Кінця хіх – початку ХХ століття

 

 

Видатні представники західноєвропейської соціальної педагогіки та їх ідеї

 

 

ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ “НОВИХ ШКІЛ”

 

 

Характерні ознаки “нових шкіл”:

1. Розташування, тип навчального закладу та підпорядкування: заміські школи-інтернати недержавної власності.

2. Організація педагогічного процесу: здійснення спільного навчання юнаків та дівчат, поєднання академічних занять з трудовою підготовкою та заняттями мистецтвами, забезпечення можливості вільної діяльності дитини згідно з її смаками і нахилами.

3. Завдання розумового виховання та особливості дидактичної побудови педагогічного процесу: розвиток індивідуальних здібностей дітей, самостійності та творчості учнів; викладання, що базується на фактах, дослідах і спостереженнях, самостійних відкриттях; організація індивідуальної і колективної роботи в навчальному процесі; навчання за індивідуальними навчальними планами та графіками.

4. Вимоги до морального виховання: організація самоврядування учнів, рівноправна співпраця учнів та вчителів у педагогічному процесі; спрямованість на вільний розвиток ініціативи дітей, формування почуття відповідальності, толерантності до поглядів інших.

 

Особливості побудови педагогічних систем найбільш відомих “нових шкіл”

У Великобританії Школа С.Редді в Абботсхольмі(1889 р. засн.): - доповнення класичного змісту освіти природничо-науковим, комерційною справою, вивченням бізнесу; - поділ навчального дня на дві частини: академічні заняття; музика, малювання, ручна праця, ігри, гімнастика; - запровадження учнівського самоврядування. Школа Дж. Бедлі (1893 р. засн.): - спільне навчання дітей обох статей; - поділ навчального дня на три частини: розумова праця, фізична праця, заняття за вибором (мистецтва, спорт); - диференціація учнів за здібностями: спеціалізація у класичних мовах або природничих науках; - запровадження учнівського самоврядування.

У Німеччині Школа Г. Літца – засновника перших шкіл типу “сільського виховного будинку” (1888 р. засн): - морально-громадянське виховання як основа діяльності школи; - вільний навчальний план, побудований на трудовому принципі у широкому його розумінні; - віддання пріоритетної уваги у навчальному плані національній історії, літературі, мистецтву;   Школа Г.Вінекена – “Вільна шкільна громада”(1906 р. засн). - спільне навчання дітей обох статей; - виробка навичок колективної праці; - формування молодіжної культури, вільної від авторитаризму дорослих.

У Франції: Школа Е.Демолена у де Рош (1899 р. засн.): - побудова навчального процесу на основі трудового принципу; - розширення змісту освіти за рахунок природничих наук; - активне використання дослідницьких методів навчання; - поліфуркація у старших класах: навчання на 4-х відділеннях – літератури, науки, с/г та колонізації, промисловості та торгівлі; - приділення великої уваги роботам по впорядкуванню навколишнього середовища, культурі дозвілля, спорту; - розвиток вольових та лідерських якостей як основа морального виховання; - створення самоврядування за типом буржуазного парламенту.

У Бельгії: Школа О.Декролі “Школа для життя, школа через життя”, Брюссель (1907 р. заснування): - інтереси та потреби дитини як змістова основа навчання; - комплексна організація різних форм навчальної діяльності на уроці навколо однієї теми, близької та зрозумілої дитині. Школа Ф.Де Васконселлоса у Б’єржі (1912 р. заснування): - надання учням максимальної самостійності у навчальному процесі, навчання через відкриття, одночасне вивчення невеликої кількості дисциплін; - індивідуалізація навчання на основі запровадження індивідуальних програм, факультативів, рухомих класів; - ідея вільного виховання як основа виховної концепції.

 

Організаційна основа “нових шкіл”:

Міжнародне Бюро “нових шкіл”, створене Адольфом Фер’єром у 1899 році в Женеві.

На початку ХХ ст. існувало вже понад 50 “нових шкіл”.