Стосунки з срср та вб під час правління М. Тетчер.

Парламентські зв’язки між СРСР та Британією зародилися в роки Другої світової війни, коли народи двох країн зав’язували союзницькі відносини у боротьбі проти загального ворога.

У 1960 році у Лондоні була створена англо-радянська парламентська група, а у Москві – радянсько-англійська секція парламентської групи СРСР. Візити дали можливість відвідати СРСР та Британію видними політичними діячами обох країн, обговорити нагальні питання світової політики і міжнародних відносин.

На початку 80-х років були призупинені обміни на найвищому і міністерському рівнях, скоротилися й офіційні парламентські зв’язки.

З приходом до влади консерваторів за ініціативою британської сторони радянсько-англійські зв’язки починають згортатись буквально по всім напрямкам. Під тиском США, використовуючи у якості підстави ситуацію в Афганістані і у Польщі, англійський уряд в однобічному порядку вводив ряд обмежень на експорт з СРСР значної групи товарів, підтримує дискримінаційну лінію США та ЄЕС у відношенні соціалістичних країн. На два роки припиняється робота радянсько-англійської комісії з торгівельно-економічного співтовариства.

У результаті у 1982 році Велика Британія опиняється на дев’ятому місці серед торгівельних партнерів СРСР з числа промислово-розвинених капіталістичних країн, що не співвідноситься до потенціальних можливостей двох держав.

У країні розгортається широкомасштабна антирадянська кампанія. Уряд, не порадившись із думкою спортивної спільноти і Британського олімпійського комітету, приймає рішення про бойкот Московської олімпіади.ХХVІ з’їзд КПРС, підводячи підсумки розвитку відносин із Великою Британією, із жалем констатував погіршення у їхньому розвитку, яке відбулося не з вини СРСР.

Остаточно радянсько-англійські стосунки погіршилися після вводу радянських військ в Афганістан. Незважаючи на усе інше, цей район давно входив в інтереси Британії. [143]

Послідували політичні й економічні санкції проти СРСР. Лише відсутність підтримки союзників по Європейському Співтовариству не дали змогу Тетчер зовсім заморозити стосунки.

Немає сумнівів у тому, що серед британських політиків були люди, котрі вважали, що однобока орієнтація на політику та адміністрацію США, яка лякала своїх союзників «глобальною комуністичною загрозою», іде вроздріб корінним інтересам Великої Британії. У значному ступені під впливом зросту критичних виступів на свою адресу, з другої половини 1983 року, консервативний уряд почав демонструвати бажання внести корективи у свою політику по відношенню до СРСР та інших соціалістичних країн. 14 жовтня 1983 року на конференції консервативної партії прем’єр-міністр заявила: «Ми повинні жити разом на одній планеті. Це пояснює те, що при поставлених умовах нам слід виявляти готовність вести переговори з радянськими керівниками і не впускати можливості для налагодження діалогу в інтересах як Заходу, так і Сходу».[144]

Не можна було не помітити, що заклики до нормалізації відносин з СРСР співпали за часом із початком фактичного розміщення американських ракет на британській землі.

14 жовтня 1983 року лорд-мер Лондону давав традиційний щорічний бенкет, на який зазвичай запрошуються посли і на якому, як правило, виступають члени уряду. На цей раз оратором була М.Тетчер. У своїй промові вона докладно зупинилась на стосунках Англії із СРСР та іншими соціалістичними країнами. «Я виступаю за покращення стосунків між Сходом і Заходом. Ми зробимо все можливе, щоб зменшити ризик виникнення війни і уникнути взаємного непорозуміння, яке може збільшити цей ризик. Британія готова при сприятливих умовах до діалогу з Радянським Союзом і країнами Східної Європи».[145] При цьому М.Тетчер оголосила, що прийняла пропозицію угорського керівництва відвідати Угорщину і здійснити візит на початку 1984 року. Присутні дипломати слухали Тетчер з деяким подивом і перш за все тому, що якраз за декілька годин до цього воєнний міністр Британії оголосив про постачання перших американських ракет В Англію, у Грінем-Комон, що вже ніяк не в’язалося з пропозицією почати з СРСР діалог на роззброєння.

Мабуть, розуміючи це, М.Тетчер додала: «Існує міф, що як тільки ми розмістимо крилаті ракети, ми зруйнуємо шанс на погодження про контроль над озброєнням з росіянами. Це неправда».[146] Далі прем’єр-міністр пояснила, як треба ставитись до питання про крилаті ракети, додавши, що, по-перше, до кінця року буде встановлено лише невелике число ракет, інші будуть поступово розміщуватись протягом наступних п’яти років, тобто до 1988 року, по-друге, вони легко можуть бути повернуті назад, як тільки буде досягнуто угоду із СРСР.

