Розв’язання внутрішньогрупових суперечностей, ідіосинкратичний кредит та психологічний обмін як механізми групової динаміки.

За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують:

Ідіосинкразійний кредит лідера. Феномен "ідіосинкразійного кредиту" (ввів Холландер) є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту а високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший

Розв’язання внутрішньогрупових суперечностей: Внутрішньогруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвиткові групи за умов конструктивного розв’язання суперечностей.

Психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей "обмінюється" на високий груповий статус. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація).

17. Двовимірні моделі розвитку групи. Американський психолог Б. Такмен, надаючи перевагу двовимірній моделі розвитку групи, розглядає дві основні сфери (виміри) групової життєдіяльності: інструментальну (ділову) сферу, пов'язану з розв'язанням групового завдання, та експресивну (емоційну) сферу, домінантою якої є міжособистісний контекст розвитку групової структури (рис. 13). Обидві сфери групового розвитку, хоч і впливають одна на одну, наділені своїми внутрішніми особливостями та закономірностями. У кожній сфері існує по чотири стадії, які послідовно змінюють одна одну.

 

18. Поняття «конформізм» та «конформність». Конформізм — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.Таке тлумачення конформізму охоплює різні, хоч зовні подібні, явища:

— відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосовництво;

— однаковість у поведінці, згода індивіда з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, котрі його оточують;

— результат тиску групових норм на індивіда, який унаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.

Конформність — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи.Конформність проявляється там, де наявний конфлікт між думкою особистості і позицією групи. Ознаками її є зміна поглядів і поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. За своєю сутністю конформність може бути зовнішньою (індивід тільки зовні демонструє підкорення думці групи, продовжуючи внутрішньо чинити їй опір) і внутрішньою (справжнє перетворення індивідуальних установок первинної позиції індивіда на користь групи, засвоєння ним думки більшості).

у лабораторних умовах формування групових норм та їх вплив на людей, використовуючи так званий автокінетичний ефект (оптичну ілюзію руху нерухомої світлової точки в затемненому візуальному полі). експериментів висновки:

— у ситуації невизначеності індивід, зіставляючи та порівнюючи власні думки з думками інших, схильний погоджуватися, як правило, з більшістю, пристосовуватися до неї;

— загальна система орієнтирів, яка сформувалася у присутності інших людей, продовжує впливати на погляди та судження індивіда навіть за відсутності джерела цього впливу.

Багато дослідників вважає конформізм негативним явищем, якому властиве свідоме пристосування, навіть пристосовництво до дійсності. їх оцінки ґрунтуються на переконаннях, що конформізм за своєю суттю є явищем не так психологічним, як етичним. Опоненти ж доводять, що конформізм виконує важливі функції у процесі соціалізації особистості, інтеграції її у соціальну спільноту. Досить своєрідні міркування висловлюються щодо явища конформності, яке, на відміну від конформізму, окремі науковці вважають неоцінним, тобто таким, що перебуває поза оцінкою. Важливу відмінність конформності від конформізму вони вбачають у тому, що конформність може проявлятися не стільки на рівні індивідуальних відмінностей, скільки на рівні особливостей групової ситуації. Відомі також намагання трактувати конформність до групових норм в одних випадках як позитивний, в інших — як негативний чинник функціонування групи.

19. Вплив меншості на групу. з'ясовуючи умови, за яких меншість може не тільки чинити опір, а й бути активним джерелом впливу. Спершу вчений звернув увагу на те, що індивід не завжди поступається тиску групи. в концепціюїя "активної меншості”, згідно з якою конформність може бути формою переговорів між втягненими у конфлікт щодо певної реальності меншістю і більшістю. Невдовзі було зроблено висновок, що підпорядкування індивіда вимогам групи є не єдиним способом розв'язання конфлікту. Ефективним і навіть неминучим нерідко може бути прийняття більшістю або її частиною позицій меншості.

Меншість — частина групи, наділена меншими можливостями впливу (авторитетом, статусом та ін.).

