Принципи і методи оцінки ризиків

Доцільність прийняття конкретного управлінського рішення передбачає процедуру аналізу й оцінки ризику. Для ефективного управління потрібно не тільки знати про можливий ризик і виконати його якісний аналіз, але необхідно і кількісно оцінити його.

У загальному виді виділяють такі принципи аналізу ризику:

1) можливість настання величини втрат різних видів ризику найчастіше не залежать друг від друга, тобто якщо один з видів ризику реалізується, то втрати у випадку реалізації інших ризиків також можуть мати місце;

2) реалізація визначеного виду ризику не обов'язково збільшує
(знижує) імовірність виникнення іншого його виду (за винятком
форс-мажорних обставин);

3) максимально можливий збиток у випадку реалізації конкретного ризику не повинний перевищувати фінансових можливостей організації.

Одним з основних завдань якісного і кількісного аналізів ризику є пошук такого рішення, яке б несло в собі виправданий ризик.

Виправданий ризик- це об'єктивно існуючий елемент, що супроводжує функціонуванню організацій в умовах ринкової економіки. Імовірнісний характер економічних рішень може бути виявлений лише за допомогою визначених методів аналізу ризиків і їхнього впливу на діяльність організації.

Якісний аналіз є першочерговим і досить складним етапом у проведенні загального аналізу ступеня ризику від визначеного напрямку діяльності організації. Його головне завдання полягає у визначенні факторів і потенційних областей ризику, виявленні напрямків діяльності й етапів, на яких може виникнути ризик, в ідентифікації всіх можливих видів ризику. Якісний аналіз ризику проводиться за декількома основними напрямками.

Сутність першого напрямку полягає в тому, що проводиться порівняння очікуваних позитивних результатів від вибору конкретного виду підприємницької діяльності з його можливими негативними наслідками. Проблеми цього співвідношення необхідно розглядати на всіх етапах стратегічного і тактичного планування.

Сутність другого напрямку проведення якісного аналізу ризиків полягає в тому, що комплексно аналізується вплив рішень, прийнятих організацією на етапі розробки стратегії, на інтереси суб'єктів господарської діяльності. У рамках цього напрямку визначаються також ті можливі суб'єкти господарської діяльності, для яких настання визначеної ризикової події буде вигідно.

Кількісний аналіз ризику здійснюється з метою чисельного визначення розмірів окремих ризиків, а також величини ризику всього обраного напрямку підприємницької діяльності.

Ризик може визначатися як в абсолютних, так і у відносних величинах. Вимір ступеня ризику в абсолютних величинах застосовують при характеристиці окремих видів утрат, а у відносних - при порівнянні прогнозованого рівня втрат з реальним або середнім рівнем. Кількісний аналіз ризику є однієї з важливих складового процесу ефективного управління організацією. Мало знати, який точно ризик буде впливати на організацію, важливо кількісно оцінити його. Це необхідно для вибору конкретного напрямку діяльності, виходячи зі схильності менеджерів організації до ризику або з власних пріоритетів.

Найбільш розповсюдженими методами кількісної оцінки ступеня ризику є:

• статистичний метод;

• метод аналізу доцільності витрат;

• метод експертних оцінок;

• аналітичний метод;

• метод використання аналогів;

• аналіз чутливості;

• аналіз сценаріїв;

• метод Монте-Карло.

 

Методи зниження ризику

Усі способи впливу на ризик можна розділити на три основні групи - зниження, збереження і передача ризику (рисунок 9.3).

Рисунок 9.3 Основні групи методів впливу на ризик

Зниження ризику для організації має на увазі зменшення або розмірів можливого збитку, або імовірності настання несприятливих подій. Найчастіше воно досягається за допомогою здійснення в організації попереджувальних організаційно-технічних заходів, під якими розуміються, наприклад, різні способи посилення безпеки будинків і споруджень, установку систем контролю й оповіщення, протипожежних пристроїв, навчання персоналу способам поводження в екстремальних ситуаціях тощо.

Збереження ризику на існуючому рівні не завжди означає відмовлення від дій, спрямованих на компенсацію збитку, хоч така можливість передбачена. Організація може створити спеціальні резервні фонди (фонди самострахування або фонд ризику), з яких буде вироблятися компенсація збитків при настанні несприятливих ситуацій. Такий метод управління ризиком називається самострахуванням. До мір, здійснюваних при збереженні ризику, можуть бути також прилічені одержання кредитів і позик для компенсації збитків і відновлення виробництва, одержання державних дотацій і ін.

Заходи для передачі ризику означають передачу відповідальності за нього третім особам при збереженні існуючого рівня ризику. До них відносяться страхування (передача ризику страховій компанії за визначену плату), а також різного роду фінансові гарантії, поручительства і т.д. Передача ризику може бути здійснена шляхом внесення в текст документів (договорів, торговельних контрактів і ін.) спеціальних застережень, що зменшують власну відповідальність при настанні непередбачених подій або передавальний ризик контрагентові.

