Культура України в умовах нової соціальної реальності.

Основі культурні процеси процеси – духовне розкріпачення, активізація релігійного життя, розвиток культури, відбувається національне відродження України. Проходять музичні фестивалі «Таврійські ігри», «Пісенний вернісаж», «Червона рута». Вийшли друком нові твори: Л.Костенко «Берестечко», Р.Іванчук «Рев оленів на розвидні», Б.Олійника «Сім», І.Драча «Чорнобильська мадонна», П.Загребельного «Тисячолітній Миколай». Багато сучасних укр..письменників поєднують творчість з громадською і державною діяльністю: І.Дзюба, Р.Іванчук, Д.Павличко, І.Драч, В.Яворівський, Ю.Щербак. Розвивається кіномистецтво: виходять на екрани художній фільм «Ізгой, документальний фільм «Голод-33». 2006 р. – прийняття Верховною Радою Закону «Про голодомор 1932-1933 років в Україні». Формування нової соціокультурної реальності та її риси.
Проголошення волею народу незалежності України зумовило радикальні змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, яка породжує нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство, яке умовно визначається як «посттоталітарне», перебуває в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування. Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (у тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб та засобів їх задоволення.

Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.
З'являються незнані раніше суб'єкти культури, діяльність яких пов'язана з недержавними формами культурно-дозвільної діяльності, задоволенням нових потреб. Утворюються конкурентні державі культурологічні структури (фірми, малі підприємства, культурологічні центри, дирекції свят і фестивалів тощо), що відкриває нові шляхи вдосконалення культурної діяльності. Якщо в недавньому минулому переважали критерії, пов'язані з ідеологічною цінністю культури, то тепер дедалі більше визначаються і виходять на перший план критерії художності, естетичної досконалості, новаційності, авангардності, справжньої народності.Особливо збагачують палітру цієї мозаїчності елементи культури, що були в ній і раніше, але тепер набувають незмірне більших масштабів. Ідеться про чинник релігії і вплив західної культури та культури української діаспори.
Доволі яскраво така специфікація проявляється у сфері художньої культури. Зміна системи управління художньою діяльністю, набуття самостійності творчими спілками, формування нової системи відносин між суб'єктами художнього життя (митцем, публікою, критикою, державою, громадськістю), формування художнього ринку свідчать про складання соціально-художньої реальності як особливої соціально-художньої сфери. На кілька порядків зростає різноманітність художнього життя, суперництво художніх шкіл і напрямів, як і внесок у налагодження культурного діалогу із світом, підтвердженого багатьма нагородами міжнародних конкурсів і фестивалів.
Важливою рисою нової соціальної реальності і водночас чинником її розвитку є посилення впливу на культурне життя України її діаспори (українські західні освітні заклади, церковні організації, культурний обмін, спільні соціально-культурні проекти), здобутки якої дедалі повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури (наприклад у літературі — Є.Маланюк, У.Самчук, В. Барка та ін.).

1. Особливості соціокультурних процесів у незалежній Україні.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи. Головною особливістю сучасного періоду можна вважати його перехідний характер. Ми можемо говорити про те, що в суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в наші дні отримала національна культура. У той же час серйозно впливає на всі сфери суспільного життя економічна криза, яку переживає наша Україна в кінці ХХ століття.Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений «Закон про мови в Українській РСР». Статус української мови як державної закріпила Конституція України.У 1999 р. в більш ніж 60 % середніх навчальних закладів викладання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. З'являються авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією — гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтримки обдарованих дітей. Реформується система вищої освіти. Для підвищення її рівня введена система акредитації. Найбільші навчальні заклади отримують статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія». Крім державних, з'являється велика кількість комерційних вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.За роки незалежності розширилися культурні контакти з різними країнами. Це сталося завдяки роботі різних міжнародних фондів, можливості поїздок, спільним проектам. Були видані твори письменників, які працювали в еміграції, з'явилася перекладна література провідних закордонних істориків-українознавців (у 1993 р. українознавство викладалося у 28 університетах і коледжах США і в 12 університетах Канади). З'явилося розділення культури на елітарну і масову. Україна зіткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчувається в кінематографі (виробництво власних фільмів значно скорочене), популярної музики, літератури.

Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим паче які-небудь поїздки стали недоступними. У зв'язку зі значним скороченням життєвого рівня (за рівнем життя Україна займає 95-е місце в світі, а понад половина населення живе нижче межі бідності), погіршенням медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, ускладненням екологічної обстановки спостерігається збільшення захворюваності, смертності, зниження народжуваності.

1. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.

Чинник національної культури стає символом соціальних змін, бо в ній найповніше втілюється торжество і майбуття української національної ідеї.
Проголошення незалежності України викликало високе піднесення національного духу, нові сподівання. У цей період було досягнуто значних успіхів у поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про мови та інші важливі акти.
Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або призабулись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну «ікону» нашої культури. В архівах, музеях, бібліотеках України створюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про українську культуру в зарубіжних країнах.Було дано значний імпульс розвитку національної культури шляхом зняття обмежень на її поширення, дозволу підприємницької і комерційної діяльності в сфері культури, що особливо виразно виявилось у розширенні видавничої діяльності, появі нових часописів, в інтенсивному розширенні й насиченні радіотелевізійного ефіру конкуруючими програмами національно-культурного змісту.З'явились нові нетрадиційні форми культурної діяльності не тільки в державних закладах культури, а й у комерційне створюваній мережі. Значного розвитку набула діяльність «Товариства шанувальників української мови» та «Просвіти» — не тільки з виконання закону про мови, а й щодо поширення та пропаганди цінностей національної культури, організації недільних шкіл тощо. Політичні партії різного спрямування починають у своїх програмах дедалі більше увагу приділяти проблемам розвитку національної культури.Осмисленню шляхів розбудови української культури присвячують свою роботу установи Національної академії наук (Інститут історії, Інститут мистецтвознавства, етнології і фольклористики ім. М.Рильського, Інститут археології, Інститут літератури, Інститут соціології, Інститут філософії1). Опрацьовано кілька концепцій розвитку української культури за участю відомих учених Г.Д.Вервеса, І.М.Дзюби, М.І.Гончаренка, М.В. Поповича, П.П.Толочка.
У той самий час зростають вимоги до національної культури, до ширшого розкриття спектра її функцій — особливо в сучасній ситуації, коли вона прагне посісти гідне місце у світовому співтоваристві.У суспільстві дедалі більше усвідомлюється загальна потреба в культурі як підоймі, що здатна вплинути на поступ суспільства в цілому. Культура все ґрунтовніше починає розумітись як найважливіший здобуток нації, її достоїнство і сутність, бо культура— це те, що зберігає й утверджує не тільки особистісне, а й національне існування.

