Виникнення психологїї як науки.

Виникнення психологїї як науки.

- Період формування психології в рамках інших наукових дисциплін (IV-Vст. до н.е. - 60-ті роки XIX ст.)- розвиток уявлень про душу в рамках релігійних систем і ритуалів, розвиток вчень про душу, досвіді і пізнанні (допарадигмальний/ донауковий період). Автори: Платон, Арістотель, у середні віки - Авіценна, Авірроеса (досліджували особливості люд. організму як однієї з основ психіки), а нім. схоласти Р. Гокленіус і О. Коссман уперше ввели термін «психологія»(1950); Р. Декарт Г. Лейбніц - несвідому психіку. У 18ст. зароджується емпірична психологія (ввів термін Х. Вольф, родоначальник Дж. Локк) - спостереження за конкретними психічними явищами, їх класифікації.Дж.Ст. Мілль і Г. Спенсер.

- Формування психології, як самостійної наук. дисципліни (60-ті роки XIX ст. – теперіш. час). Створення спеціальних науково-дослідницьких установ – психолог. лабораторій та інститутів, кафедр у вищих навчальних закладах, а також введенням експерименту для вивчення психічних явищ. Автори: В. Вундт визначив осн. завдання псих-ї: аналіз процесу свідомості методом інтроспекції, виявлення елементів свідомості, встановлення закономірностей їх з'єднання. Е. Тітченер (структурна психологія, в основі якої ідея елементів свідомості (відчуттів, образів, почуттів) і структурних відносин. Структура за ним - інтроспекція – спостереження суб’єкта за актами власної свідомості.

в історії вітчизняної психології належить І.М. Сєченову, Г.І. Челпанову (створення в Росії психолог. інституту (1912)). Бехтерев (1857-1927). Зусилля І.П. Павлова

Суч. етап психології характеризується еклектичністю, розвиваються існуючі парадигми, розробляються нові. Тут і психоаналіз (3. Фрейд, дослідження сфери несвідомого), біхевіоризм (Дж. Уотсон) - вивчення поведінки, доступної для об'єктивного спостереження за основною схемою "стимул - реакція".

Основні етапи розвитку психіки.

На стадії елементарної сенсорної П. поведінка тварин обумовлена впливом окремих властивостей предметів або явищ зовнішнього світу. Розвиток організму, який відповідає цій стадії, головними напрямами має диференціацію органів відчуття (що впливає на краще розрізнення відчуттів), розвиток органів руху та розвиток нервової системи. (гідра, дощові хробаки).

До стадії перцептивної психіки належать хребетні тварини. На цій стадії організми здатні розрізнювати не лише окремі фактори середовища, а цілісні предмети, речі. Відбуваються процеси не лише відчуття, але й сприймання. Поведінка тварин керується одразу багатьма спільно діючими подразниками. Головним психічним процесом стадії перцептивної психіки є сприймання.

Розвиток тілесного організму, який відповідає даній стадії, полягає у розвитку дистантних органів відчуття (зору, слуху, кортикалізації органів руху (рухові акти переходять під контроль кори головного мозку), розвиток нервової системи.

Стадія тваринного інтелекту пов'яз. із людиноподібними приматами (хоча наявна і в дельфінів). Ці тварини здатні мислення. на стадії тваринного інтелекту перед твариною відкриваються відношення між речами (хоча й не у словесній абстракції, а в наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отож, мислення виступає головним психічним процесом на даній стадії.

На вищому щаблі філогенезу психіки стоїть людина. Людська психіка, згідно Ф. Енгельсу та згодним з ним психологам, детермінована вже переважно соціально: трудова діяльність із суспільною організацією є головними факторами., людина розглядається як біосоціальна істота.

Структура психіки людини.

Психіка - функція мозку, що полягає у відображенні об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму. Психіка властива людині і тваринам. Однак психіка людини, позначається ще і поняттям «свідомість». Але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка включає в себе сферу підсвідомості і над свідомість.

Структура психіки: психічні властивості, психічні процеси, психічні стани.

Психічні властивості люд. - життєва позиція, темперамент, здібності, характер, інтереси і схильності - виробляються, формуються в ході життя. Це особливо більш-менш стійкі, але не незмінні і не вроджені.

