Завдання трудового виховання

· Навчання праці як підготовка до чесного виконання своїх громадянських обов’язків: “Праця є неминучим обов'язком суспільної людини. Багатий чи бідний, могутній чи слабкий, усякий бездіяльний громадянин є шахрай”. · Розвиваючий характер навчальної праці: “Дитина повинна працювати як селянин, а мислити як філософ”. · Праця (здорові ремесла) як засіб укріплення фізичних сил дитини. · Багатосторонній характер праці: дитина повинна знайомитись з багатьма ремеслами для того, щоб свідомо обрати працю свого життя (профорієнтаційний характер праці). · Трудовий метод навчання як домінуючий, такий, що забезпечує свідоме і міцне засвоєння знань. · Залучення дитини до праці дорослих з метою як ознайомлення з трудовими процесами, так і трудовими відносинами.

 

 

Ж.-Ж. РУССО ПРО ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ

ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

СИСТЕМА ВИХОВАННЯ ЗА “ЕМІЛЕМ”

 

РОКИ ЖИТТЯ	ПРІОРТЕТНІ ЗАВДАННЯ ПЕРІОДУ	ЗМІСТ ТА МЕТОДИ ВИХОВАННЯ
0-2   2-12     12-15   15-18   Після 18	Період пріоритетного фізичного виховання Період пріоритетного розвитку органів почуттів (“сон розуму”). Період пріоритетного розумового виховання. Період пріоритетного морального розвитку Період релігійного та громадянського вибору	Батько – природний наставник дитини, мати – природна годувальниця. Відмова від звичайних обмежень рухів дитини, тугого сповивання, утримання у задушливих кімнатах, а не на свіжому повітрі. Відмова від перевантаження розуму дитини, від запасу слів, які виходять за коло зрозумілих дитині понять Засоби виховання: терпіння і наполегливість, вимогливість. Загартування тіла та постійні вправи.   Самостійне вивчення дитиною оточуючого світу за допомогою органів почуттів, без книжок та готових істин, що надаються вчителем. Важливим залишається завдання запобігання насилля над дитячим розумом. “Природа бажає, щоб діти залишалися дітьми, перш ніж вони стануть дорослими”. Система негативного виховання.Метод природних наслідків.   Практичне (шляхом спостережень, дослідів, бесід, набуття досвіду діяльності) вивчення елементів географії, фізики, астрономії, читання “Робінзона”. Вивчення тільки тих наук, до яких є схильність. Розвиток допитливості, самодіяльності та кмітливості дитини, свідоме, наочне та міцне засвоєння знань. Систематичне залучення до практичної діяльності як засіб самостійного здобуття знань, набуття моральних якостей, професійної орієнтації, фізичного загартування.   Головні завдання: виробка добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі. Головний мотив – виховання любові, співчуття до інших. З цією метою Еміль повертається для життя в суспільстві. Засобами виховання добрих почуттів, суджень та волі виступають спілкування з позитивними людьми, вивчення історії життя видатних історичних діячів, творіння добра.   З досягненням повноліття починається релігійне виховання, оскільки раніше юнак не в змозі зрозуміти, чого треба шукати в Бога і обрати собі “релігію серця”, яка дає людям усвідомлення блага і усвідомлення того, що щастя – це справедливість.

“Я хочу, щоб навчаючись читанню, поляк читав про свою вітчизну, щоб у 10 років знав усі її досягнення, у 12 - всі провінції, всі дороги, всі міста”. “Я хочу, щоб у 15 років поляк знав всю історію вітчизни”. “Я хочу, щоб у 16 поляк знав усі закони вітчизни, щоб не було у Польщі прекрасного діяча, знаменитої людини, справи якої б не полонили його пам’ять і його серце”.

