Поняття реклами як спеціально виду інформації

Поняття реклами як спеціально виду інформації

В законі про рекламу міститься наступне визначення реклами:

Реклама - це інформація про особу чи товар розповсюджена в будь-якій формі та в будь який спосіб і призначена сформувати чи підтримати обізнаність споживачів та їх інтерес щодо таких осіб чи товарів.

Щодо теоретичнихних розробок даного питання, то існують різноманітні визначення:

За своєю суттю реклама (від лат. Reclamare - кричати) - публічно поширювана в будь-якій формі інформація щодо юридичних та фізичних осіб, товари, ідеї, починаннях і т.п.

Реклама як економічна категорія - засіб маркетингової комунікації між виробником, дистриб'ютором і споживачем, це діалог, за допомогою якого продавець виражає свої наміри продати товар, а покупець - зацікавленість в його придбанні.

За свою тривалу історію реклама якісно еволюціонувала. Вона пройшла шлях від інформування до умовляння, від умовляння - до вироблення умовного рефлексу, від вироблення умовного рефлексу - до підсвідомого навіювання, від підсвідомого навіювання - до проектування символічного зображення.

Реклама послідовно домагалася спочатку свідомого, обдуманого сприйняття покупцем рекламного образу, потім автоматичного здійснення покупки. Тепер же рекламі від покупця не потрібна згода, нехай неусвідомлене, і тим не менш реальне.

Рекламу можна розглядати як один з видів передачі інформації в торгівлі і як один з чотирьох елементів маркетингу (ринковеденія), тобто елементів ринкових операцій - товару, ціни, збуту, реклами.

Реклама відрізняється від інших видів інформації цілями котрі вона переслідує. Відтак основні цілі реклами полягають в наступному:

- Привернути увагу потенційного покупця;

- Представити покупцю вигоди для нього від придбання товару (послуги);

- Надати покупцю можливості для додаткового вивчення товару;

- Формувати в споживача певний рівень знань про самий товар або послугу;

- Формувати позитивне ставлення до фірми;

- Спонукати потенційного покупця до придбання саме даного (рекламованого) товару у даної фірми, а не у конкурентів;

- Стимулювати збут товару, послуги;

- Сприяти прискоренню товарообігу;

- Зробити даного споживача постійним покупцем товару, постійним клієнтом даної фірми;

- Формувати в інших фірм образ надійного партнера;

- Нагадувати споживачу про фірму і її товари.

Реклама - один із способів просування товару на ринку. Вона існує заради того, щоб привернути до товару чи послуги стільки споживачів, скільки потрібно, щоб цей товар або цю послугу було вигідно виробляти. Реклама має сенс тоді, коли витрати на неї з лишком окупаються за рахунок збільшення продажів.

Реклама повинна бути чітко відмежована від суміжних понять

Реклама в теле та радіо передачах повинна бути чітко відмежована від інших програм на початку та вкінці за допомогою титрів, рекламного титрування (світло чи відео) чи ведучими з використанням слово реклама

Редакційний матеріал в якому при вертається увага глядачів до конкретної особи чи товару є рекламою і має бути вміщених під рубрикою реклама чи на правах реклами (ст 9 ЗУ)

Відмежування реклами від іншої інформації - обов'язково! Це можливо шляхом звукового сигналу чи словами реклама чи на правах реклами

Також див питання 3 Ознаки!!!!

 

Значення реклами

Реклама пройшла довгий і складний шлях власної еволюції. При цьому її роль то зростала, то різко знижувалася. Ця роль вже давно не обмежується рамками ні комерційних комунікацій, ні навіть всієї ринкової діяльності. Особливо великим є значення реклами в областях економіки і суспільного життя. Позаекономічна роль реклами реалізується в тому, що вона забезпечує налагодження зв'язків між суб'єктами господарювання, між виробниками і споживачами товарів. Тим самим реклама сприяє зростанню ділової активності, підвищенню об'ємів капіталовкладень і числа робочих місць суспільного виробництва. Наслідком цього є загальне розширення суспільного виробництва.

