Ідентифікація, емпатія та рефлексія як механізми взаєморозуміння.

Механізми взаєморозуміння:

Ідентифікація – це процес ототожнення індивіда з тим або іншим об’єктом, людиною або групою, що відбувається на основі засвоєння властивих ним властивостей, стандартів, цінностей, соціальних установок та ролей.

Емпатія (співпереживання)– це спосіб розуміння іншої людини. присутнє вміння поставити себе на місце іншого, подивитися на речі з його боку. Однак, подивитися на речі з чийогось боку – не означає ототожнювати себе з ним. Якщо ми проявляємо емпатію, то ми просто вертаємо увагу на лінію поведінки іншої людини (співчутливо до неї ставимось)

Рефлекція (відображення) – це розуміння, усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. своєрідний подвоєний процес дзеркальних відображень один одного, глибоке взаємне відображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії.

7. Поняття каузальної атрибуції та її помилки. Каузальна атрибуція – це своєрідна інтерпретація й оцінка людиною причин та мотивів поведінки інших на ґрунті буденного, життєвого досвіду. Механізм соціальної перцепції.Типи атрибуції:

- особистісна атрибуція (причина приписується особисто тому, хто здійснює вчинок)

- об'єктна атрибуція (причина приписується об'єкту, на який спрямована дія)

- атрибуція, пов'язана з обставинами (причина приписується обставинам)

Часто, не знаючи чи знаючи недостатньо справжні причини поведінки іншого індивіда, люди починають приписувати одне одному невластиві їм причини, зразки поведінки, загальні характеристики.

Помилки каузальної атрибуції:

- фундаментальна (тенденція пояснювати вчинки та поведінку інших людей їх особистісними особливостями «внутрішньою диспозицією», а власну поведінку – зовнішніми обставинами «зовнішньою диспозицією»)

- мотиваційна (пов’язана з рівнем самооцінки особистості)

Причини фундаментальної каузальної атрибуції:

Хибна згода (уявлення про свою поведінку як про типову, а про відмінну від неї – як про ненормальну). Виражається в тому, що сприймаючий приймає свою точку зору як "нормальну" і тому думає, що іншим повинна бути властивою така ж точка зору. Якщо вона інша, зна­чить, справа в "особі" того, хто сприймає. Феномен "неправдивої згоди" виявляється не тільки в переоцінці типовості своєї поведін­ки, але й у переоцінці своїх почуттів і переконань.

Нерівні можливості (ігнорування особливостей, зумовлених рольовою позицією). В певних ролях легше виявляються власні позитивні якості, і апеля­ція відбувається саме до них (тобто знову-таки до особистості лю­дини, в даному випадку до її ролі, яка дає їй можливості більшою мірою виразити себе). Тут сприймаючий легко може переоцінити особистісні причини поведінки, просто не прийняв до уваги рольо­ву позицію діючої особи.

Ігнорування інформаційної цінності того, що не відбулося (незроблене має також бути основою для оцінки поведінки). Основою для оцінки вчинків людей може бути не тільки те, що "спричинилось", але й те, чого людина "не зроби­ла". Однак, у наївному спостереженні така інформація про "не-спричинене" часто ігнорується.

Більше довіри до фактів, ніж до суджень Виявляється в тім, що перший погляд завжди спрямовано на особистість. У сюжеті, що спостерігається, особистість дана безпосередньо: вона - безумовний "факт", а обставини ще потрібно "вивести". У людей різний підхід до поведінки інших, за якими вони спостерігають зі сторони. Коли вони спостерігають дії інших, то людина попадає в центр уваги, а ситуація стає відносно прихованою.

Легкість побудови хибних кореляцій (риси помилково поєднуються як ті, що обов’язково супроводжують одне одну). Феномен хибних кореляцій полягає в тім, що наївний спостерігач спонтанно з'єднує якісь дві особистісні риси як обов'язково супровідні одна одній. Особливо це стосуєть­ся нерозривного об'єднання зовнішньої риси людини і якоїсь її психологічної властивості (наприклад, "всі повні люди добрі", "всі чоловіки невисокого зросту - владолюбні" та ін.). "Хибні кореляції" полегшують процес атрибуції, дозволяючи майже ав­томатично приписувати причину поведінки особистості, яка спо­стерігається, створюючи довільний "зв'язок" рис і причин.

8. Формування першого враження про людину. Перше враження – це складний психологічний феномен, що включає в себе чуттєвий, логічний та емоційний компоненти.Перше враження містить також більш-менш усвідомлювані й узагальнені оцінюючі судження, в ньому завжди присутнє емоційне ставлення до тієї людини, яка виявляється предметом сприйняття та оцінки.

