Виникнення письма І становлення писемної культури

ВИНИКНЕННЯ ПИСЬМА І СТАНОВЛЕННЯ ПИСЕМНОЇ КУЛЬТУРИ

В МЕСОПОТАМІЇ (ДЕРЖАВИ В МІЖРІЧЧІ ТИГРА І ЄВФРАТА)

(Шумер, Акад, Вавилон, Ассирія та інші)

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПИСЕМНОСТІ I період. Передписемність (предметне письмо) Предметне письмо здійснювалось за допомогою глиняних трьохмірних символів, що слугували для підрахунків різних категорій предметів. Близькосхідна передписемність слугувала засобом фіксації актів передачі майна з одних рук у інші. Засоби письма: фішки (конуси, кулі, плоскі і інші диски, циліндри, тетраедри тощо), рідко – мініатюрні посудини і голови тварин і птахів; трьохмірні символи. До ІV тис. до н.е. існувало більш ніж 200 видів фішок. Недоліки системи фішок: не можна вказати імена і ролі учасників певних торгових операцій; якщо конверт закритий (у глиняній оболонці і скріплений печаткою посадової особи), необхідно було покладатись тільки на пам‘ять. ІІ період. Поява нового двомірного письма (наносились малюнки - піктограми). ІІІ період. Поява клинописного письма. Біля 3 тис. років до н.е. шумерські писці удосконалили інструмент письма - стилос, надавши йому тригранну форму. Легке торкання таким стилосом глини залишало клиноподібний відбиток. Зображення предметів схематизується і перетворюються у майже абстрактні клинописні позначки. Раннє письмо шумерийців було ідеографічним, тобто знак у ньому передавав не слово, що звучало, а поняття, або кілька близьких понять. З удосконаленням письма розширюється сфера його використання: ♦ Укладання контрактів про купівлю-продаж майна або дарчих актів. ♦ Виникнення та розвиток наукової літератури: списки ідеограм із розшифровкою їх читання, покажчики назв міст, рік, країн, мінералів, рослин, риб тощо; двомовні (шумеро-акадські) словники; збірки прикмет, передбачень, описів симптомів хвороб. ♦ Використання писемності у традиційній “усній” культурі, фольклорі.

Система навчання Причини виникнення шумерської писемності: ♦ Виникнення перших міських поселень у протописемний період; ♦ Храм як володар великих матеріальних цінностей потребував добре налагодженої системи обліку. Навчальні заклади існували майже у кожному місті (з ІІІ тис. до н.е. у зв‘язку з потребами господарства і культури в грамотних людях – писцях) Будинки табличок. (по-шумерськи еддуби) – перші заклади для підготовки писців. Перші еддуби виникли у сім‘ях писців, потім – при храмах і палацах. Методика навчання – нанесення клинопису на глиняні таблички. З І тис. до н.е. писці використовували дерев‘яні таблички. Вчитель виготовляв таблички–моделі і таблички-вправи. У великих “будинках табличок” були окремі вчителі письма, лічби, малювання. Освітні заклади будувались на традиціях патріархально-сімейного, ремісничого виховання і учнівства. Сім‘я виконувала головну роль у вихованні дітей. Організація навчання:навчання платне. Розмір платні залежав від авторитету вчителя. Основний прийом виховання в школі, як і в сім‘ї, - приклад дорослих. Побут і навчання нагадували життя великої сімейної громади. На чолі громади – “батько-учитель”, викладачі – “брати батька”, учні – молодші і старші “діти” еддуби. Мета навчання: підготовка до ремесла писця. Засоби навчання: заучування і переписування. Багаторазове повторення, механічне запам‘ятовування рядків словарних слів, термінів, текстів, задач і їх рішень. Зароджувались нові методики навчання: бесіди учителя з учнями, роз‘яснення учителем складних слів і текстів, використання діалогу – спору. “Істинний писець не думає про хліб насущний, а зосереджений на своїй праці. Старанність виводить учня на шлях багатства і благополуччя”. Програма навчання: вивчення двох мов (акадської і шумерської), граматики, математики, астрономії (в залежності від спеціалізації). Випускник мусив добре знати 4 арифметичні дії, добре володіти письмом, мистецтвом співу і музики; приймати розумні обґрунтовані рішення, знати ритуали жертвоприношень; уміти виміряти земельні ділянки, розподіляти майно, знатися на тканинах, металах, рослинах; розуміти мову жерців, пастухів, ремісників. Поступово будинки табличок ставали своєрідними культурно-освітніми центрами. З‘являється спеціальна навчальна література для шкіл. Перша половина ІІ тис. до н.е. – період розквіту давнього Вавилонського царства: провідну роль у справі освіти виконували двірцеві і храмові еддуби, що розміщувалися в культових будинках і мали приміщення для зберігання табличок, для наукових і навчальних занять. Подібні комплекси отримали назву “будинки знань”.