Важко переоцінити також суспільну роль реклами. Щоденна дія реклами на мільярди потенційних споживачів сприяє формуванню не тільки купівельних переваг. Реклама стає частиною соціального середовища, яке бере участь в становленні певних стандартів мислення і соціальної поведінки різних верств населення в кожній країні і у всьому світі.

У сучасному суспільстві інструментарій реклами все частіше використовується для вирішення гострих соціальних проблем. Широке застосування в цьому плані отримала соціальна реклама. Вона виходить за рамки економічних завдань і направлена на досягнення гармонійніших відносин в суспільстві; популяризацію здорового способу життя; на підтримку незахищених верств населення і багато інших не менш важливих цілей.

В умовах демократії, що розширюється, в цивілізованих країнах зростає роль політичної реклами як засобу боротьби за голоси виборців. Саме рівень і професіоналізм політичної реклами та іміджмейкерства все більшою мірою впливає на розстановку політичних сил в країнах після кожних подальших виборів.

Не можна не відзначити значну освітню роль реклами. В процесі впровадження нових прогресивних товарів і технологій вона сприяє розповсюдженню знань з різних сфер людської діяльності, щепить споживачам певні практичні навики. З реклами її одержувачі можуть витягнути різноманітну інформацію: від чинників швидкого зносу автомобільних двигунів до ілюстрацій з підручників реальних історичних подій; від знайомства з побутом різних верств населення до міні-подорожей в екзотичні країни. Очевидно, що даний перелік можна продовжувати нескінченно.

Дія реклами реалізується, як відомо, в дії на психологію людини. Внаслідок цього вона бере активну участь у формуванні психологічних установок людини, системи його оцінки навколишнього середовища і самооцінки, характеру реакцій на різні подразники і т.п. В зв'язку з цим цілком виправдано виділення психологічної ролі реклами.

Необхідно також сказати і про те, що негативний вплив непрофесійної, некоректної реклами на смаки аудиторії також великий. Справедливі нарікання у одержувачів рекламних звернень викликають відвертий несмак у виборі форми і засобів передачі рекламної ідеї; в окремих випадках хамське і зневажливе відношення до всієї аудиторії або до конкретної її частини; не завжди виправдані цілями реклами еротичні сцени і т.п.

Серед основних доводів критики, що нерідко вживаються, найбільш частим є застосування засобів реклами в непристойних, а іноді й просто злочинних цілях. Особливо актуальна ця проблема в нашій країні, в якій історично склалося так, що ступінь довіри до будь-якого друкарського слова значно вищий, ніж в зарубіжних країнах. Саме ця обставина сприяла комерційному успіху реклами численних трастів, фондів і інших фінансових «пірамід».

Серед інших доводів критиків реклами також часто звучить звинувачення в нераціональному використанні ресурсів фірм-рекламодавців і суспільства в цілому, зростання витрат і, зрештою, роздрібних цін. Реклама піддається критиці також за те, що забезпечує отримання деякими рекламодавцями незаслужено високого прибутку; дає даремну, неоднозначну, таку, що нерідко вводить в оману інформацію і т.д.

 

Ознаки реклами

За конспектом Кодинця

Ознаки реклами:

1. є інформацією про особу і продукцію (ст 200 ЦК визначення інформації)

2. Реклама розповсюджується в будь-якій формі та будь-яким способом

3. Розповсюдження інформації здійснюється з метою прямого чи опосередкованого отримання прибутку

4. Інформація повинна бути розрахована на невизначене коло споживачів

 

Аналізуючи чинне законодавство України про рекламу вчені Донецького університету дійшли до висновку, що рекламна інформація, щоб бути рекламою, повинна одночасно відповідати таким умовам:

1. Це інформація про осіб чи товар. Тобто якщо це інформація про ідеї, наукові відкриття, суспільні рухи, то така інформація рекламою не є. Аналіз законодавства дозволяє також зробити висновок про те, що не має відношення до реклами інформація про суспільні явища, факти, події, що відбуваються поза волею людей або без згадування про ініціюючих їх фізичних чи юридичних осіб (стихійне лихо, карнавал, показ моди і т.п.), за умови, що сама інформація не породжує очевидних асоціацій з цими особами. Таким чином, рекламі властивий індивідуалізуючий характер. Із зазначеного випливає, що реклама більш вузьке поняття в порівнянні з інформацією, тобто будь-яка реклама є інформацією, але не вся інформація є рекламою.

