VIII. Найвибагливіший з усіх

 

Згадка про винятки з "майже правила" у попередньому розділі вимагає деякого уточнення. Річ у тім, що один приросток української мови вирізняється серед інших приростків своєю "любов'ю" до наголошення Це приросток ви-. У двоскладових іменниках цей приросток завжди наголошений. І це правило не знає винятків. Щодо три-і-більше-складових іменників, то тут можливі винятки.

Двоскладові іменники	Трискладові іменники
в и брик	в и вірка
в и клад	в и нахід
в и крут	в и няток
в и літ	в и родок
в и ряд	в и сівки
в и ступ	в и сновок
в и хід	в и тівка

 

Трискладові іменники, утворені приростком ви-, можуть мати наголос і не на приростку:

виг о да

вил о га

вим о га

вист а ва

 

Рівень сучасного мовознавства не дозволяє пояснити, чому приросток ви- має таку виняткову здатність перебирати на себе наголос. Можливо, що з дальшим розвитком науки цей феномен буде пояснено.

Виняткові здібності приростка ви- виявляються не лише на дво-і-більше-складових іменниках, але і в інших граматичних формах, де інші приростки "не затримують" на собі наголос слова. До таких форм належать, наприклад, доконані дієслова:

 

в и бити	в и рахувати	в и садити
але	заб и ти	але	зарахув а ти	але	насад и ти
	обб и ти		обрахув а ти		обсад и ти
	переб и ти		перерахув а ти		пересад и ти
	приб и ти		підрахув а ти		підсад и ти
	проб и ти		розрахув а ти		посад и ти

 

Утворені від наведених дієслів дієприкметники з приростком ви- і собі зберігають наголос на приростку:

в и битий

в и рахований

в и саджений

 

Треба підкреслити ще раз, що йдеться лише про доконані дієслова. Недоконані дієслова цьому правилу не підлягають.

Досліджена властивість приростка ви-, як і всяка інша мовна закономірність, може бути незаступимим арбітром під час розв'язання сумнівних випадків і "неправильних" наголосів.

Так, українські словники, включно з допогромними, слово витривалий фіксують з наголосом на А: витрив а лий. Проте у живій мові можна почути і наголос на И: в и тривалий. Хто має рацію: словники чи мовці?

Спробуймо відповісти на це питання, покладаючись на наші спостереження.

Словники фіксують дієслово в и тривати. Згідно з попереднім викладом, утворені від доконаних дієслів з наголошеним приростком ви- дієприкметники минулого часу зберігають наголос дієслова. Це правило не має винятків:

 

Дієслово	Дієприкметник
в и буяти	в и буялий
в и бухнути	в и бухлий
в и голодніти	в и голоднілий
в и горіти	в и горілий
в и людніти	в и люднілий
в и чуняти	в и чунялий

 

Закономірність збереження наголосу на приростку ви- у дієприкметниках минулого часу, утворених від доконаних дієслів, дозволяє зробити висновок, що і дієслово

в и тривати творить дієприкметник в и тривалий

 

На перший погляд виглядає, що той, хто вимовляє в и тривалий, має рацію. А втім це лише на перший погляд. Річ у тім, що, хоч слово витривалий утворено як дієприкметник, воно виконує в мові функцію прикметника із значенням загартований. У ролі дієприкметника це слово належало б вимовляти в и тривалий /із значенням той, хто перетерпів/, та в цій ролі його не вживають. Очевидно, що слово в и тривалий мовці утворили від дієслова в и тривати як дієприкметник. Проте з бігом часу дієприкметник набув якости прикметника. Як бачимо, мовці минулого, що володіли почуттям мови підсвідомо, вживаючи слово в и тривалий як прикметника, перенаголосили його на витрив а лий. Саме з живої мови і з живим наголосом це слово потрапило і до літературної. Наявність подекуди вимови в и тривалий розкриває нам картину словотворення, що мало місце продовж довгих століть:

 

Дієслово	Дієприкметник	Прикметник
в и тривати	в и тривалий	витрив а лий

 

Чи треба фіксувати у словниках обидва наголоси у цьому слові? Мабуть, ні, бо вживане як прикметник слово витривалий мусить мати наголос на А.

