IV. Хто м'який, а хто і твердий

 

Відзначаючи м'якість української вимови у деяких випадках, не треба забувати, що в інших випадках, навпаки, нашій мові властива твердість. Так, українці ніколи не пом'якшують звук Р на кінці слова:

дзвонар

кобзар

лікар

паламар

сухар

трудар

 

Пом'якшена вимова Р у цих словах — лікарь, сухарь — неправильна. Зате всередині слів звук Р може вимовлятися і м'яко:

курява

рюмсати

рябий

рясно

 

Тільки твердо українці вимовляють і шиплячі звуки Ж, Ч, Ш, Щ на кінці слів:

атож

ґуаш

не плач!

ніч

поклич!

Січ

суш

 

Іколи звук Р всередині слів може вимовлятися і м'яко, то тверду вимову шиплячих ми зберігаємо не лише на кінці, але й усередині слів, коли звук Ч утворює склади із звуками А, О, У, И:

гончар

читаю

чого

чому

чуєш

чуприна

 

Пом'якшена вимова Ч у цих і подібних словах на зразок — гончяр, чього, чюєш — вимова неправильна і її слід уникати.

Звук Ч ми вимовляємо м'яко лише тоді, коли він утворює склад із звуком І:

двічі

калачі

плечі

речі

чільний

 

V. ЧИСЛО ВИНЯТКІВ БІЛЬШАЄ

 

Випадків, коли написання не збігається з вимовою, є більше. Ми пишемо сміється, а вимовляємо смієцьця, пишемо смієшся, а вимовляємо смієсься. Правопис слів сміється і смієшся, хоч і не збігається з вимовою, проте не перешкоджає правильній вимові.

Але існують моделі написання, які, не збігаючися з вимовою, перешкоджають правильній вимові. До таких моделів належать прикметники зкінцівкою -чний:

Ми пишемо	А вимовляти треба
збиточний	збитошний
місячний	місяшний
молочний	молошний
смачний	смашний

 

Наявність такої вимови підтверджує ортографія ряду слів у сучасних правописах:

Правопис 1928 р.	Післяпогромні правописи
	збитошний, збитошник
мірошник	мірошник
рушник, рушниця	рушник, рушниця
соняшний	соняшник, соняшниці
сердешний /в усіх значеннях/	сердешненький /бідолашненький/
торішній	торішній

 

Ще більше зразків такої вимови, засвідченої на письмі, зберегли словники Грінченка й Білецького-Носенка:

велишній /= величний/	Гр. /у гаслі слова постава/
вішній /= вічний/	Гр. /у гаслі слова канава/
калашник, калашниця	Гр.
клюшник і ключник	Гр.
кринишний і криничний	Гр.
помішник і помічник	Гр.
потилишник	Гр.
пшенишний, пшенишник	Гр.
стрішний /= зустрічний/	Б. Н.
яшний і ячний	Б. Н., Гр.

 

Вимова на зразок яшний, сердешний притаманна українському мовленню, і її належить дотримувати.

 

VI. ЗАЧАРОВАНІ СКЛАДИ

 

Негативно сприймаючи суржик, ми не завжди усвідомлюємо, що цей ганебний спадок минулого закорінився не лише серед малоосвічених верств населення, але й серед найелітарніших українських мовців

Аби переконатися, що це так, настроюю приймач на радіо Київ і прислухаюсь до лексики радіомовців. Нехтую мовою дикторів, які не творять мовних стандартів, а йдуть у річищі норм, вироблених елітою, і прислухаюсь до мови метрів, ерудитів, володарів дум, творців історії. Взоруватися на еліту буде не одне майбутнє покоління. І це покладає на неї велику відповідальність в усіх сферах, отже і у сфері мовній Чи свідома вона цієї відповідальности?

Слухаю і за якусь годину дізнаюсь із уст саме цієї категорії мовців, що нині ми живЕмо у важких умовах, і це буде доти, доки ми не перейдЕмо до ринку і не займЕмось приватизацією.

Таке наголошення цілком відповідає мові старшого брата, але це не українське наголошення.

Українська мова має свої оригінальні наголосові моделі, і, нехтуючи ці моделі, ми, хотівши того, чи ні, вдаємось до суржику.