2. Ця інформація повинна бути призначена для будь-якої особи або групи осіб, на яких спрямована реклама. В Законі України “Про рекламу” споживачами реклами є невизначене коло осіб, на яких спрямована реклама [2]. Однак “невизначене коло осіб” у чинному законодавстві не вживається як синонім слова “усі”. Термін “невизначене коло осіб” використовується для протиставлення поняттю “контрагент”. Мова йде про осіб, завчасно не визначених як конкретна сторона правовідносин.

3. Ця інформація “призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару”. Зазначена ознака важлива для відмінності реклами в юридичному значенні цього слова від інших видів оголошень і повідомлень. Наприклад, не можна вважати рекламою опублікування комерційним банком свого балансу за відповідний період. Також не повинна вважатися рекламою інформація, поширення якої є обов’язковим в силу закону, інших правових актів, звичаїв ділового обороту, судового рішення і т.п.

4. Це інформація, яка спрямована на отримання прибутку. Вважається, що слід відрізняти мету самої реклами як інформації та мету її розповсюдження, тобто мету рекламної діяльності. Метою реклами як інформації є доведення до відома потенційних споживачів інформації про існування певного товару, товарного знаку або особи, спонукання думати про придбання товару та доведення споживача реклами до придбання товару. Рекламна інформація націлена на формування чи підтримку інтересу до осіб, що згадуються в ній, і (чи) продукції, сприяє реалізації продукції, впливає на потенційних споживачів реклами, формує в них певне уявлення про конкретних фізичних і юридичних осіб, спрямована на невизначене коло споживачів. Отже, одержання прибутку є метою не реклами, а рекламодавця для здійснення якої він і поширює рекламну інформацію, тобто здійснює рекламну діяльність. Тому мета реклами призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи сприяння продажу, купівлі, оренді товару, або спрямована на досягнення соціального результату бажаного для рекламодавців.

 

Принципи реклами

Ідентифікація реклами

Такі вимоги чітко передбачені в ст 9 ЗУ про рекламу

Потреба у запровадженні законодавчих вимог щодо ідентифікації реклами виникає у зв’язку із визнанням права осіб, що є потенційними споживачами реклами, вирізняти рекламну інформацію поміж інших видів інформації, права на вільний вибір рекламної інформації для споживання, а також права відмовитись від споживання реклами.

Внутрішня реклама.

внутрішня реклама - реклама, що розміщується всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватись інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються.

Розміщення внутрішньої реклами погоджується лише з власником місця її розташування або з уповноваженою ним особою. При погодженні розміщення внутрішньої реклами втручання у форму та зміст реклами забороняється. Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях державних органів та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти. Ця заборона не поширюється на соціальну рекламу.

Не вважається внутрішньою рекламою соціальна реклама.

А якщо в середині приміщення але видно і зовні - це внутрішня реклама

Не вважається рекламою розміщення інформацією про продукцію що наявна в середині

Переваги внутрішньої реклами:

Аудиторією внутрішньої реклами є певні категорії споживачів - відвідувачі магазинів, ресторанів та інших закладів. Вплив на конкретну цільову аудиторію дозволяє багаторазово збільшити ефективність рекламної кампанії.

Ефективний охоплення для внутрішньої реклами в середньому досить високий і наближається до 100%. Причина в тому, що відвідувач перебуває в приміщенні протягом тривалого часу (хвилини або навіть десятки хвилин), і за цей час постери потрапляють йому на очі багато раз.

Величина охоплення аудиторії внутрішньої рекламою може бути легко оцінена, так як середнє число відвідувачів закладу, в якому вона розміщена, відомо.

У внутрішній рекламі не діють (поки ще) обмеження, встановлені законодавством для зовнішньої реклами та реклами в ЗМІ.

Реклама на транспорті.