Психічні процеси - динамічна і мінлива частина психіки. Психічно процеси відображають зовнішню дійсність у вигляді різних психічних явищ. Психічні процеси викликаються зовнішніми діями, подразненнями нервової системи. Вони поділяються на пізнавальні - відчуття і сприйняття, уявлення й пам'ять, мислення і уява; емоційні - активні і пасивні переживання; вольові - рішення, виконання, вольове зусилля, і т. д. Психічні процеси забезпечують формування знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини

Психічні стани - стабільні складові структури психіки і свідомості. При одному психічному стані розумова або фізична робота протікає легко й продуктивно, при іншому - важко й неефективно. Психічні стани мають рефлекторну природу: вони виникають під впливом обстановки, фізіологічних факторів, ходу роботи, часу і словесних впливів (похвала, осудження і тощо),: 1) загальний психічний стан, наприклад увагу, що виявляється на рівні активної зосередженості або неуважності. 2) емоційні стани або настрою (життєрадісний, захоплене, сумний "сумне, гнівний, роздратований і т. д.). Цікаві дослідження є про особливе, творчому, станів особистості, що називають натхненням.

Функції мови.

Мова виступає засобом спілкування, знаряддям мислення, а також зберігає інтелектуальні, культурні, національні, історичні здобутки людства. Усі ці завдання реалізуються завдяки багатофункціональності мови. Функції мови – це призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.

Комунікативна –

Номінативна – функція називання.

Ідентифікаційна – уподібнення,. За допомогою мови мовлення можна встановити, вирізнити, нацiонально-етнiчнi, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Експресивна - мова є універсальним засобом вираження внутрішнього свiтy людини.

. Гносеологічна - з а допомогою мови людина пізнає cвiт.

Мислетворча - що мова є засобом формування думки,

Естетична - за допомогою мови людина може сприймати красу i передавати її іншим людям,

Культуроносна мова – основа культури кожної нації, найбільший її скарб. Культура народу може розвиватися тільки мовою цього народу.

Фатична – функція встановлення контактів, звертання уваги на себе

Волюнтативна – вираження волі щодо співрозмовника: вітання, прощання, прохання, вибачення, запрошення, порада, спонукання, заборона тощо.

Магічна функція мови проявляється, зокрема, у тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, якi не існують взагалі

Методи психології.

Метод — шлях наукового пізнання, засіб, за допомогою якого пізнається предмет науки. Специфіка психічної реальності потребує розроблення і застосування спеціальних методів її пізнання, що втілювали б вимоги об'єктивності, системності й генетичного підходу.

Метод спостереження – осн. метод сучасної психології, не втручання в життя об'єкта, а пасивне споглядання цього факту. Спостереження можна проводити як короткочасно, так і довготривало. Дослідник може виконувати роль пасивного спостерігача а може активно взаємодіяти з об'єктом вивчення, одночасно спостерігаючи за ним (включене спостереження

Переваги методу: можливість зібрати велику кількість фактичного матеріалу;можливість застосовувати технічні засоби для реєстрації матеріалів спостереження. Недоліки: пасивна позиція дослідника, який не має права цілеспрямовано викликати необхідне психічне явище;

Експеримент – осн. метод психології, який полягає в тому, що факти отримуються шляхом створення спеціальних умов, в яких об'єкт міг би найбільш яскраво проявити предмет, що вивчається. Розрізняють: лабораторний і природний, констатувальний (спрямований на фіксацію наявних психологічних особливостей людини), формувальний (орієнтований на стимуляцію бажаних психічних виявів).

Переваги:активна позиція експериментатора; можливість вносити зміни під час експерименту;можливість повторного проведення дослідження; можливість застосувати апаратуру, щоб об'єктивно зафіксувати результати дослідження. Недолік (у випадку лабораторного експерименту) - негативний вплив “ефекту лабораторії” на психічний стан того, кого досліджують, що відбивається на одержаних результатах.

Допоміжні методи психології:

Бесіда - на основі вербальної (словесної) комунікації, включає.

Анкетування.

Інтерв'ю -

Тестування - служить виявленню: рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги; наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованостіінтересів, думок, здібностей людини.

Аналіз продуктів діяльності - це один з допоміжних методів психології. До нього відносяться аналіз малюнків, певних зображень.

Соціометричний метод вивчає характер взаємостосунків у колективі через процедуру вибору.

У психології використовують безліч методів. Який з них раціонально застосувати, науковці вирішують в кожному конкретному випадку залежно від задач і об'єкта дослідження. При цьому, як правило, використовують не один який-небудь метод, а декілька, які взаємодоповнюють і контролюють одне одного.