Наші предки вживали українські моделі наголошення стихійно ці моделі існували в їхньому мовному центрі органічно, і без жодної освіти, українці минулих століть говорили.

 

Модель А	Модель Б
б'єм о	б'єт е	від і б'ємо	від і б'єте
живем о	живет е	з а йдемо	з а йдете
йдем о	йдет е	з а ймемо	з а ймете
ковтнем о	ковтнет е	роз і рвемо	роз і рвете
почнем о	почнет е

 

Тепер же, в наслідок "взаємозбагачення мов", на наголосові моделі мовного центру українця наклалися моделі наголошення "братніх мов", і органічність українського наголошення втрачено. Щоб відродити у нашій свідомості ці моделі, треба вдаватися до теоретичних міркувань

Справді, не чувши правильної живої мови, важко вирішити, як наголошувати слова:

 

б'єм о чи б' є мо?	пл а тимо чи платим о?
б'єт е чи б' є те?	пл а тите чи платит е
йдем о чи йд е мо?	роз і б'єте, розіб' є те чи розіб'єт е
йдет е чи йд е те?	роз і рвемо, розірв е мо чи розірвем о?

 

Щоб відповісти, звернімось до моделів дієвідмінювання /за Грінченком/

 

Я	жив у	почн у	гриз у	гор ю	захищ у	леч у	ід у	ста ю
ТИ	жив е ш	почн е ш	гриз е ш	гор и ш	захист и ш	лет и ш	ід е ш	ста є ш
ВІН	жив е	почн е	гриз е	гор и ть	захист и ть	лет и ть	ід е	ста є
МИ	живем о	почнем о	гризем о	горим о	захистим о	летим о	ідем о	стаєм о
ВИ	живет е	почнет е	гризет е	горит е	захистит е	летит е	ідет е	ста є те
ВОНИ	жив у ть	почн у ть	гриз у ть	гор я ть	захист я ть	лет я ть	ід у ть	ста ю ть

 

Як бачимо, коли наголос у першій і другій особі однини падає на останній склад, то в усіх дальших формах наголос зберігається на останньому складі.

Та не всі дієслова відміняються за цим зразком. У деяких дієсловах наголос у процесі відмінювання переходить із закінчення на основу /за Грінченком/

 

Я	зайд у	зірв у	надішл ю	перейд у	пиш у	плач у	розімн у
ТИ	з а йдеш	з і рвеш	над і шлеш	пер е йдеш	п и шеш	пл а тиш	роз і мнеш
ВІН	з а йде	з і рве	над і шле	пер е йде	п и ше	пл а тить	роз і мне
МИ	з а йдемо	з і рвемо	над і шлемо	пер е йдемо	п и шемо	пл а тимо	роз і мнемо
ВИ	з а йдете	з і рвете	над і шлете	пер е йдете	п и шете	пл а тите	роз і мнете
ВОНИ	з а йдуть	з і рвуть	над і шлють	пер е йдуть	п и шуть	пл а тять	роз і мнуть

 

Як бачимо, коли наголос у першій особі однини падає на закінчення, а в другій особі — переходить на основу, то наголос другої особи зберігається і в решті форм[1].

Виходить, в усіх випадках українці ніколи у дієслівних закінченнях не наголошують склади ет, ем, им, ит. Ці склади немов зачаровано. Їм, як кажуть лікарі, наголос протипоказано. Проте цей закон писано не для всіх.

Прислухаймось до володарів дум. Чи вони дотримують його?

Ясна річ, що після століть русифікації важко вимагати від зрусифікованих мас правильної вимови. Але той, хто взяв на себе місію боронити українську мову, має боронити її до кінця, передусім контролюючи самого себе: чи не є він пропагатором суржику? Бо неправильна форма, вжита в мові літератора, артиста, культурного діяча, повториться згодом у мільйонах суржикових копій в устах менших братів.

