Ж) міжнародні договори, учасницею яких є україна

А) ДОКУМЕНТИ ЗАГАЛЬНОГО ВИЗНАЧЕННЯ

• Конституція України (ст. 41 і 54), 28.06.1996.
• Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 1.06.1971.
• Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.51-2, 164-3), 1.06.1985.
• Кримінальний кодекс України (ст. 176, 177, 229), 5.04.2001.
• Господарський кодекс України, 16 січня 2003 року (Глава 16 "Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності", ст.154-162, стаття 32 "Недобросовісна конкуренція").
• Цивільний кодекс України (Книга четверта "Право інтелектуальної власності", ст.418-508, ст.1107-1114), 16.01.2003.
• Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 126, 218, 422), 1.01.1964.
• Митний кодекс України (Глава 45 "Особливості переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності"), 11.07.2002.
• Закон України. Про власність (ст.13-2,40, 41, 42), 7.02.1991.
• Закон України. Про Антимонопольний комітет України, 26.11.1993.
• Закон України. Про інноваційну діяльність, 04.07.2002.
• Декрет Кабінету Міністрів України. Про державне мито (ст.2-12, 3-6у), 21.01.1993.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності і, №1716, 23.12.2004.

 

Б) АВТОРСЬКЕ ПРАВО (твори літератури, науки та мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних)

• Закон України. Про авторське право та суміжні права, 02.11.2000.
• Закон України. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних, 26.04.2000, нов. редакція 10.07.2003.
• Закон України. Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом. імпортом дисків для лазерних систем зчитування, 17.01.2002.
• Закон України. Про телебачення i радіомовлення, 21.12.1993.
• Закон України. Про рекламу, 3.07.1996.
• Закон України. Про видавничу діяльність. 5.06.1997.
• Закон України. Про професiйних творчих працiвникiв i творчi союзи, 7.10.1997.
• Закон України. Про кінематографію, 13.1998.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стусуються права автора на твір, №1756, 27.12.2000.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про розмiри вiдрахувань до фондiв творчих спiлок України за використання творiв лiтератури та мистецтва, № 108, 3.03.1992.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження Правил роздрiбної торгiвлi примiрниками аудiовiзуальних творiв i фонограм, № 1209, 4.11.1997.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження положень з питань розповсюдження примiрникiв аудiовiзуальних творiв та фонограм, № 1555, 13.10.2000.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати, №71, 18.01.2003.
• Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав, №72, 18.01.2003.

 

В) ПАТЕНТНЕ ПРАВО (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин)

• Закон України. Про охорону прав на винаходи i корисні моделі, 12.07.2000.
• Закон України. Про охорону прав на промислові зразки, 1.07.1994.
• Закон України. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем, 5.11.1997.
• Закон України. Про охорону прав на сорти рослин, 17.01.2002.
• Закон України. Про племінну справу у тваринництві, 26.01.2000.

 

Г) ПРАВО НА КОМЕРЦІЙНІ ПОЗНАЧЕННЯ (комерційні найменування, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів)

• Закон України. Про охорону прав на знаки для товарів i послуг, 1.07.1994.
• Закон України. Про охорону прав на зазначення походження товарів, 29.01.2000.
• ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", 15.05.2003.

 

Д) ПРАВО НА НАУКОВО-ТЕХНIЧНУ IНФОРМАЦIЮ (наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, науково-технічна інформація, нерозкрита інформація)

• Указ Президента України. Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, 18.09.1992, (з 1994 року чинне лише в частині раціоналізаторських пропозицій).
• Закон України. Про науково-технiчну інформацію, 1.07.1993.
• Закон України. Про захист від недобросовісної конкуренції, 1.01.1997.
• Закон України. Про захист економічної конкуренції, 27.02.2002.
• Закон України. Про інформацію, 2.10.1992.
• Закон України. Про захист інформації в автоматизованих системах, 5.07.1994.
• Закон України. Про наукову i науково-технiчну експертизу, 10.02.1995.

