Загальна характеристика договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Глава 75 ЦКУ

Інститут права інтелектуальної власності є одним з найважливіших інститутів цивільно-правової науки. Охороняючи духовні цінності нашого народу, він створює правові підстави регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі творчої та науково-технічної діяльності людей. Так, відповідно до чинного законодавства України створення творів літератури, науки та мистецтва, винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо є підставою для виникнення у їх автора комплексу особистих немайнових та майнових прав на результат своєї творчої праці.

 

Право інтелектуальної власності на твори літератури, науки та мистецтва (авторське право) виникає в автора автоматично, без виконання будь-яких формальностей, з моменту створення твору. На відміну від авторського права, момент виникнення права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки (патентного права, або права промислової власності), супроводжується проходженням процедури реєстрації зазначених об´єктів у відповідних державних органах.

 

Правомірно набуте авторське або патентне право може передаватись іншим особам на підставі договору (слід акцентувати увагу на тому факті, що відчужуватися можуть лише майнові права автора, особисті немайнові авторські права, за окремими винятками, є невідчужуваними). Відповідно до ст. 1107 ЦК України розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів:

 

1) ліцензія на використання об´єкта права інтелектуальної власності;

 

2) ліцензійний договір;

 

3) договір про створення за замовленням і використання об´єкта права інтелектуальної власності;

 

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

 

5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

 

Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є двосторонніми (правами та обов´язками наділені обидві сторони договору: суб´єкт права інтелектуальної власності та особа, яка виявляє бажання використовувати об´єкти авторського чи патентного права); нонсенсуальними (договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами), від-платними (обов´язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов´язок іншої сторони).

 

Істотними умовами договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є: предмет (об´єкт права інтелектуальної власності, права щодо використання якого передаються за договором; конкретні права, що передаються; способи використання зазначеного об´єкта тощо), ціна (плата за використання об´єкта права інтелектуальної власності) та строк (період у часі, протягом якого діє договір). Крім того, за власним бажанням сторони можуть включити у договір й інші умови, без досягнення згоди за якими договір не буде вважатись укладеним.

 

Сторонами договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є суб´єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар, автор тощо) та особа, яка виявила бажання використовувати об´єкт права інтеле

 

ктуальної власності (ліцензіат, замовник тощо).

Сторонами даного договору можуть бути як фізичні особи, які досягли 14 років, так і юридичні особи (незалежно від форми власності та місцезнаходження).

 

Форма договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є письмовою. У разі недодержання письмової форми дані договори є нікчемними. Проте законом можуть встановлюватись випадки, в яких договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності можуть укладатися усно (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).

 

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов´язковій державній реєстрації, хоча вона може бути здійснена на вимогу однієї із сторін у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об´єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право звернення до суду за захистом своїх прав.

 

Розглянемо особливості окремих договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

 

Ліцензійні договори на об’єкти авторського права.

Ст.. 1109, 1110 ЦКУ

Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

Визначальною концепцією юридичної природи ліцензійних договорів є цивільно-правовий характер даних відносин.

Основна мета ліцензійного договору — забезпечити можливість практичного використання конкретного технічного рішення. Але, деталізуючи мету ліцензійних відносин, можна відзначити, що вона складається, з одного боку, з можливості використання винаходу (запатентованого або незапатентованого) у виробництві і як результат — отримання прибутку, з іншого - з отримання винагороди за надане право користуватися винаходом.

Деякі ознаки та умови ліцензійного договору схожі з ознаками та умовами інших цивільно-правових договорів. Ліцензійний договір — це окремий вид договору і ототожнювати його, зокрема, з договорами купівлі-продажу, найму або товариства, не можна.

Сторонами у договорі — ліцензіаром і ліцензіатом — можуть виступати всі учасники цивільно-правового обігу, тобто фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Держпатент України. Ліцензіар — це власник запатентованого або незапатентованого винаходу. Ліцензіат—фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору отримала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу.

Особливістю участі в ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з боку ліцензіата можуть брати участь кілька осіб. Так, лі-цензіарами виступають співавтори винаходу, а ліцензіатами — кооперативні юридичні особи. Володільцем патенту може бути особа, яка не досягла 18 років, у ліцензійних відносинах інтереси цієї особи захищатиме її законний представник.

Структуру ліцензійного договору визначає його зміст, який у свою чергу грунтується на умовах, погоджених сторонами з метою встановити їх взаємні права та обов'язки. Зазначені умови мають неоднакове правове значення.

Істотні умови ліцензійного договору поділяються на дві групи — об'єктивні та суб'єктивні.

Об'єктивними істотними умовами визнаються ті, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

Суб'єктивні істотні умови — це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами. Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір чинності не набирає.

До об'єктивних істотних умов належать сторони у договорі; предмет договору; вид ліцензії; вартість ліцензії, винагорода; строк чинності договору.

У ліцензійному договорі обов'язково застережується обсяг прав, наданих за ліцензійним договором (обсяг використання предмета ліцензії і територія, на якій ліцензіату дається право його використовувати).

Ліцензійним договором можуть передбачатися випадки, при яких може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Ліцензія може бути надана як на право виробництва, так і на право збуту ліцензійної продукції; одночасно може бути встановлене кількісне обмеження як щодо виробництва, так і щодо продажу.

Право використовувати предмет ліцензії може бути надано і на території кількох країн (у тому числі наданням субліцензій). Чітке визначення в договорі території, на якій ліцензіат може здійснювати експорт виробу, має важливе правове значення, оскільки від цього залежить становище на ринку ліцензіара й інших ліцензіатів.

При передаванні або переуступленні прав промислової власності тверда сума може виплачуватися на момент передавання або переуступлення прав промислової власності або у випадку ліцензії на промислову власність чи договору про передачу технології --по укладенні ліцензії або договору або невдовзі чи через якийсь час після того, у вигляді або разового платежу, або серії послідовних платежів. Останні можуть бути здійснені відповідно до певних подій, наприклад, підписання ліцензії або договору або надання певної технічної інформації.