Класичний екзерсис. Продемонструвати вправу

Використання екзерсису класичного танцю — основа будь-якого жанру хореографічного мистецтва як засобу формування професійних навичок.

Сформована у процесі тривалого часу, система класичного танцю увібрала у свій арсенал виразних засобів усе необхідне і найкорисніше для якнайповнішого розкриття пластичної виразності людського тіла, а екзерсис, заснований на класичному танці, переконливо довів, що має право на провідне місце в засвоєнні танцювального мистецтва.

Класичний екзерсис — головний засіб розвитку рухового апарату танцівника будь-якого жанру, комплекс рухів якого розвиває тіло, активно виправляє природні недоліки, формує відповідну манеру поведінки, правильну поставу. Без засвоєння класичного екзерсису,неможливо досягти високої виконавської майстерності, а отже — справжнього професіоналізму.

Екзерсис класичного танцю — це основа формування танцівника, а без знань основ класики, без опанування самої природи руху, немає і не може бути професійного виконавця.

Екзерсис класичного танцю — відшліфована, ідеальна й універсальна система вправ і комбінацій, створена в процесі тривалого хореографічного досвіду, усі елементи якого, пройшовши природний відбір, увійшли до складу екзерсису, як дійсно необхідні вправи, які розвивають і тренують психофізичний апарат танцівника.В екзерсисі всебічно розвиваються м’язи ніг, їх виворітність, крок і присідання (plié),корпус, руки і голова, покращується координація рухів. В результаті щоденного тренування фігура набуває підтягнутості, виробляється стійкість. Таким чином, екзерсис — це постійна й послідовна робота над кістковимі м’язевим апаратом, психологічне налаштування танцівника, яке, у свою чергу,сприяє розвитку вольових якостей, рухової пам’яті, ритмічності та музичності.

Засвоєння танцювальної техніки класичного танцю формує основи виразності руху, створює пластичний фундамент, який дає можливість танцівнику гармонійно розвивати свій руховий апарат, підпорядковуючи навчання вдосконаленню пластично-художніх можливостей організму.

Основою виразності класичного танцю є рухи, запозичені з народних і побутових танців, а також пластика і завершеність форм античної скульптури. Усі елементи класичного танцю побудовані на біомеханічному принципі «виворітності ніг», який і створює його естетичну досконалість. Синтез елементів класичного екзерсису сприяє різноманітності побудови композиції танцю, а оволодіння цими елементами допомагає танцівнику підпорядкувати технічну майстерність створенню яскравого, глибокохудожнього образу, враховуючи стиль і характер музичного твору.

За твердженням А.Ваганової, «вихідним моментом у розвитку танцівника є набуття стійкості». Постановка ніг, корпусу, рук і голови створює ту необхідну базу, за допомогою якої розвивається його руховий апарат, високий рівень координації і, що важливо, така якість як «танцювальність». Постановка корпусу забезпечує основу стійкості (aplomb), помітно впливає на вдосконалення його гнучкості, пластичності, виразності. Тільки правильно сформована на основі класичного екзерсису стійкість надасть виконавцям будь-якого жанру широких можливостей для виконання складних пластичних і танцювальних поєднань.

Основа стійкості — правильно поставлений хребет як результат правильного розвитку м’язів спини і попереку. Опанування позиціями ніг і рук, різноманітними положеннями та поворотами корпусу дають можливість у подальшому підпорядковувати тіло умовним положенням, закладають основу для свідомого керування і контролю танцівником рухів свого тіла, пов’язаних із переміщенням у сценічному просторі.

За визначенням А.Ваганової, «присідання (plié) зустрічаються майже в кожному танцювальному pas, і тому йому необхідно приділити особливої уваги під час екзерсису» [3, с.22]. Тільки добре розвинене plié робить рух м’яким і пластичним, розвиваючи м’язи, сухожилля і зв’язки. У виконанні цієї вправи приймають активну участь корпус, руки і голова. М’язи ніг розтягуються і скорочуються у повільному темпі, готуючи таким чином тіло танцівника до наступних випробувань, оскільки відбувається так званий процес розігріву.

Серед різноманітних форм battements найважливішими елементами екзерсису є battement tendu і battement tendu jeté, оскільки саме вони виробляють правильну постановку ніг, виворітність і їх силу. Як наголошувала А.Ваганова, «battements — основа всього танцю. Творець цього руху начебто проникає у саму суть будови і функцій зв’язкового апарату ноги. Цим рухом м’язи ніг не тільки розігріваються, вони приводяться у стан повної «вихованості» для їх подальшої діяльності». Особливістю battement tendu є його синтетичний характер, який полягає в тому, що в процесі виконання цих елементів у роботу включаються усі групи м’язів (великі і малі) і зв'язок ніг.