реклама на транспорті - реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену

Сюди не відносяться авто що по суті возять біг-борд

Розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

Забороняється розміщення на транспортних засобах:

реклами, яка повторює чи імітує кольорографічні схеми спеціальних та оперативних транспортних засобів;

реклами із нанесенням світлоповертаючих матеріалів;

реклами, яка супроводжується звуковими чи світловими сигналами.

Забороняється розміщувати рекламу на скляних (прозорих) поверхнях транспортних засобів, за винятком випадків, коли для цього використовуються матеріали, які забезпечують безперешкодний огляд з салону транспортного засобу.

Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщання пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, в портах та аеропортах, за винятком розповсюдження соціальної реклами.

Реклама на транспорті має ряд переваг перед стандартними рекламоносіями:

Динаміка - Ваша реклама постійно перебуває в русі, по суті, сама їде до потенційного клієнта.

Вибірковість - Ви самі визначаєте маршрут експонування, виходячи з цілей рекламної кампанії.

Масовість - кількість тих людей, що побачили Вашу рекламу в рази перевищує кількість побачивших рекламу на стаціонарному носії.

Позитивність - на відміну від телевізійної та радіореклами не викликає роздратування у потенційних клієнтів.

Креативність - автомобіль це не стандартна площина, наприклад, 3х6. Автомобіль - це площина, що дає дизайнерам можливість втілити самі яскраві креативні ідеї використовуючи всі геометричні нюанси рекламоносія.

Існує декілька типів реклами на транспорті:

Реклама на громадському транспорті

Реклама на корпоративному транспорті

Реклама на власному авто

 

Характерні особливості та переваги реклами на транспортних засобах:

багаторазовий (постійний) характер використання – нанесена на транспортний засіб, вона може бути там не один день;

ефективність у порівнянні з іншими видами зовнішньої та внутрішньої реклами – транспортний засіб із зображенням реклами постійно знаходиться в русі, що дає можливість довести рекламну інформацію до якомога широкого кола споживачів.

Укладаючи договір про виготовлення та розміщення реклами, потрібно передбачити в договорі обов’язок підрядника отримати в державних органах погодження на розміщення реклами. Також варто зобов’язати підрядника нанести рекламу на транспортний засіб та забезпечити технічну справність і чистоту машин, на яких буде нанесена реклама.

Реклама у друкованих ЗМІ.

Обсяг реклами у друкованих засобах масової інформації визначається ними самостійно. Друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

Друкована площа, відведена на політичну рекламу впродовж виборчого процесу в друкованих засобах масової інформації, у тому числі рекламних, не може перевищувати 20 відсотків обсягу друкованої площі кожного номера видання чи додатка до нього. Це обмеження не поширюється на друковані засоби масової інформації, засновниками яких є політичні партії.

Плюси друкованої реклами:

Друкована реклама ненав'язлива, як реклама на ТБ або радіо, не дратує, як зовнішня реклама. Споживач сам вибирає, що йому потрібно і цікаво і може витратити на читання рекламного тексту або розглядання красивої рекламної картинки скільки завгодно часу.

Друковану рекламу легко зберегти, відтворити, повернутися до неї, записати адресу і телефон. Видання можна взяти з собою в дорогу, відправиться з ним за покупками. Великий інформаційний потік в електронних ЗМІ і велика кількість однотипної зовнішньої реклами, не дозволяють цього зробити.

Друкована реклама дозволяє знайти свого покупця. Це пов'язано з тим, що кожне видання має свою цільову аудиторію, преса строго сегментована.

Друкована реклама інформативна. Хронометраж аудіо-та відеороликів не дозволяє донести до споживача всю необхідну інформацію, а у друкованої реклами така можливість є. За порівняно невеликі гроші можна купити як невеликий рекламний блок, так і опублікувати рекламну статтю, в якій фахівці доступно і красиво донесуть до потенційних клієнтів всі переваги вашої пропозиції.

Друкована реклама недорога й ефективна та працює довше. Друкована реклама дуже довготривала.

Заборона рекламування певних видів товарів (зброя, алкоголь, тютюнові вироби) такі об'єкти в спец виданнях

Журнали в супермаркеті не ЗМІ

 

Види ліцензій

Вид ліцензії зумовлюється обсягом тих прав, що передаються іншій особі за ліцензійною угодою, а також за іншими класифікуючими ознаками.