Компоненти, які впливають на формування першого враження:

- характеристика зовнішнього вигляду людини

- оформлення зовнішності (стиль одягу, зачіска, макіяж)

- експресія людини (пережиті або трансльовані емоційні стани)

- поведінка

- передбачувані якості особистості

Ефект ореолу. Означає вплив загального враження про людину на сприйняття і оцінку,явище називають "приклеюванням ярликів".

Ефект первинності. Полягає в тому, що на думку про людину найбільше впливають ті відомості, які пред'явлені в першу чергу. Перша інформація сильніше подальшої.

Ефект новизни. Про людину, добре знайому, найбільш значущою інформацією виявляється остання, більш свіжа.

Ефект бумеранга. Люди зазвичай підсвідомо чинять протидію сильному тиску ззовні, в чому б воно не виражалося, оскільки будь-який тиск з боку іншої людини сприймається як замах на їх право вільного вибору.

Ефект поблажливості. Щедра, зайва доброзичливість, тобто некритичність оцінки іншої людини.

Ефект проекції. Неусвідомлювана тенденція переносити небажані для себе якості і властивості іншої людини.

Стереотипізація. Це стійкий і спрощений образ певного явища або людини, яким користуються як штампом.

9. Поняття взаємодії. Взаємодія (інтеракція) – це аспект спілкування, що виникає між людьми, спрямований на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної спільної мети.

Зміст взаємодії між людьми – це сукупність економічних, політичних, правових відносин.

Традиційно види взаємодії поділяють на дві групи:

Співробітництво.

Суперництво. ("конкуренція", "конфлікт", "опозиція", "дисоціація")

Модель діадичної взаємодії (взаємодія в діаді):

-будь-які міжособистісні взаємини є взаємодією, реальним обміном поведінковими реакціями в межах певної ситуації

- взаємодія з більшою вірогідністю продовжуватиметься і позитивно оцінюватиметься учасниками, якщо вони матимуть вигоди з неї

- для з'ясування наявності чи відсутності вигоди кожен учасник оцінює взаємодію з точки зору знаку і величини результату, який є сумою винагород і втрат внаслідок обміну діями

- взаємодія продовжуватиметься, якщо винагороди її учасників перевищуватимуть втрати

- процес отримання вигоди учасника ускладнюється можливістю учасників впливати один на одного, тобто контролювати винагороди і втрати

10. Транзактний аналіз спілкування. Транзактний аналіз -Одиниця взаємодії партнерів по спілкуванню, що супроводжується представленням їх позиції. кожна людина в різних ситуаціях займає різні позиції (Я-стани) відносно одна одної, що знаходить своє відображення у взаємодії (трансакціях). Основними позиціями при цьому є три, котрі умовно були названі Берном: Батько, Дорослий і Дитина.

Батько —навчання, виховання,турбота.

Дорослий — характеризується отриманням, переробкою, аналізом інформації і, на основі цього, прийняттям рішень з метою ефективної взаємодії з навколишнім світом. Працює з інформацією, розмірковує, аналізує, уточнює ситуацію, розмовляє на рівних, апелює до розуму, логіки тощо. (

Дитина —інтуїція, творчість, спонтанність, відкритість, безпосередність, щирість, емоційність, довіра, любов. Але, з іншого боку, це:

Типи транзакцій:

Додаткові транзакції —у відповідь на ваші дії партнер реагує саме так, як ви хотіли та очікували. Такі транзакції складаються, якщо кожен із партнерів знаходиться на одному рівні (Батько-Батько,).

Перехресні транзакції —процесі взаємодії відповідна реакція на стимул не є бажаною та очікуваною. Проте слід зазначити, що транзакції, які перетинаються, бувають і корисними. Транзакції, що перетинаються характеризують складні відносини, при яких спілкування проходить перехресно, між різними «Я-станами» Приховані транзакції – включає в себе одночасно два рівня: явний, виражений словесно, і прихований, уявний. містить неявну інформацію, за допомогою якої можна вплинути на інших так

Поняття групи.

До основних ознак соціальної групи належать:

— включення їх у широкий соціальний контекст;

— наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;

— достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;

— зовнішня та внутрішня організація;

— певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності;

— усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі "Ми-почуття";

— наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Соціальна психологія розглядає групу як простір, в якому функціонує окремий індивід, як самостійний суб'єкт активності і як важливий інститут соціалізації особистості.