 

IX. ЛІНҐВІСТИЧНА ПАТОЛОГІЯ

 

Дослідження наголосу вимагає певних термінологічних стандартів.

Отож, треба домовитись про термінологію. Наголос у словах може падати на ряд позицій:

на останній склад:	верб а	(1)
на передостанній склад:	пер е рва	(2)
на третій з кінця склад:	пер е бовтом	(3)
на четвертий з кінця склад:	з а головок	(4)
на п'ятий, на шостий і т. д.

 

Нас цікавитимуть перші чотири, а радше три позиції. Назвім наголос (1) чоловічим, наголос (2) — жіночим, наголос (3) — дактилічним, наголос (4) — супердактилічним.

Той, хто обертається у живомовному середовищі, має змогу чути з уст мовців часом неузвичаєні наголоси. Так, з уст людей, вихованих у родинах, де крім української мови не вживано ніякої, можна почути таке наголошення:

 

біблі о тека (5)

зап и тання

міжн а родній

н а родній

пер е ворот

пов е дінка

п о верхня

пон е ділок

п о чесний

прост и рало

 

Зауважмо, що наголоси слів (5) — дактилічні.

Кожен знавець мови скаже, що такі наголоси літературною мовою не канонізовано. Але дослідім ці наголоси глибше, чи такі вже вони помилкові.

Вивчення відхилень від нормальних функцій того чи того органу, помагає медикам зрозуміти суть фізіологічних процесів у людському організмі. Таке вивчення покладено на спеціяльну науку — патологію.

Скористаймося й собі відхиленнями від норми для дослідження мовних явищ. Засвідчивши наявність "неправильних" дактилічних наголосів, звернімось до "правильних". І тут впадає в око, що українська мова у три-і-більше-складових словах дуже широко практикує саме дактилічний наголос:

 

вр а ження	пер е вертень	к о взанка	бриж о ватий	гурк о тнява	б у льбашка
зв е дення	пер е ділка	м а занка	глух о ватий	писк о тнява	і грашка
зв е рнення	пер е пічка	м о вчанка	кол о ворот	т и снява	к о лесо
зн а чення	пер е пустка	п и санка	кругл о ватий	тріск о тнява	к о лія
зр у шення	пер е тинка	р у банка		цок о тнява	напр и кінці
пр а гнення		ч и танка		шалап у тнява	р е шето

 

зл о стити	пол е жати	дод е ржати	дод е ржання
кл я скати	пол и сіти	затр и мати	дотр и мання
л ю тити	пост о яти	обст о яти	утр и мання
пл е скати/Рек./	с и віти	підск о чити
пл ю скати	ст а ріти	прин о сити
тр і пати	угл е діти	прих о дити

 

Про характерність дактилічного наголосу саме для української мови свідчить той факт, що в інших слов'янських мовах більшість наведених форм мають жіночий або чоловічий наголос.

Мені можуть закинути, що багато іменників, наприклад, які закінчуються на -ання, мають наголос жіночий:

баж а ння

блук а ння

змаг а ння

пит а ння

шук а ння

 

Тому, хто зробить такий закид, цікаво буде дізнатися, що мовці певних регіонів не шанують цього "жіночого царства наголосів", а наголошують третій з кінця склад, тобто практикують дактилічний наголос:

б а жання

голос о вання

засн у вання

огр і вання

п и тання

 

У словнику Б. Грінченка зафіксовано кілька таких "неправильних" наголосів:

діл о вання

пош и вання

 

Дактилічний наголос для цієї "сім'ї" слів практикує і літературна мова:

заклоп о тання

зас і дання

зачуд о вання

здив о вання

зобов' я зання

обдар о вання

ришт о вання

угруп о вання

упод о бання

 

Отже, дактилічний наголос зовсім не "чужак" для слів із закінченням -ання. Наведу ще один приклад. У словниках існує розбіжність у наголошенні іншомовних слів, що закінчуються на -ія:

 

У Голоскевича:
Дактилічний наголос	Подвійний наголос	Жіночий наголос
буржу а зія	ґалянт е р і я	анем і я
	гіст е р і я	ґалер і я
	дисент е р і я	кулінар і я
		летарг і я
		маляр і я
		носталг і я
		перипет і я
У Андрусишина:
Дактилічний наголос	Подвійний наголос	Жіночий наголос
лет а ргія	ґалянт е р і я	анем і я
літ у ргія	гіст е р і я	ґалер і я
мал я рія	дисент е р і я	перипет і я
	ност а лг і я
У Огієнка:
Дактилічний наголос	Подвійний наголос	Жіночий наголос
	мал я р і я
У Панейка:
Дактилічний наголос	Подвійний наголос	Жіночий наголос
ан е мія	ґалянт е р і я
бат е рія	дисент е р і я
бурж у азія	ност а лг і я
гіст е рія
ґал е рія
кулін а рія
лет а ргія
Літ у ргія
перип е тія

 

Хто має рацію?

За совєтських часів усі такі розбіжності вирішувано просто: прищеплювано російський наголос. Це радше політична, ніж наукова розв'язка. На мій погляд, у цих випадках треба віддавати перевагу дактилічному наголосові. Він найбільш український, ніж будь-який інший, тому з погляду соборности наведені слова найправильніше фіксувати у словниках з двома наголосами: дактилічним та жіночим.

Дослідження лінгвістичної патології відкриває нам цікаву істину: дактилічний наголос условах з трьома і більше складами — органічний український наголос. Інавряд чи виправдано виправляти мовців, які кажуть зап и тання, пер е ворот тощо Виправляючи таких мовців, ми позбавляємо себе можливости на відхиленнях від норми досліджувати й відроджувати норму. Відроджуючи український природний наголос, нам треба погодитися, що деякі слова з числа "неправильно наголошуваних" слід записувати у словниках з подвійним наголосом:

зам і ш а ння

зап и т а ння

 

Треба сказати, що вороги українського слова, каструючи нашу мову, дуже не полюбляли саме дактилічного наголосу. Через це в окупаційних словниках пророблено такі "операції" з наголошенням наших слів

 

Питомий український наголос	Накинутий наголос (СУМ)
літ у ргія	літург і я
м о вчанка	мовч а нка
пас о в и сько	пасов и сько
пер е любство	перел ю бство
розпр о стати	розпрост а ти
тр і пати	тріп а ти
тріск о тнява	тріскотн я ва

 

Цікаво простежити, як здійснювано такі "операції" Так, слово розпростати словник Грінченка фіксує з наголосом на О: розпр о стати Після 1933 р академіки УССР визнали в цьому слові два наголоси розпр о ст а ти. Так його фіксують, наприклад, "Українсько-російський словник" /"Наукова думка", Київ, 1964/, словник-довідник "Українська літературна вимова і наголос" /"Наукова думка", Київ, 1973/ А вже в "Орфографічному словнику української мови" /Київ, "Наукова думка", 1977/ це слово фігурує лише з одним — спільним з російським — наголосом розпрост а ти.

У розділі XVII читач знайде словничок слів, які зазнали "кастрації" на операційному столі деукраїнізаторів. Усі слова у словничку записано з реконструйованим наголосом. Річ ясна, що словничок неповний – це лише те, що автор спостеріг, користуючись окупаційними словниками Треба сподіватись, що молода генерація мовознавців доповнить цей словник і внесе відповідні поправки до лексикографічних видань

 

X. ВІДХИЛЕННЯ ЧИ НОРМА?

Спостережлива людина зверне увагу і на таку рису живого мовлення – мовці вимовляють слова

визнанн я (1)

завданн я

навчанн я

 

з чоловічим наголосом тоді, як у словниках ці слова дано з жіночим наголосом

визн а ння (2)

завд а ння

навч а ння

 

Хто має рацію?

