Тетчер: формування програм і політ стилю.

 

Баронеса Ма́ргарет Гільда Те́тчер (англ. MargaretHildaThatcher, 13 жовтня 1925 — 8 квітня 2013^[1]) — 71-й прем'єр-міністр Великої Британії (Консервативна партія Великої Британії) у 1979–1990 роках, баронеса з 1992 року. Перша і поки єдина жінка на цій посаді, а також перша жінка, що стала прем'єр-міністром європейської держави. Прем'єрство Тетчер стало найтривалішим у XX столітті. Відома як «залізна леді». Втілила у життя ряд консервативних заходів, які стали частиною політики так званого «тетчеризму».

Відмінна риса Тетчер - наполегливість і навіть безкомпромісність у проведенні своєї лінії. Сформувавши політику, вона прагне будь-що-будь, не відступаючи впроваджувати її в життя. Політичне значення такої лінії вона бачить в тому, що у широких верств населення прищеплюється впевненість в сталості основних установок тетчеризму. ""У своїй роботі вона висуває на перший план прості, зрозумілі кожному гасла: збереження законності і порядку, кожен отримуй, що заробив." 3 Неоконсерватизм в тлумаченні Тетчер представляв для багатьох простих англійців не чергову політичну чи філософську теорію, а близьку і зрозумілу їм духовну їжу, чи не свого роду релігію, покликану оздоровити суспільство, надати йому втрачений ним динамізм, його здатність до саморозвитку. "Значною мірою цьому сприяла фразеологія Тетчер, прагнення пояснити аудиторії соціально-економічні проблеми в термінах, зрозумілих домашньої господині, причому нерідко на власному прикладі. Привнесення особистісних моментів в політику навряд чи є наслідком продуманої тактики завоювання довіри мас. Скоріше це риса політичного стилю Тетчер виникає з самого її відношення до політики не тільки як до "роботи", але і як до "улюбленого заняття". Недарма вона так не любить розповсюджуватися про своє приватне життя, в якій для неї цінно, насамперед, те, що допомагає, а не перешкоджає реалізації її політичних амбіцій. І навряд чи вона буває нещира, коли заявляє, що "робота" для неї більш цікава, ніж що або другое.4У численних промовах Тетчер не знайдеться таких слів, як монетаризм, етатизм, кейнсіанство, трудові відносини і т.д. Замість цього фігурують набагато ближчі широкої аудиторії поняття типу "велика держава", "чесно зароблені гроші", "жорстка економія".

У 1976-1978 рр. розробили комплекс програмних документів Консервативній партії, що відбивали її ідеологічне відновлення. Ключовими орієнтирами стали ідеї антиэтатистского і антибюрократического перевороту, забезпечення динаміки економічного зростання з урахуванням приватної ініціативи, розвитку конкуренції, зниження податкового навантаження. Характерною ознакою неоконсервативної програми ідеї відродження «єдиної нації», забезпечення злагоди у суспільстві. Будучи тісно що з концепцією «демократії власників», що розроблялися ще командою Хита, тэтчеровский неоконсерватизм спирався на сучасну економічну теорію. Її основу склали розробки американських економістів з Чиказької школи монетаризму М. Фрідмана і прихильників теорії пропозиції А. Лаффера і Р. Рігана. У Великобританії монетаристская теорія розвивалася ще з 60-х рр. економістами Манчестерского університету М. Паркином і Д. Лэйдлером, і навіть А. Уолтерсом з Бірмінгемського університету. У 1970-х рр. до них приєдналися група П. Минфорда з Ліверпульського університету та Б. Гриффите із Лондонської школи економіки. Уолтере був ж призначений економічним радником М. Тетчер.

23. Соціально-економічна політика урядів Тетчер:

Друга половина 60—70-х років в економіці країни позначена кризовими явищами. Вони тісно пов´язані зі світовою енергетичною кризою 1973 p., з циклічною кризою 1975 р. і великими витратами на соціальні програми лейбористів. Темпи інфляції сягнули до кінця 70-х років 15 % за рік — небаченого до того часу в країні рівня.

