Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.

Слово «стиль» багатозначне, походить воно від латинського stilus, stylus – гостра паличка для письма, манера письма.

Мовний стиль – це «усвідомлення суспільством підсистема в системі загальнонародної мови, закріплена за тими чи іншими ситуаціями спілкування і певним принципом їхнього відбору».

Мовленнєвий і функціональний стиль розуміємо як сукупність прийомів відбору та сполучень мовленнєвих засобів, функціонально зумовлених змістом, метою та обставинами спілкування.

Жанр – це різновид текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Художній стиль – це мова художньої літератури «особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу».

Основне призначення стилю – різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомоги художні образів.

Головними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням.

Художні стилі реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки.

Основне призначення стилю – повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань.

Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково – термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження.

Власне науковий репрезентує такими жанрами, як дисертація, монографія, наукова стаття, доповідь, дипломна, магістерська, курсова робота.

Науково – популярному підстилю властива доступність викладу наукової інформації, розрахованої на нефахівців.

Науково – навчальний підстиль реалізується в підручниках, посібниках для учнів шкіл та студентів вищих навчальних закладів, слухачів мережі просвітницьких установ.

Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія, виступи на наукових конференція, дискусії, доповідь на наукові теми.

Офіційно – діловий стиль – це мова ділових паперів, що використовується в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і реагують їх ділової взаємини.

Основне призначення стилю – регулювання офіційно – ділових стосунків.

Головні ознаки офіційно – ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій.

Офіційно – діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, кодекс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, наради, прес – конференції, бесіди з діловими партнерами.

Публіцистичний стиль – це функціональний різновид літературної мови, якими послуговують в засобах масової інформації (газетах, часописах, пропагандських виданнях).

Основне призначення стилю – обговорення, відстоювання і пропаганда важливих суспільно – політичних ідей, формування відповідної громадської думки, сприяння суспільному розвитку.

Головні ознаки публіцистичного стилю: популярний, чіткий виклад, орієнтована на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, використання суспільно політичної лексики: державність, громадянин, поступ, єдність, національная ідея, актуальність.

Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія, репортаж.

Конфесійний стиль – стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства.

Основне призначення стилю – вплив на душевні переживання людини.

Головні ознаки стилю: вживання слів для найменування Бога та явищ потойбічного світу.

Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма.

Різномовний стиль обслуговує офіційне й неофіційне спілкування людей, їх побутові потреби.

Основне призначення стилю – обмін інформації, думками, враження, прохання, чи на подання допомоги, виховний вплив.

Головні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, вставних слів і словосполучень, неповних речень.

Епістолярний стиль – це стиль приватного листування.

Основне призначення стилю – поінформувати адресата про щось, викликати в нього почуття, які б відповідали емоційній настроєності автора.

Головні ознаки епістолярного стилю: широке використання форм ввічливості – звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць.

 

12. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів. Поняття «професійна мова» охоплює три функціональні різновиди літературної мови - офіційно-діловий, науковий, розмовний. Науковий і діловий стилі не допускають уживання художніх засобів мовлення, вигуків, питальних та окличних речень та ін. Ці стилі розраховані на раціональне сприйняття. В обох стилях по можливості уникають викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу) («я дослідив», «я повідомляю») і замінюють її першою особою множини {«ми дослі­дили», «ми повідомляємо») або безособовими конструкціями («було досліджено», «дослідження було проведено»). Професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тоб­то уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид - розмовно-професійний. Отже, поняття «професійне мовлення» репрезентує принаймні три стилі: офіційно-діловий, науковий і розмовний.

 

Спілкування і комунікація

Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування. Отже, спілкування – це «цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально – трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів». Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь – якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв. Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної підготовки.

Правила спілкування – «рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу». Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування. Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру.

 

14. Функції спілкування. Види і форми професійного спілкування.