Гляньмо пильніше на моделі наголошення аналогічних двоскладових слів

бранн я (3)

вчанн я /якби слово існувало, то саме в такій формі/

данн я

дбанн я

жданн я

званн я

знанн я

сланн я /якби слово існувало, то саме в такій формі/

спанн я

 

Наведені слова годі наголошувати інакше. Такий стандарт наголошення викликає у мовців аналогічне наголошення і в похідних від слів (3) словах

 

данн я	бранн я	вчанн я	знанн я	дбанн я	сланн я (4)
виданн я	зібранн я	навчанн я	визнанн я	надбанн я	засланн я
відданн я	убранн я		зізнанн я	придбанн я	насланн я
наданн я			пізнанн я
поданн я

 

У такому наголошуванні важко не визнати рацію за мовцями Так легше вимовляти. Через масовість такої вимови, що не суперечить українським наголосовим моделям, наведене чоловіче наголошення слід канонізувати поряд із досі канонізованим жіночим наголошенням

Зачепивши питання канонізованих і неканонізованих наголосів, не можна обминути й інших випадків невиправданої "дискримінації" живого наголошення У живому мовленні дієслово плескати дуже часто наголошують на звукові Е пл е скати. Проте усі словники фіксують дане слово із наголосом на А плеск а ти Лише "Російсько-український фразеологічний словник" В Підмогильного та Є Плужника /Київ, 1993/ фіксує слово плескати з наголосом на Е: пл е скати.

Дослідження наголосових моделів засвідчує, що варіянти слова плескати мають канонізований дактилічний наголос:

 

Канонізовані форми	Канонізовані варіянти	Живомовні форми
плеск а ти в долоні	кл я скати в долоні	пл е скати в долоні
плеск а ти язиком	л я скати язиком	пл е скати язиком
плеск а ти водою	пл ю скати водою	пл е скати водою

 

Варіянтні форми від плескати — кл я скати, л я скати, пл ю скати — безперечно мають спільне з цим словом походження, і отже дактилічний наголос варіянтних форм не випадково збігається з дактилічним наголосом живомовних форм Цей наголос присутній і у похідних від форми плескати словах

 

пл е сканець

пл е сканка

 

Наявність варіянтів слова плескати з дактилічним наголосом, а також живомовна тенденція вживати це слово з дактилічним наголосом дають підстави рекомендувати записувати його у словниках з подвійним наголосом пл е ск а ти.

 

 

XI. МНОЖИНА МАЄ СВОЇ ПРИМХИ

 

Наголос в українській мові виконує ще й функцію морфологічну, зокрема помагає розрізняти похідні форми слова, наприклад, множину від однини

Однина	Множина
в о да	в о ди	/жіночий рід/ (1)
м о ре	мор я	/ніякий рід/
рід	род и	/чоловічий рід/

 

Як бачимо,утворення множини вимагає заразом зміни наголосу.

Колись, очевидно, цій рисі підлягали усі іменники, що творили форми множини. Українська мова зберегла таке переголошення і в низці слів, які в інших слов'янських мовах його втратили. Цю особливість нашої мови мусить пам'ятати кожен, хто хоче говорити українською мовою. Наведу кілька таких слів:

 

Однина	Множина
б а ба	баб и (2)
в и шня	вишн і
кр и хта	крихт и
м а ма	мам и
м а ти	матер і
мол и тва	молитв и
п і сня	пісн і
пл а хта	плахт и
пшен и ця	пшениц і
ск и рта	скирт и
т и сяча	тисяч і
т о рба	торб и
х а та	хат и
ш а бля	шабл і

