Частина II - здається, що таке слова.

 

XIX. БЕЗ ЗОЛОТА, БЕЗ КАМЕНЮ...

 

Звертаючи свої думи до мертвих, живих і ненародженних земляків, Шевченко висловлювався "без золота, без каменю, без хитрої мови".

Що це значило?

Цс значило, що поет не копіював, не наслідував породжену в тісних імперських канцеляріях і палатах аристократії бундючну імператорську мову, а шукав лексичних зразків у мовній практиці народу. Мова Шевченка була і є мовою народу, органічним витвором народньої культури.

Чим же міг похвалитися той, хто не вживав "золота", "каменю", "хитрої мови"?

Киньмо короткий погляд на лексику нашої мови Які характерні риси вона має? Замість "золота" у ній переважає образність: слова несуть у собі образ реальної дійсности. Це прозирає вже в назвах місяців – лютий, квітень, жовтень, у назвах квітів – кручені паничі, чорнобривці, у назвах ігор – довга лоза, сліпий кіт, тісна баба, копаний м'яч; у назвах речей – та явищ – живе срібло, водяне серце, Великий Віз (сузір’я), Чумацький шлях (скупчення зірок), у дієсловах – боліти душею, тліти серцем, крутити хвостом, дивитися, як кіт на сало. Така лексика і творить самобутню тональність української мови.

Образність — найхарактерніша риса нашої мови

Живомовній лексиці властива й інша характерна риса – стислість. Від українців можна почути:

 

Я біг, а втім не втрапив (1)

 

Цю саму думку дехто висловлює так

 

Я біг, але тим не менше не втрапив (2)

 

Варіянт (2) можна почати від людей, вихованих на російській мовній культурі, котрі гадають, що саме так і треба говорити по-українському. Що стисліше

 

	а втім
чи
	тим не менше?

 

Жива українська мова — криниця саме такої стислої лексики.

Візьмімо сполучник і. Куди яке коротке слово. А воно може заступати в мові цілу низку слів – також, навіть, але, наприклад та ін. Одне коротке слівце! Та де? — скаже невіра. А ось де:

 

а) Пішов Іван, пішов і дід.	У даному прикладі і = також.
б) І поет так не скаже.	Тут і = навіть: Навітьпоет так не скаже
в) Ходив, ходив, і не купив.	У цьому разі і = але: Ходив, ходив, алене купив
г) Цю пісню можна співати і так.	Тут і = наприклад: Цю пісню можна співати, наприклад, так

 

Ще більше стислих зворотів слівце і творить з іншими місткими слівцями:

 

д) Мати й собістала бігти	Пара й собі = в свою чергу: Мати в свою чергу стала бігти.
е) Приходь, і тоз братом	Тут і то = при чому:Приходь, при чому з братом.

 

Ось ще кілька таких містких слів:

 

аж = доти, поки:	Чекай, аж я прийду.	= Чекай доти, поки я прийду.
ануж = а що, як:	Анужти не виграєш.	= А що, як ти не виграєш?
знай = безупинно:	Хлопці знайспівають.	= Хлопці безупинноспівають.
там = скажімо:	На день, чи тамна два.	= На день, чи, скажімо, на два.

 

Поєднуючись, ці слівця творять не менш місткі сполуки:

 

так і знай	= можна не сумніватися, що:
Так і знай, Петро розляпає.	= Можна не сумніватися, що Петро розляпає.

 

Місткість притаманна не лише коротким слівцям. Українська мова має місткі форми в усіх шарах лексики. Часом одне окреме слово може бути настільки містким, що заступає кілька слів:

 

довкілля	= навколишнє середовище
осідок	= місце перебування
ракето-літак	= космічний апарат неодноразового використання
руханка	= гімнастичні вправи
факсувати	= передавати факсом
фільмувати	= робити кінозйомку
цегельня	= цегельний завод

 

Зауважмо, що наймісткіші слова, як правило, належать до лексики, утвореної за українськими словотворчими моделями. І це зрозуміло, бо ці моделі органічно пов'язано з усією образотворчою системою нашої мови

Ми живемо сьогодні в умовах, коли потреба в новій лексиці постає щодня і щогодини. Щораз нове довкілля, новий побут, нові соціяльні явища, нові поняття вимагають нових слів. На цьому етапі розвитку мови існує проблема як творити нову термінологію? Де брати тисячі нових лексичних одиниць? Які вживати стилі та мовні засоби?

