Педагогічні ідеї вчених-енциклопедистів

 

АБУ ЮСУФ ЯКУБ бен ІСХАК КІНДІ (бл. 800- бл. 870) Засновник арабської філософії, автор більш як 200 творів. У трактаті "Про інтелект" виклав концепцію чотирьох видів розуму: актуального, потенційного, набутого, і того, що проявляється. Ставив науку значно вище за релігію, тому у процесі виховання вважав за необхідне формувати не сліпу віру, а високий інтелект, здатний зіграти провідну роль як у моральному вдосконаленні, так і у всіх інших видах діяльності.	АБУ НАСР ібн МУХАММЕД аль-ФАРАБІ (870-950) Вчений, філософ, автор блискучих коментарів до праць Аристотеля; детальної розробки питань розумового, морального, естетичного, фізичного виховання; проблем педагогічної майстерності. Головна мета виховання - підвести людину до щастя через оволодіння нею доброчинністю, що полягає у творенні добрих справ. Доброчинність є наслідком вправ та звичок, а не успадковується. Методи виховання: "м'які" та "жорсткі" (примус застосовується до лінивих, злісних, свавільних). Вимоги до вчителя: значний обсяг знань, високі моральні якості, володіння методикою викладання, вміння організувати самовиховання.
АБУ РЕЙХАН МУХАММЕД ібн АХМЕД аль-БІРУНІ (973 - бл.1050) Автор більш як 150 праць з багатьох галузей знань. Задовго до Коменського писав про наочність та системність у викладанні, про розвиток пізнавальних інтересів учнів, про навчання шляхом спостережень та набуття досвіду. Завдання виховання полягає в очищенні душі та думок від поганих нахилів, застарілих звичаїв, фанатизму, покірності пристрастям, боротьби за владу, що робить людей сліпими до істини.	АБУ-АЛІ ХУСЕЙН ібн АБДАЛЛАХ СИНА (АВІЦЕННА) (бл. 980-1037) Лікар, філософ, психолог, математик, педагог. Вимагав комплексного впливу на розвиток дитини, широкого використання розвиваючих засобів: музики, поезії, філософії. Виховання повинно здійснюватись не відокремлено від інших, а спільно, щоб діти вчилися одне у одного, могли змагатися продуктивно оволодіваючи зна­ннями. Необхідні різні рівні навчання відповідно до здібностей учнів. Починати навчання слід з усної та письмової мови.	ІБН РУШД (АВЕРРОЕС) (1126-1198) Вчений та мислитель, популяризатор спад­­щини Аристотеля, автор твору "Система доводів", що приніс славу східній педагогічній думці. В ньому розкриті основні дидактичні принципи: свідомість, наочність, науковість. Розвиває ідею про абстрактний інтелект як певну субстанцію, що притаманна всім людям та впливає на них із-зовні.

ВИХОВАННЯ ТА ОСВІТА У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

В ЕПОХУ РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (V-Х ст.)

476 р. – падіння Римської імперії (Західної) під натиском германських племен. Починається епоха європейського середньовіччя, яка тривала з V по ХVІ ст.

Головні чинники впливу на освіту та виховання епохи раннього Середньовіччя:

1) християнська традиція. 2) антична традиція (шкільні програми "семи вільних мистецтв", гуманістичні ідеали виховання); 3) варварські дохристиянські традиції виховання людини як представника певного клану; для яких чужим був дух індивідуалізму та інтелектуалізму виховання.

В Х ст. склалася трискладова система розподілу праці (духовенство, світські феодали, бюргери і селяни). Для кожного з цих станів була характерна своя система освіти і виховання.

ТИПИ ШКІЛ

МОНАСТИРСЬКІ

СОБОРНІ

КАФЕДРАЛЬНІ (ЄПИСКОПСЬКІ)

 

РІВНІ ОСВІТИ

Елементарний рівень: читання, письмо, лічба, спів, Закон Божий

Середній рівень: "trivium" (латинська граматика, риторика, діалектика)

Підвищений рівень: сім вільних мистецтв: " trivium "+ "quadrivium" (арифметика, геометрія, музика, астрономія)

 

ОСНОВИ ЧЕРНЕЧОГО ВИХОВАННЯ

АСКЕТИЗМ як основна ідея чернецтва.	Підкорення (дисциплінування), умертвіння всіх тілесних бажань та особистих прихильностей в ім'я життя душі та розуму духовними інтересами, в ім'я досягнення спокою та умиротворення. Мета - підвищення моральної, духовної сили людини.
Засоби аскетичного виховання	піст, покаяння, самобичування, тривалі виснажливі фізичні вправи, відмова від усіх плотських бажань, відлюдництво, відречення від світу.
Три основні доброчинності чернецтва	Цнотливість, бідність, послушенство.