 

Ж) МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, УЧАСНИЦЕЮ ЯКИХ Є УКРАЇНА

• Конвенція, якою заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (14.07.1967), 19.09.1968.
• Всесвітня конвенція про авторське право (06.09.1952), 23 12.1993.
• Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (24.07.1971), 31.05.1995.
• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (29.10.1971), 15.06.1999.
• Паризька конвенція про охорону промислової власності (20.03.1883), 25.12.1991.
• Договір про патентне право (1.06.2000), 22.11.2002.
• Договір про патентну кооперацію (19.06.1970), 25.12.1991.
• Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (28.04.1977), 01.11.1996.
• Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин (02.12.1961), 02.06.1995.
• Мадридська Угода про міжнародну реєстрацію знаків(14.04.1891), 25.12.1991.
• Договір про закони щодо товарних знаків (27.10.1994), 13.10.1995.
• Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (15.06.1957), 01.06.2000.
• Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (28.06.1989), 29.12.2000.
• Найробський договір про охорону Олімпійського символу (26.09.1981), 13.03.1998.

 

Поняття та зміст майнових прав інтелектуальної власності.

Ст. 424 ЦкУ

Майновими правами інтелектуальної власності є права, які мають економічний зміст. Всі майнові права можна поділити на виключні і невиключні. До виключних прав відносяться: право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності і право перешкоджати неправомірному використанню такого об'єкта, у тому числі забороняти таке використання. До невиключних майнових прав відносяться: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Використання об'єкта права інтелектуальної власності може здійснюватися будь-яким способом в межах закону. Право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності полягає в праві суб'єкта права інтелектуальної власності розпоряджатися таким об'єктом на свій власний розсуд. Виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єктів права інтелектуальної власності полягає також в можливості забороняти таке використання. Таке перешкоджання може бути лише в межах закону, тобто способами, які не заборонені законодавством. До інших майнових прав інтелектуальної власності можна віднести право розпоряджатись об'єктами інтелектуальної власності, право відчужувати об'єкт, право подарувати, здати в оренду та інші права. Чинне законодавство України може передбачати винятки та встановлювати обмеження у використанні майнових прав, однак у будь-якому випадку творець повинен мати можливість для нормальної реалізації прав інтелектуальної власності. Крім того, у передбачених законом випадках суб'єкт права інтелектуальної власності може бути позбавлений цих прав. Частина 3 коментованої статті визначає, що майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах. Для цього їх вартість повинна бути визначена в грошових одиницях. Порядок оцінки майнових прав інтелектуальної власності визначається Національним стандартом N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. N 1185. Відповідно до зазначеного нормативного акта для проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності застосовуються дохідний, порівняльний і витратний методичні підходи. Об'єктами оцінки є майнові права інтелектуальної власності, які належать до об'єктів у нематеріальній формі. Слід відзначити, що нормативно-правовими актами з питань оцінки можуть встановлюватись особливості застосування та порядок визначення оціночної вартості майнових прав інтелектуальної власності.

Конституційні засади охорони та захисту права інтелектуальної власності.

Ст. 41, ст.. 54

Глава35

Співавторство та його види.

Ст.. 436 ЦКУ

 

Якщо твір створюється творчою працею двох або кількох авторів (співавторів), то така сумісна творча праця по створенню спільного твору називається співавторством. ЦК розрізняє (як і цивільно-правова теорія) нероздільне, неподільне співавторство і роздільне, подільне співтовариство. Нероздільним визнається таке співавторство, за яким виділити частину твору, написану конкретним співавтором, неможливо. Твір є єдиним цілим. При роздільному співавторстві та чи інша частина твору, написана будь-яким конкретним співавтором, чітко визначена. Кожна з таких частин твору може бути використана окремо як самостійний твір, вона має самостійне значення, не зв'язана з іншими частинами такого спільного твору нерозривно.

При нерозривному співавторстві спільний твір, створений спільно творчою працею кількох співавторів, використовується ними за згодою усіх співавторів. При відсутності такої згоди спір розв'язується судом. При роздільному співавторстві кожен із співавторів має право використовувати свою частину твору самостійно на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна із яких має самостійне значення. Право опублікування та іншого використання такого твору в цілому належить всім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

Співавторство може виникати за таких умов: наявність угоди (письмової чи усної) про спільну співпрацю над створенням твору; зазначена співпраця має носити творчий характер. Надання автору будь-якої технічної допомоги (передрук на друкарській машині твору чи його набір на комп'ютері, надання іншої допомоги) співавторством не визнається; спільна співпраця над твором має бути творчою; співавторство має бути добровільним.