Найважливішою ознакою, найголовнішою психологічною характеристикою соціальної групи є "Ми-почуття", Значущість групи для індивіда полягає в тому, що вона постає як певна система діяльності, задана її місцем у системі суспільного поділу праці, і як суб'єкт певного виду діяльності, через якого особистість належить до системи суспільних відносин. Головною інтегруючою якістю групи є соціально зумовлена спільна предметна діяльність — організована система активності індивідів, спрямована на доцільне виробництво матеріальних і духовних цінностей, котрі характеризують суспільство та спосіб його існування у конкретний період.Групові взаємини та групова взаємозалежність охоплюють канали комунікації, звичаї, традиції, масові дії, вияв різноманітних емоцій.

Елементами структури групи є структура комунікацій, розподіл владних функцій, співвідношення неформальних і формальних взаємин у ній.

Вертикальні групові структури є сукупністю позицій членів групи в системі офіційних відносин, покликаних забезпечувати досягнення інструментальних цілей. Вертикальна структура в організованій групі, створеній для досягнення певної мети, вибудовується на трьох рівнях:

1. Офіційні ділові відносини. Виникають з приводу діяльності та регламентуються штатним розписом і посадовими інструкціями.

2. Неофіційні ділові відносини. Формуються у процесі розв'язання ділових завдань, але не визначаються посадовими інструкціями.

3. Неофіційні емоційні відносини. Виникають та розвиваються тільки на основі емоційної симпатії.

Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду). До групових процесів належать згуртування і утворення групових норм, керівництво і лідерство, конфлікти, процеси прийняття групового рішення

12. Великі неорганізовані групи. Їх специфічні особливості. Про великі неорганізовані групи. Особливим різновидом великих соціальних груп є короткочасні об'єднання багатьох осіб, часто з різними інтересами, які збираються разом і демонструють спільні дії.

Традиційно великими стихійними групами вважають масу, публіку, аудиторію, натовп.

Маса — більш-менш стабільне чисельне утворення, яке не має чіткої структури, але за певних умов може характеризуватися відносною однорідністю поведінки індивідів. певні прошарки населення свідомо збираються на якусь акцію: маніфестацію, демонстрацію, мітинг.

Публіка.. короткотривале зібрання людей для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем. У замкнутому просторі, наприклад у лекційній залі, публіку трактують як аудиторію.

Аудиторія. Характерною особливістю цього об'єднання людей є взаємодія з комунікатором у процесі сприймання мовного повідомлення. Межі не жорстко окреслені, а навпаки — досить рухомі.

Натовп. Це велике тимчасове об'єднання людей є прикладом стихійної масової спільноти, одностайні дії учасників якої зумовлені певним зовнішнім стимулом та спільним емоційним станом. Натовп - це контактна, неорганізована спільнота, для якої характерний високий ступінь конформізму індивідів, які діють емоційно й порівняно одностайно. Натовп чинить сильний психологічний тиск на індивідів. У натовпі, в умовах анонімності, розчиняється індивідуальна відповідальність її членів. не кожне скупчення людей є натовпом. Для цього потрібна єдина спрямованість їхніх думок і емоцій, сформована під впливом мотиву.

несвідома діяльність натовпу замінила собою свідому діяльність індивіда. Індивіди здатні розчинятися у масі під впливом навіювання. Природа натовпу:

— натовп — не скупчення людей на одному просторі, а специфічна їх сукупність, що має психічну подібність;

— індивід діє свідомо, а маса, натовп — несвідомо, оскільки свідомість є індивідуальна, а несвідоме — колективне;

— натовп — консервативний феномен. Результатом його революційних домагань є реставрація того, що він спочатку намагався зруйнувати. Адже для тих, хто перебуває у гіпнотичному стані, минуле значущіше, ніж сучасність;

— масам необхідна підтримка вождя,

— пропаганда має ірраціональну основу. Адресована масам пропаганда повинна базуватися на принципах навіювання (використовувати енергійну, образну мову, алегорії, прості та владні формулювання).

Г. Лебон виокремлював такі найголовніші характеристики натовпу:

а) зрівняння всіх б) за інтелектом натовп значно нижчий, ніж індивіди, що його утворюють в) у натовпі людина здатна на акти насильства, жорстокості, вандалізму, до яких за інших умов не вдалася б;

г) висока емоційність та імпульсивність натовпу. Вони зумовлені дією таких механізмів:

— анонімність натовпу породжує анонімність індивіда, наслідком чого є почуття особистісної безвідповідальності;

— зараження зумовлює розповсюдження єдиного психічного стану серед індивідів, що опинилися в натовпі;

— навіювання спрямовує поведінку натовпу, проявляється у некритичному сприйнятті індивідом стимулів та закликів до дій, здатності до вчинків, які суперечать його свідомості, характеру, звичкам.