За предметом розрізняють ліцензії на винахід, корисну модель, промисловий зразок (т.з. патентні ліцензії), торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин, об'єкт авторського права чи суміжних прав.

За обсягом прав, що надаються, розрізняють обмежені і повні (ліцензіар надає ліцензіату повністю усі права на використання предмета ліцензії в повному обсязі протягом всього терміну її дії. У цьому випадку ліцензія видається без будь-яких обмежень, тобто ліцензіат фактично займає місце ліцензіара стосовно правомочності використання об'єкта). ЦК закріплює три види обмежених ліцензій: виключна, одинична, невиключна (п. 3 ст. 1108 ЦК). Ці ліцензії відрізняються залежно від того, наскільки виключена конкуренція правоволодільця й інших осіб зі сфери діяльності ліцензіата.

Виключна ліцензія – це ліцензія, яка видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією. Виключна ліцензія доцільна при бажанні усунути конкуренцію інших осіб, або якщо в силу характеру об'єкта інтелектуальної власності кількість споживачів товарів, вироблених із його використанням, незначна.

Невиключна ліцензія – у випадку видачі такої ліцензії повноваження право володільця (ліцензіара) ні за змістом, ні за обсягом не зменшуються. Тому він може видавати невиключні ліцензії всім охочим (може існувати множинність ліцензіатів). Ліцензіар не позбавляється права самостійно використовувати об'єкт інтелектуальної власності на який передані права за ліцензійним договором. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (бо законодавець стоїть на позиції захисту прав правоволодільця).

Одинична ліцензія – це ліцензія, яка видається лише одному ліцензіату (позбавляється можливості видавати аналогічні за змістом ліцензії іншим господарюючим суб’єктам). Однак ліценціар має право самостійно використовувати цей об'єкт інтелектуальної власності.

За суб'єктом ліцензування:

ü ліцензія, яка надається корпорації (юридичній особі);

ü ліцензія, яка надається державі (якщо однією із сторін є державний орган);

ü особисті ліцензії (якщо одним з контрагентів договору є фізична особа);

Ліцензії бувають добровільними і примусовими. Добровільна ліцензія має місце, коли власник з власної волі (бажанням) передає свої майнові права іншій фізичній або юридичній особі. Примусова ліцензія застосовується, як правило, в дуже обмежених випадках і неодмінно супроводжується обов’язковою виплатою грошової компенсації автору (на практиці примусова ліцензія є певним обмеженням прав власника майнових прав). У судовому порядку примусову ліцензію може бути надано за заявою зацікавленої сторони у випадку, коли власник чи його правонаступник зовсім не використовували або недостатньо використовували об’єкт промислової власності в Україні впродовж трьох років після видачі патенту.

На практиці розрізняють пакетну ліцензію (у випадку передачі двох і більше об’єктів інтелектуальної власності, які об’єднані певною спільною функціональністю), обов’язкову ліцензію (як дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної власності на підставі рішенням КМУ з метою забезпечення здоров'я населення, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства) та перехресну ліцензію (контрагенти ліцензійного договору здійснюють взаємний обмін правами на об’єкти інтелектуальної власності, що їм належать).

 

Строк ліцензійного договору

Правовий режим охорони майнових прав інтелектуальної власності характеризується часовою обмеженістю, тому істотною умовою ліцензійного договору є строк.

Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. Якщо строк не погоджений сторонами, тоді існує презумпція, відповідно до якої максимальний строк чинності договору становить 5 років, що залишився до спливу чинності майнового права первинного право володільця (ліцензіара). Цей термін може бути меншим у разі спливу до закінчення п'ятирічного терміну, строку чинності майнового права на об'єкт інтелектуальної власності переданого за ліцензійним договором.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору. Строк відповідного повідомлення може бути збільшений за домовленістю сторін.

ЦК надає строку ліцензійного договору суттєвого значення. Відповідно до п. 2 ст. 1110 ЦК дострокове припинення дії ліцензійного договору можливе за ініціативою будь-якої сторони. Зокрема, ЦК передбачає, що ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Закріплюючи дане право ліцензіара, законодавець робить виняток із загального правила, сформульованого ст. 525 ЦК України про заборону односторонньої відмови від зобов'язання.