вплив меншості на більшість

. Найвідчутніші з них пов'язані з манерою (стилем) поведінки меншості. Компонентами і водночас параметрами цього стилю є послідовність, постійність, впевненість у собі, здатність залучати до меншості представників більшості, стійкість, структурування і виклад відповідних аргументів. Особливо відчутним є вплив послідовної поведінки меншості на позицію у групі. Стійкість опозиції підриває групову єдність, демонструючи, що думка більшості не є абсолютною і остаточною. За спостереженнями С. Московічі, прямування меншості за більшістю є просто публічною уступкою, а погодження більшості з меншістю означає і відтворює справжнє нове сприймання дійсності.

У процесі експериментів було з'ясовано, що письмово сформульовані пропозиції меншості у формі закликів та безкомпромісних висловлювань впливали менш ефективно, ніж сформульовані стримано. Послідовна меншість, яка поводить себе у надто ригідній манері (безкомпромісній, категоричній, догматичній, суворій у висловлюваннях), впливає значно слабше, ніж меншість, що використовує гнучкий (адаптивний, м'який у формулюваннях, відкритий для компромісів) стиль переговорів. Вплив постійної меншості залежить і від глибини й сили переконаності представників більшості, від взаєморозуміння між ними, одностайності у висловлюванні думок та пропозицій.

Узагальнені порівняння особливостей впливу більшості та меншості можна звести до таких положень:

— більшість здійснює сильніший вплив на рівні реакції людей на факти, меншість — на рівні правильності позиції;

— вплив більшості стає помітний доволі швидко, вплив меншості може виявитися не в даній ситуації, а в наступних, хоча б частково пов'язаних із нею за змістом.

20. Моделі колективоутворення. Виділяють 2 моделі колективоутворення: стратометричну (Петровського) і параметричну (Уманського) концепції.

1. Стратометрична концепція А.В.Петровського.

У 1973 році А.В.Петровським і його співробітниками було запропоновано новий підхід до розгляду феноменів малих груп і колективів. Цей підхід до групових процесів і психології особистості в групі був визначений як стратометрична концепція групової активності:

Було запропоновано розглядати групову згуртованість крізь призму ціннісно-орієнтаційної єдності. Прихильники стратометричної концепції виходять з того, що до складу структури малої групи входять три (пізніше — чотири) основних прошарки (страти), які одночасно є і рівнями розвитку групової згуртованості. Феномен згуртованості -зв'язкі у групі, що ґрунтуються на єдності оцінок, установок і позицій групи.

Згідно зі стратометричною концепцією групової активності групова сумісність реалізується на трьох рівнях:

1. Нижчий рівень. Основою його є психофізіологічна сумісність темпераментів і характерів

2. Більш високий рівень., що саме, з ким і в якій послідовності повинен робити кожен, реалізуючи суспільно-значущу і єдину для всіх ціль.

3. Вищий рівень. Відтворює предметно-цільову і ціннісно-орієнтаційну єдність

2. Параметрична концепція Уманського ( див. питання 21 ).

21. Параметрична концепція Л. Уманського. Її основна ідея полягає в передбаченні, що поетапний розвиток малої (за Уманським — контактної) групи здійснюється завдяки розвитку її важливих соціально-психологічних параметрів. Тому найзначущіші дослідження стосуються організаційних, емоційних і динамічних характеристик групи.

Л. Уманський, розгортаючи свою концепцію поетапного розвитку групи як колективу, взяв за основу послідовну зміну стадій, які різняться ступенем психологічної інтегрованості у діловій та емоційній сферах (рис. 14). Груповий розвиток, на його погляд, починається з точки, яка знаходиться всередині стадії і називається конгломерат (лат. — нагромаджений) — сукупність незнайомих один одному індивідів. Розвиток групи може відбуватися за двома напрямами: за просоціальної орієнтації (рух до позитивного полюса) група, долаючи різні стадії, розвивається уверх аж до найвищої точки, якою є колектив. За асоціальної спрямованості (рух до негативного полюса) група перетворюється на антиколектив. Поступальний розвиток групи, на думку Л. Уманського, стримують (і зумовлюють) такі суперечності:

22. Соціальний контроль на рівні малої групи. Групові (або соціальні) норми, що, як правило, є стандартом поведінки в малій групі, регулятором відносин, які в ній розгортаються, спеціалісти нерідко відносять до елементів групової структури, пов’язуючи їх із статусом та роллю.Терміном «норма» позначають стандартизовані правила поведінки,