Відносини між співавторами визначаються угодою між ними. Співавторством визнається також дача і запис інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дає інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Авторське право на інтерв'ю виникає в кожного з них. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою зазначених осіб.

Винагорода за використання твору, створеного в співавторстві, належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше. Якщо твір, створений у співавторстві, є одним нерозривним цілим і частка кожного із співавторів не може бути виділена, винагорода співавторам належить у рівних частках. При роздільному співавторстві винагорода за використання твору визначається угодою між ними. Якщо такої угоди немає, то розмір винагороди визначається відповідно до частки твору, створеного конкретним співавтором. Проте співавтори можуть домовитися й про інший розподіл винагороди за використання твору, створеного спільною творчою працею.

Ст.. 1109, 1110 ЦКУ

Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

Визначальною концепцією юридичної природи ліцензійних договорів є цивільно-правовий характер даних відносин.

Основна мета ліцензійного договору — забезпечити можливість практичного використання конкретного технічного рішення. Але, деталізуючи мету ліцензійних відносин, можна відзначити, що вона складається, з одного боку, з можливості використання винаходу (запатентованого або незапатентованого) у виробництві і як результат — отримання прибутку, з іншого - з отримання винагороди за надане право користуватися винаходом.

Деякі ознаки та умови ліцензійного договору схожі з ознаками та умовами інших цивільно-правових договорів. Ліцензійний договір — це окремий вид договору і ототожнювати його, зокрема, з договорами купівлі-продажу, найму або товариства, не можна.

Сторонами у договорі — ліцензіаром і ліцензіатом — можуть виступати всі учасники цивільно-правового обігу, тобто фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Держпатент України. Ліцензіар — це власник запатентованого або незапатентованого винаходу. Ліцензіат—фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору отримала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу.

Особливістю участі в ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з боку ліцензіата можуть брати участь кілька осіб. Так, лі-цензіарами виступають співавтори винаходу, а ліцензіатами — кооперативні юридичні особи. Володільцем патенту може бути особа, яка не досягла 18 років, у ліцензійних відносинах інтереси цієї особи захищатиме її законний представник.

Структуру ліцензійного договору визначає його зміст, який у свою чергу грунтується на умовах, погоджених сторонами з метою встановити їх взаємні права та обов'язки. Зазначені умови мають неоднакове правове значення.

Істотні умови ліцензійного договору поділяються на дві групи — об'єктивні та суб'єктивні.

Об'єктивними істотними умовами визнаються ті, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

Суб'єктивні істотні умови — це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами. Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір чинності не набирає.

До об'єктивних істотних умов належать сторони у договорі; предмет договору; вид ліцензії; вартість ліцензії, винагорода; строк чинності договору.

У ліцензійному договорі обов'язково застережується обсяг прав, наданих за ліцензійним договором (обсяг використання предмета ліцензії і територія, на якій ліцензіату дається право його використовувати).

Ліцензійним договором можуть передбачатися випадки, при яких може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Ліцензія може бути надана як на право виробництва, так і на право збуту ліцензійної продукції; одночасно може бути встановлене кількісне обмеження як щодо виробництва, так і щодо продажу.

Право використовувати предмет ліцензії може бути надано і на території кількох країн (у тому числі наданням субліцензій). Чітке визначення в договорі території, на якій ліцензіат може здійснювати експорт виробу, має важливе правове значення, оскільки від цього залежить становище на ринку ліцензіара й інших ліцензіатів.

При передаванні або переуступленні прав промислової власності тверда сума може виплачуватися на момент передавання або переуступлення прав промислової власності або у випадку ліцензії на промислову власність чи договору про передачу технології --по укладенні ліцензії або договору або невдовзі чи через якийсь час після того, у вигляді або разового платежу, або серії послідовних платежів. Останні можуть бути здійснені відповідно до певних подій, наприклад, підписання ліцензії або договору або надання певної технічної інформації.

 

Ст. 429 ЦкУ

За загальним правилом особисті немайнові права інтелектуальної власності залишаються за працівником, який створив об'єкт права інтелектуальної власності в порядку виконання трудового договору. В окремих, передбачених законом, випадках деякі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник, який створив даний об'єкт права інтелектуальної власності.