 

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЦЕРКОВНИХ ШКІЛ

1. Створення монастирських шкіл орденом бенедиктинців з VІ ст. Протягом шести століть школи цього ордену були найбільш поширеними та впливовими. В статуті ордену вперше визначене значення практичної діяльності (фізичної, переписування книг тощо) для морального виховання. Щоденно за статутом призначалось 7 год. на фізичну працю, від 2 до 5 год. на читання Святого Письма (отже, передбачалось навчання читанню, письму, переписуванню книг).

2. З кінця VІІІ ст. значний ріст монастирських шкіл як результат освітніх ініціатив імператора Карла Великого (роки правління 771-814). Ці ініціативи мали на меті пристосувати варвара-франка до римської культури і передбачали створення двірцевої школи, розвиток монастирських, заснування парафіяльних.

 

НАЙВИДАТНІШІ ОСВІТНІ ДІЯЧІ

МАРЦІАН КАПЕЛЛА(V ст.) написав трактат "Про шлюб Філології з Меркурієм" - повний посібник всіх наук, що вивчались у школах того часу.	БОЕЦІЙ (480- 528) - зробив найбільш повний у Середньовіччі виклад творів Платона та Аристотеля. Автор посібників з риторики, логіки, етики, арифметики, геометрії, музики.
КАССІОДОР (490-585) - написав трактат для вивчення семи вільних мистецтв. Сприяв поширенню освіченості серед монахів. Якщо Боеція називають за типом освітніх інтересів останнім з римлян, то Кассіодора - першим зі схоластів.	ІСІОДОР (570-636) - автор енциклопедії "Етимологія", що є сумою всіх знань, достойних вивчення (сім вільних мистецтв, медицина, закони і хронологія, книги Біблії, небесна та земна ієрархія, етимологія, людина, тварини та птахи, світ та його частини, фізична та політична географія тощо).
АЛКУІН (735-804) - провідник освітніх новацій Карла Великого. Керівник його двірцевої школи, а потім - монастиря в Турі. Поступово відмовився від ідеї вивчення класичної літератури, віддавав перевагу ідеям аскетичного виховання, однак відстоював вивчення семи вільних мистецтв, підкреслював значення розумового виховання для благополуччя держави. Найбільш відомий твір - з граматики.
РАБАН МАВР (776-856) - найбільш відомий з учнів Алкуіна. Написав енциклопедію, подібну до праці Ісіодора. Посів таке ж місце у Північній Німеччині, як Алкуін у землі франків.	ІОАНН СКОТ ЕРИГЕНА (810-875) - найбільш відомий із спадкоємців Алкуіна у двірцевій школі. Ввів більш глибоке ознайомлення з давньою освіченістю. Його твори привели до зародження схоластики.

ЛИЦАРСЬКЕ ВИХОВАННЯ

Період існування лицарського виховання - від Хрестових походів (VІІ ст.) до ХVІ ст.

Найбільша послуга лицарського виховання суспільній моралі - привнесення ідеї покірності особистому наказу і підкорення статуту.

 

ШЛЯХ ПІДГОТОВКИ ЛИЦАРЯ

У 21 рік -	ПОСВЯТА У ЛИЦАРІ
З 14 років до 21 -	ЗБРОЄНОСЕЦЬ ПРИ СЮЗЕРЕНІ
З 7 років-	ПАЖ ПРИ ЖІНЦІ СЮЗЕРЕНА
До 7 років -	ЖИТТЯ У РІДНІЙ СІМ'Ї

 

НАЧАЛА ЛЮБОВІ	НАЧАЛА ВІЙНИ	НАЧАЛА РЕЛІГІЇ
Зміст: ввічливість, доброта, великодушність, точне знання етикету, гарні манери, витончена мова, вміння складати вірші; запобігання гніву, заздрощам, лінощам, ненажерливості, всіляким надмірностям. Шляхи набуття: слугування дамам, навчання у менестрелів (складанню віршів, співам, танцям, грі на арфі та флейті).	Зміст: навички їзди верхи, володіння мечем, щитом, ме­тання дротика, бій на списах під час турнірів, що слугували підготовкою до війни або її заміною; полювання на звірів, на птахів з соколом. Шляхи набуття: тривалі тренування, що привчали до протистояння всім тяготам життя під відкритим небом, виховували байдужість до страждань, здатність переносити голод і втому.	Зміст: основи християнського благочестя. Шляхи набуття: кількатижневе релігійне служіння, проходження через обряди очищення, благословення меча, прийняття клятви щодо служіння церкві та боротьби з нечестивими, поваги до священства, захисту жінок та бідних, турботи про збереження спокою в державі, пролиття своєї крові за своїх братів. Поступове зростання розумового компоненту виховання: від повного нехтування до значного поширення навичок читання та письма як серед чоловіків, так і серед жінок