 

Особливо "популярний" такий наголос для іменників з наростком /суфіксом/ К:

 

ж і нка	жінк и (3)
п о душка	подушк и
стор і нка	сторінк и
х а тка	хатк и

 

Жива мова шанує цю рису куди послідовніше, ніж писемна — літературна. У живому мовленні можна почути:

 

	Множина		Однина
	барабол і	від	бараб о ля(4)
	кукурудз и	від	кукур у дза
а також
	бомб и	від	б о мба(5)
	кишен і	від	киш е ня
	криниц і	від	крин и ця
	машин и	від	маш и на
	ручк и	від	р у чка /якою пишуть/
	українк и	від	укра ї нка
	черешн і	від	чер е шня

 

З наведених прикладів літературна мова визнає наголос на закінченні у множині жіночого роду слів (2), (3) та очевидно (4). (Очевидно, бо наголос слів (4) належно не опрацьовано: словники множину не наводять, або наводять помилково). Таку непослідовність у канонізації українського наголосу можна пояснити особливостями українського культурного відродження (див. Розділ XX).

Щодо неканонізованого наголосу у словах (5), то він має право на існування, бо відбиває характерну рису живої мови, і реконструктори неспотвореного українського мовлення мають канонізувати цей наголос як варіянт до визнаного сьогодні.

 

XII. КОНФУЗ ІЗ "ПАНЕЮ"

 

Дослідження наголосових моделів множини помагає вирішити деякі нерозв'язані питання українського мовознавства. До таких проблем належить питання: чи відмінюване слово пані?

Це питання порушив не мовознавець і не академік, а щирий український патріот Микола Климишин, що оприлюднив у пресі вільного світу статтю на цю тему. Щоб увести в курс діла читача, переказую зміст статті М. Климишина ("Гомін України", Торонто, ч. 24, 10 червня 1981 р.).

М. Климишин слушно поставив питання "Чи слово пані дійсно невідмінюване?". Він наводить такі приклади з літератури:

М. Рильський, Переклад "Пана Тадеуша" А. Міцкевича ("Дніпро", Київ, 1964)

 

"Пан Тадеуш з панами і панями..." (стор. 128)

"І хоч яз панею хотів би..." (стор. 319)

 

У. Самчук, "На білому коні". Спомини і враження (Видавництво "Волинь", 1972, Вінніпег, Канада)

 

"Він мене познайомив з багатьма цікавими людьми, а між ними із панею фон Л..." (стор. 24)

"А деякі з цих пань..." (стор 71)

 

Галина Журба, "Далекий світ" (Буенос Айрес, 1955)

 

"Поміж панями сидів Едмунд..." (стор. 139)

 

З цих прикладів випливає, що слово пані таки відміняється.

Можна не сумніватися, що дослідивши глибше твори клясиків, можна знайти багато більше прикладів, які свідчать, що слово пані — слово відмінюване. Конфуз же, який стався з цим словом, як і з багатьма іншими рисами нашої мови — це наслідок специфічного — під'яремного — розвитку українського мовознавства і українського відродження (Ширше про цей розвиток див. Розділ XX).

Порівнюючи дослідження М. Климишина з дослідженням наголосових моделів множини (Розділ XI), побачимо, що вони одне одного доповнюють:

 

	Однина	Множина
	м а ма	мам и
	б а ба	баб и
	х а та	хат и
	п і сня	пісн і
	ш а бля	шабл і
	т и сяча	тисяч і
отже
	п а ні	пан і

 

Слово п а ні у множині, як і інші іменники жіночого роду, міняє свій наголос і дістає звучання пан і. Саме так воно і звучить у стандартизованому звертанні: "Пан і й пан о ве!", поширеному серед українців вільного світу. Саме такий наголос є органічний український наголос.