ЦК не містить норм, які б передбачали належність особистих немайнових прав роботодавця (фізичним або юридичним особам, де або в яких працює працівник, що створив об'єкт права інтелектуальної власності).

Норма ЦК про розподіл майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений працівником у зв'язку з виконанням трудового договору, між працівником і роботодавцем, є новою. Раніше чинне законодавство України про інтелектуальну власність такої норми не знало.

Дана норма проголошує, що майнові права інтелектуальної власності в такому разі належать зазначеним особам спільно, але не порівну. Думається, що в окремих випадках ці права можуть розподілятися між працівником, який створив об'єкт права інтелектуальної власності у зв'язку з виконанням трудового договору, і роботодавцем не обов'язково порівну.

При розподілі зазначених прав слід враховувати вклад у створення об'єкта права інтелектуальної власності кожної сторони — творчий

внесок працівника та матеріальне, фінансове та інше забезпечення робіт по створенню даного об'єкта.

Здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, може породжувати свої специфічні особливості. Це можуть бути різноманітні особливості, які можуть зумовлюватися характером самого об'єкта права інтелектуальної власності та інтересами сторін. Відповідно до Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» який містить норму, відповідно до якої роботодавець має право затримати в себе заявку на винахід в якості конфіденційної інформації на чотири роки. Думається, що така специфічна особливість здійснення майнового права інтелектуальної власності роботодавцем має бути більш детально урегульована додатковим законом.

 

Субєкти авторського права.

 

За загальним правилом, автором будь-якого твору визнається той, хто його створив, результатом творчої праці кого є цей твір. Творцем може бути будь-яка фізична особа — громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства. При цьому не має значення стать, національність, громадянство, незалежно від віку і стану дієздатності автора. Авторське право виникає з того моменту, як тільки твір набуде об'єктивної форми, яку можуть сприймати інші.

ЦК поділяє суб'єктів авторського права на дві групи — первинних і похідних. До першої групи відносяться тільки творці, якими можуть бути тільки фізичні особи. До другої групи відносяться інші фізичні і юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону.

Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Історія розвитку права інтелектуальної власності знає немало випадків, коли неповнолітні діти (в тому числі й малолітні) та інші недієздатні особи створювали прекрасні об'єкти, які можуть охоронятися авторським правом. Такі

особи мають право творити і бути суб'єктом авторського права, його носіями. Відповідно до ст. ЗЗ ЦК особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні) можуть здійснювати особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва, на об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом.

Проте здійснювати свої майнові права інтелектуальної власності зазначені особи та інші недієздатні особи самостійно не можуть. За малолітніх та повністю недієздатних осіб авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їх законні представники. Вони укладають від імені малолітніх авторів договори, виступають на захист їх прав в разі правопорушення і т. ін.

Але зазначені особи не беруть на себе будь-яких обов'язків за цими договорами і не несуть відповідальності за їх виконання. Стороною в такому договорі є сам малолітній.

Громадяни, які в силу тих чи інших обставин обмежені у своїй дієздатності, здійснюють свої авторські права лише зі згоди своїх піклувальників.

Неповнолітні, тобто особи віком від 14 до 18 років, здійснюють свої авторські права самостійно. Відповідно до ст. 34 ЦК такі неповнолітні особи самостійно здійснюють свої авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороняються законом.

Іншими суб'єктами авторського права (похідними) можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, в тому числі і держава Україна, до яких авторське право переходить на підставі договору або закону.

 

Права виконавців.

 

Стаття 39. Майнові права виконавців ЗУ «Про авторські та суміжні права»

 

1. Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти

чи забороняти іншим особам:

 

а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий

ефір);

 

б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше

незафіксованих виконань;

 

в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань,

зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх

згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та,

на яку вони дали свою згоду;

 

г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи

відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права

власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали

дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше

відтворення;

 

д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань,

зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було

їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після

розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми

(відеограми) або за його дозволом;

 

е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах

чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що

будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в

будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації

виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.

