Тема 1.3. Сучасний розвиток менеджменту

На питання що являє собою сучасний менеджмент, науковці відносять його до синтезу науки, мистецтва і досвіду. Але цікаво дізнатись - яку частину займає наука, а яку - мистецтво?

Відсутність теоретичних розробок в менеджменті за останні десятиріччя дають підстави говорити про кризу теорії.

Опоненти такого висновку посилаються на великий прогрес західних країн в управлінні фірмами і в цілому економікою. Але в цьому випадку прогрес має місце саме тому, що менеджмент-практика не йде за теорією, а навпаки, йде попереду менеджменту-науки і надає їй інформацію для розробки нових ситуацій (case studies).

Але не дивлячись на популярність менеджменту, а також на значне розширення менеджменту-освіти, управлінськиймеханізм в Україні залишається неефективним навіть при значному чисельному збільшені державного апарату. В управлінській кризі в країні звинувачується управлінський менеджмент.

Виходячи з цього, зазначимо моменти, які покладено у вивчення курсу «Менеджмент»: по-перше, проаналізувати існуючі теоретичні положення, виявити помилкові, які заважають подальшим розробкам в менеджменті, по-друге, сформулювати концептуальні положення, які необхідно прийняти за теоретичну основу й доказати можливість їх застосування при побудові системи управління організацією.

Для визначення напряму подальшого вивчення курсу, зазначимо наступні теоретичні положення:

1) організація (система управління) створюється й функціонує задля досягнення цілі;

2) на цьому шляху поведінці організації притаманна невизначеність, яку необхідно ліквідувати за для досягнення визначеної мети;

3) ліквідація цієї невизначеності може бути досягнута рішенням задач управління й знаходженням відповідних значень, що визначать цілеспрямовану поведінку організації;

4) в зв’язку з тим, що мова йде про досягнення мети усієї організації, а не окремої її частини, необхідно виявити повний комплекс (множину) задач управління організацією;

5) для отримання повної множини задач управління, вирішення яких спрямовано на ліквідацію невизначеності, потрібен метод визначення повного переліку задач організації.

Метод визначення множини задач управління є важливою умовою ліквідації невизначеності і вибору раціонального шляху досягнення системою її головної мети.

Визначені в усіх підручниках функції менеджменту (планування, організація, мотивація, контроль тощо), розглядаються авторами як можливість отримання переліку задач управління.

Проте, з названих функцій створити повній перелік задач управління не можливо, тому що функції (як рівнозначні підсистеми) визначені за різними ознаками. Якщо планування і контроль є етапами процесу управління, то мотивація - це предмет управління, тобто процес відносно якого необхідно приймати управлінські рішення, в тому числі планування і контроль.

Крім того, планування і контроль це обов’язкові етапи процесу управління, тобто засоби впливу на об’єкт.

Таким чином, теорія менеджменту обійшла проблему визначення повного переліку задач управління організацією і, пов’язану з цим, ліквідацію невизначеності в поведінці системи на шляху досягнення цілі.

Підсумком розвитку різних шкіл і підходів стало формування моделей управління, основними з яких є: європейська, американська і японська.

Європейська модель управління має наступні основні складові:

Головна задача - забезпечення ефективного функціонування ринкових механізмів як основи економічної системи країни і добробуту її громадян, а конкурентні відносини сприяють економічному прогресу і підвищенню продуктивності праці;

підтримка виробника і розвитку виробництва здійснюється за рахунок зниження державою податків і зборів, а основні доходи повинні залишатися у підприємця, який особисто піклується про розвиток своєї справи і своєї сім'ї, а функції соціальної благодійності та державного розподілу пільг і дотацій повинні бути обмежені;

державна економічна стратегія соціально орієнтована і виконує функцію соціального вирівнювання, тому що велика різниця в доходах може викликати в країні ряд соціальних і політичних проблем;

розміри соціальних пільг з ростом суспільного добробуту повинні скорочуватися, кожна людина повинна забезпечувати своє майбутнє в ролі активної трудової діяльності, накопичуючи кошти і використовуючи систему пенсійного страхування.

Шведська модель управління направлена на створення системи соціального захисту населення, яка гарантує рівні можливості підвищення добробуту як працездатних, так і непрацездатних. Для досягнення цієї мети передбачена система таких державних заходів [8, с.218-220].