 

Субліцензія

Ліцензіат може бути наділений правом видачі субліцензій, якщо відповідне положення чітко передбачене ліцензійним договором. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію). Субліцензія (залежна ліцензія) – це письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності третій особі, надане ліцензіатом за згодою ліцензіара.

Ст. 1109 ЦК передбачено, що випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Варто зазначити, що субліценційний договір є самостійною конструкцією та окремим договором між ліцензіатом та третьою особою.

При укладенні субліцензійного договору потрібно враховувати, що обсяг наданих за ним прав не може виходити за межі повноважень за основним ліцензійним договором, а у випадку визнання недійсним останнього є недійсним і субліцензійний договір. У ліцензійному договорі варто передбачити положення, щодо погодження особи субліцензіата з ліцензіаром, а також майновий аспект субліцензійного договору. Це зумовлено тим, що ліцензіар жодним чином не контролює субліцензіата. Його контролює лише ліцензіат, що в свою чергу вже контролюється ліцензіаром.

 

Типові ліцензійні договори

За загальним правилом, типовим договором є затверджена компетентним органом письмова форма договору із заздалегідь визначеними умовами. Одні з умов, зазначених у типовому договорі, є обов'язковими для сторін (якщо це визначено законом), інші мають рекомендаційний характер. Інколи такі формалізовані документи називають «зразковими», «примірними». Функціонально, типові договори мають, забезпечити задоволення державних та суспільних інтересів, закріпити взаємовигідні умови договорів, не допускаючи тут зловживань, суттєво спрости процедуру укладення договорів.

ЦК передбачає можливість існування типових ліцензійних договорів, які можуть затверджувати уповноважені відомства або творчі спілки. Залишається дискусійним питання, стосовно затвердження таких документів саме творчими спілками (недержавними громадськими організаціями), а як наслідок – обов’язковість додержання їх положень суб’єктами, які укладають ліцензійні договори. Тому, концепція не співвідноситься з розумінням цивілістики типового договору, який, зазвичай, затверджується постановою КМУ.

Зміст типового ліцензійного договору звичайно не регламентується і визначається вільним волевиявленням сторін. Відповідно до національного законодавства типовий ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовій формі і підписаний сторонами. Типовий ліцензійний договір набирає чинності щодо будь-якої іншої особи лише після його реєстрації в державному патентному відомстві.

У сфері інтелектуальної власності наразі немає типових договорів. Окремі форми договори розроблені ДСІВ (щодо авторських і суміжних прав) та не мають обов’язкового характеру, а лише рекомендаційний.

Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

 

49. Договір про створення за замовленням та використання об’єкта інтелектуальної власності

Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

Правове регулювання опосередковується ст. 1112 ЦК, відповідно до якої - за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Оскільки мова йде про створення об'єкта інтелектуальної власності, то творець за загальним правилом зобов'язаний виконати замовлення особисто.

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» за авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Договором може передбачатися виплата замовником авторові авансу як частини авторської винагороди.

Мета цього правочину - створити об'єкт. Тому цей договір не зовсім вписується в систему розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. При укладенні договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності у замовника не виникають відразу ж права, оскільки сторони лише узгоджують механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору. У договорі обов’язково повинні визначатися способи та умови використання цього об’єкта замовником у майбутньому.

Загальне правило розподілу прав на об'єкт, створений за замовленням, передбачене ч. 2 ст. 430 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (кожен із цих осіб має можливість використовувати об'єкт самостійно, але не має права розпоряджатися ним без згоди іншого контрагента). Винятком із цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва: оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч.3 ст. 1112 ЦК). Такий підхід зумовлений тим, що стосовно твору образотворчого мистецтва сам нематеріальний об'єкт інтелектуальної власності нерозривно пов'язаний із матеріальним носієм.

Умови договору, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними.

 

Договори про співавторство.

Співавторством називається поєднання творчої діяльності кількох людей для створення твору. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Договір про співавторство згадується лише в одній статті ЦК.