 

2. Майнові права виконавців можуть передаватися

(відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому

визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок

виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань,

територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені

договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні

ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

 

3. У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному

творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює

виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального

твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено

договором.

 

4. У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання

безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику

відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець

передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право

на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом

першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а

також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та

іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання

справедливої винагороди за зазначені види використання свого

виконання через організації колективного управління або іншим

способом.

 

 

Обєкти суміжних прав.

 

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється чотири групи прав: а) права виконавців; б) права виробників фонограм; в) права виробників відеограм; г) права організацій мовлення. То постає запитання — права на що. Іншими словами, що є об'єктом суміжних прав. Об'єктами суміжних прав Закон визначає виконання, запис, фонограму, відеограму і програму теле- чи радіомовлення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізичною особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, управління диригента оркестром або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва.

Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р в колі — ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Об'єктом правової охорони виконання стає, коли воно здійснюється будь-якою особою — професіоналом чи любителем, якщо ця особа виконує роль, співає, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твір літератури і мистецтва.

Виконання стає об'єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно вперше виконано на території України; виконання зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але воно включено у передачу організації мовлення, передачі яких охороняються в Україні.

Фонограма (відеограма) стає об'єктом правової охорони за таких умов:

- виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцем знаходження на території України;

- фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі.

Об'єктом прав організацій мовлення є їх програми. Поняття “програма” включає в себе будь-які передачі організацій мовлення. Зазначені програми стають об'єктом правової охорони за умов: а) організації мовлення мають офіційне місцезнаходження на території України; б) передачі здійснюються з передавачів, розташованих на території України.

Захист авторських прав

ЗУ «Про авторські та суміжні права» + ЦКУ ст.. 432

 

ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ

 

Стаття 50. Порушення авторського права і суміжних прав

 

Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає

підстави для судового захисту, є:

 

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті

немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав,

визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права,

визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням

передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень

майнових прав;

 

б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних

прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію

України, вивезення з митної території України і розповсюдження

контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних

програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій

мовлення;

 

в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або

частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього

твору;

 

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які

мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у

тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм,

програм мовлення;

 

д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського

права і (або) суміжних прав;

 

е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів

захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема

виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і

застосування засобів для такого обходу;

 

є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в

електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів

авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює

таке управління;

 

ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з

метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського

права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів

авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена

інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

 

Стаття 51. Порядок захисту авторського права і суміжних прав

 

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів

авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку,

встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним

законодавством.

 

Стаття 52. Способи цивільно-правового захисту авторського

права і суміжних прав

 

1. За захистом свого авторського права і (або) суміжних прав

суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися

в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх

компетенції.

 

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або)

суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні

передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів

суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з

обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і

(або) документів про управління правами чи створенні загрози

неправомірного використання об'єктів авторського права і (або)

суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і

майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав

суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:

 

а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі

забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права

чи створюють загрозу їх порушення; (Підпункт "а" абзацу другого

частини першої статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 850-IV (850-15) від 22.05.2003)

 

б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав

та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або)

суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

 

в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової)

шкоди;

 

г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної

шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого

порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або)

суміжних прав, або виплату компенсацій;

 

д) вимагати припинення підготовчих дій до порушення

авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення

митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну

територію України чи з її митної території контрафактні примірники

творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів

захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

 

е) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень,

складів, технологічних процесів і господарських операцій,

пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і

відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи

загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

 

є) вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в

засобах масової інформації даних про допущені порушення

авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих

порушень;

 

ж) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або)

суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб,

задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників

творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних

засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

 

з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством

заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних

прав.

 

2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

 

а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої

порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням

розміру відшкодування;

 

б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського

права і (або) суміжних прав;

 

в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних

прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

 

г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від

10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування

збитків або стягнення доходу;

 

д) заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок,

випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення

їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних

примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та

обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і

відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення

тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення

авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що

створюють загрозу порушення цих прав;

 

е) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або)

суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у

виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та

об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про

канали розповсюдження.

 

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані

особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної

(немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення,

майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське

право і (або) суміжні права, а також із мож<