Усі заходи щодо управління ризиком можуть бути розділені на доподійні і післяподійні. Перші плануються і здійснюються завчасно, а другі - після того, як непередбачена подія уже відбулася.

До доподійних заходів відносяться наступні: страхування, самострахування, попереджувальні організаційно-технічні міри, юридичні, договірні й інші заходи для передачі ризику.

Післяподійні заходи - це одержання засобів на ліквідацію збитків у виді фінансової допомоги, позик і т.п.

Багато заходів для збереження і передачі ризику реалізуються у формі тих або інших фінансових механізмів і ніяк не впливають на частоту виникнення несприятливих подій і масштаби збитків до їхньої компенсації.

Специфічним методом управління фінансовими ризиками є хеджирування, що, не впливаючи на частоту настання збитків у виді зменшення вартості портфеля активів, шляхом спеціальних заходів зменшує їхній масштаб.

Методи управління ризиками:

Диверсифікованість ризиків. Диверсифікованість полягає в розподілі зусиль і капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не зв'язаними один з одним. Якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності може виявитися збитковим, інший, цілком можливо, буде приносити прибуток. Це врятує організацію від банкрутства і дозволить функціонувати надалі.

Диверсифікованість може не тільки зменшити, але і збільшити ризик. Збільшення ризику відбувається у випадку, якщо менеджер організації вкладає кошти в область діяльності, у якій його знання й управлінські здібності обмежені.

Не кожен ризик можна зменшити за допомогою диверсифікованості. Не можна зменшити методом диверсифікованості такі ризики як ризик, зв'язаний з чеканнями кризи або підйому економіки в цілому, ризик, зв'язаний з рухом банківського відсотка, політичний ризик і інші.

2) Страхування ризиків. Страхування - найбільш популярний і доступний метод управління ризиком.

Суть страхування полягає в передачі ризиків від їхнього носія (організації або фізичної особи) до страхової компанії. Особа, що передає ризик, називається страхувальником, а особа, що приймає ризик, - страховиком. Передача ризиків здійснюється за визначену плату, що називається страховим внеском або страховою премією.

Страхові компанії висувають тверді вимоги до тих ризиків, що вони можуть прийняти на себе в рамках договору страхування. Це зв'язано з тим, що вони прагнуть убезпечити себе від збитків і дістати прибуток. З усього набору ризиків, властивих діяльності конкретного підприємства, вони відбирають тільки ту їхню частину, що задовольняє наступним критеріям: випадковий і непередбачений характер подій; вимірність ризику; обмеженість утрат; відносно невелика імовірність настання страхового випадку.

За способом залучення в страхові відносини страхування підрозділяється на обов'язкове і добровільне.

Розрізняють також дві великі групи методів страхування: повне страхування, що покриває весь конкретний ризик, тобто максимально можливий збиток від обраного класу страхових подій, і часткове страхування, що обмежує відповідальність страховика, залишаючи частину ризику страхувальникові.

Переваги використання страхування як механізму управління ризиком зводяться до наступного:

· залучення страхового капіталу для компенсації збитків організації;

· зниження невизначеності у фінансовому плануванні діяльності організації;

· вивільнення коштів для більш ефективного використання;

· скорочення витрат на управління ризиком шляхом використання досвіду страхових експертів для оцінки і управління ризиком.

Страхування ризиків організації знижує невизначеність у плануванні фінансової діяльності. Підприємство заміняє невідомі йому витрати на компенсацію збитків у майбутньому визначеними витратами на сплату страхової премії. Відбувається це завдяки ефектові інтегрування окремих ризиків індивідуальних страхувальників у загальному масиві страхового фонду страховика. Відповідно до закону великих чисел невизначеність при цьому зменшується, що знаходить своє відображення й у розмірі страхової премії.

Зниження невизначеності у фінансовому плануванні дає істотну економічну вигоду - вивільнення коштів, що повинні були б резервуватися в ризиковому фонді для покриття непередбачених збитків, а при звертанні організації до страховиків можуть бути задіяні для одержання доходу при інвестуванні у виробництво.

Особливу роль грає і такий фактор, як скорочення витрат на управління ризиком. Для страхувальника дуже важливим є та обставина, що страхові компанії мають у своєму розпорядженні досвід і статистичні дані у відношенні різноманітних ризиків. Цей досвід знаходить своє відображення в страхових тарифах. Страховик, таким чином, виконує за страхувальника частину роботи зі збору статистичних даних про імовірності настання й очікувані утрати при настанні страхових подій, а страхувальник непрямим образом оплачує ці витрати, оскільки вони закладені в страхову премію.