Функції спілкування – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі. Відомий фахівець з теоріі та практики спілкування Ф. С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування: контакту; інформаційну; спонукальні; координаційну; пізнавальну; емотивну; налагодження стосунків; регулятивну. Усі ці функції між собою взаємодіють у процесі спілкування. Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції: інструментальну; інтегративну; трансляційну; функцію самовираження; функцію соціального контролю; експресивну. Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за таким ознаками: 1. за участю чи неучастю мовних засобів: вербальне і невербальне, комбіноване. 2. за формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане. 3. за темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально – педагогічне, виховне, побутове. 4. за метою: ділове і розважальне. 5. за кількістю учасників: внутрішнє, міжособистісне, групове, публічне, масове. 6. за характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полі логічне. 7. за мірою офіційності: офіційне, неофіційне. 8. за свободою вибору партнера: офіційне, неофіційне. 8. за тривалістю: постійне, періодичне, короткотривале, довготривале. 9. за свободою вибору партнера: ініціативне, вимушене. 10. за соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване, соціально зорієнтоване. 11. за результативністю спільної взаємодіі та досягнутим ефектом: необхідне, бажане, нейтральне, небажане. 12. за додержанням норм – нормативне, ненормативне, етикетне і не етикетне. Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

 

15. Етапи спілкування

Будь – який акт спілкування складається з кількох етапів:

1.Ретельна підготовка до спілкування – цей етап передбачає: складання плану майбутнього акту спілкування; збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація; умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони; обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування – на цьому етапі важливо: дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування; не протиставляти себе співрозмовникові; демонструвати повагу й увагу до співрозмовника; уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

3. Обговорення питання на цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил: лаконічно і дохідливо викладати свою інформацію; уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що говорить він говорить; пам’ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер; аргументувати свою позицію наводити переконання докази.

4. Прийняття рішень щоб прийняти правильне рішення, варто: запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми; уважно вислухати аргументи співрозмовника; визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант рішення; не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

5. Вихід із контакту.

Щоб правильно спілкуватися і досягти мети спілкування, комуна кант має володіти комунікативною професійно орієнтованою компетенцією.

 

Мистецтво аргументації

Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументаціі лежить складна логічна операція, що комбінацією суджень як елементів доведення.

Доведення – це сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь – якого судження за допомоги інших істинних і пов`язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації.

Теза – це судження, істинність якого потребує доведення.

Аргументи – це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези.

Демонстрацією – називається засіб логічного зв’язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини. За формою докази переділяються на прямі і непрямі. Прямі називають такий доказ, в якому безпосередньо обґрунтовують істинність тези. Непрямими називається такий доказ, в якому істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного твердження.

Спростування – це логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези. Існують три засоби спростування: критика аргументів, спростування тези, виявлення неспроможності демонстрації.

Критика аргументів, які висунуті опонентом в обґрунтуванні його тези, зреалізовується доведенням їхньої хибності або неспроможності.

Спростування тези досягається відкиданням фактів, встановленням хибності наслідків, що впливають з тези, спростуванням тези через доведення антитези.

Виявлення неспроможності демонстрації полягає в тому що встановлюються помилки у формі самого доведення.

Відомо, що суб’єктивна думка не переконлива, тоді як аргументована оцінка набуває статусу логічного доказу.

17. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання(с.180). Публічне монологічне мовлення є предметом дослідження рито­рики - теорії ораторського мистецтва, науки красномовства.Поняття «ораторське мистецтво», або «красномовство», має два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої - інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.Своєрідністьораторськогомистецтва як засобупереконанняполягає в тому, що будь-якийпублічнийвиступмає на метівикликатидуховністьаудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою пере­конання, на відмінувідіншихвидіввпливу на людей, є передаванняінформації в такійформі, щоб вона перетворилась на систему на­станов і принципівособистостіабоістотновплинула на цю систему. Важливо, щобприсутні не просто погодилися з ним, а, критич­но осмисливши те, про щовін говорить, свідомосприйнялийогоінформацію. Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за своєю природою, а також якісними ознаками є публічний виступ. У ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій - уміле використання форм людського мислення (логічно-образного) та мовних засобів ви­раження. Діяльність людини, професія якої пов'язана з виголошенням промов, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення. Доповідь - найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання. Доповідь може бути політичною, діловою, шітною, науковою. Промова - заздалегідьпідготовленийпублічнийвиступ на певнуак­туальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови. Виступ - публічне виголошення промови з одного чи декількох пи­тань. Поширеним є виступ за доповіддю. У такому виступі орієнтовно має бути вступ (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиція, оцінка). Повідомлення - невеликий публічний виступ з певної теми.Названі жанри публічного виступу близькі за змістом і формою. Безперечно, успіхові будь-якогопублічноговиступусприяєвиразнемовлення. До технічнихчинниківвиразногомовлення належать дихан­ня, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жести, міміка. Лише досконалеволодіннякожнимскладникомтехнікивиразногомовленн» можегарантувативисокуякістьмовлення.