Поняття, аналіз, сутність об’єктів права інтелектуальної власності.

Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної творчої діяльності.

За часів існування Радянського Союзу чинне законодавство не вживало такого терміну як „інтелектуальна власність”. Вперше його було вжито у Законі СРСР “Про власність”.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність є прийняття Закону України „Про власність” від 7 лютого 1991 року [59], в якому правовий режим об’єктів інтелектуальної власності містив спеціальний розділ “Право інтелектуальної власності”.

Закон України „Про власність” у п. 2 ст. 13 містить пряму вказівку на те, що результати інтелектуальної власності є об’єктами права власності громадян.

У чинному Цивільному кодексі України загальним положенням про право інтелектуальної власності присвячена глава 35, а глава 75 присвячена питанню розпорядження майновими об’єктами інтелектуальної власності.Тому, на нашу думку, аналіз інституту інтелектуальної власності і, зокрема її об’єкта необхідно проводити, починаючи від розкриття загальних положень інституту власності і висвітлення на їх тлі особливостей відносин інтелектуальної власності.

У найширшому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної творчої діяльності особи.

У загальновживаному розумінні "інтелектуальна власність"– це права особи на результати творчої діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Отже, об’єктом інтелектуальної власності може визнаватися не кожен об’єкт інтелектуальної власності, а лише такий результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону, відповідно до якого надається правова охорона.

Особа, яка бажає стати власником відповідного об’єкта права інтелектуальної власності і бажає це зробити, повинна подати заявку на реєстрацію до Державного департаменту інтелектуальної власності (Установа). В залежності від об’єкта права інтелектуальної власності це може бути свідоцтво або патент. За дорученням заявника подати заявку може довірена особа чи патентний повірений.

Заявка повинна відповідати вимогам, які встановлені для об’єктів права інтелектуальної власності. Заявка складається українською мовою і повинна містити певні вимоги передбачні чинним законодавством.

Разом із заявкою повинен надійти документ про сплату збору за реєстрацію. Порядок сплати та розміри цих зборів регулюються "Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543.

Датою подання заявки на реєстрацію вважається дата отримання Установою правильно оформленої заявки. У випадку невідповідності матеріалів заявки встановленим вимогам заявникові надається термін для їх усунення з дня отримання повідомлення Установи про їх наявність. У разі виправлення матеріалів заявки датою її подання вважається дата отримання Установою виправлених матеріалів. Наступним етапом є експертиза заявки, яка проводиться у встановлений для об’єктів права інтелектуальної власності термін.

Якщо Установа приймає рішення про реєстрацію об’єкта права інтелектуальної власності, то Установою вноситься відповідний запис до Реєстру та проводиться публікація відомості об’єкта права інтелектуальної власності в офіційному бюлетені Установи. Після реєстрації Установа видає заявнику свідоцтво або патент.

Заявник може оскаржити будь-яке рішення Установи до Апеляційної палати. Рішення Апеляційної палати є остаточним і може бути скасоване лише в судовому порядку.

Інтелектуальна діяльність – є творчою.
Творча діяльність – це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є якісно нові відкриття, що вирізняється своєю неповторністю, оригінальністю і унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини в будь-яких сферах: технічній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо.

Умовно творчу діяльність можна поділити на духовну творчість, яка спрямована на збагачення внутрішнього світу людини та науково-технічну творчість.
Усі результати творчої діяльності об'єднані поняттям «інтелектуальна власність». Таким чином, усі результати творчої діяльності щодо цивільної правової охорони поділяються на дві групи: одна з них охороняється авторським правом, друга – правом промислової власності (патентним правом) та іншими нормативними актами.

Гарантією реалізації права на результати творчої діяльності є насамперед Конституція України. Ст. 41 закріплено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Це право набувається в порядку, визначеному законом.
Громадянам, у відповідності до ст. 54 Конституції України гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди автора, за винятками, встановленими законом.

Джерелом права інтелектуальної власності є:
– Конституція України;
– Цивільний кодекс України,

– Цивільний процесуальний кодекс України;

– Господарський кодекс України;

– Господарський процесуальний кодекс України;

– Кримінальний кодекс України;

– Кримінальний процесуальний кодекс України;

– Митний кодекс України;

– Кодекс України про адміністративні правопорушення;

– Кодекс законів про працю України та спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності та міжнародне законодавство і міжнародні договори у сфері охорони інтелектуальної власності.

Україна є учасницею міжнародних договорів у складі Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) і є членом цієї організації з 26 квітня 1970 р. приєднавшись у складі СРСР до Конвенції, що засновала ВОІВ. Участь в ній вона підтвердила 25 грудня 1991 р. як самостійна держава.

До міжнародних договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ та учасницями яких є Україна, перш за належать:

– Паризька конвенція про охорону промислової власності (дата набуття чинності для України – 25 грудня 1991 р.);

– Договір про патентну кооперацію (дата набуття чинності для України – 25 грудня 1991 р.);

– Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (дата набуття чинності для України – 25 грудня 1991 р.);

– Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин (редакція 1978 р., дата набуття чинності для України – 3 листопада 1995 р.);
– Договір про закони щодо товарних знаків (дата набуття чинності для України – 1 серпня 1996 р.);

– Будапештський договір про міжнародне визнання депонування
мікроорганізмів з метою патентної процедури (дата набуття чинності для України – 2 липня 1997 р.);

– Найробський договір про охорону Олімпійського символу (дата
набуття чинності для України – 20 грудня 1998 р.);

– Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (дата набуття чинності для України – 29 грудня 2000 р.);
– Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для
реєстрації знаків (дата набуття чинності для України – 29 грудня
2000 р.);

– Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків –Гаазький акт 1969 р. (дата набуття чинності для України – 28 серпня 2002 р.) та Женевський акт 1999 р. (дата набуття чинності для України – 23 грудня 2003 р.);

– Договір про патентне право 2000 р.

Право інтелектуальної власності можуть становити особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності Цивільний кодекс України розрізняє на два види особистих немайнових права інтелектуальної власності:

а) особисті немайнові права, пов’язані з майновими правами;

б) особисті немайнові права, не пов’язані з майновими правами.

Так, особистим немайновим правом, пов’язаним з майновими правами є

право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності і породжую всю сукупність майнових прав інтелектуальної власності.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності, пов’язаними з майновими правами, є право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи
репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності.
Розглядаючи майнові права інтелектуальної власності, слід зазначити, що це виключне право учасника правовідносин на:

1) використання об’єкта права інтелектуальної власності;
2) дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;
3) перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Право інтелектуальної власності є непорушним і належить його володільцю, а тому ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Так законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав.

Існування майнових прав інтелектуальної власності може бути обмежене певним строком і припинені достроково тільки у випадках, встановлених законом чи договором.
За загальним правилом строк чинності існування особистих немайнових прав інтелектуальної власності не обмеже терміном, але законом може бути встановлений певний строк чинності існування майнового права певного об’єкта права інтелектуальної власності.
Майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільно-правових відносинах.

Таким чином, право на об’єкти інтелектуальної власності повинно охоронятися правовими нормами, усіма інститутами суспільства для забезпечення законних прав та інтересів власників. Іншими словами, право може бути лише предметом правової охорони, що є елементом більш складної системи – правопорядку. Така різноманітність охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності зумовлюється їх регулюванням нормами різних галузей права, а тому у випадках, коли порушується право власності на об’єкти інтелектуальної власності, необхідно на підставі законодавчих норм різних галузей права, використовувати всі засоби охорони виключних прав власників на такі об’єкти.