Поняття сприйняття

Відчуття відображають певну сукупність різноманітних (окремих) властивостей та якостей предметів і явищ. За допомогою відчуттів ми виокремлюємо одиничні властивості предметів і явищ дійсності, а сприйняття дає нам цілісний образ предмета чи явища. Власне сприйняття відбувається на основі чуттєвих даних відчуттів. Під час сприйняття всі відчуття синтезуються, створюючи цілісні образи предметів та явищ. Але сприйняття водночас не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, які входять до його складу. У кожне сприйняття входить і відтворений минулий досвід, СПРИЙНЯТТЯ постає відображення предметів та явищ під час їхнього безпосереднього впливу на органи чуттів. Надалі цими образами оперують увага, пам´ять, мислення, емоції, почуття. Разом відчуття і сприйняття, які тісно пов´язані між собою. У сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, які створюють осмислені ситуації, свідками й учасниками яких ми є.

Фізіологічне підґрунтя сприйняття. Фізіологічною основою сприйняття є складна діяльність усієї кори головного мозку. У процесі сприйняття аналіз набуває більш диференційованого характеру. Важливу функцію в процесі сприйняття виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприйняття. Вона робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов´язує сприйняття з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню та осмисленню предметів, які відображаються. Вона регулює процес формування людського сприйняття. У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних властивостей, якостей та ознак. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок взаємодії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових тощо.

Психічні стани людини.

Психічні стани - це психологічна характеристика особистості, що показує відносно статичні та перманентні моменти її душевних переживань.

До психологічних станів належать: ейфорія, страх, фрустрація, зосередженість, розсіяність, розпач, зібраність, сумнів, замріяність, марення.

Структура вольової дії.

Воля — здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті.

Вольові дії – дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети і пов'язані з подоланням труднощів.

Фази вольової дії:

— вибір мети;

— прийняття рішення і формування наміру;

Перша і друга фази становлять інтелектуальний момент вольового акту, який готує третю фазу — виконання. Людина долає реальні перешкоди, які заважають на шляху до мети.

Отже, породжений потребами людини вольовий акт спрямований на досягнення поставлених цілей і здійснюється шляхом свідомого регулювання.

Біхевіоризм.

Біхевіоризм - напрям в американській психології ХХ ст., який зводить психіку до різних форм поведінки як сукупності реакцій організму на стимули зовнішнього середовища.

Теоретичним лідером став Дж. Б. Уотсон (1878-1958). Предмет психології - поведінка людини, що виражається в доступному об'єктивному спостереженні матеріальних процесів, а не психічні стани. Наука повинна вивчати свій предмет винятково об'єктивними (спрямованими на пізнання зовнішніх об'єктів і явищ, а не внутрішніх суб'єктивних переживань) методами, як єдинонауковими, тобто за допомогою об'єктивного спостереження і об'єктивного експерименту.

Поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом «стимул—реакція».

Під реакціями біхевіористи розуміють рухи людини, чинені при виконанні тієї або іншої дії; під стимулами — доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи інші реакції. Оскільки між стимулами і реакціями існує закономірний зв'язок, то, знаючи причини цього зв'язку і вивчивши, які стимули викликають ті чи інші реакції безпомилково домагатися від людини потрібної поведінки, зовсім не звертаючись до її внутрішнього психічного переживання.

Причинні зв'язки, закономірно визначають поведінку людини, лежать у взаємодії зовнішніх фізичних факторів з діями людини. Ні бажання, ні відчуття людини не можуть служити причиною її дій, оскільки дії у своїй основі матеріальні — і можуть бути викликані тільки матеріальними причинами. Такими причинами можуть бути звук або яке-небудь зорове або температурне роздратування, що діє на організм і закономірно викликає в ньому відповідні нервово-м'язові процеси, в результаті яких людина здійснює ту чи іншу дію.

Психічні процеси - лише епіфеномени (додаткові явища), що знаходяться поза причинних зв'язків, що існують між дійсними явищами, або феноменами. Тільки у світі феноменів (матеріальних явищ) існують причинні зв'язки, завдяки яким одне з цих явищ виступає як причина, інше — як наслідок.

Біхевіоризм, як і попередні напрямки, не вирішив завдання побудови дійсно наукової психології. Ґрунтуючись на механістичному матеріалізмі, біхевіоризм приходить до заперечення всякого об'єктивного значення психічних процесів та ігнорує їх вивчення.