Додати треба, що й словник Грінченка, хоч і каже, що слово пані невідмінюване, зате саме слово подає з двома наголосами: п а н і. Важко собі уявити, щоб українці вживали варіянт пан і у звертанні до одної особи. Очевидно, що у записах, які обробляв Грінченко, записувачі фіксували наголос пан і саме у випадках, коли йшлося про кількох осіб, тобто про множину.

На підставі цих спостережень, я гадаю, що слово пані треба вважати за відмінюване слово.

 

XIII. ЩЕ ОДНЕ "МАЙЖЕ ПРАВИЛО"

 

Зміна наголосу у процесі творення морфологічних форм властива й іншим граматичним категоріям української мови. Так, утворюючи форму прислівника від три-і-більше-складових прикметників найдавнішого походження, українці жіночий та чоловічий наголос прикметника здебільшого обертають на дактилічний у прислівнику:

Прикметник	Прислівник
вес е лий	в е село(1)
вис о кий	в и соко
глиб о кий	гл и боко
деш е вий	д е шево
дорог и й	д о рого
здор о вий	зд о рово
зел е ний	з е лено
молод и й	м о лодо
сол о дкий	с о лодко
сол о ний	с о лоно
хор о ший	х о роше
шир о кий	ш и роко

 

Знову таки ми маємо тут діло лише з "майже правилом", бо існують винятки:

 

баг а тий	але	баг а то	а не	б а гато(2)
дал е кий	але	дал е ко	а не	д а леко
серд и тий	але	серд и то	а не	с е рдито
сув о рий	але	сув о ро	а не	с у воро

 

Підкреслю ще раз, що прикметники (1) і (2) належать до найстародавніших українських слів.

Для прикметників пізнішого походження "майже правило" не таке "муроване". Більшість "свіжіших" за походженням прикметників не визнають "майже правила":

 

над і йний	над і йно(3)
пов а жний	пов а жно
ум о вний	ум о вно
фіг у рний	фіг у рно
фрив о льний	фрив о льно

 

А втім і серед новіших форм стародавнє "майже правило" діє:

 

головн и й	г о ловно /Анд./ (4)
гол о дний	г о лодно
зат и шний	з а тишно
порошн и й	п о рошно
потайн и й	п о тайно
хол о дний	х о лодно

 

Діє "майже правило" і в живому мовленні. Хто дослухається до живої мови, може почути від мовців такий "неправильний" наголос:

 

рахувавши пер е січно

або

пер е січно це становить

 

Нема мови, що наведений наголос не узвичаєний, словниками не зафіксований, кажучи без викрутасів — "неправильний". А втім, звернімось до моделів наголошення, розглянутих у цьому розділі. Річ у тім, що саме так має бути наголошений прислівник, утворений від прикметника перес і чний, згідно з "майже правилом" українського наголошення.

"Помилковий" наголос на Е у слові пер е січно, стихійно вживаний мовцями, потверджує існування "майже правила" наголошення прислівників у свідомості українських мовців.

Спостережене "майже правило" дозволяє з більшою певністю вирішувати сумнівні випадки наголошення. Справді, як правильно наголошувати:

 

А		Б
б а йдуже	чи	байд у же
безк о рисно	чи	безкор и сно
в и димо	чи	вид и мо
в о лого	чи	вол о го
к о рисно	чи	кор и сно
м о вчазно	чи	мовч а зно
пер е січно	чи	перес і чно
ст а ранно	чи	стар а нно
х о робро	чи	хор о бро

 

У словниках, як і в живому мовленні, нема одностайности. Той же, хто хоче відродити українські наголосові моделі, має брати до уваги таке:

а. у три-і-більше-складових словах для українців дуже характерне дактилічне наголошення;

б. серед три-і-більше-складових прислівників діє "майже правило", за яким такі прислівники набувають дактилічного наголосу.

Ці міркування змушують нас віддати перевагу наголосові у стовпчику А.