За останні 60 років цю проблему розв'язувано просто всю українську лексику копійовано /кальковано/ з російської мови, позбавляючи нашу мову свого самобутнього обличчя. Українську мову Шевченка в УССР було підмінено штучним офіційним язичієм, де українські форми було скопійовано з російських, без огляду на мовні особливості й закони нашої мови.

Оглядаючи крила літака чи форму дирижабля, українець скаже, що вони зализані, загладжені або вигладжені. Саме так подібні заокруглі форми і треба було б називати. Аж ні! Сучасна офіційна термінологія винайшла /здерши з російської мови/, що ці форми обтічні. Чи це образно? Чи це розкриває суть якости? Аж ніяк. Це слово можно зрозуміти лише через посередництво російської мови, як українізовану копію слова обтекаемый, яке для росіян містить певний образ. Слово ж обтічний не творить образу, його важко пов'язати із словом обтікати, від якого його нібито утворено Але й слово обтікати не дає того образу, що слово зализувати. Здерта з російської мови калька прив'язує нашу свідомість не до образу, а до російського слова, узалежнює нашу мову від іншої мови Можна навести чимало прикладів, коли образність української мови принесено в жертву калькувальній практиці

Ворогам українського слова ходило о те, щоб знищити неповторну тональність нашої мови, обернути її на неоковирний суржик. На сторожі цього суржику було поставлено калькування Ось кілька занесених до словників мовних "перлин", що їхню появу завдячуємо практиці калькування:

 

Незграбна "перлина"	Російський прототип "перлини"
впадати в дитинство	впадать в детство
обзавестися господарством	обзавестись хозяйством
підбивати підсумки	подводить итоги
різноколірний	разноцветный
спляча красуня	спящая красавица

 

Запроваджені до офіційного вжитку, такі форми на ділі дискредитують українську мову. Бо кожен, кого шокують ці "знахідки", не може позбутися враження, що наша мова не здатна творити повноцінну лексику. Таким копіюванням заперечувано здатність української мови до самостійного розвитку, прищеплювано погляд, що наша культура не може існувати без російської.

Наведені "перлини" неоковирні тому, що сліпе мавпування творить не копії, а карикатури. Чи ж українська мова і справді така бідна, що має око-в-око копіювати російські форми? Жодною мірою ні. І це наочно видно з дальших зразків:

 

впадати в дитинство?	чому не дитиніти?
обзавестися господарством?	чому не загосподарювати або стати господарем?
підбивати підсумки?	чому не підсумовувати?
різноколірний?	чому не строкатий або барвистий або ряснобарвий?
спляча красуня?	чому не приспана красуня?

 

Тенденція "прив'язати" нашу мову, її лексику, її вимову, її морфологію до російської мови — тенденція колонізаторська. Її вигадали і здійснювали колонізатори. На жаль, саме ця тенденція і далі панує в нашому мовному господарстві.

 

XX. ЯК МИ ДІЙШЛИ ДО ЦЬОГО?

 

Колоніяльне становище України продовж віків і асиміляційна імперська політика впливали на лексику, морфологію та фонетику української мови.

Зміни, що відбувалися в українській живій та писемній мові, цей вплив і відбивають. Порівнюючи лексикографічні праці XIX і початку XX ст., простежуємо інтеграцію російських мовних стандартів до української мови, передусім у фонетиці.