Ієрархія потреб А. Маслоу.

1. Фізіологічні потреби. Це потреби в їжі, воді, одязі, повітрі тощо, тобто ті потреби, які людина має задовольняти, щоб підтримувати організм у життєдіяльному стані, оскільки вони породжені фізіологією людини.

2. Потреби безпеки. Ці потреби пов’язані з прагненням і бажанням людей досягти стабільного й безпечного способу життя. Вони включають потреби в захисті від фізіологічних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу й упевненість у тому, що фізіологічні та інші пріоритетні потреби людини задовольнятимуться належною мірою і в майбутньому.

3. Потреби належності і причетності. Прагнення людини до участі у спільних з іншими діях, входження в певні об’єднання людей. Кожна людина бажає дружби, любові, вона прихильна до певного оточення.

4. Потреби визнання і самоствердження. Ця група потреб відображає бажання людей бути впевненими в собі, компетентними, мати високу конкурентоспроможність, визнання і повагу оточення.

5. Потреби самовираження. Прагнення людини до якнайповнішого використання своїх знань, умінь, здібностей, навичок, особистого потенціалу. Потреби в самовираженні мають суто індивідуальний характер. Їх можна кваліфікувати як потреби людини в творчості в найширшому розумінні цього слова. Кваліфікований працівник відчуває потребу в реалізації своїх потенційних можливостей, у зростанні як особистості.

25. Самоактуалізація особистості - процес повного розгортання особистісного потенціалу, розкриття в людині того кращого, що закладено в ньому природою, не має зовнішньої мети і не може задаватися соціумом

Самоактуалізація зустрічається активна і пасивна, глибока та поверхнева, гармонійна і проблемна. Пасивна і активна. Пасивна самоактуалізація- інтелект і психологічна культура ростуть самі і природно, так само як зростає тіло людини. В активному (продуктивний) особистісному зростанні у людини з'являється задум, формується намір, багато ставлять

Обережна і енергійна. Маслоу А. був прихильником енергійної самоактуалізації, Карл Роджерс - обережною. Порівняйте: "Якщо ми здатні звільнити індивіда від захисних реакцій, відкрити його сприйняття як для широкого кола своїх власних потреб, так і для вимог оточуючих людей і суспільства в цілому, ми можемо бути впевнені, що його подальші дії будуть позитивними, творчими, просувають його вперед» - тихо розмірковує К. Роджерс. Абрахам Маслоу майже кричить: "Самоактуалізація - це неперервна реалізація потенційних можливостей, здібностей і талантів, як звершення своєї місії, або покликання, долі і т. п., як більш повне пізнання і, стало бути, прийняття своєї власної споконвічної природи, як невпинне прагнення до єдності, інтеграції, чи внутрішньої синергії особистості".

Глибока та поверхнева. Глибока-це особистісний ріст.В побуті, пройшовши через фільтри масової особистості, в побуті самоактуалізація стає чимось більш простим і дешевим, втрачає глибину і спрямованість увись. Така, поверхнева - вільне самовираження, роблення всього того, що здається що йде зсередини, реалізація вже наявних схильностей і здібностей.

Гармонійна і проблемна. Є дані, що несвоєчасна або занадто напружена потреба в самоактуалізації погано відбивається на особистісному і душевному здоров'ї особистості. Видимо, з метою більшої екологічно свою самоактуализацию потрібно розумно планувати, як і будь-яку іншу діяльність.

Здібності.

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме - набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці. Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. рівні розвитку не слід вважати незмінними.

Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових результатів, які мають велике значення для суспільства. Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва тощо.

загальні й спеціальні здібності. Загальні забезпечують легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності (музика).

Потенційні здібності - це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об'єктивних умов і можливостей.

Акцентуації характеру.

Акцентуація характеру - це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології й поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.

Розрізнення патологічних і нормальних характерів є досить складним. По один бік вісі, що розділяє другу і третю зони, опиняються індивіди, вивченням яких займається психологія, по другий - мала психіатрія. Звісно, що дана вісь розмита. Тим не менше існують критерії, які дозволяють її приблизно локалізувати на вісі інтенсивності характерів. Таких критеріїв три, і вони відомі як критерії психопатій Ганнушкіна-Кербікова.

Характер можна вважати патологічним, тобто розцінювати як психопатію, якщо він є відносно стабільним у часі, тобто мало змінюється протягом життя.