РОЗВИТОК ОСВІТИ У ВІЗАНТІЇ

(Візантійська імперія існувала з 395 до 1453 р.)

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ

ПЕРШИЙ ЕТАП

ІV-ІХ ст. - етап становлення централізованої держави, єдиних ідеологічних та моральних цінностей, що підтримувались як державною владою, так і системою виховання; встановлюється конфесійна єдність у формі ортодоксального християнства. Як у державі взагалі, так і в освіті світська влада є домінуючою.

ДРУГИЙ ЕТАП

ІХ-ХП ст. - Розквіт держави, культури та освіти, що був особливо пов'язаний з діяльністю різносторонньо освіченого імператора Костянтина VІІ Багрянородного. Відкриття нових шкіл, створення енциклопедій з логіки, філософії, історії тощо. Отримало розвиток вивчення арифметики, музики, геометрії, стереометрії, філософії.

ТРЕТІЙ ЕТАП

ХІІІ-ХV ст. - криза в державі, що закінчилась її загибеллю із завоюванням Константинополя турками у 1453 р., призвела до занепаду державної освітньої системи. Розвиток монастирсько-аскетичної освіти та виховання (руху ісіхазму).

ЕТАПИ ТА ЗМІСТ НАВЧАННЯ

 

			вища освіта
		середня освіта ("енкиклос педіа")	Пряме продовження вищих шкіл греко-римського світу: У Константинополі заснований в 425 р. -"Аудиторіум" (з ХІ ст. отримав назву Магнавра). Діяв під владою імператора і включав школи: юридичну, медичну, філософську, патріаршу. Головна мета: вивчення античної спадщини. Головний метод: диспут. Ідеал освіти: енциклопедично освічений державний або церковний діяч.
	елементарна освіта "пропедіа"	Приватні, церковні та державні граматичні школи. Мета навчання: формування загальної культури і красномов-ства, розвиток мислення у школярів. Зміст освіти: граматика, риторика, діалектика і поетика. Головний метод: змагання між школярами у тлумаченні текстів та риториці.
домашнє виховання	Школи грамоти - християнізоване продовження еллінської елементарної школи. Зміст освіти: читання текстів античної літератури (Гомер, байки тощо), Псалтирі та житійна література; лічба, церковний спів.
Простонародні сім'ї: трудове виховання, початкова християнська освіта, часто навчання елементам грамоти.	Знатні сім'ї: оволодіння хлопчиком грамотою та основами християнського віровчення під керівництвом педагога-наставника.

ПЕРШИЙ ЕТАП (ІV-ІХ ст.)

Неоплатоніки (ІV-VІст.) -викладачі Афінської академії, вищих шкіл Малої Азії, Сирії, Александрії - Плутарх Афінський, Прокл, Порфирій, Ямвлих, Едессій Каппадокийський, Аммоній, Дамаскій, Симплікій. Мета виховання визначалася ними як виховання здатності до духовного самовдосконалення і доброчинного життя. Провідні ідеї: нерозривність розумового та духовного виховання, людська душа як частина світової душі.