У словнику П. Білецького-Носенка /автор народився 1774 р. на Полтавщині/, а згодом у словнику Б. Грінченка зафіксовано такі українські форми:

 

Словник Б.-Носенка	Словник Грінченка	Сучасні словники
Біг	Біг, Бог	Бог
— — —	гот і в, гот о в	гот о в
— — —	д і готь	дь о готь
Дін /річка/	— — —	Дон
дух і вний	дух о вний	дух о вний
— — —	И рід, И род	І род
к а тірга	к а торга	к а торга
л і жка	л и жка, л о жка	л о жка
н о рів	н о ров	н о ров
обр і ть	оброть /хоч має ріт=рот/	обр о ть
парубіцький	парубоцький
підп і вня, підп о вня	підп о вня	підп о вня
п о ліз	п о лоз	п о лоз
п о мста	п і мста, п о мста	п о мста
пр и горщ	пр и гірщ, пр и горщ	пр и горщ
слін	не фіксує	слон
хірт, хорт	хірт, хорт	хорт
шв і рень	шв і рень, шв о рінь	шв о рінь
шв і рка	шв о рка	шв о рка

 

Від назви Дін походить станиця Дінська на Кубані.

З цих прикладів неважко простежити зникнення української фонетичної риси — перехід О (а також спорадично давнього Ъ възьму — візьму) в І у закритих складах, і копіювання російських зразків, де О (а також давнє Ъ) в І не переходить.

Процес зникнення з української мови рис, притаманних українській фонетиці, особливої інтенсивности набув після революції. Офіційні мовні норми, вироблені після 1933 р з участю таких видатних мовознавців, як Каганович та Постишев, і запроваджені шляхом терору й репресій, мали на меті знівелювати самобутність української мови Так, до наведених вище слів згадані "мовознавці" додати и такі

 

безводдя	як варіант до	безвіддя
голодовка	замість	голодівка
коновка	замість	конівка
коновод	замість	коновід
окоп	замість	окіп
церковка	як варіянт до	церківця

 

А в совєтській практиці поява фонетичних варіянтів, скопійованих з російських зразків, згодом вела до вилучення українських форм з ужитку.

Цю ж тенденцію зафіксовано і в родовому відмінку множини іменників жіночого роду:

 

 

За Голоскевичем (правопис 1928 р)	За Кагановичем-Постишевим
роса — рос і ріс	роса — рос
свобода — свобід /бо слобода — слобід/	свобода — свобод
стопа — стіп	стопа — стіп і стоп
субота — субіт	субота — субот

 

Запозичення російської лексики до української живої, а згодом і писемної мови почалося одразу після Переяславської угоди 1654 р. Щоправда, протягом XVII і XVIII століть таке запозичення було обопільним. Російська літературна мова тоді ще не була вироблена, і вироблення її ішло під великим впливом української.

Розгляньмо два лексичні приклади.

У словнику Білецького-Носенка зафіксовано як українське слово обуза, і автор перекладає його на російську мову не як обуза, а як заботы, хлопоты, трудная должность. Отже, Білецький-Носенко не міг слово обуза назвати російським Таким воно за його часів і не було. Це було українське слово, яке засвоїла російська мова. Сьогодні ж слово обуза ми сприймаємо, як російське, і словники перекладають його як тягар, клопіт, морока.

У словнику Грінченка українське слово повстанець перекладено на російську мову словом инсургент. Тобто, Грінченко не вважав сучасне російське слово повстанец російським словом. Це слово російська мова запозичила з української.

Такі запозичення далеко не поодинокі.

Всотавши чималу частку української лексики, російська мова на початку XIX ст. остаточно зформувалася, і почався процес зворотної інтеграції російської лексики до української мови.

Освіта для елітарних прошарків українського суспільства була тоді лише російськомовна, і чи не всі українські письменники діставали тільки таку освіту, часто-густо краще володіючи російською мовою, ніж своєю рідною.