Друга ознака - тотальність проявів характеру: при психопатіях одні і ті самі риси характеру виявляються всюди: і вдома, і на роботі, і на відпочинку, і серед знайомих, і серед чужих, коротше кажучи, за будь-яких обставин. Якщо ж людина, припустимо, вдома одна, а на "людях" - інша, то вона не психопат.

Нарешті, третя і одна з найважливіших ознак психопатій - це соціальна дезадаптація, що полягає в тому, що у людини постійно виникають життєві труднощі, причому ці труднощі переживає або вона сама, або оточуючі її люди, або один та інші разом.

У випадку акцентуацій характеру може не бути жодної з перерахованих ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі ознаки відразу. Відсутність першої ознаки виражається в тому, що акцентуйований характер не проходить "червоною ниткою" через все життя. Зазвичай він загострюється в підлітковому віці, а з досягненням людиною дорослості згладжується. Друга ознака - тотальність - також не обов'язкова: риси акцентуйованих характерів проявляються не в будь-якому середовищі, а тільки в особливих умовах. Нарешті, соціальна дезадаптація при акцентуаціях або не настає взагалі, або буває нетривалою.

На формування характеру найістотніше впливають загальні фактори становлення особистості:

1) біологічна основа,

2) соціальне середовище

3) активність самої людини. Особливо важливе значення для формування характеру має активна діяльність людини і, передусім, спілкування як необхідна умова самопізнання та самореалізації особистості.

СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Класифікація конфліктів.

За кількістю учасників:

Особистий (Внутрішньоособистий) конфлікт. Міжособистий конфлікт. Міжгруповий конфліктМіжнародні конфлікти.

За сферою впливу:

Політичний конфлікт –до влади, домінуванню, впливу і авторитету у суспільстві. Соціальний конфлікт – по відношенню до засобів життєзабезпечення: рівню заробітної платні, рівню цін на різні блага, а також Національно-етнічний конфлікт. Міжконфесіональний конфлікт. Економічні конфлікти

За способом розв’язання: —насильницькі; —ненасильницькі.

За об'ємом: широкі (що зачіпають інтереси значної частини колективу) і локальні (стосуються інтересів двох або декількох опонентів).

За тривалістю перебігу:

1. Короткочасні конфлікти

2. Затяжні конфлікти. Пов'язані з глибокими морально-психологічними травмами або з об'єктивними труднощами.

За службово-комунікативними напрямами взаємодії між ієрархічними рівнями:

1. «Вертикальні» конфлікти. 2. «Горизонтальні» конфлікти

За ступіню виразності: –приховані; --відкриті.

3. Соціометричний метод дослідження. Соціометрія - теорія вивчення міжособових відносин. Рідше соціометрією називають методику вивчення внутрішніх групових зв'язків та ієрархії в маленьких групах осіб. Його процедура спрямована на опитування кожного учасника малої групи з метою встановлення можливості його участі (неучасті) в певному виді спільної діяльності або ситуації. Соціометричне опитування істотно відрізняється від інших видів соціологічного опитування за характером вихідних даних, способами їхнього представлення, процедурою опитування та методах аналізу зібраної інформації. На відміну від інших видів опитування результатом виміру тут є не характеристика респондента (тобто значення ознаки, виміряної в тому чи іншому типі шкали), а взаємини між респондентами.

1. Соціометрія дає змогу визначити стан взаємин в організації і на цій основі виявити її неформальну структуру 2. Соціометрія дає можливість оцінити авторитет керівників різного рівня, 3. Соціометричне опитування дає змогу визначити рівень групової згуртованості 4. Соціометрія виконує психотерапевтичну функцію. Аналіз своїх стосунків з іншими співробітниками й нерідко стимулює коригування власної поведінки.

4. Психологічні та соціально-психологічні бар*єри спілкування. Бар'єри спілкування — психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації, спілкування. комунікативний бар'єр:

їСмисловий. різний смисл набуває слово у конкретному

Логічний. Неадекватне розуміння інформації, породжене особливостями мислення партнерів по спілкуванню. Фонетичний. Учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами і діалектами; невиразна мова, велика кількість слів-паразитів, мова-скоромовка або дуже голосна мова та ін.

Семантичний. Пов'язаний, з відмінностями в системах значень учасників спілкування

Інші бар'єри, які виникають в процесі спілкування людей:

Перше враження

Бар'єр негативної установки, введеної в досвід людини ким-небудь з інших людей.