В основі політики уряду консерваторів лежали ідеї економічного лібералізму. Найважливіше положення цієї концепції полягало в тому, щоб скоротити регулюючу функцію держави в господарському житті суспільства, посилити значення ринкових механізмів.

Прийшовши до влади у травні 1979 р., уряд консерваторів практично відразу ж проводив політику, побудовану на принципах економічного лібералізму. Реформи так чи інакше торкнулися усіх сфер господарського життя суспільства.

В галузі грошового обігу, фінансів і банківської справи консерватори виходили з монетаристської концепції, що ставить завдання обмежити грошову суму в обігу. Засобами для досягнення цієї мети повинні були стати ослаблення податкового контролю за функціонуванням ринку, підвищення ролі кредитно-грошових інститутів, радикальна зміна структури бюджетного механізму, зокрема, відхід від прямого і прогресивного оподатковування приватних осіб і підприємців.

Одним із провідних напрямків діяльності уряду торі стала боротьба з інфляцією. Було скорочено позики, надані державою приватному сектору, строго контролювались темпи зростання грошової маси в обігу, відмінено контроль над цінами і заробітною платою, підвищено ставки відсотка.

Важливим інструментом боротьби з інфляцією й у цілому впливу держави на господарське життя був державний бюджет. Понад 90% доходів англійського бюджету наприкінці 70-х – початку 80-х років складали податки. Так, тільки прибутковий податок у 1980–1981 рр. складав близько 345 усіх доходів бюджету.

З метою стимулювання капіталовкладень уряд змінив акцент із прямого оподатковування на непряме, скоротивши на 3,5 млрд. фунтів стерлінгів прямі податки на великі доходи.

Істотною складовою частиною антиінфляційних мір консерваторів було їхнє прагнення до обмеження державних витрат. Так, на 4 млрд. фунтів стерлінгів зменшились державні витрати на промисловість, комунальне і дорожнє господарство, розвиток культури, освіту. Проводилася політика скорочення внутрішнього споживання.

Антиінфляційна політика уряду М. Тетчер мала позитивні результати. Вже в 1982–1983 р. темпи інфляції знизилися до 5%, наприкінці 80–х рр. – до 35 у рік, тобто до величини, що рекомендується монетаристською школою в політекономії.

Іншим найважливішим напрямком реформ був курс на значне скорочення (в багатьох галузях господарства) або на повну ліквідацію державного підприємництва. Це відобразилось насамперед у здійсненні широкої денаціоналізації підприємств державного сектора економіки і переважному стимулюванні приватного бізнесу.

З початку 80-х років були значно скорочені витрати на утримання державних підприємств і фірм. Так, якщо на утримання націоналізованих галузей у 1983–1984 р. Було виділено 6,1 млрд.ф.ст., то вже в 1984–1985 р. 5,6 млрд.ф.ст.

З 1980 р. уряд М. Тетчер розпочав проведення великомасштабної кампанії щодо денаціоналізації державних підприємств. Приватним фірмам продавалися багаті родовища нафти в Північному морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національна компанія по перевезенню вантажів, вугільні шахти тощо. Особлива увага уряду була спрямована на приватизацію нафтової, сталеліварної, авіа космічної промисловості, повітряного транспорту. Характерно, що в приватні руки продавалися тільки прибуткові підприємства.

Уряд торі збільшив податкові пільги приватному бізнесу. Виросла сума кредитів, наданих банками промисловим компаніям. Було скасовано внески підприємців у фонди соціального страхування на зайняту робочу силу. Уряд прямував шляхом послідовного розширення рівня волі господарської діяльності підприємців. У 1982 р. було скасовано положення, уведене лейбористами, про переважне прийняття на роботу членів профспілки. На окремих підприємствах було значно обмежено права профспілок. Оголошено незаконними усі види страйків солідарності. Стимулювання ділової активності приватних підприємців позитивно позначилося на загальному ході економічного розвитку Великої Британії.