Стаття 436. Співавторство

Ч3. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

По суті цей договір містить ознаки:

- договору про спільну діяльність

- договору щодо розпоряджання правами ІВ

Вирішує питання:

- про спільну діяльність співавторів

- строки дії договору

- порядок

- представництво інтересів

- умови виконання умов договору

- реалізацію прав співавторів

- розподіл винагороди між сторонами договору

- розподіл майнових прав між співавторами

Форма укладання може бути будь яка. Бажано - письмова форма, задля запобігання проблем та запобіганню виникненню спорів.

Місце серед ЦП договорів

1. Вони взаємопов'язані з договором підряду

Ст 892 суб'єкт виконавець (підрядник)

Глава 62 одразу після глави 61

Різниця в результаті підряд (переробка, ремонт, створення нової речі) НДР та НКТР це не річ а обєкт ІВ

Виконавець робить роботу на свій ризик. Аже за договором підряду потрібен результат

 

2. Пов'язані з ліцензійним договором

Ліцензійний договір - обєкт ІВ вже існує

Може бути не лише надання прав (як за ліцензійним договором) а й повне відчуження

 

3. Договір про створення об'єкта ІВ ст 1112 ЦК

І там і там іде мова про створення і передачу прав ІВ

Різниця:

- договір ст 1112 спрямований на створення результату творчості. Договір ст 62 не обов'язково повинні завершуватися створенням об'єкта ІВ

- договір про створення за замовленням повинен передбачати способи та умови використання такого об'єкта замовником

Тобто творець має право надавати права на використання створеного об'єкта іншим особам, якщо інше не обумовлено договором

У договорі на виконання НДР та ДКТР виконавець має право передати результати робіт третім особам якщо така можливість безпосередньо передбачена договором

Тобто інший акцент привет розподілі прав та обов'язків між суб'єктами

- різниця існує в суб'єкт ньому складі сторін

Договір на створення за замовленням між замовником і творцем а НДР і ДКТР між замовником і виконавцем

Творець - фіз особо

Виконавець - скоріше юр особа (науково-дослідний інститут, університет, бюро)

В договорі на виконання НДР треба передбачитиарантії за якими права будуть передані від вчених до інституту а від них до замовника

 

Поняття реклами як спеціально виду інформації

В законі про рекламу міститься наступне визначення реклами:

Реклама - це інформація про особу чи товар розповсюджена в будь-якій формі та в будь який спосіб і призначена сформувати чи підтримати обізнаність споживачів та їх інтерес щодо таких осіб чи товарів.

Щодо теоретичнихних розробок даного питання, то існують різноманітні визначення:

За своєю суттю реклама (від лат. Reclamare - кричати) - публічно поширювана в будь-якій формі інформація щодо юридичних та фізичних осіб, товари, ідеї, починаннях і т.п.

Реклама як економічна категорія - засіб маркетингової комунікації між виробником, дистриб'ютором і споживачем, це діалог, за допомогою якого продавець виражає свої наміри продати товар, а покупець - зацікавленість в його придбанні.

За свою тривалу історію реклама якісно еволюціонувала. Вона пройшла шлях від інформування до умовляння, від умовляння - до вироблення умовного рефлексу, від вироблення умовного рефлексу - до підсвідомого навіювання, від підсвідомого навіювання - до проектування символічного зображення.

Реклама послідовно домагалася спочатку свідомого, обдуманого сприйняття покупцем рекламного образу, потім автоматичного здійснення покупки. Тепер же рекламі від покупця не потрібна згода, нехай неусвідомлене, і тим не менш реальне.

Рекламу можна розглядати як один з видів передачі інформації в торгівлі і як один з чотирьох елементів маркетингу (ринковеденія), тобто елементів ринкових операцій - товару, ціни, збуту, реклами.

Реклама відрізняється від інших видів інформації цілями котрі вона переслідує. Відтак основні цілі реклами полягають в наступному:

- Привернути увагу потенційного покупця;

- Представити покупцю вигоди для нього від придбання товару (послуги);

- Надати покупцю можливості для додаткового вивчення товару;

- Формувати в споживача певний рівень знань про самий товар або послугу;