Бар'єр «боязні» контакту з людиною.

Бар'єр віку

Бар’єри можуть бути соціальними, пов’язані з розбіжністю соціального статусу комунікантів. Бар’єри можуть бути пов’язані з розбіжністю в життєвих цілях і потребах.

Ситуаційні бар'єри. Виникають через різний погляд партнерів на одну і ту ж проблему.

Мотиваційні бар'єри людина приховує реальні мотиви своїх висловлювань

Психологічні бар'єри. гальмує людину у спілкуванні, з'являється через страх бути незрозумілим, не сподобатися співрозмовнику.

Поняття групи.

До основних ознак соціальної групи належать:

— включення їх у широкий соціальний контекст;

— наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;

— достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;

— зовнішня та внутрішня організація;

— певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності;

— усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі "Ми-почуття";

— наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Соціальна психологія розглядає групу як простір, в якому функціонує окремий індивід, як самостійний суб'єкт активності і як важливий інститут соціалізації особистості.

Найважливішою ознакою, найголовнішою психологічною характеристикою соціальної групи є "Ми-почуття", Значущість групи для індивіда полягає в тому, що вона постає як певна система діяльності, задана її місцем у системі суспільного поділу праці, і як суб'єкт певного виду діяльності, через якого особистість належить до системи суспільних відносин. Головною інтегруючою якістю групи є соціально зумовлена спільна предметна діяльність — організована система активності індивідів, спрямована на доцільне виробництво матеріальних і духовних цінностей, котрі характеризують суспільство та спосіб його існування у конкретний період.Групові взаємини та групова взаємозалежність охоплюють канали комунікації, звичаї, традиції, масові дії, вияв різноманітних емоцій.

Елементами структури групи є структура комунікацій, розподіл владних функцій, співвідношення неформальних і формальних взаємин у ній.

Вертикальні групові структури є сукупністю позицій членів групи в системі офіційних відносин, покликаних забезпечувати досягнення інструментальних цілей. Вертикальна структура в організованій групі, створеній для досягнення певної мети, вибудовується на трьох рівнях:

1. Офіційні ділові відносини. Виникають з приводу діяльності та регламентуються штатним розписом і посадовими інструкціями.

2. Неофіційні ділові відносини. Формуються у процесі розв'язання ділових завдань, але не визначаються посадовими інструкціями.

3. Неофіційні емоційні відносини. Виникають та розвиваються тільки на основі емоційної симпатії.

Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду). До групових процесів належать згуртування і утворення групових норм, керівництво і лідерство, конфлікти, процеси прийняття групового рішення

12. Великі неорганізовані групи. Їх специфічні особливості. Про великі неорганізовані групи. Особливим різновидом великих соціальних груп є короткочасні об'єднання багатьох осіб, часто з різними інтересами, які збираються разом і демонструють спільні дії.

Традиційно великими стихійними групами вважають масу, публіку, аудиторію, натовп.

Маса — більш-менш стабільне чисельне утворення, яке не має чіткої структури, але за певних умов може характеризуватися відносною однорідністю поведінки індивідів. певні прошарки населення свідомо збираються на якусь акцію: маніфестацію, демонстрацію, мітинг.

Публіка.. короткотривале зібрання людей для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем. У замкнутому просторі, наприклад у лекційній залі, публіку трактують як аудиторію.

Аудиторія. Характерною особливістю цього об'єднання людей є взаємодія з комунікатором у процесі сприймання мовного повідомлення. Межі не жорстко окреслені, а навпаки — досить рухомі.

Натовп. Це велике тимчасове об'єднання людей є прикладом стихійної масової спільноти, одностайні дії учасників якої зумовлені певним зовнішнім стимулом та спільним емоційним станом. Натовп - це контактна, неорганізована спільнота, для якої характерний високий ступінь конформізму індивідів, які діють емоційно й порівняно одностайно. Натовп чинить сильний психологічний тиск на індивідів. У натовпі, в умовах анонімності, розчиняється індивідуальна відповідальність її членів. не кожне скупчення людей є натовпом. Для цього потрібна єдина спрямованість їхніх думок і емоцій, сформована під впливом мотиву.