Реформи кабінету М. Тетчер торкнулися і зовнішньоекономічної сфери англійської економіки. У жовтні 1980 р. скасовано всі обмеження на експорт капіталу, що існували в країні понад 40 років. Після скасування валютних обмежень вивезення приватного капіталу з Великоі Британії зростало швидше, ніж у 60-і рр. Основна частина англійського експорту капіталу (4/5 від його загального обсягу) направлялася в розвинуті індустріальні країни з ринковою економікою, насамперед у США, Канаду, країни Європейського економічного Співтовариства. Зокрема, вже в 1982 р. Велика Британія, випередивши Нідерланди, стала найбільшим іноземним вкладником в американську економіку. На країни, що розвиваються, припадало тільки 18 % англійських прямих інвестицій.

Уряд Великої Британії заохочував вкладення іноземного капіталу у свою економіку. Провідне місце серед іноземних інвесторів у Великій Британії займали американські компанії. Крім того, дуже успішною в цьому відношенні була діяльність деяких країн, що розвиваються, з відносно високими темпами економічного зростання. Так, у народне господарство Великої Британії у 80-і роки успішно вкладали капітали Бразилія, Мексика, Індія, Сінгапур, Філіппіни.

Пильну увагу уряд Тетчер приділяв питанням зовнішньої торгівлі. Уже на початку 80-х років експорт країни перевищував імпорт.

Уряд М. Тетчер провів структурну перебудову національної економіки. Раціоналізація виробництва, зокрема, здійснювалася за рахунок звільнення від зайвої робочої сили на підприємствах.

Результати реформаторської діяльності уряду консерваторів проявилися дуже швидко. Вже в 1982 р. у країні стало очевидним зростання виробництва, що посилилось з кінця 1983 р. На зростанні особистого споживання населення сприятливо позначилося зниження темпів інфляції. Крім того, позитивний вплив зробив і найважливіший елемент податкової політики уряду – зниження прибуткового податку.

Відзначено зростання валового внутрішнього продукту, швидкими темпами почала розвиватися англійська промисловість, а також непромислові галузі господарства: торгівля, зв'язок, транспорт, покращилися показники стану фінансово-банківської сфери економіки. Таким чином, вже в середині 80-х рр. Велика Британія показала середні темпи економічного зростання, характерні для розвинутих країн.

ВИСНОВКИ

Отже, у результаті енергійної діяльності уряду консерваторів в економіці Великої Британії відбулися зміни на краще:

-зупинено спад виробництва у промисловості,

-різко скорочено рівень інфляції,

- укріплено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу.

- Всередині країни уряду Тетчер вдалося замінити сталу систему соціальних гарантій "для всіх" іншою, індивідуалістською — "кожний за себе".

- Відбулися глибокі структурні зміни суспіль­ства. Скоротилась кількість робітничого класу, зайнятого безпосередньо на виробництві, розширилася зайнятість у сфері обслуговування, зріс прошарок власників дрібних фірм, появилася соціальна група високооплачуваних менеджерів середнього рівня. Більшість виборців 80-х років Великобританії стали відносити себе до "середніх верств".

Досягнуті успіхи "тетчеризму" стосовно умов Великобританії були свідченням здатності капіталістичної системи трансформуватися і пристосовуватись до нових соціально-економічних умов. Основні напрями здійснення структурних змін економіки країни збережено і в 90-х роках, незважаючи на "зжимання" соціокультурного потенціалу суспільства. Останнє викликане нерівномірністю зростання доходів різних верств населення. Від цієї політики доходи 20 % багатого населення зростали в середньому на 4,7 % у рік, тоді як у 20 % бідних — всього на 0,2 %. У результаті середній дохід 20 % багатих на початку XXI ст. був у 17 разів вищий ніж 20 % бідних.

24. Зовнішня політика урядів М. Тетчер:

У зовнішньополітичних пріоритетах консерваторів основний акцент було зроблено на по­верненні Британії гідного місця у світовому співтоваристві, на підвищенні її ролі у стосунках між Сходом і Західом, у всій системі міжнародних відно­син, на заміні концепції "малої Англії" концепцією "Великої Британії".

а) стосунки з США і європейськими союзниками, проблема євроінтеграції;

Характер англо-американських відносин, який склався за неоконсервативного правління, називають "особливим". Цьому сприяло й те, що між М.Тетчер та Р.Рейганом склалися особисті дружні й довірливі стосунки.