Незабаром почали з’являтися перші ознаки поліпшення стосунків між Англією та СРСР. У червні 1984 року відбувся офіційний візит міністра закордонних справ по справам Співтовариства Великої Британії Дж. Хау в СРСР. Тим самим були поновлені радянсько-англійські політичні контакти на високому рівні. На переговорах з англійською делегацією А.А.Громико висловив точку зору радянського уряду: «З свого боку Радянський Союз за те, щоб радянсько-англійські відносини розвивалися по наростаючій лінії, в інтересах народів обох країн, в інтересах миру. Це наша принципова позиція у відношенні до Англії». [147]. Важливим фактором у подальшому виведенні радянсько0англійських відносин на новий, конструктивний шлях стало перебування у Британії у грудні 1984 року делегації Верховної Ради СРСР. Делегація провела корисні зустрічі з прем’єр-міністром М. Тетчер, міністром закордонних справ Д. Хау, з іншими членами кабінету, з представниками політичних партій, ділових кіл, відвідала ряд британських промислових і сільськогосподарських фірм. Під час візиту обговорювались важливі питання сучасної міжнародної політики, радянсько-англійських відносин.

Бажання обох країн розвивати політичні контакти і наповнювати конкретним змістом відносини між країнами у торгівельно-економічній, науково-технічній, культурній та інших областях було висловлено і під час бесіди Генерального Секретаря ЦК КПРС М.С.Горбачова з прем’єр-міністром М.Тетчер 13 березня 1985 року. Говорячи про роль Англії у покращенні політичного клімату, М.С. Горбачов підкреслив: «Свій внесок у справу зміни на краще ситуації в світі могла б зробити і Велика Британія».[148]

Незабаром активізувались радянсько-англійські контакти по різним напрямкам. Вітаючи гостей із СРСР в грудні 1984 року, міністр торгівлі Англії П.Ченнон нагадав, що з усіх західноєвропейських країн Велика Британія була першою, котра підписала торгівельну угоду з СРСР, і висловив прагнення британської сторони до збільшення обсягів торгівлі. Це прагнення в значній мірі ьуло реалізовано вже у 1984 році, коли радянсько-англійський товарообіг збільшився на 20 % і склав більше 2 млрд. карбованців.

Радянсько-англійські ділові угоди збагатилися новими прогресивними формами. Так, починаючи з осені 1984 року, у рамках угоди з фірмою «Імперіал кемікл індастріз», в СРСР проводиться широкомасштабний експеримент, у ході якого англійські спеціалісти на декількох дослідних полях в СРСР уточнюють введену технологію вирощування зернових.

18 грудня М.С. Горбачов відвідав міністра сільського господарства, риболовства й продовольства М. Джоплінга. Відбулася конкретна бесіда двох політиків, які чудово розбиралися у нагальних проблемах сільського господарства.

М.С.Горбачов. Хоча СРСР виробляє 150 кг зерна на рік на одну людину, але дефіцит кормового білку стримує розвиток продуктивності тваринництва, враховуючи обмеженні можливості вирощування сої, ми змушені сіяти інші культури. Ми знаємо про ваші успіхи і зацікавлені у розвитку контактів і зв’язків між міністерствами сільського господарства обох країн. Радянських фахівців цікавить, до речі, система обробки грунту. З свого боку, Радянський Союз, якщо британці побажають, міг би поділитися своїми розробками в області селекції та біологічної інженерії.

М. Джоплінг. Сільське господарство може досягти величезних успіхів за умов його інтенсифікації і використання наукових методів ведення господарства.

У сільському господарстві Англії зайнято 2, 6 % працездатного населення країни. У 1973-1975 рр. Англія виробляла 15, 2 млн. т. зерна, а у 1984-1986 рр. – 26 млн т. Раніше Англія ввозила зерно, а зараз експортує його. У 1984 році ми продали 9 млн. тонн, Англія, котра 10 років тому забезпечувала себе продуктами лише на 40 %, зараз знаходиться на 7 місці в світі серед експортерів зерна. Англія готова поширювати з СРСР науково-технічні зв’язки в області сільського господарства.[149]

Тим не менше, потенціал в розвитку торгівельно-економічних зв’язків далеко не вичерпався. «Радянський Союз та Велика Британія у економічному відношенні доповнюють одне одного, тому можливості для товарообігу між ними практично безмежні», - заявив в інтерв’ю кореспонденту «Правди» в Лондоні один з керівників банку «Морган Гренфелл Інтернешнл» К.Девіс.

Під час зустрічі радянських парламентарів з представниками англійських ділових кіл висловлювалась думка, що обсяг взаємної торгівлі може бути збільшений на 40 – 50 %. Торгівля, в свою чергу, проводить шлях до поліпшення політичних стосунків, укріплює клімат довіри у ставленні держав з різними суспільно-економічними системами.