 

 

ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА У ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКИХ ШТАТАХ

В ДОБУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

 

 

ПРОЕКТИ РЕФОРМ НАРОДНОЇ ОСВІТИ В ЕПОХУ

ВЕЛИКОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1789-1794)

ПРОЕКТ КОНДОРСЕ

Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) – один з найвидатніших представників французького Просвітництва: філософ, математик, економіст, політичний діяч (захисник інтересів великої буржуазії).

Розроблена Кондорсе “Доповідь про загальну організацію народної освіти” (1792) була побудована на таких принципах: безплатність, безрелігійність, загальність, рівність прав на освіту всіх громадян, спадкоємність ступенів навчання, незалежність змісту освіти від політичних партій.

Мета освіти - відкриття людям засобів: а) задоволення своїх потреб у забезпеченні свого добробуту, б)пізнання і виконання своїх прав та обов’язків, в)удосконалення у своїй професії, г)виконання громадських обов’язків.

Очолювати систему освіти повинно було Національне товариство наук та мистецтв з виборним керівним складом.

СТРУКТУРА ОСВІТИ ЗА ПЛАНОМ КОНДОРСЕ

Тип школи	Зміст освіти	Кількість шкіл	Примітки
Початкова школа першого ступеня для народу, 4-річний курс.	Знання, необхідні для самостійної діяльності: читання, письмо, елементи граматики, правила ариф­метики, прості методи виміру, відомості про сільське госпо­дарство, перші поняття про мораль, етику і принципи громадського ладу.	Одна школа на кожні 400 громадян.	Для фізичного виховання використовуються гімнастичні вправи.
Школа другого ступеня для дітей замож­них батьків; 3-х річний курс.	Знання, необхідні в ремеслах: математика, природнича історія, хімія, комерція; знайомство з життям суспільства і основами моралі.	Одна школа у адміністративному окрузі з населенням більш як 4 тис.	Створення бібліотек і кабінетів з обладнанням для вивчення природничих наук.
Школа третього ступеня – інститут 5-річний курс.	Предмети, пов’язані з практичною діяльністю: сільським господарством, промисловістю, військовим мистецтвом, медициною тощо.	Один інститут у кожному департаменті.
Школа четвертого ступеня – ліцей.	Підготовка вчених, тобто людей, для яких наука складає зміст життя. Підготовка майбутніх викладачів шкіл та інститутів.	Дев’ять ліцеїв на всю Францію.	Засновуються замість схоластичних університетів.

Проект Кондорсе був відхилений Національними зборами.

ПРОЕКТ ЛЕПЕЛЕТЬЄ

Луї Мішель Лепелетьє (1760-1793) – виходець з аристократії, який за щирим переконанням приєднався до якобінців і голосував за страту короля, за що був убитий королівським гвардійцем.

Принципи побудови освіти: загальна доступність; рівність можливостей; всезагальний, національний, світський, соціальний, єдиний для всіх характер.

Шляхи втілення проекту: створення для всіх хлопчиків від 5 до 11 років будинків національного виховання, у яких би вони повністю утримувалися за рахунок республіки (республіка повинна брати грошу у багатіїв), знаходились би під її захистом, мали однаковий одяг, їжу, освіту та догляд.

Вибір віку пояснюється тим, що він є найбільш важливим для фізичного і морального розвитку людини, він є найбільш придатним для суспільного виховання, для вивчення різних ремесел та наук.

Будинок національного виховання розраховувався на 400-600 вихованців, по 50 на одного вчителя. Діти повинні набувати знань, однаково необхідних для громадян будь-якого стану, дотримуватись однакового для всіх жорсткого режиму. “Рятівна жорсткість виховання” доповнювалась іншим благом – звичкою до праці. У дітях виховувалася мужність, необхідна для початку складної роботи, та енергійність, завзятість, необхідна для її завершення. Дитина повинна вміти розподілити життя згідно з вимогами дисципліни. Така вдача згодом повинна перетворитися на “національну вдачу”, що приведе до оновлення суспільної моралі.

Проект не був втілений, однак вплинув на подальший розвиток педагогічної думки у європейських країнах.