 

XIV. ЩЕ ПРО "ПОМИЛКОВИЙ" НАГОЛОС

 

Переголошення лексичних форм у процесі морфологічних модифікацій — характерна риса української мови. Цю рису спостерігаємо при утворенні множини іменників, а також при утворенні прислівників від прикметників, описаному в попередньому розділі. Риса ця не є законом: на наголошення лексичних форм впливає ще й звукова структура слова. Очевидно, що сказати б а гато або д а леко, наголошуючи перший склад, перешкоджають правила милозвучности. Отже, наголос у слові залежить від багатьох чинників, і, як уже згадувано, він може бути рухливий. У мовній практиці дуже часто подибується подвійний наголос, коли одне й те саме слово вживається мовцями з подвійним — іноді потрійним — наголосом:

 

Подвійний наголос	Потрійний наголос
в у г і лля	з а т и шн и й
пас о в и сько	з і бр а нн я
п і тьм а	кл а д о в и ще
сін о ж а ть	н ія к и й
х а л е па	у бр а нн я
ч е рг а
я сн и й

 

Таких розбіжних наголошень жива мова знає більше. Наявність розбіжних наголошень сьогодні дозволяє припустити, що і в минулому розбіжні наголошення мали місце у практиці мовлення і зустрічалися значно частіше. У процесі ж спілкування мовці кінець кінцем віддавали перевагу найбільш — скажемо так — конкурентоздатному варіянтові.

Літературна мова старається навести лад у наголосовому господарстві, встановлюючи норми наголошення. Коли таке встановлення враховує загальний напрямок розвитку мови, воно сприяє удосконаленню мови. Коли ж таке встановлення переслідує політичні цілі, як це мало місце останні 60 років в УССР, то воно спрямоване на калічення і дискримінацію мови.

У Розділі IX описано, як академіки УССР на замовлення окупаційної влади маніпулювали подвійним наголосом з кінцевою метою — запровадити єдині норми наголошення "від Калінінграду до Владивостоку".

У живому мовленні, непідпорядкованому жодним штучним законам, процеси наголошення и перенаголошення відбуваються стихійно. Вивчення цих процесів може бути дуже корисне для зрозуміння природних законів розвитку мови без стороннього втручання й "реґулювання".

У "нереґульованому" мовленні спостережено кілька перенаголошень прикметників. Ті мовці, які вимовляють пер е січно, вимовляють і прикметник пересічний з наголосом на Е:

 

пер е січний підрахунок

або

пер е січний літератор

 

Як пояснити таку вимову?

Річ у тім, що наголос прислівника, коли він часто вживається, має тенденцію переходити і на прикметник, що від нього утворено прислівник Таку тенденцію можна пояснити ще й тим, що деякі прикметники в нашій мові саме і походять від прислівників

 

Прислівник	Прикметник
нарізно (матірня форма)	н а різний (похідна форма)

 

У словнику Б. Грінченка слово затишний наведено з двома наголосами – зат и шн и й;

прислівник затишно — теж з двома, але іншими наголосами з а т и шно. Як бачимо, варіянт з а тишно утворено згідно з "майже правилом". Однак наголосу на А для прикметника затишний словник не фіксує. Але форму з наголосом на А наводять сучасні словники з а тишний. У чім річ? Тут саме і виявилася тенденція часто вживаного прислівника "нав'язувати" свій наголос своєму творцеві — прикметникові. Такі перенаголошення під впливом прислівника характерні і для ряду інших прикметників.

 

Матірня форма прикметника	Прислівник	Варіянтна форма прикметника
вид и мий	в и димо	в и димий
пересічний	пер е січно	пер е січний
сміл и вий	см і ливо	см і ливий
трудн и й	тр у дно	тр у дний
уроч и стий	ур о чисто	ур о чистий
чуйн и й	ч у йно	ч у йний
чутн и й	ч у тно	ч у тний