Соціальні санкції — це засоби соціального контролю, Розрізняють позитивні санкції, тобто заохочення до дій, бажаних для групи, схвалюваних нею, та негативні — як покарання за небажані дії. Соціальні санкції необхідні також, коли доводиться навчати новачка, або в критичних ситуаціях. Проте навіть за цих обставин вони ефективні лише тоді, коли існує згода щодо правильності їхнього застосування і авторитету тих, хто уповноважений їх застосовувати. У нормах фіксується заданість, усталеність умов діяльності індивіда та форм його поведінки у певних ситуаціях. Отже, соціальні норми виконують функції орієнтації поведінки, її оцінки та контролю за нею.

Головні групові характеристики і процеси (лідерство, згуртованість, прийняття групового рішення) завжди передбачають формування «ми-почуття», тобто певну стандартизацію оцінок, установок, процедур, які використовують члени групи у спільній діяльності. Все це зумовлене прийняттям, використанням і функціюванням групових норм.

Як регулятивний механізм поведінки соціальні норми не тільки забезпечують певну уніфікацію поведінки членів групи, а й одночасно регулюють відмінності всередині групи. Вони створюють статусно-рольову структуру групи, підтримуючи таким чином стабільність її існування. Головним призначенням дії групових норм є забезпечення існування групи як цілісної системи у спільній діяльності. Цілі, які ставить перед собою індивід, багато в чому визначаються саме груповими нормами

Поняття референтної групи

Нормативна референтна група виступає джерелом норм, що регулюють поведінку індивіда, орієнтиром по ряду значущих для нього проблем. В свою чергу, порівняльна референтна група є для індивіда еталоном в оцінках себе і оточуючих. Одна і та ж референтна група може виступати і як нормативна, і як порівняльна.

Група присутності.. Ідеальна референтна група —Ідеальна референтна група може бути як реально існуючою в соціальному середовищі, так і вигаданою Якщо соціальні норми і ціннісні орієнтації позитивної референтної групи повністю відповідають уявленням про норми і цінності індивіда, то система цінностей негативної референтної групи при такій же мірі значущості та важливості оцінок і думки цієї групи для індивіда чужа і протилежна його цінностям.

24. Структура конфлікту: психологічні складові. Структура конфлікту — це сукупність стійких зв’язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система та процес. Виділяють об’єктивні й суб’єктивні складові конфлікту.До об’єктивних складових відносять учасників, об’єкт і предмет конфлікту, проблему, інцидент, Суб’єктивними (психологічними) складовими конфлікту вважають мотиви, потреби, цілі, позиції, інтереси й цінності його учасників.

Предмет конфлікту як об’єктивно наявна чи уявна проблема є основою конфлікту.

. Серед основних учасників виокремлюють:

-опонента (учасник конфлікту, що вважає свої проблеми невирішеними);

-супротивника (опонент, що намагається реалізувати свої інтереси за рахунок нейтралізації інтересів іншого);

-агресора (супротивник, що виявляє агресивність);

-ворога (супротивник, інтерес якого полягає в знищенні протилежної сторони).

До об’єктивних складових відносяться також умови перебігу, тобто макро- й мікросередовище, у якому виникає конфлікт. Під час аналізу умов у першу чергу враховують соціально-психологічне середовище, зокрема, найближче оточення особи, соціальні групи, представником яких вона є. Облік умов дозволяє глибше зрозуміти змістовну сторону конфлікту та його психологічні складові.

Вивчення суб’єктивних (психологічних) складових становить значний інтерес під час проведення структурного аналізу конфлікту. До основних психологічних складових відносять мотиви учасників конфліктної взаємодії.

До психологічних складових конфлікту відносять цінності, що відстоюють опоненти. Цінності поділяють на загальнолюдські (істинність судження, справедливість рішення тощо) і особистісні (честь, почуття власної гідності й ін.).

Поведінка учасників конфлікту визначається їхніми цілями — уявленням про конкретний кінцевий результат конфліктної взаємодії. У конфлікті виділяють стратегічні (оволодіння об’єктом конфлікту) і тактичні (тимчасові — компромісні) цілі. У деяких випадках основна стратегічна мета може деформуватися чи замінятися метою на зразок нанесення максимального збитку супротивникові.