Передумовою розвитку української культури є зростання в багатьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.
Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури є засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян. Більшість громадян важливим здобутком національної культури останніх років уважає насамперед «зрушення в оволодінні громадянами державною мовою», яке закладає основи подальших позитивних змін.Важливою традицією розвитку української культури був і є її високий фольклоризм, порівняно з високорозвиненими країнами.

Менше значення в системі національної культури надається громадянами релігії та рисам національного характеру. Однак слід зазначити, що в моделюванні системи базових елементів національної (української) культури існують значні відмінності між східними та західними регіонами України, які часто мають принциповий характер і є свідченням варіативності її розвитку.
Якщо в Західній Україні при більшій насиченості релігійними організаціями рівень релігійності зростає значно швидше порівняно з загальноукраїнським (як і фольклоризація населення), то Східна (індустріально-урбанізована, зросійщена) Україна характеризується більшим зростанням потягу до світської культури, відвідування дискотек, відеосалонів, театрів, інтересом до розважальних телепередач, читання художньої літератури.Формується підсистема недержавних культурних закладів та програма «Культура. Просвітництво. Дозвілля», спрямована на трансформацію системи задоволення культурних запитів громадян. Відбувається реформування сфери культури відповідно до концепції державної культурної політики.
У сфері художньої культури відбуваються найбільш радикальні зміни, супроводжувані специфічними суперечностями. Визначились принципові зрушення в розвитку образотворчого мистецтва в другій половині 80-х — 90-х роках («нова хвиля» — В.Савадов та ін.) постмодерністського характеру, зумовлені історичним принципом синтезу барокової традиції, які породжують новий реалізм. Очевидним є творче піднесення української поезії та симфонічної музики. Урізноманітнились постмодерністські пошуки в театральному мистецтві (Жолдак та ін.).
У всіх видах мистецтва склалась суперечлива невідповідність між потребами переосмислення художньої реальності і відставанням критики.
Українська культура в цілому все ще переживає період свого нового становлення, національного утвердження нових цивілізаційних цінностей, модернізаційного і постмодернізаційного структурування.

1. Феномен масової культури.

Становлення "масового суспільства" внесло суттєві зміни у цю взаємодію, створивши специфічний для культури постмодерної доби феномен, що отримав назву масової культури, або маскульту. Масова культура – це загальнодоступна культура, яка не виражає вишуканих смаків аристократів або духовних пошуків людини. Най більше поширення її припадає на середину XXст., коли засоби масової інформації заполонили більшість країн цивілізованого світу.
Започаткував маскульт, як вважають, Голлівуд, масова комерційна продукція якого дала підстави назвати його "фабрикою мрій". "Голлівудизація" поступово захопила книгодрукування, пресу, живопис. На ринок ринув потік коміксів, детективів, "жіночих романів". Театральні сцени заполонили мюзікли і зворушливі мелодрами, розквітла "жовта" преса. Надзвичайного масштабу набула "індустрія розваг" — від Діснейленду до телевікторин. Творці масової культури стали носіями "естетики ескапізму" — свідомого відвернення її споживачів від протиріч реального життя до віртуального світу мелодраматичних героїв і надуманих проблем.
Поняття "культура", що колись означало моральну й інтелектуальну витонченість, втратило елітарний зміст.
Соціологи, характеризуючи масову культуру, визначальною рисою її називали комерційне спрямування: мистецтво, науку, релігію, політику вона трактує як предмет споживання, ставлення до них підпорядковує економічним міркуванням, логіці ринку (попит породжує пропозицію), а не внутрішній логіці смислу. Масова культура стала продуктом масового виробництва, що виготовляється так само, як інші товари масового споживання. Вона має своїх маркетологов, котрі вивчають потреби ринку, водночас спрямовуючи ці потреби у певне перспективне для виробника русло. Психологи, соціологи, антропологи досліджують багатомільйонну аудиторію: її життя, почуття, думки, те, які гасла, персонажі, ідеї будуть для неї найпривабливішими. Все, що на ринку масової культури користується попитом, негайно піддається тиражуванню. Поширене також визначення масової культури як того, що виявляє себе через певні жанри мистецтва — комедію, оперету, естрадну пісню, мюзікл... Проте "легкі" жанри споконвічно притаманні мистецтву. Людина — це істота різнобічна. їй притаманне і прагнення пережити стан духовної просвітленності від звуків симфонії Бетховена, і бажання відпочити, читаючи шпигунський роман або танцюючи запальний хіп-хоп. Під вплив масової культури часто потрапляє високоосвічена еліта, а представники так званої маси виявляють потяг до "високої" культури. Очевидно, визначити масову культуру можна через той психологічний, ментальний тип людини, яка потребує такої культури.