В.Костровицька і О.Пісарєв переконують: battement fondu та група колових рухів rond de jambe є важливими елементами класичного екзерсису. Battement fondu активно вводить у роботу опорну ногу, виробляє м’якість присідання, його пружність, необхідну для виконання стрибків, розвиває рухливість колінного і тазостегнового суглобів, зміцнює м’язи стегна, гомілки і стопи. Виконання його разом з battement frappé створює можливість для контрастного переключення роботи м’язів, зв'язок і суглобів, поєднуючи м’якість з різкістю і енергійністю.

У свою чергу rond de jambe par terre (коловий рух ногою по підлозі) розвиває виворітність, еластичність і рухливість тазостегнового суглоба. Особливе навантаження отримують м’язи, які виконують супінацію стегна (поворот стегнової кістки всередину) і пронацію (поворот стегнової кістки назовні). Ці вправи є вихідними для вивчення більш складних рухів класичного танцю, таких, як: зв’язуючі і допоміжні рухи (pas de bourree, coupe, passé та ін.), що розвивають танцювальність; стрибки, які сприяють розвитку елевації (сили та еластичності поштовху) і балона (затримки і збереження пози в повітрі).

Обов’язковими елементами екзерсису є складні вправи на розвиток танцювального кроку, сили внутрішніх м’язів стегна і сухожилля — battement relevé lent, battement développé. Нашим досвідом практичної роботи підтверджено: під час виконання цих вправ особливо розвиваються м’язи, що виконують функції згинання і розгинання, відведення і приведення стегна, а також тазостегновий суглоб і м’язи живота, виробляється вміння тримати ногу на висоті 90˚ і більше.

Останній елемент із групи battements — grand battement jeté (великий кидок ноги) — більш активно розвиває крок, внутрішні м'язи стегна, тазостегновий суглоб.

На думку А. Ваганової, особливе місце в класичному екзерсисі займають вправи «руки» та їх різновиди, так звані port-de-bras. «Рort-de-bras лежить в основі великої науки рук класичного танцю і тільки правильне знаходження свого місця для рук завершує художній образ танцівниці і надає повної гармонії танцю». Port-de-bras активно розвиває плечовий, ліктьовий, променезап’ясний суглоби, а також м’язи, які сприяють рухливості плечового поясу та шиї, що в подальшому дасть можливість танцівникам вільно і пластично володіти руками, допоможе у виконанні танцювальних елементів, особливо з поворотами корпусу на підлозі і в повітрі, а також у різноманітних стрибках, надасть рухам пластичної виразності.

Однією з рис класичного екзерсису необхідно, на нашу думку, визнати його здатність виправляти деякі природні недоліки студентів (сутулість, клишоногість, недостатність розвитку м'язів та ін.), створювати красиву фізичну форму тіла виконавця, підтримувати й удосконалювати її.

Зокрема для усунення недостатнього розвитку м'язів рекомендуємо використовувати наступні вправи класичного екзерсису — battement tendu, battement relevé lent, battement développé. При цьому необхідно враховувати, що розвитку м’язів також сприяє збільшення кількості повторень вправ екзерсису.

Для виправлення клишоногості служать усі елементи класичного екзерсису, що ґрунтуються на принципі виворітності ніг. Особливо необхідно виділити demі plié, grand plié, battement tendu, rond de jambe par terre.

Правильна постановка корпусу, ніг, рук і голови при вдосконаленні елементів екзерсису активно формує необхідні майбутньому виконавцю сценічні навички.

Для формування правильної постави рекомендуємо використовувати вправи, що тренують м’язи, випрямляють хребет і м’язи черевного пресу. Особливе значення у формуванні постави відіграють такі елементи, як demі plié, grand plié, battement fondu, battement relevé lent, battement développé, port-de-bras, стрибки.

Для виправлення сутулості важливими є вправи на розвиток плечового суглоба і м'язів, які приводять у рух плечовий пояс, а також м'язів, що виконують вільні рухи верхніх кінцівок. Такими вправами є елементи, пов’язані з постановкою корпусу, рук і голови (port-de-bras).

