Стаття 6. Добровільні та обов’язкові види страхування

1. Страхування може бути добровільним або обов‟язковим.

2. Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Види добровільного страхування відповідають видам страхування за галузями страхування життя та страхування іншого, ніж страхування життя, що зазначені у статті 4 цього Закону.

Характеристику та класифікаційні ознаки добровільних видів страхування визначає Уповноважений орган.

Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування.

3. Обов'язкове страхування запроваджується з метою захисту соціально значущих майнових інтересів фізичних осіб, юридичних осіб і держави.

4. В Україні здійснюються такі види обов‟язкового страхування:

1) медичне страхування;

2) страхування цивільної авіації;

3) особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті;

4) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

5) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

6) страхування цивільної відповідальності суб‟єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами, включаючи пожежовибухонебезпечні об‟єкти та об‟єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

7) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини,

 

власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

8) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

9) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

10) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

11) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

12) страхування довічних пенсій за рахунок коштів, що акумулюються у Накопичувальному пенсійному фонді загальнообов‟язкового державного пенсійного страхування, а у випадках, передбачених законом – у недержавних пенсійних фондах (далі – страхування довічних пенсій за рахунок обов‟язкових пенсійних накопичень).

 

5. Забороняється здійснення видів обов‟язкового страхування, що не передбачені цим Законом.

Обов‟язкова наявність договору страхування може бути передбачена іншими законами. В цьому випадку страховик укладає договір страхування згідно з ліцензією, отриманою на здійснення відповідного виду добровільного страхування.

6. Для здійснення страховиками видів обов'язкового страхування, що зазначені у частині четвертій цієї статті, крім обов‟язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Обов‟язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється у відповідності до цього Закону та Закону України “Про обов‟язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Стаття 7. Учасники страхового ринку

1. Учасниками страхового ринку є:

а) страховики, перестраховики;

б) страхові посередники;

в) страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі;

г) актуарії;

ґ) об‟єднання страховиків;

д) об‟єднання перестраховиків;

е) об„єднання страхових посередників;

є) професійні об„єднання актуаріїв.

2. Учасники страхового ринку є об‟єктами нагляду Уповноваженого органу в разі здійснення ними господарської діяльності та у разі отримання статусу саморегулівної організації.

Стаття 8. Учасники страховика 8

 

1. Учасниками страховика можуть бути юридичні та (або) фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі її уповноважених органів.

2. Власники істотної участі у страховику повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

3. Вимоги щодо ділової репутації та фінансового стану засновників та акціонерів, які набувають істотної участі у страховику, встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу.

4. Учасниками страховика не можуть бути юридичні особи, в яких страховик має істотну участь, об‟єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

5. Страховик не може мати єдиним учасником іншу юридичну особу, учасником якої є тільки одна особа.

Розділ 2

Галузь страхування життя

Стаття 9. Страхування життя

1. Страхування життя - це вид страхування з галузі страхування життя, який передбачає:

1) обов‟язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у випадку смерті застрахованої особи та (або) дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору та (або) настання події в житті застрахованої особи, передбаченої у договорі страхування (взяття шлюбу, народження дитини, вступу до вищого навчального закладу, безробіття);

2) обов‟язок страховика здійснювати регулярні, послідовні страхові виплати згідно з договором страхування у випадку смерті застрахованої особи, досягнення застрахованою особою віку, визначеного договором страхування, в інших випадках, передбачених договором страхування (ануїтетне страхування).

Додатково умови договору страхування життя можуть передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі смерті та (або) втрати працездатності внаслідок нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, чи захворювання застрахованої особи.

2. Право на здійснення страхування життя можуть отримати страховики, які мають:

а) ліцензію на провадження діяльності із страхування життя;

б) у штаті актуаріїв, які відповідають вимогам законодавства, або укладені з такими актуаріями договори про надання актуарних послуг страховику.

Підставами для отримання ліцензії на здійснення страхування життя є відповідність документів, що подаються страховиками, ліцензійним умовам, які встановлюються Уповноваженим органом.

3. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Страхові виплати у вигляді ануїтету можуть здійснюватися довічно або протягом визначеного у договорі страхування строку.

4. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого передбачається здійснення регулярних, послідовних страхових виплат (ануїтету). У цьому випадку договором страхування встановлюється розмір регулярних, послідовних страхових виплат та їх періодичність.

5. Зазначена у договорі страхування життя ставка гарантованого інвестиційного доходу не повинна перевищувати чотирьох відсотків річних. 9

 

6. Договорами страхування життя, які передбачають ризик дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або настання події, передбаченої у договорі страхування (взяття шлюбу, народження дитини, вступ до вищого навчального закладу), або досягнення застрахованою особою визначеного договором віку, або ризик довічного страхування життя на випадок смерті), обов‟язково передбачається збільшення розміру страхових сум та (або) розміру страхових виплат на додаткові суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов‟язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цими договорами страхування, та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції − відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації.

7.Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика).

8. Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання не можуть бути ним у подальшому зменшені в односторонньому порядку.

Страховики зобов‟язані один раз на рік повідомляти страхувальників або, якщо договір укладено страхувальником на користь третьої особи (застрахованої особи) - застрахованих осіб у письмовій формі про суми бонусів, на які вони мають право відповідно до укладених договорів страхування.

9. У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

10. Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

11. Страховики зобов‟язані вести облік технічних резервів окремо за ризиками дожиття та ризиками настання смерті.

12. Страховики, які здійснюють страхування життя, передбачене цією статтею, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік застрахованих осіб в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.