Коли в українському суспільстві, а надто в освічених колах, стало практично співіснувати дві мови, то багато українських слів, які мали інше значення в мові російській, стали зникати з живої й писемної мови, або набрали значення, спільного з російською мовою Цей процес можна назвати смерть через подобу. Так, слово получати, що значило єднати, через свою подобу до російського получать — діставати, одержувати — перестало вживатися.

Ось ще кілька таких зникнень.

 

Слово, що зникло або втратило своє значення	Російське слово, що сприяло зникненню або втраті значення
вредний /капосний/	вредный /шкідливий/
конечно /неодмінно, конче/	конечно /певно, напевно/
опускати /залишати/	опускать /спускати, випускати/
пішохід /тротуар/	пешеход /пішоходець/
плохий /смирний, небойовитий/	плохой /поганий/
понімати /поймати, охоплювати/	понимать /розуміти/
шумний /який піниться/	шумный /гучний/

 

Письменники, які знали дві мови, уникали таких слів, щоб не дезорієнтувати читачів, бо читачами української літератури за тих часів були росіяни, а також російськомовні українці.

Через практикування двох мов зазнала ерозії українська система узгодження і керування слів. Так, дієслово грати, яке з прийменником на вимагало знахідного відмінку грати на скрипку, у ХІХ-ХХ ст. поступово стало вимагати місцевого, як у російській мові грати на скрипці. Дієслово стосуватися, яке ще у 20 роках нашого століття неодмінно вимагало прийменника до: це стосується до Вас, за післяпогромні часи цілком уподібнилося до російського касаться і стало майже виключно вживатися без прийменника це стосується Вас.

Існування двох мов викликало потребу задовольнити знавців обох мов, і це спричиняло нівеляцію часом дуже дрібних, майже непомітних розбіжностей, як от зворотність і незворотність дієслова Так, дієслово хвилювати /напр. море хвилює/ стало частіше звучати хвилюватися /море хвилюється/, ближче до російського море волнуется.

 

насміхати з кого	стало звучати насміхатися	на взір російського насмехаться;
пінити /про вино/	стало звучати пінитися	на взір російського пениться;
котити /дорогою/	стало звучати котитися	на взір російського котиться;

 

Цей процес триває по сьогодні. Наприклад, слово нездужати деякі підсовєтські мовці вимовляють нездужатися, подібно до російського нездоровиться, а слово звітувати — звітуватися, на взір російського отчитываться. І ці, практично, покручі послідовники ідей злиття мов заносять до словників.

До революції 1917 р інтеграції чужої лексики до української мови сприяло переслідування її з боку імператорської Росії. Але, переслідуючи українську мову, царський уряд не втручався до українського культурного процесу: царат не визнавав української мови і не цікавився, як українці творили своє нарєчіє.

Ця ситуація змінилася після революції. Визнавши українську мову де юре, большевицька влада, починаючи з 30-х років XX ст. стала брутально втручатися до українського культурного процесу. Контроль за українською мовою перебрали партійні боси, добираючи і вишколюючи відповідні мовознавчі кадри.

Поминувши історію літери Ґ та інші відомі калічення, наведу рідше згадувані приклади.

Всупереч мовній практиці змінено вимову слів Басарабія, сантименти, салітра, сарна на Бесарабія, сентименти, селітра, серна / і сарна /, тобто підігнано під російський стандарт.

Перекручено відмінкові закінчення у назвах іноземних і подібних до них міст. Замість з Парижу, з Лондону, з Петербурґу запроваджено російські закінчення з Парижа, з Лондона, з Петербурґа.

Форми розтягати, витягати, притягати, затягати в усіх словниках доповнено формами розтягувати, витягувати, притягувати, затягувати, яких нема у Грінченка, і які копіюють російські растягивать, вытягивать, притягивать, затягивать. Замість розсувати, засувати культивовано форми розсовувати, засовувати.

Ці малопомітні зміни мали на меті одне: згладити розбіжності між мовами. Нащо? Секрет нескладний. Щоб виправдати окупацію: одна мова, одна нація, одна держава. Те, що почали царі, продовжили Каганович, Постишев, Хрущов і Брежнєв.