На нашу думку, виконання елементів класичного екзерсису біля станка — тільки перша сходинка у розвитку такої якості, як танцювальність. Гармонійний розвиток тіла танцівника засобами класичного екзерсису завершується вправами посередині залу і ставить перед виконавцем завдання щодо засвоєння уміння переміщення тіла в обмеженому сценічному просторі, створює основу для більш високого розвитку необхідних умінь та навичок у сфері хореографічного мистецтва. Важливим напрямком під час виконання вправ посередині залу, як наголошує Л.Ю.Цвєткова, є послідовність навчання «від виконання найпростіших елементів до основних поз класичного танцю і далі до adagio; поєднання елементів у чітку музично-танцювальну композицію, яка несе виражену в конкретній танцювальній пластиці музичну думку і настрій».

У центрі залу продовжується розвиток та вдосконалення стійкості. Без уміння керувати інерцією тіла, швидко і правильно переміщувати його вагу, неможливе виконання вправ, в основі яких є стійкість. Її розвиток по суті – вдосконалення функції вестибулярного апарату танцівника, яка не обмежується елементами класичного екзерсису, а продовжується протягом усього навчання та під час опанування навчально-танцювальним матеріалом.

А.Ваганова, визначаючи завдання навчального процесу щодо засвоєння екзерсису, наголошує, що «досягнення в танцювальному екзерсисі повної координації усіх рухів людського тіла змушує в подальшому надихати рухи думкою, настроєм, тим самим надаючи їм тієї виразності, яка називається артистичністю».

Створення ідеального за формою й органічного виконання елементів, вправ і комбінацій екзерсису — важливий етап у формуванні професійних навичок майбутніх фахівців-хореографів. Ця якість є тією сходинкою, з якої починається образність танцю, тобто передача дієвого і емоційного початку, що виходить з музики, в танцювальній пластиці.

Усі ці наукові положення дозволяють визначити основні ґрунтовні принципи опанування класичного екзерсису:

- вироблення музичного, усвідомленого виконання елементів екзерсису повинно стати основою творчої спрямованості процесу навчання. У студентів потрібно розвивати навички розуміння змісту техніки елементів та їх органічне поєднання з музикою;

- у процесі виконання вправ екзерсису необхідно зосередити увагу на професійно-грамотній, з точки зору канонів хореографічної освіти, поставі корпусу, рук, ніг і голови, оскільки саме від розвитку і взаємодії (координації) цих частин тіла залежатиме результативність навчання і досягнення кінцевої мети.

На нашу думку, допущення помилок на початку навчання буде перешкоджати подальшому розвитку танцювальної майстерності студентів, тому елементи екзерсису в програмі перших двох років навчання необхідно виконувати окремо з систематичним повторенням одного руху декілька разів підряд і поєднувати їх тільки таким чином, щоб психофізичне навантаження на організм студента не викликало різких змін функціональної діяльності. У подальшому до побудови комбінацій також необхідно підходити грамотно, без зайвих показів, не забуваючи про головне завдання — вироблення тієї сили, яка необхідна для розвитку танцювальності.

Вважаємо за необхідне здійснювати поступовий процес переходу від виконання простих елементів екзерсису, поєднаних із доступними музичними формами, до складних танцювальних комбінацій, створених на основі невеликих музичних фрагментів, і як завершальний етап навчання — виконання етюдів, танців і сцен.

Саме такий процес навчання дозволить майбутньому виконавцю оволодіти дієвою музично-танцювальною виразністю, а досконале за своєю художньо-пластичною формою виконання елементів екзерсису стане основою досягнення високого рівня танцювальності. Взаємозв’язок і взаємодія елементів у процесі створення танцю, покращення рівня рухових можливостей виконавця — основна педагогічна мета хореографічного навчання.

Отже, здійснений аналіз дослідження та визначення значення класичного екзерсису в процесі формування професійних навичок вказує на необхідність використання елементів екзерсису як засобу виховання більш високого рівня координації і розвитку танцювальності. Формуючи і вдосконалюючи певні танцювальні навички, класичний екзерсис достатньо серйозно впливає на розвиток сили м'язів виконавців, їх еластичності і рухливості суглобно-зв'язкового апарату і є основним засобом засвоєння танцювального мистецтва.

Танцювальний екзерсис здатний виправляти деякі природні недоліки виконавців, а також активно впливає на розвиток і вдосконалення таких необхідних психофізичних якостей, як сила, спритність, ритмічність, музичність.

Для продуктивного використання танцювальної техніки як засобу виховання більш високого рівня координації і розвитку такої якості, як танцювальність, засвоєння і вдосконалення елементів екзерсису спрямовується на виховання здатності швидко і чітко відображати названі або продемонстровані елементи танцю, що створює необхідний динамічний стереотип.

Особливою цінністю екзерсису є можливість різноманітно вдосконалювати такі ознаки рухів, як темп, розмір, напрямок, кількість.