Дискусія. Форми організації дискусії.

Дискусій (від лат. discussio - дослідження, розгляд) - діалогічний метод творчої діяльності групи осіб, побудований на публічному, відкритому, доброзичливому обговоренні актуального, але спірного питання і спрямований на певний позитивний результат. Предметом дискусії не може бути другорядне, випадкове питання, воно має бути проблемним, важливим й водночас викликати неоднозначні думки та пропозиції. Справжня дискусія - не суперечка, не з'ясовування стосунків, вона передбачає об'єктивне й доброзичливе обговорення питання. Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний. На першому етапі формулюють тему дискусії, визначаять час і місце проведення ння дискусії. На другому етапі обговорюють ті питання, які було винесено на порядок денний, виявляються позиції учасників. Є певні вимоги до поведінки учасників дискусії:-вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й ви­явити готовність викласти свою позицію;-кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять;-усім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки, не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників.Готуючи і проводячи дискусію, треба враховувати певні етичні та психологічні вимоги до неї: якщо учасники дискусії матимуть єди­ну мотивацію, то прагнутимуть знайти відповіді на питання, що їх хвилюють. Коли дискусія відбуватиметься в атмосфері доброзичливості та поваги, то учасники розійдуться з по­чуттям задоволення від проведеної роботи.Для того, щоб дискусія була корисною і сприяла ефективному роз­глядові порушеної проблеми, варто дотримуватися певних правил:-не викликати в опонента гнів, роздратування, щоб послабити його позицію або спровокувати до логічних помилок;-не принижувати гідності опонента, виявляти повагу до нього;-не відволікати від предмета обговорення;-не припускати звинувачень на адресу опонента;-не використовувати психологічне тиснення на опонента;-не використовувати «ні», особливо, коли опонент говорить «так»;-не радіти відкрито з приводу поразки опонента.Про результативність дискусії можна говорити тоді, коли учасники сформували певну думку щодо обговорюваного питання або підтвер­дили ті погляди, які мали до початку колективного обговорення. Іноді обговорення проблеми перетворюється з дискусії на суперечку, при цьому виникає комунікативний конфлікт. Форми організації дискусії: «Дерево рішень». Цей метод застосовується під час аналізу ситуації й допомагає досягнути повного розуміння причин, які зумовили при­йняття того чи іншого важливого рішення в минулому.Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а ведучий заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу. Група з 3-5 осіб дискутує на заздалегідь обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або ставлять запитання учасникам бесіди.Ток-шоу дає можливість чітко висловити різні точки зору за заданоютемою, але для цього учасники обговорення повинні бути добре підготовленні. Дискусія «Мозковий штурм» - метод колективного про­ дукування великої кількості нових ідей і варіантів рішення складних, творчих завдань, які недоступні розуму та зусиллям однієї людини, за короткий проміжок часу. Під час обговорення учасники повинні працювати «як один мозок», цілеспрямований на генерування нових ідей. Процес «мозкового штурму» передбачає дві стадії: на першій вно­ситься якомога більше ідей або рішень проблеми, на другій аналізу­ються ідеї і відбираються кращі і найбільш придатні для подальшого опрацювання. Дебати - обговорення якого-небудь питання, полеміка. Найголовніше у дебатах - передавання повідомлення якомога зрозуміліше, водночас апелюючи до повідомлення опонента, тобто завдання дебатіві - переконати опонентів і слухачів у правильності поглядів.

32. Проблеми сучасного термінознавства(с.520). Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нор­мування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих тра­дицій: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження націо­нального духу української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Чимала кількість українських ученихчерпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом -к (а): ковка, рубка, штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменниками на -ння (кування, рубання, штампування). Часто-густо цю тенденцію доводять до абсолюту і намагаються замінити будь-які українські слова, утворені з допомоги суфікса -ка, що суперечить давній українській традиції використовувати цю морфему для називання дій.

Автори новочасних російсько-українських термінологічних слов­ників досягли успіхів у створенні та перекладі термінів, семантичний обсяг яких в обох мовах не збігається. Протягом останнього десятиріччя активізують корінь гін як засіб заміни запозиченого з російської провід: водогін замість водопровід, газогін - газопровід. Однак і надалі поза увагою наукової дискусії пе­ ребувають прикметники із запозиченим російським терміноелементом {-образный, -видный, -подобный). Досить часто сперечаються про способи засвоєння прикметників- інтернаціоналізмів. У російській мові багато термінів утворюють від іншомовних слів, залишаючи іншомовні прикметникові й іменникові суфікси -аль, -up, -ич, -он, -ональ-, додаючи російські прикметникові суфікси -Н-, -ск- та ін. Такий спосіб словотвореннії властивий російській мові, не відповідає нормі української МОВ,И за якою до кореня додають суфікс -н-, без збереження прикметнико вого іншомовного суфіксу. Крім зросійщення, в українському науковому мовному середовищі ни никла нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способів і засобів уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізапійні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази.

33. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Термін - це слово або слово­сполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою тер­мінологію.Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому шаченні все частіше використовують слово термінознавство); 2) су­купність термінів певної мови або певної галузі. Галузеві термінології називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру: - логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують сис­ темні логічні зв'язки, то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов 'язаними); -мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони за­лишаються одиницями природної людської мови).Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на ло­ гічному й мовному рівні система спеціальних назв.Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавствам. Основні ознаки терміна: ^ Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміно системи він може мати зовсім інше значення. ^ Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше пере давати зміст поняття. Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням. Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює його значення. Термінологія виконує такі основні функції: позначає наукові по­няття і задовольняє потреби спілкування фахівців за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, домідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнарод­ний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

 

34. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності(с.118). Безпосереднім проявом думки,формою її існування, репрезентантом мисленнєво-мовленнєвої діяльності є текст. Текст – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об»єднаних у тематичну і структурну цілісність. Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту – надфразна єдність, абзац, що є одиницями різних принципів членування тексту. Кожний текст маніфестує той чи інший мовленнєвий жанр, віднесений до певного стилю, і виконує різні функції. Основним елементом тексту є дане(тема) і нове(зміст). Крім змісту, частини тексту пов»язується за допомоги лексичних і граматичних засобів. Виокремлюють два основні види тексту – монологічний і діалогічний. Отже, текст є одиницею мовленнєво-професійної діяльності.

35. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю(с.534). Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основ­на функція - інформативна (повідомлення, пояснення, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргумен­тований доказ); завдання - передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, висновки; мовні ознаки — усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування).Науковий стильроз ­ галужується на чотири основніріз ­ новиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.Науковий текст - спосіб репрезентації наукової інформації, резуль­тат наукового дослідження. Особливості наукового тексту ^ науковий текст обов'язково відображає проблеми, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуєть­ся доцільністю і раціональністю, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;^ він має раціональний характер, складається із суджень, умо­виводів;^ текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача;^ його призначення - довести, обґрунтувати, аргументувати істину. Структура наукового тексту: 1. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати. 2. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження. 3.Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень. Загальні вимоги до наукового тексту: -Текст має бути чітко структурованим, поділятися на розділи і параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був само­стійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним.-Текст має дета­лізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. -Текст має вирізнятися композиційністю.-Початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш інфор­мативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують головну думку або є сполучними елементами.-Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно. -У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується виснов­ків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.-Науковий текст позбавлений авторського «Я». Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.-Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу.

 

36. Мова, мовлення і спілкування(с.155). Основним універсальним засобом спілкування людей,висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і письмова). Функції мови у спілкуванні: засіб існування,передавання і засвоєння сусп..-історичного досвіду; засіб інтелектуальної діяльності; універсальний засіб передачі інфо. Формою існування мови є мовлення. Мовлення – це реалізація мови людьми в процесі спілкування. Мовець використовує засоби спілкування для передавання певного змісту. Отже, мова, спілкування і мовлення взаємопов»язані. Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі спілкування. Вивчення мови, збагачення пам»яті різноманітними засобами і способами вираження думок сприяють розвиткові мовлення.

 

37. Суть і види перекладу(с.601). Переклад – процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови. Мета – донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекладаються не слова,граматичні конструкції та ін., а думки, зміст оригіналу. Види перекладу: 1.За формою переклад поділяють на усний та письмовий. На відмінну від письмового перекладу, усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою. 2.За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад. У буквальному(дослівному) можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції. Адекватний точно передає зміст оригіналу, його стиль і відповідає усім нормам літературної мови. 3.За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу: суспільно-політичний(відтворення сусп.-політ. матеріалів); художній(поезія, проза,драма); наук.-технічний. Повний переклад наук.тексту здійснюється за такими етапами: читання тексту, поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад, стилістичне редагування повного тексту. Реферативний переклад – 1)письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу; 2)виклад основних положень змісту оригіналу,що супроводжується висновками й оцінювання. Рефер.переклад у 5-10 разів коротший за оригінал. Анотаційний – стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Обсяг не може перевищувати 500друкованих знаків. Автоматизований (комп»ютерний) переклад.

 

38. Способи творення термінів(с.518). Укр. наукова мова має давні традиції термінотворення, що формувалися на власній мовній основі. Для термінологічної системи характерні такі способи творення: 1)Морфологічний спосіб(За відповідними словотвірними моделями); 2) семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькулювання). Основні способи творення наук. Термінів укр. Мови: 1.Вторинна номінація – використання наявного в мові слова для називання наукового поняття(Споживчий кошик, водяний знак, ринок праці). 2. Словотвірний – утворення термінів за допомогою префіксів(надвиробництво), суфіксів, складанням слів і основ, скороченням слів. Найпродуктивніший. 3. Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, держ. Замовлення. 4. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом. Причини запозичення термінів: 1) Запозичення терміна разом з новим поняттям; 2) пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені та власні терміни; 3) відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам. Терміни різноманітні за серукеурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяються на: 1)однокомпонентні(паритет, резолюція); 2)двокомпонентні – найчастіше це словосполук. Ім.+ім(ратифікація кордону). 3)трикомпонентні,до складу яких можуть входити прийменники; 4)багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів.

 

1. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

2. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.

3. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенція.

4. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.

5. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

6. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

7. Комунікативні ознаки культури мови.

8. Словники у професійному мовленні. Типи словників.

9. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

10. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет.

11. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.

12. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

13. Спілкування і комунікація.

14. Функції спілкування. Види і форми професійного спілкування.

15. Етапи спілкування.

16. Мистецтво аргументації.

17. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.

18. Поняття ділового спілкування.

19. Вимоги до тексту документа.

20. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою.

21. Етикет ділового листування.

22. Функції та види бесід. Стратегія поведінки під час ділової бесіди.

23. Комунікативна професіограма фахівця.

24. Презентація як різновид публічного мовлення.

25. Особливості усного спілкування.

26. Загальнонаукова, міжгалузева та вузькоспеціальна термінологія, професіоналізми.

27. Етикет телефонної розмови..

28. Літературна мова і мовні норми.

29. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.

30. Мистецтво перемовин.

31. Дискусія. Форми організації дискусії.

32. Проблеми сучасного термінознавства.

33. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

34. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.

35. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю.

36. Мова, мовлення і спілкування.

37. Суть і види перекладу.

38. Способи творення термінів