом своєї душі, вона є непосвяченою, згодом стає господарем, витязем, а потім відаючим. Сукупність душ одного рівня творять у роді певний стан, при цьому кожен стан взаємодіє зі світом на своєму рівні. Господарі діють у тілесному світі і отримують тілесні блага. Витязі керують і створюють умови для розвитку держави. Волхви працюють у світі духовному, наставляють і наповнюють рід знаннями та вміннями, отриманими з Вище. Будучи у роді земному єдиним цілим, суспільні стани і люди у них мають між собою обмінюватись благами та силами, які вони отримують, доповнюючи одне одного, й творячи єдість.

Душа кожної людини проходить усі ці три рівні, піднімаючись від одного до іншого. Віддаючи протягом попередніх перевтілень десятину, душа не просто спілкується з Богами, вона ще, так би мовити, відкладає свою ж силу у своєрідну духовну скарбницю, запасом якої вона користується на вищих щаблях свого розвитку, коли вже слабка взаємодія з матеріяльним. Складання Треби (пожертви, праці для роду) є однією з головних умов підняття на виший щабель духовного розвитку та досягнення Вищих Світів. Ті люди, які свідомо нехтують цим законом, поступово занапащають своє життя, завдають великої шкоди своїй душі, зупиняються у своєму розвитку і з часом потрапляють у потойбіччя.

Тут і зараз щось маючи, рідновір повинен правдиво віддати його частину заради майбутнього, тому що перед тим, як щось отримати, потрібно віддати. Це святий закон рівноваги, бо инакше у роді втрачається Любов та Справедливість, світ руйнується. Праведні люди легко віддають частину своїх статків або працюють для роду (громади). Неправедні, у душах яких панує лихий дух жадоби, намагаються їх приховати і знаходять тисячу відмовок, щоб не вчинити по Правді. Таким чином, кожен може побачити хто він є по відношенню до свого роду і Всесвіту.

Від народження кожна людина має своє призначення. Є люди, які володіють стихією тілесного, а інші – стихією духовного, між ними має бути підтримка і взаємодопомога, бо вони складники єдиного цілого – роду земного. Коли людина призначення своє у роді земному не виконує і думає, що може вижити у цьому світі одна, що їй ніхто не потрібний, тоді нею оволодіває кривда. Замість того, щоб по Правді йти вірним шляхом до Бога, вона починає йти по Кривді.

Тоді людина займає не своє місце, таким особам постійно здається, що їм чогось бракує, тому вони починають захоплювати у просторі те, що їм не належить, чинячи при цьому кривду та лихо. Язичницьке поняття „кривди” не порівняне з „гріхом” у християнському розумінні. Якщо гріх проходить, коли покаєшся, то кривда обов'язково мусить бути відроблена добрими справами, причому кількість цих добрих справ має бути набагато більшою, ніж лихих.

У Слов’янській Рідній Вірі, навіть коли людина схибила, пішла невірною дорогою, Всесесвіт її не знищує, а дає можливість виправитись, отримати прощення та право жити надалі у благості та єдності зі світом. Принесена пожертва або праця на благо роду – це пряме визнання себе частиною єдиного і багатопроявного Всесвіту. Усі добрі справи потребують певної витрати сил і часу, але саме це зусилля освячує та возвеличує душу людини. Слідуючи волі наших Світлих Богів, через добрі справи ми підтримуємо творення Всесвіту – палання Священного Вогню.

Пожертва під час язичницьких обрядів відкриває і посилює можливість спілкування та взаємодії між нашим світом і вишнім світом. Таким чином ми показуємо духам, що ми шануємо їх, і це дає їм можливість ще більше допомагати людям. Але коли ми минуще і тлінне починаємо цінити дорожче, ніж вічне та святе, забуваємо про свій святий обов’язок, ми самі прирікаємо себе на великі випробування. Вони будуть вчинені нашими духовними родителями задля того, щоб люди навчились бачити Істину і цінувати справжнє. Та коли людина хоче виправитись і починає працювати на благо свого роду і Вітчизни, щиро визнає свої помилки та починає жити по Правді, уся її особиста кривда розчиняються у священному вогні Всесвіту. Лише ті рідновіри, які постійно живуть за законом Треби, мають право стати вогнищанами, отримати у роді ще одну, вищу посвяту. Ця посвята ще глибше поєднує людину з Богами і дозволяє більш якісно змінювати світ навколо себе, стати у своєму подальшому житті витязем чи волхвом.

Істинно віруюча людина, віддаючи десяту частину прибутків у світ, як не дивно, не стає біднішою. Жертвуючи свою силу і час на духовне самовдосконалення, ми отримуємо набагато більше – збереження свого роду і країни. Ми отримуємо вірний шлях до Богів та справжню свободу взаємоперетворення у світі. Віддавати без примусу, з доброї волі, від істинного розуміння світу – це найбільша святість! Віруюча людина, яка розвиває свій дух і хоче піднятися на вищий духовний рівень, має постійно жертвувати частку своїх власного часу, статків для роду. Таким чином знищується прив'язаність до тілесного, очищується душа.