Курс на укріплення довіри міждержавних відносин з капіталістичними країнами, в тому числі, І з Англією, є принциповою лінією радянської зовнішньої політики. Він був знов підтверджений на Пленумі ЦК КПРС у березні 1985 року. «Ми будемо твердо йти курсом миру та мирного співробітництва. На добру волю Радянський Союз завжди відповість доброю волею, на довіру – довірою», - зазначалося на Пленумі у промові Генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова. [150]Поширювалися й закріпилися культурні зв’язки з Великою Британією як по державній так і по лінії суспільних організацій. На початку 1985 року була підписана нова двохрічна англо-радянська угода про культурний обмін.

Зросло число концертних виступів, виставок, кіно переглядів, виступів радянських письменників, що знайомили британську спільноту з радянським культурним життям. За допомогою асоціації «Велика Британія – СРСР», заснованої за підтримкою британського уряду ще у 1959 році, у 1985 році у Лондоні була відкрита перша виставка радянської географії, яка викликала велику зацікавленість у англійців.

Миролюбною британською спільнотою та видатними політичними діячами була із схваленням зустрінута нова радянська ініціатива в області ядерного роззброєння - оголошений у квітні 1985 року мораторій на розгортання своїх ракет середньої дальності в Європі і при зупинка інших відповідних мір. Нові радянські пропозиції, як писала газета британських комуністів «Морнінг стар», дають додатковий приплив бадьорості учасникам руху за мир у Великій Британії.

На шляху до створення стабільних політичних відносин між Англією та СРСР залишалося, однак, ще багато труднощів. У Британії доволі впливові політичні кола застерігали про зближення за ідеологічними та іншими мотивами із Радянським Союзом. Це – праві консерватори, відомі своїми пронатовськими симпатіями, воєнно-промисловим комплексом, монополіями зорієнтованими на зв’язки із США та інших капіталістичних партнерів.

Однак, тверда, принципова лінія Радянського Союзу на підтримку нормальних стосунків із Великобританією, на їх розвиток в різних галузях давала надію, що здоровий глузд в кінцевому рахунку отримає перемогу. Ця лінія принесла безсумнівну користь і британському народу, в широких прошарках якого вона знаходила все більшу підтримку. Вона служить інтересам збереження тривалого миру і безпеки в Європі, що є головним життєвим прагненням народів цих країн.

 

25. Чи відбулась в Британії 1990-х рр.неоконсервативна революція? Як виявив себе феномен "тетчеризму"?

Вісімдесяті роки XX століття увійшли в історію Великобританії як "тетчерівське десятиріччя". Всі ці роки уряд очолювала Тетчер, особистість та політичний стиль якої безпосередньо відбилися на ідеології та практиці британського неоконсерватизму. Переломним у "тетчерівській революції" став 1985 рік. Починаючи з середини 1980-х років, низка показників засвідчувала економічне піднесення Англії. Темпи приросту ВВП склали в цей період 3-4 відсотки (вдвічі більші проти 1979 року, коли М.Тетчер очолила уряд). За цим важливим показником Великобританія обігнала в 1986-1988 роках більшість промислово розвинених країн, за винятком хіба що Японії. Протягом 1981-1987 років помітно знизився рівень інфляції, склавши всередньому 5,3 відсотка в рік. Водночас тетчеризм давав чимало підстав і для критики. Пов'язані вони були з поглибленням соціальної напруги, згортанням функцій держави у сфері економіки та соціальних послуг, стимулюванням індивідуалістичної психології тощо. Перші реформаторські заходи тетчерівського уряду спричинили зростання загальної кількості тих, хто залишився без роботи. Загалом неоконсерваторські реформи надали динамізму британській економіці, вивели її зі стану "небезпечно хворої людини".

На травень 1989 року припало 10-річчя приходу М.Тетчер до влади. Проте через 1,5 року після ювілейних урочистостей М.Тетчер подала у відставку, що для багатьох було великою несподіванкою. Підкреслимо, що її відставка сталася не в результаті провалу, чи неефективної політики, а з її власної ініціативи. Вона втратила стовідсоткову підтримку своєї парламентської фракції і навіть деяких міністрів. Причина - низка її непопулярних заходів (М.Тетчер запропонувала змінити систему місцевого оподаткування – оподаткуванню мав підлягати кожен громадянин, незалежно від його прибутків, надто далеко зайшла у плані лібералізації економічних відносин, зняття бар'єрів, створення єдиного економічного простору в рамках ЄЕС). Подаючи прохання про відставку, М.Тетчер ще раз виявила державну мудрість і патріотизм: інтереси партії для неї були важливіші, ніж власні амбіції. Головне, на її думку, полягало в тому, щоб партія зберегла владу і неоконсервативний курс.