 

Християнські мислителі І періоду -богослови, Григорій Богослов, Василь Кесарійський (Великий), Максим Сповідник, Іоанн Златоуст, Іоанн Дамаскін.

ВАСИЛЬ КЕСАРІЙСЬКИЙ (330-375) Автор "Шестидніву" - навчального посібника про творення світу за сюжетами Білії. Прихильник ідеї критичного але доброго ставлення до здобутків класичної культури. Основний метод виховання: самопізнання через заглиблення у свій внутрішній світ. Пізнання зовнішнього світу є не самоціллю, а шляхом до пізнання Бога.

ІОАНН ЗЛАТОУСТ (між 344 (або 345) - 407) Один з найбільш відомих проповідників східної християнської церкви. Вважав, що у вихованні людини треба звертатися до “образу Божого в ній” - до її волі, моральної самодіяльності. Отже виховання не може бути насильницьким і знеособленим. Мова вихователя має бути образною, дохідливою, емоційною; конкретно та наочно розкривати зміст того, що вивчається.

ІОАНН ДАМАСКІН (675 - 753) Вважається першим середньовічним схоластом. Головний трактат "Джерело знань"- короткий виклад системи філософських, богословських та педагогічних знань, де розвивається думка про необхідність універсальної енциклопедичної і богословської освіти; подані думки про особливості уяви, пам'яті; методичні рекомендації щодо роботи з книгою, організації диспутів.

 

ДРУГИЙ ЕТАП (ІХ-ХІІ ст.)

Найвидатніші діячі освіти: патріарх Фотій, Михайло Пселл, Лев Математик, Іоанн Італл - сприяли поширенню світської освіченості. Розвивається і напрям монастирсько-аскетичного виховання, до якого належав Симеон Новий Богослов.

 

ПАТРІАРХ ФОТІЙ (820-897) -наставник слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Створив у Константинополі вищу школу-гурток для дітей еліти. Її засадами стали: провідна роль вчителя - енциклопедиста, простота і щирість його взаємин з учнями, універсальний характер освіти, бесіда як основний метод навчання.

СИМЕОН НОВИЙ БОГОСЛОВ (949-1022) Войовничо заперечував світський компонент освіти та школу як заклад освіти, виступав за монастирське навчання, яке є "світом духовного вчительства та учнівства". Мета освіти - не розуміння наук, а розвиток здібності сягати духовним поглядом у світ божественний, тобто містична освіта.

МИХАЙЛО ПСЕЛЛ (1018 - бл.1096) Ідея поєднання світської та релігійної освіти, заперечення крайнощів монастирського виховання. Ідеал вихованості в дусі християнського гуманізму: людина тілесно прекрасна, світськи освічена, здатна захоплюватись красою матеріального світу. Вищим її проявом є християнська твердість розуму, душевне благородство.

 

ТРЕТІЙ ЕТАП (ХІІІ - ХV ст.)

Найвидатніші діячі освіти : Варлаам Калабрійський, Никифор Григор, Феодор Метохит, Георгій Геміст Пліфон - були близькими за своїми поглядами до західноєвропейських гуманістів, продовжували відстоювати ідеали греко-римської освіченості. Активізується аскетично-чернецький рух у вихованні (ісіхазм): Григорій Палама, патріарх Георгій Схоларій.

 

ГРИГОРІЙ ПАЛАМА (1296-1359) Представник руху ісіхастів (ісіхія - мовчазна "розумна молитва"). Мета виховання - містичне злиття з Богом шляхом ісіхії. Заперечення античної культури.

ГЕОРГІЙ ГЕМІСТ ПЛІФОН (1355-1457) Мета виховання: досягнення досконалості, підготовка передусім до земного життя. Шлях до нього - єдність розумової освіти, морального виховання та самовиховання.