Там, де не можна було відверто запровадити російських форм, запроваджувано форми максимально наближені до російських, або живцем здерті з російських.

Сьогодні Україна має змогу очиститись від спадщини колоніялізму в царині мови. Зразком української мови для нас має служити мова клясиків і передусім Шевченка.

Усі знають про Шевченка поета й митця, а от про Шевченка мовознавця, у нас якось не говориться або говориться мало. Правда, Шевченко не писав мовознавчих праць і не вбився у пір'я титулованого науковця — доктора наук або академіка. Своє мовознавче кредо він лишив нам у своїх творах, де на прикладах слововжитку виклав напрямні розвитку української мови, а отже й українського мовознавства.

Шевченкова мова найкращий зразок для сучасників. Вона має бути для нас дороговказом у війні проти суржику, проти штучного язичія, виробленого за останні 60 років.

У сучасній пресі можна зустріти заклики зберігати територіяльну цілісність України. Чому не сказати цілість? Яка потреба розтягати слово цілий до форми цілісний? Йдучи за цією модою, слово білий треба обернути на білісний, слово кволий на кволісний. Така практика копіює російський імперський стиль. Слово цілісний виправдано вживати нашими мовцями лише у парі цілісний характер.

Вживаючи слово земляки, Шевченко не міг собі навіть і уявити, що правнуки відмовляться від нього на користь слова співвітчизники, здертого з високомовних зразків "старшого брата".

Там, де наші діди відчували, що пахне порохом сучасники бачать вибухонебезпечну ситуацію. Спробуйте вимовити вибухонебезпечний! Це слово — справжній мовний динозавр! Чому не сказати передвибухова ситуація або й просто вибухова? У мові можна знайти тисячі способів окреслити те чи те явище. Але язичіє визнає лише той варіянт, який копіює "всесоюзні" зразки.

Коли Шевченко і його сучасники, ставали до праці або розпочинали працю, то згідно з офіційним язичієм їхні правнуки тепер лише приступають до роботи, око-в-око так, як пишуть в офіційних імперських документах.

Тоді закликати шанувателів язичія до співпраці. Вони визнають лише співробітництво, бо це слово копіює "поширену від Калінінграду до Владивостоку" форму сотрудничество. А наша коротша співпраця має іти в небуття.

На зборах і з'їздах в Україні ви не почуєте промовців, а лише виступаючих, бо так вимагає тенденція копіювання.

Пересохли в Україні і джерела, позагнивали коріння. Їхнє місце заступили витоки. Що таке витоки? Де хто чув таке слово? Але творцям язичія і визнавцям теорії злиття мов це байдуже. Для них існує лише одне мірило: мова старшого брата. Раз у російській мові існує слово истоки, то й українці мусять говорити витоки, точнісінько на російський копил, а свої слова забувати.

Згідно з заведеною модою, хунта або кліка, яка захопила владу у якійсь країні, може бути лише правляча і в жодному разі не керівна, панівна чи урядуща.

Коли Шевченко і його побратими не мали змоги щось зробити, то вони казали, що вони не годні або не спроможні; визнавці ж сучасного язичія у цьому разі скажуть, що вони не в стані.

Приклади такої уніфікації нашої мови можна наводити й наводити. Українська самобутня лексика стоїть перед загрозою потонути у морі російських форм і зворотів.

Шевченко закликав нас висловлюватися без золота й каменю, без "хитрої мови". І цей заповіт сьогодні такий же актуальний, як і колись. Продовж довгих десятиліть цей заповіт було зневажено.

Тому перед молодим поколінням стоїть завдання дбати про розвиток нашої мови так, як учив Т. Шевченко.