Ладування душі

 

Народившись у Білому Світі, кожна людина проходить безліч різних випробувань, які покликані вдосконалити її душу, тіло і розум. Цей життєвий урок має навчити людину Правді і збільшити в її душі кількість Відогню Сварожого. Та часто стається так, що вона заплутується у своєму розумінні світу і не може знайти виходу. Маючи невірне уявлення про Всесвіт, людина своєю внутрішньою духовною силою починає творити навколо себе світ, який відповідає її уявленням. Якщо вона внутрішньо лиха і ница, вона притягує до себе зло і ницих людей, і навпаки, якщо людина духовно чиста та радісна, вона притягує до себе лише радість, щастя і успіх.

Для кожної людини рано чи пізно настає час, коли їй необхідний Духовний учитель, що допоможе розібратись у самій собі і спрямує до Світла та Правди. У Слов’янській Рідній Вірі духовне навчання здійснюється постійно (повсякчас) і обрядово (за потребою). Обрядове наставництво називається Ладуванням.

Під час обряду Ладування рідновір розкриває свою душу та розповідає відаючому про свої душевні та життєві труднощі. Під час обряду Духовний вчитель виступає наставником душі рідновіра, разом з ним вони занурюються у священні стани (медитації). Це дозволяє їм побачити вихід з положення, яке склалось, отримати духовне наставництво від Богів.

Ладування – це життєстверджуючий обряд-навчання, який покликаний допомогти рідновіру у його духовному розвитку та оздоровленні. Він здійснюється через духовне наставництво та цілительство. Здійснювати священнодійство Ладування мають право лише ті духовні, які отримали відповідну освіту та навики в духовному навчальному закладі.

Усяка кривда є наслідком відмови від Божого Світла, Любови і Справедливости. Для того, щоб побачити свою темінь, потрібно побачити світло або красу Божої Правди і Добра. Порушуючи кони Правди, забуваючи про необхідність жити у Любові і Справедливості, творячи кривду, людина роз'єднує себе зі Світлими Богами і прямує темінь потойбіччя. Обряд Ладування покликаний вивести душу на шлях Світла.

Коли людина вчинила кривду, вона завдала шкоди не лише людям, але у першу чергу собі. Внутрішнє лихо та невідання завжди проявляється хворобами, стражданням і ницими якостями. Вони ж не дають людині можливости усвідомлено приймати дарунок Божественної благодаті – Світла Рода. Тобто, людина поступово втрачає саме джерело Життя. Змінюючи свій світогляд, ми змінюємо свій стан, а отже, свою душу, дух і тіло. Вірне сприйняття світу дає людині здоров’я і щастя, вона починає жити у злагоді з Богами і духами. Для вдосконалення і розвитку праведних якостей потрібно здійснювати духовні вправи – світоспоглядання, дивлення, зосередження, явлення та інші. Вони допомагають рідновіру з’ясувати причини дурних помислів, невдоволення та внутрішньої злоби, аби зрозуміти і позбутися їх.

Щоб насичуватися Божою благодаттю, потрібно позбуватися кривди і недосконалости. Хто ж не зважає на щоденне вдосконалення душі, може легко вчинити ще більшу кривду. Чесне визнання своїх помилок і недоліків, з якого починається Ладування, сприяє духовному очищенню і дає рішучість виправитися. Лише той, хто дійсно вирішив жити по совісті, знаходить причини своїх вчинків і шлях до досконалости. Невміння переносити й прощати образи, навіть найважчі, пояснюється внутрішньою гординею, яка насправді є не сприйняттям когось або чогось.

Позбавлення кривди повинно проявлятись у розкритті своєї душі перед собою та іншими людьми, тому що корінь кривди є самолюбиве замикання людини і неприйняття світу. Ладування допомагає знайти вихід із хворобливої самообмежености, тому воно вимагає пожертвувати своїм самолюбством, без якого немає дійсної Любови. Крім того, розповідь про вчинену кривду, нерідко супроводжувана пекучим соромом, допомагає людині усвідомити та зрозуміти усе її зло і позбутися його.

Кривда розкладає нашу особистість, а повернути їй цілість, тобто зцілити, наладнати, може тільки Божественна Любов. Саме за нею ми і приходимо до Богів, які зцілюють нас Своєю Силою. Ладування може проводитися як під час славлення, так і окремо, за проханням рідновірів. Обрядове Ладування необхідно здійснювати щонайменше один раз на місяць, та краще, коли рідновір звертається до свого Духовного вчителя. Усе, про що говориться під час Ладування, духовний провідник зберігає як безумовну таємницю. Для Ладування душі, духа та тіла волхв має вказати, над чим і як потрібно працювати, призначити людині відповідні духовні вправи.