несвідома діяльність натовпу замінила собою свідому діяльність індивіда. Індивіди здатні розчинятися у масі під впливом навіювання. Природа натовпу:

— натовп — не скупчення людей на одному просторі, а специфічна їх сукупність, що має психічну подібність;

— індивід діє свідомо, а маса, натовп — несвідомо, оскільки свідомість є індивідуальна, а несвідоме — колективне;

— натовп — консервативний феномен. Результатом його революційних домагань є реставрація того, що він спочатку намагався зруйнувати. Адже для тих, хто перебуває у гіпнотичному стані, минуле значущіше, ніж сучасність;

— масам необхідна підтримка вождя,

— пропаганда має ірраціональну основу. Адресована масам пропаганда повинна базуватися на принципах навіювання (використовувати енергійну, образну мову, алегорії, прості та владні формулювання).

Г. Лебон виокремлював такі найголовніші характеристики натовпу:

а) зрівняння всіх б) за інтелектом натовп значно нижчий, ніж індивіди, що його утворюють в) у натовпі людина здатна на акти насильства, жорстокості, вандалізму, до яких за інших умов не вдалася б;

г) висока емоційність та імпульсивність натовпу. Вони зумовлені дією таких механізмів:

— анонімність натовпу породжує анонімність індивіда, наслідком чого є почуття особистісної безвідповідальності;

— зараження зумовлює розповсюдження єдиного психічного стану серед індивідів, що опинилися в натовпі;

— навіювання спрямовує поведінку натовпу, проявляється у некритичному сприйнятті індивідом стимулів та закликів до дій, здатності до вчинків, які суперечать його свідомості, характеру, звичкам.

Поняття референтної групи

Нормативна референтна група виступає джерелом норм, що регулюють поведінку індивіда, орієнтиром по ряду значущих для нього проблем. В свою чергу, порівняльна референтна група є для індивіда еталоном в оцінках себе і оточуючих. Одна і та ж референтна група може виступати і як нормативна, і як порівняльна.

Група присутності.. Ідеальна референтна група —Ідеальна референтна група може бути як реально існуючою в соціальному середовищі, так і вигаданою Якщо соціальні норми і ціннісні орієнтації позитивної референтної групи повністю відповідають уявленням про норми і цінності індивіда, то система цінностей негативної референтної групи при такій же мірі значущості та важливості оцінок і думки цієї групи для індивіда чужа і протилежна його цінностям.

24. Структура конфлікту: психологічні складові. Структура конфлікту — це сукупність стійких зв’язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система та процес. Виділяють об’єктивні й суб’єктивні складові конфлікту.До об’єктивних складових відносять учасників, об’єкт і предмет конфлікту, проблему, інцидент, Суб’єктивними (психологічними) складовими конфлікту вважають мотиви, потреби, цілі, позиції, інтереси й цінності його учасників.

Предмет конфлікту як об’єктивно наявна чи уявна проблема є основою конфлікту.

. Серед основних учасників виокремлюють:

-опонента (учасник конфлікту, що вважає свої проблеми невирішеними);

-супротивника (опонент, що намагається реалізувати свої інтереси за рахунок нейтралізації інтересів іншого);

-агресора (супротивник, що виявляє агресивність);

-ворога (супротивник, інтерес якого полягає в знищенні протилежної сторони).

До об’єктивних складових відносяться також умови перебігу, тобто макро- й мікросередовище, у якому виникає конфлікт. Під час аналізу умов у першу чергу враховують соціально-психологічне середовище, зокрема, найближче оточення особи, соціальні групи, представником яких вона є. Облік умов дозволяє глибше зрозуміти змістовну сторону конфлікту та його психологічні складові.

Вивчення суб’єктивних (психологічних) складових становить значний інтерес під час проведення структурного аналізу конфлікту. До основних психологічних складових відносять мотиви учасників конфліктної взаємодії.

До психологічних складових конфлікту відносять цінності, що відстоюють опоненти. Цінності поділяють на загальнолюдські (істинність судження, справедливість рішення тощо) і особистісні (честь, почуття власної гідності й ін.).

Поведінка учасників конфлікту визначається їхніми цілями — уявленням про конкретний кінцевий результат конфліктної взаємодії. У конфлікті виділяють стратегічні (оволодіння об’єктом конфлікту) і тактичні (тимчасові — компромісні) цілі. У деяких випадках основна стратегічна мета може деформуватися чи замінятися метою на зразок нанесення максимального збитку супротивникові.

Повна нормалізація відносин

Ескалація конфлікту

Ескалація конфлікту характеризуєть