ЕТАПИ ТА ЗМІСТ ОСВІТИ

Вища освіта

Здійснювалася в університетах, які давали світські та релігійні знання, мали прекрасні бібліотеки, лекційні зали, запрошували для викладання видатних вчених. За часів халіфа Аль-Мамуна (786-833) з'явились культурні центри "Будинки мудрості", в яких збирались видатні вчені для обговорення античних текстів і дискусій з актуальних проблем сучасності.

Середня та підвищена освіта

Навчання відбувалося у медресе (перша з таких шкіл була відкрита у Багдаді у 1055 році), що знаходилися при мечетях, а також у приватних школах-салонах. Програма навчання повинна була сприяти формуванню шляхетного мусульманина. Предмети поділялись на два цикли: традиційні (релігійні) і раціональні (каліграфія, логіка, математика, астрономія, медицина та інші природничо-наукові науки у зв'язку з філософськими концепціями аристотелевського толку, правила поведінки).

Елементарна освіта

Елементарні школи при мечетях - "куттабах" (арабо-граматична школа) - Навчання йшло від прослуховування Корану та його початкового осмислення до читання, а потім переписування текстів. У таких школах вчились діти з демократичних станів. Діти феодальної верхівки навчались у найманих домашніх вчителів.

Сімейне виховання

Відповідальність за вчинки дитини покладається на вихователя.

У віці 4 роки, 4 місяці та 4 дні здійснюється церемонія бісмаллах: дитина промовляє молитовне "Бісмаллах" і декілька віршів з Корану.

ТИПИ ШКІЛ

МОНАСТИРСЬКІ

СОБОРНІ

КАФЕДРАЛЬНІ (ЄПИСКОПСЬКІ)

 

РІВНІ ОСВІТИ

Елементарний рівень: читання, письмо, лічба, спів, Закон Божий

Середній рівень: "trivium" (латинська граматика, риторика, діалектика)

Підвищений рівень: сім вільних мистецтв: " trivium "+ "quadrivium" (арифметика, геометрія, музика, астрономія)

 

ОСНОВИ ЧЕРНЕЧОГО ВИХОВАННЯ

АСКЕТИЗМ як основна ідея чернецтва.	Підкорення (дисциплінування), умертвіння всіх тілесних бажань та особистих прихильностей в ім'я життя душі та розуму духовними інтересами, в ім'я досягнення спокою та умиротворення. Мета - підвищення моральної, духовної сили людини.
Засоби аскетичного виховання	піст, покаяння, самобичування, тривалі виснажливі фізичні вправи, відмова від усіх плотських бажань, відлюдництво, відречення від світу.
Три основні доброчинності чернецтва	Цнотливість, бідність, послушенство.

 

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЦЕРКОВНИХ ШКІЛ

1. Створення монастирських шкіл орденом бенедиктинців з VІ ст. Протягом шести століть школи цього ордену були найбільш поширеними та впливовими. В статуті ордену вперше визначене значення практичної діяльності (фізичної, переписування книг тощо) для морального виховання. Щоденно за статутом призначалось 7 год. на фізичну працю, від 2 до 5 год. на читання Святого Письма (отже, передбачалось навчання читанню, письму, переписуванню книг).

2. З кінця VІІІ ст. значний ріст монастирських шкіл як результат освітніх ініціатив імператора Карла Великого (роки правління 771-814). Ці ініціативи мали на меті пристосувати варвара-франка до римської культури і передбачали створення двірцевої школи, розвиток монастирських, заснування парафіяльних.