 

XXI. КОЖУХ НЕ НА НАС ШИТИЙ

 

Перед тим, як перейти до розгляду потенційних можливостей українського словотвору, треба вияснити собі, яку шкоду завдає сліпе копіювання чужих форм і зворотів українській культурі та українському відродженню. Киньмо оком на невеличкий образок, написаний з використанням калькованої лексики:

 

ВИТОКИ ХВОРОБИ

 

Я з сином сіли на мілкосидяче судно, забувши про незліченну кількість кровоссальних комах, від згадки про яких я нездужаюсь і відчуваю сисний біль у серці. Я не удавальник, о ні! Замість послати повітряний поцілунок на берег, я шукаю за болезаспокійливими засобами, мене лихоманить, як колись на шлюборозлучному процесі. Син же — мій правомочний спадкоємець — який дорослішає не щодня, а щогодини — спокійний. Я починаю думати, що це він головний зловмисник у цій історії, або принаймні, — потуральник. І тут мене осіняє обнадійлива думка. Я витягую голову і озираюсь за гострокінцевим предметом. За мною — кілька малоімущих землеробів і одна посадова особа з цибулиноподібними очима. Він ратував за цю поїздку. Але тепер я не в змозі його вітати. З мене достатньо! Я розсовую юрбу і приступаю до пошуку. Усе навколишнє середовище я бачу офарбленим у червоне. Мабуть, від променепереломлення. Але я не хочу вникати, чому воно так. Усе це частковості. Головне — поставити заслон кровоссальним істотам, які посягають на моє благополуччя.

 

А тепер я поясню деякі з ужитих у тексті слів:

мілкосидяче судно: це чистий сміх, а не слово; чому не вжити мілкоплавне?

кровоссальна комаха: достоту, як кровососущее насекомое; чому не сказати кровопивча комаха, комаха-кровопій, комаха-вампір?

сисний біль: що це таке? це російська сосущая боль; по-нашому це п'явка на серці. Вираз /хтось/ відчуває сисний біль у серці — це мовний динозавр. Українці вживають природний образний зворот засмоктало коло серця /когось/;

поцілунок рукою українці мають забути і говорити повітряний поцілунок, бо по-російськи воздушный поцелуй; а що по-українськи звучить неоковирно, байдуже, аби зберігалася мовна залежність, такий собі єдиний культурний простір!

зловмисник: точна копія російського злоумышленник; його цілком заступають лихочинець, злочинець, правопорушник, (коли йдеться про злодія) злодіяка;

обнадійливий: копія російського обнадеживающий, утвореного від дієслова обнадеживать; ми такого дієслова не маємо, отже, форму утворено від чужого слова; по-нашому: багатонадійний; у даному тексті свята /щаслива/ думка; з усіх наведених тут кальок це слово, хоч і здерте з чужого зразка, найбільше відповідає українським словотворчим моделям і не звучить неоковирно;

витягувати: див. пояснення у Розділі XX (стор. 39);

гострокінцевий: дублет російського остроконечный; цей покруч лишає без роботи наші слова шпилястий, шпичастий, шпичакуватий, гострякуватий і просто гострий;

посадова особа: заступає українське урядовець; росіяни поняття урядовець не можуть висловити одним словом, лише парою должностное лицо; то й ми маємо відмовитися від свого слова і вживати неоковирну кальку посадова особа;

променепереломлення: чому не сказати заломлення променів? Так це ж буде образою для лучепреломления, що його українці мусять копіювати;

розлучний процес за офіційною нормою має бути лише шлюборозлучний, бо російське протокольне арґо вживає бракоразводный процесс; чи є потреба в нашій мові вказувати, що суд розлучає шлюб, коли єдине, що розлучають суди це шлюби?

