Принцип мотивованості – це заохочення працівника за якісне виконання завдань.

Етапи делегування повноважень в організації:

1. Аналіз і формування цілей.

2. Пошук виконавців.

3. Визначення параметрів.

4. Підтримка.

5. Контроль і регулювання.

6. Оцінка результатів.

Організаційні структури – це впорядкована система підрозділів, які складають ту або іншу організацію: відділи, дільниці, цехи і служби, органи управління цілих підприємств і їх комплексів. Вони вирізняються характером, різноманітністю, технічним рівнем виробничих процесів, масштабами діяльності, її диверсифікацією, специфікою продукції або послуг.

Виділяють такі типи організаційних структур:

Лінійна;

Функціональна;

Лінійно-функціональна;

Дивізіональна (продуктова або територіальна);

Матрична.

Лінійна організаційна структура представляє собою найпростішу дворівневу структуру, яка формується на невеликому підприємстві, і призначена для відокремлення управління від безпосереднього виконання роботи (рис. 4.4). Вона є доцільною на підприємствах, що характеризуються невеликими масштабами діяльності і працівники яких виконують приблизно однакові роботи (виготовляють один вид продукції чи надають однотипні послуги, обслуговують один сегмент ринку тощо). Елементарні організаційні структури мають невелику кількість виконавців, що посилює відповідальність кожного з них за свою роботу, та керівника (як правило, власника підприємства), який безпосередньо зацікавлений у кінцевих результатах роботи. Такі структури управління дають змогу швидко приймати рішення, вчасно реагувати на зміни зовнішнього середовища, забезпечувати неформальні підходи до мотивації та контролю діяльності працівників.

Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі (рис. 4.4).

 

Рис. 4.4 - Лінійна організаційна структура управління

Функціональна – структура, яка передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень (рис. 4.5).

 

 

 

Рис. 4.5 - Функціональна організаційна структура управління

 

 

Лінійно-функціональна – структура управління, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальність за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі (рис. 4.6).

 

 

 

Рис. 4.6 - Лінійно-функціональна організаційна структура управління

 

 

Дивізіональна – це структура управління, яка будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування (рис. 4.7).

 

 

Рис. 4.7 - Дивізіональна організаційна структура управління

Матрична – це структура, яка передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції (послуг).

 

Генеральний керівник (К)

 

 

Рис. 4.8 – Матрична організаційна структура управління

 

За матричної структури управління керівник програми працює безпосередньо з підпорядкованими йому спеціалістами, котрі водночас несуть відповідальність перед лінійними керівниками. Він визначає термін і обсяги виконання в конкретній програмі, а лінійні керівники приймають рішення про виконавців певних функцій. Після реалізації завдань керівник програми, ресурси та персонал повертаються у свої служби (підрозділи). Завдяки гнучкості ця структура управління дає змогу прискорювати впровадження нововведень.

Кожний тип оргструктури має свої сильні і слабкі сторони.

Лінійна структура – відрізняється простотою, дотриманням принципу єдиноначальності і чіткості зв’язків та рівнів управління. Основним недоліком є необхідність для керівника мати різнобічні знання у всіх галузях діяльності.

Функціональна структура використовується в тих випадках, коли особливо важливим є професійний аналіз проблем і апробація управлінських рішень. Основним недоліком є складність переплетіння функціональних зв’язків і, як результат, труднощі з дотриманням принципу єдиноначальності.

Лінійно-функціональна структура є компромісним поєднанням двох попередніх. Дозволяє поєднувати сильні сторони лінійної і функціональної структур з одночасним взаємним зменшенням впливу їх недоліків.

Дивізіональна структура – орієнована на вирішення комплексних проблем з погодженням діяльності підлеглих функціональних ланок. Основним недоліком є можливість страти зв’язків з основною – материнською структурою за надмірне розширення масштабів управління.

Матрична структура має велику адаптивність до змін в оточуючому середовищі. Така структура характерна для великих фірм і транснаціональних компаній.

Необхідність проектування організаційних структур виникає в двох випадках:

для нових організацій, які створюються;

для діючих організацій, коли відбуваються серйозні зміни в оточуючому середовищі та змінюються місія і цілі підприємства.

 

 

Таблиця 4.4 Матриця розподілу основних функцій управління та перелік служб по їх виконанню в організаціях № з/п   Функції управління підприємством   Служби апарату управління, посади І. Планування (визначення місії, страте­гії, цілей, завдань, прогнозування, техніко-економічне та соціальне плану­вання). Відділ економіки (економісти), відділ зов­нішньоекономічної діяльності (економісти). 2. Організовування (упорядкування орга­нізаційної, технічної, економічної, ко­мерційної, соціальної і інформаційної підсистем). Відділ організації і технології торговель­них процесів (інспектори, інженери); від­діл техніки (інженери); відділ автомати­зованих систем (інженери); відділ марке­тингу (маркетологи); товарні відділи і секції (менеджери відділів і секцій); відділ організації праці та заробітної плати (бухгалтери, економісти); господарський відділ. 3. Мотивація праці (розробка і впровад­ження положень щодо економічного і соціального стимулювання праці). Менеджери всіх рівнів управління. 4. Управління людськими ресурсами (до­бір, розстановка, підготовка і вихо­вання). Відділ персоналу (інспектори з питань пер­соналу), психологи, соціологи. 5. Управління фінансовими ресурсами (планування, облік і контроль за використанням ресурсів). Відділ фінансів (економісти); відділ обліку і аудиту (бухгалтери); відділ цінних паперів (економісти). 6. Управління матеріально-технічними ре­сурсами (матеріально-технічне поста­чання, ремонт, будівництво). Відділ матеріально-технічного постачання (інженери, економісти); відділ будівниц­тва (інженери). 7. Контролювання (здійснення поперед­нього, поточного і заключного конт­ролю). Менеджери всіх рівнів управління.