Треба сказати, що наведені зразки наголошення визнають усі українські правописи. Правда, правопис Кагановича-Постишева і тут не обійшовся без перекручень, штучно запровадивши до деяких слів виняткові моделі наголошення. За словниками УССР виняткову схему наголошення має дієслово пойняти:

А. Загальне правило	Б. Модель УССР для пойняти
Я	займ у	здійм у	перейм у	пойм у	прийм у	пойм у
ТИ	з а ймеш	зд і ймеш	пер е ймеш	п о ймеш	пр и ймеш	пойм е ш
ВІН	з а йме	зд і йме	пер е йме	п о йме	пр и йме	пойм е
МИ	і т. д.					і т. д.

 

Модель УССР суперечить мовній практиці українців, а також пам'яткам минулого. У штучності такого "нововведення" нас переконує вишенаведена схема А.

 

VII. ВИБАГЛИВІ ПРИРОСТКИ /префікси/

Ой, венг е рко, в е нгерко, венгерк о!

Позич мені л ю стерко, люстерк о!

А я вуса п і дкручу, підкруч у,

Завтра рано д о ручу, доруч у...

 

У цих рядках народньої пісні для ритмомелодичного ефекту використано можливості так званого рухливого наголосу.

І справді: український наголос часом може бути рухливий. Можна сказати ми н е сли і ми несл и, або сп о лох і спол о х. Але така наголосова свобода не завжди припустима. Є слова, що від зміни наголосу змінюють своє значення: в и года (прибуток) і виг о да (комфорт), шкод а (даремно) і шк о да (втрата), п о хід (хода) і пох і д (військова операція).

Подекуди наголос розрізнює граматичні форми слова.

Недоконана форма дієслова	Доконана форма дієслова
вимір я ти	в и міряти
випруч а ти	в и пручати
вируб а ти	в и рубати
висип а ти	в и сипати

 

 

Беручи до уваги ці факти, літературна мова старається унормувати наголосове господарство, встановити певні канони.

Ми вже знаємо про існування зачарованих складів, які у правильному мовленні ніколи не наголошувано. Існують і деякі інші закони наголошення, які характерні для української мови.

Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників шляхом приєднання приростків /префіксів/ ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз- українці традиційно зберігали наголос на приростку

А Двоскладові слова

з а дум	п о клик	пр и клад	пр о від	р о згляд
з а клик	п о тяг	пр и нос	пр о гин	р о змах
з а хід	п о шук	пр и стрій	пр о дух	р о зстріл

Б Три-і-чотири складові слова

з а грава	п о душка	пер е біг	пр и гадка	пр о машка	р о зкладка
з а тичка	п о ділка	пер е спів	пр и повідка	пр о шарок	р о звилка
з а ставка	п о кришка	пер е вірка	пр и щіпка		р о звиток
з а в'язка	п о воріт	пер е куска	пр и мовка		р о звідка
з а тишок	п о смішка	пер е діл			р о зголос
з а тинка	п о свідка	пер е тин
з а гадка	п о критка	пер е гляд

 

Більшість питомих українських слів мають такий наголос Можна сказати, що це — "майже правило". "Майже правило", бо воно має багато винятків, коли наголос може падати і не на приросток розгр о м, зач и н, наб і р, розк о л, обм а н.

Проте згадане "майже правило" дуже помічне у вирішенні сумнівних випадків. Так, у різних словниках слово затримка подано то з наголосом на А з а тримка, то з наголосом на И затр и мка, а то й з обома наголосами з а тр и мка. Маючи перед собою наведене "майже правило", ми віддаємо перевагу формі з а тримка, знаючи, що наголос на приростку нашій мові більш властивий Те саме із словами розв'язка, перекрій, проміжок, поправка. Наведене "майже правило" помагає реконструювати у цих словах наголос на приростку, додавши ці слова до наведеної више таблиці Б

з а тримка

п о правка

пер е крій

пр о міжок

р о зв’язка

 

Спотворюючи українську мову, вороги нашого слова намагалися ліквідувати українське наголошення і запровадити чуже. Так, слово п о душка у словниках обернулося на под у шку, як і в російській мові, слово з а грава на загр а ву. І таких "правок" сотні. Ця практика змушує нас пильніше придивлятися до "переголошених" окупантами слів, звертатися до лексикографічних праць минулого, а також вдаватися до реконструкції наголосу, застосованої вище до слова затримка та інших слів.