церковна баня в УССР не може бути цибуляста, а лише цибулиноподібна, щоб точно копіювати "всесоюзне" слово лукообразная,

дитину, що вдає з себе хворого, не називайте комедіянтом, а лише удавальником; так треба, щоб була повна аналогія з російським словом притворщик;

а того, хто гострий на розум і вміє розгадувати, не звіть угадько, а лише відгадник, бо так ближче до "общепонятного" отгадчик;

так само не вживайте слів потакайло, потакач, а лише потуральник, бо це око-в-око відповідає російській формі потворщик;

не здумайте нічого забарвлювати, бо адепти злиття мов рекомендують офарблювати, здерши це слово з російського окрашивать;

і нарешті ніколи не кажіть, що діти ростуть, підростають, доростають розуму, доходять літ або вбиваються в пір'я, бо в офіційному язичії винайшли слово дорослішати на копил російського взрослеть, і так мають говорити українці;

Решту слів прокоментую коротко:

Витоки мають копіювати російське истоки; по-нашому джерела,

лихоманить копія російського лихорадит, наше трусить, трясе, тіпає, колотить або морозить,

правомочний здерто цілком з російщини, наше правочинний, правоможний, правосильний;

малоімущий: цілком російське слово, наше незаможний, малозаможний;

співробітничати ближче до російської мови, ніж наше співпрацювати,

землероб — бо по-російськи земледелец; а наше хлібороб занехаяно,

приступати до чого покруч, по-нашому розпочинати що,

вникати /у що/ здерте слово, у нас заглиблюватися, старатися осягнути що, /у дрібниці/ — влазити;

розсовувати: треба розсувати, див. пояснення до слова витягувати;

посягати: по-українському зазіхати;

нескінченна кількість – цс просто безліч,

болезаспокійливий – краще протибольовий,

достатньо — копія достаточно; а ми ж маємо коротке і гармонійне досить,

осінила /думка/ здерто з російського осенила кого, українці кажуть блиснула /стукнула в голову/ кому,

не щодня, а щогодини /рости/ як на дріжджах або як з води;

не в змозі /робити/ копія російського не в состоянии; по-нашому не спроможен, не годен;

ратувати за що у нас обстоювати що, обставати /розпинатися/ за що,

поїздка: по-нашому подорож,

благополуччя: відверте мавпування, наше добробут, добро, щастя, гаразди,

частковості: з російського частности; українське деталі, подробиці, поодинокі випадки;

усе це: відповідно до російського все это; нам властивіший зворот це все;

поставити заслон кому – калька, по-українському перейняти кого, перетяти шлях кому

Яка шкода для розвитку мови від цих кальок?

Поперше, зрозуміти такі кальки, як витоки, сисний бічь, зловмисник, посадова особа, не в стані тощо, можна лише через посередництво російської мови Ми міркуємо приблизно так: що таке витоки? ага, це истоки, тепер ясно. Іншими словами, оволодіти українською мовою може лише той, хто знає російську.

Таким чином, нашу мову роблено підрядною — або бутафорною — мовою, потрібною лише для формальности, для відчіпного, а коли пильніше придивитися, то це бездарний варіянт общесоюзної мови Недурно ж сучасні російські демократи просторікують про єдиний культурний простір. Це ж те саме злиття мов, тільки в іншій тарілці

Подруге, вдаючись до калькування іншої мови, мова, яка калькує, занедбує свої власні мовотворчі можливості, висушує джерела своєї самобутности, і як показує практика — завмирає.

Потретє, неоковирна лексика дискредитує саму мову, відбиває охоту вживати таку бутафорну мову, бо це мова не Шевченка, не Франка і не Л. Українки, а штучне язичіє, поширене в УССР для маскування її антинародньої природи. Українська мова — мова образна, а калькування робить її штучною, блідою і безкровною.

На жаль, зрушень у пляні відродження української мови досі немає. І далі офіційне життя, шкільництво, видавництва, радіо, телебачення послуговуються нормами Кагановича-Постишева, і вся подібна до наведеної лексика беззастережно панує у мовній практиці.

Потрібні дійові заходи у напрямі відродження самобутности української мови. Для цього треба проаналізувати пам'ятки минулого, вибрати з них усе, що може придатися сьогодні, відродити моделі словотвору, навмисне виведені з ужитку за часів окупації.