Таким чином, напрошується висновок, що передусім європейська політика "залізної леді" призвела до бродіння у партії та до відставки одного із найлояльніших прихильників тетчеризму міністра закордонних справ Дж.Хау У партії назрівав очевидний розкол. М.Тетчер провела консультації зі членами свого кабінету, 12 з яких порадили прем'єр-міністрові не виставляти свою кандидатуру у другому турі перевиборів. Так завершилося десятирічне правління цієї непересічної жінки. Новим лідером партії було обрано Джона Мейджора.

Дж. Мейджор та політика "здорового консерватизму" (1990-1997 роки). Відставка М.Тетчер поставила з усією гостротою питання лідерства в консервативній партії. Сама екс-прем'єр підтримувала міністра фінансів Дж. Мейджора, який на її очах зробив карколомну кар'єру і, щонайголовніше, був її однодумцем. З ним пов'язувала вона свої плани продовжити "тетчерівський" курс. З обранням Дж.Мейджора лідером партії та прем'єр-міністром продовжилася лінія, започаткована "залізною леді", висунення на вищі партійні та державні посади вихідців з "простого народу"'. На урядові посади новий прем'єр призначав діячів скоріше посттетчерівського, аніж тетчерівського спрямування, що заперечувало балачки про те, що він буде "маріонеткою" в руках "залізної леді". Єдина прикрість, яку відчував новий лідер торі, був брак легітимності свого урядування: адже як глава уряду він не отримав мандату виборців і став лише спадкоємцем М.Тетчер.

Разом з тим ставка Дж.Мейджора на те, щоб не зрікаючись тетчеризму, все ж відійти від його крайнощів, виправдала себе – перемога на виборах 1992 року давала новому урядові вагомий шанс реалізувати свої нові підходи у сфері державної політики. Проте перші кроки в цьому напрямі засвідчили несхитність базових принципів тетчеризму, передусім "демократії власників", свободи конкуренції, приватизації, підтримки малого бізнесу, зниження прямого оподаткування тощо. Найвідчутніше спадковість цих принципів виявилася у продовженні приватизації.

Таким чином, уряд Дж.Мейджора, дотримуючись принципів тетчеризму, запровадив у внутрішню політику низку нововведень, головне ж – посилив роль держави у соціальній сфері.

В галузі зовнішньої політики урядові Дж.Мейджора у спадщину від попереднього дісталася проблема участі Британії в європейському інтеграційному процесі. Найголовнішою проблемою консервативної партії у післятегчерівський період стали гострі внутріпартійні суперечки, особливо в керівництві партії, які після парламентських виборів 1992 року почали виходити з-під контролю. Основним предметом чвар залишилася, як і наприкінці 1980-х років, європейська політика уряду. Від 30 до 50 парламентарів рішуче заперечували Маастріхтські угоди, які Дж.Мейджору вдалося ратифікувати з великими труднощами.

Тетчеризм – економічна та соціальна політика Маргарет Тетчер 1979 по 1990 р. Включає багато положень, однак до основних слід віднести скорочення втручання держави в економіку і приватизацію в поєднанні з авторитарною політикою в соціальній сфері. Багато чого в практиці тетчеризму було і залишається сумнівним або спірним. У цих умовах найкраще залишатися в рамках основних інтерпретацій цього феномена. Для самих тетчерістов витоком їх політики є запізніле усвідомлення Консервативною партією того, що зниження економічного та міжнародного статусу Британії сприяв післявоєнний консенсус. Тетчеристи стверджували, що до кінця 1970-х рр. Британія опинилася на рівні "салуна останнього шансу" і без курсу на радикальні зміни, взятого в 1979 р., вона опустилася б до рівня некерованої "бананової республіки". Всі ці цілі, як стверджують тетчерісти, у 1987 р. були досягнуті. Основною причиною успіхів, головною рушійною силою відродження і, отже, головною дійовою особою, на якому зосереджена увага коментаторів, була сама пані Тетчер. Саме її переконання, її енергія і авторитет забезпечили перетворення тетчеризму в логічно обгрунтовану доктрину, послідовно і широко застосовувалася на практиці і ніколи істотно не переглядалися. До початку 1990-х рр. подібний підхід придбав ще більшого значення. Іншими словами, коментатори почали все частіше робити ставку на провал політики урядів, керованих Тетчер. І нарешті, у світлі труднощів, з якими зіткнувся уряд Джона Мейджора, можна вважати дивним, що в 1979-90 рр.. взагалі можна було зробити хоч щось. Успішні приватизація, реформи в галузі відносин між адміністрацією та промисловими робітниками і Закон про освіту 1988 були здійснені у вкрай важких умовах. Цим підкреслюється те, що, крім перемог на виборах, інших спільних критеріїв оцінки діяльності британських урядів немає. До тих пір поки не буде вирішено це питання, тетчеризм залишиться відкритим для дискусій і суперечок.