надання матеріальної допомоги бідним за рахунок вилучення пільг у багатих;

забезпечення умов для високих заробітків, які не суперечать закону;

створення сприятливого соціально-психологічного клімату як у суспільстві, так і у трудових колективах;

забезпечення стабільності в суспільному житті;

захист громадянських і політичних свобод;

захист від політичного переслідування і свавілля адміністрації;

створення сприятливого соціально-психологічного клімату як у суспільстві в цілому, так і в окремих колективах.

Американська модель управління має наступні характерні ознаки:

орієнтація кадрової політики на вузьку спеціалізацію, індивідуальні навички та ініціативу, підбір спеціалістів на ринку праці здійснюється через мережу університетів і шкіл бізнесу;

чітка формалізація структури управління;

залежність оплати праці від індивідуальних результатів, заслуг робітника, продуктивності його праці;

індивідуальна відповідальність менеджера; орієнтація на вузьких спеціалістів; самофінансування.

Японська модель управління по основним підходам значно відрізняється від американської і передбачає наступні заходи [8, с.226-236]:

пожиттєвий найм на роботу управлінських кадрів, підготовка і навчання на фірмі без відриву від виробництва, широке використання праці випускників шкіл і вузів;

гнучкий неформальний підхід до побудови структури управління;

колегіальна відповідальність за ухвалені рішення;

залежність оплати праці від віку, стажу, показників діяльності

групи;

орієнтація на керівників універсального типу; широке залучення займаних коштів.

В теорії і практиці світового сучасного менеджменту існує два чітко сформованих підходи – японська та американська моделі менеджменту.

Принциповою відмінністю є те, що японська, побудована на колективізмі, а американська – на індивідуалізмі та конкуренції між людьми (табл.1.1).

 

 

 

Українська модель управління має наступні характерні особливості:

орієнтація багатьох досвідчених керівних кадрів на командну систему, яка придушує ініціативу підлеглих, що заважає підприємствам і організаціям пристосовуватися до нових економічних умов;

переважання в організаціях вертикальних, формальних зв'язків і відносин;

недооцінка горизонтальних зв'язків і відносин;

слабке врахування сучасних тенденцій в розвитку підприємств і використання нових типів організацій, орієнтованих на ринок;

недостатнє бажання значної частини керівників делегувати повноваження і відповідальність своїм заступниками, намагання все зробити самому і особисто контролювати;

слабке залучення співробітників до управління підприємствами та їх підрозділами, що в значній мірі не враховує знання і досвід працюючих;

повне копіювання західних методів управління підприємством, ігноруючи вітчизняний досвід;

відсутність гнучкості у швидкому реагуванні на зміни зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають на діяльність підприємства;

недостатнє знання управлінськими кадрами законодавчих та нормативних актів;

ігнорування норм ділової етики, а також порушення підприємцями елементарних етичних правил при здійсненні бізнесових операцій;

відсутність у багатьох підприємців фундаментальних знань про технологію виробництва, економіку і менеджмент як науку управління;

основним принципом діяльності багатьох менеджерів є прагнення більше і будь-якою ціною заробити сьогодні, що призводить до появи фірм-одноденок;

залежність оплати праці найманих працівників від взаємовідносин з керівниками, а не від кваліфікації та результатів праці;

неувага до працюючих та ігнорування етики управління, свавілля, обман і грубість, стали нормою поведінки окремих керівників, особливо в приватних підприємствах;

недостатній рівень механізації, автоматизації та комп'ютеризації управлінської діяльності, хоча в цьому простежується певний прогрес.

Можна зробити загальний висновок, що українська модель управління поки тільки формується.

Для створення та реалізації власної моделі менеджменту в умовах сучасної економіки України доцільно:

• Систематично вивчати прогресивну управлінську практику вітчизняних підприємств;

• Вивчати передову управлінську практику за кордоном;

• Створити власну систему управління на основі вивчення існуючого досвіду та з застосуванням наукових методів менеджменту

 

При вивченні курсу «Менеджмент» необхідно:

по-перше, проаналізувати існуючі теоретичні положення, виявити помилкові, які заважають подальшим розробкам в менеджменті,

по-друге, сформулювати концептуальні положення, які необхідно прийняти за теоретичну основу й доказати можливість їх застосування при побудові системи управління організацією.