 

НАЙВИДАТНІШІ ОСВІТНІ ДІЯЧІ

МАРЦІАН КАПЕЛЛА(V ст.) написав трактат "Про шлюб Філології з Меркурієм" - повний посібник всіх наук, що вивчались у школах того часу.	БОЕЦІЙ (480- 528) - зробив найбільш повний у Середньовіччі виклад творів Платона та Аристотеля. Автор посібників з риторики, логіки, етики, арифметики, геометрії, музики.
КАССІОДОР (490-585) - написав трактат для вивчення семи вільних мистецтв. Сприяв поширенню освіченості серед монахів. Якщо Боеція називають за типом освітніх інтересів останнім з римлян, то Кассіодора - першим зі схоластів.	ІСІОДОР (570-636) - автор енциклопедії "Етимологія", що є сумою всіх знань, достойних вивчення (сім вільних мистецтв, медицина, закони і хронологія, книги Біблії, небесна та земна ієрархія, етимологія, людина, тварини та птахи, світ та його частини, фізична та політична географія тощо).
АЛКУІН (735-804) - провідник освітніх новацій Карла Великого. Керівник його двірцевої школи, а потім - монастиря в Турі. Поступово відмовився від ідеї вивчення класичної літератури, віддавав перевагу ідеям аскетичного виховання, однак відстоював вивчення семи вільних мистецтв, підкреслював значення розумового виховання для благополуччя держави. Найбільш відомий твір - з граматики.
РАБАН МАВР (776-856) - найбільш відомий з учнів Алкуіна. Написав енциклопедію, подібну до праці Ісіодора. Посів таке ж місце у Північній Німеччині, як Алкуін у землі франків.	ІОАНН СКОТ ЕРИГЕНА (810-875) - найбільш відомий із спадкоємців Алкуіна у двірцевій школі. Ввів більш глибоке ознайомлення з давньою освіченістю. Його твори привели до зародження схоластики.

ЛИЦАРСЬКЕ ВИХОВАННЯ

Період існування лицарського виховання - від Хрестових походів (VІІ ст.) до ХVІ ст.

Найбільша послуга лицарського виховання суспільній моралі - привнесення ідеї покірності особистому наказу і підкорення статуту.

 

ШЛЯХ ПІДГОТОВКИ ЛИЦАРЯ

У 21 рік -	ПОСВЯТА У ЛИЦАРІ
З 14 років до 21 -	ЗБРОЄНОСЕЦЬ ПРИ СЮЗЕРЕНІ
З 7 років-	ПАЖ ПРИ ЖІНЦІ СЮЗЕРЕНА
До 7 років -	ЖИТТЯ У РІДНІЙ СІМ'Ї

 

НАЧАЛА ЛЮБОВІ	НАЧАЛА ВІЙНИ	НАЧАЛА РЕЛІГІЇ
Зміст: ввічливість, доброта, великодушність, точне знання етикету, гарні манери, витончена мова, вміння складати вірші; запобігання гніву, заздрощам, лінощам, ненажерливості, всіляким надмірностям. Шляхи набуття: слугування дамам, навчання у менестрелів (складанню віршів, співам, танцям, грі на арфі та флейті).	Зміст: навички їзди верхи, володіння мечем, щитом, ме­тання дротика, бій на списах під час турнірів, що слугували підготовкою до війни або її заміною; полювання на звірів, на птахів з соколом. Шляхи набуття: тривалі тренування, що привчали до протистояння всім тяготам життя під відкритим небом, виховували байдужість до страждань, здатність переносити голод і втому.	Зміст: основи християнського благочестя. Шляхи набуття: кількатижневе релігійне служіння, проходження через обряди очищення, благословення меча, прийняття клятви щодо служіння церкві та боротьби з нечестивими, поваги до священства, захисту жінок та бідних, турботи про збереження спокою в державі, пролиття своєї крові за своїх братів. Поступове зростання розумового компоненту виховання: від повного нехтування до значного поширення навичок читання та письма як серед чоловіків, так і серед жінок

 

 

СХОЛАСТИКА

НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ

літературне, моральне, естетичне, фізичне, соціальне, відірвано-наукове, теологічно-церковне.