Одним з найважливіших факторів, які визначали "особливий" характер взаємин двох держав, стало співробітництво у військовій галузі. Британський уряд підтримав 1983 року розміщення 572 американських ракет-носіїв середнього радіусу дії у Західній Європі, в тому числі 160 - на тери­торії Англії. В липні 1980 року було досягнуто угоди з США про модернізацію британської ракетно-ядерної техніки (заміна ракет "Поларіс" новими, типу "Трайдент", будівництво нових підводних човнів з 16 ракетами тощо).

1984 року британський прем'єр-міністр оголосила про підтримку американської програми Стратегічної оборонної ініціативи (СОЇ) за умови, що її розробка вестиметься в рамках договору про протиракетну оборону. Англія була першою країною, офіційно приєдналася до СОІ.Водночас консервативний уряд відхилив пропозицію щодо врахування англійського ядерного арсеналу при підписанні договору про скорочення ракет середнього і малого радіусу дії. Так само М.Тетчер не приєдналася до оголошених США санкцій на постачання в СРСР обладнання для споруджуваного газопроводу Уренгой-Ужгород.

Найяскравіше характер відносин між Великобританією та США проявився під час міждержавних конфліктів. На 1980-і роки припадає три найголовніші з них - інтервенція США на Гренаді, яка була членом Британської співдружності націй; бомбардування американським літаком Лівії, причетної, на думку американських урядовців, до вибуху 1986 року в західно-берлінській дискотеці, внаслідок якого загинуло чимало військовослужбовців США; події у Перській затоці 1987 року.

У цих конфліктах "особливі стосунки" між Великобританією і США зазнали серйозних випробувань. Що ж стосується Гренади, то британський прем'єр-міністр публічно засудила американську акцію, проте під час бомбардування американцями Тріполі Британія дозволила авіації США використовувати свої аеродроми. У серпні 1987 року у Перську затоку були відправлені англійські тральщики.

З приходом до влади Буша ситуація трохи змінилася. У відношенні Радянського Союзу Буш застерігав Захід, як це робила і Тетчер, що треба бути напоготові і не скорочувати сил НАТО, доки СРСР не скоротить свої сили до рівня, необхідного для оборони. Тут погляди Буша і Тетчер також збігалися. Але неясним було, наскільки при вирішенні зовнішньополітичних проблем він буде прислухатися до думки Британії та інших європейських країн. Існували деякі сумніви на цей рахунок. Перед Тетчер встало нелегке завдання - зберегти і при Буші особливий характер зв'язків Британії та США. Президент Буш закликав до прискорення інтеграції Європи, що суперечило намірам Тетчер, яка хотіла б її загальмувати. Тетчер, побоюючись ослаблення військових позицій США в Європі, виступала проти скорочення американського військового бюджету. Підходи Буша були більш реалістичними. Протягом декількох років конфронтації Тетчер у ряді випадків намагалася грати роль посередника між Сходом і Заходом, СРСР і США. Це було можливо, тому що позиції її і Рейгана були близькі або тотожні. Впевненість, з якою Маргарет Тетчер підійшла до третіх виборів, багато в чому пояснювалася сталими у неї міцними відносинами з такими впливовими політичними лідерами, як Рональд Рейгана і Михайло Горбачов. Зміцнення зв'язків з Горбачовим і Рейгана підняло світовий престиж Тетчер і осяяло Британію; відблиском слави. Тетчер змогла забезпечити Британії можливість і надалі чіплятися за таку важливу політику незалежного ядерного стримування.

Цілком природно, що європейський напрямок залишався одним з найважливіших у зовнішньополітичних пріоритетах тетчерівського уряду. Варто нагадати, що британський прем'єр-міністр провадила жорстку і навіть конфронтаційну лінію у стосунках зі своїми партнерами по Європейському економічному співтовариству. Серйозним об'єктом розходження Британії з ЄЕС стала його сільськогосподарська політика (ЄСJ1), на яку у 1980-х роках витрачалось дві третини бюджету співтовариства. Річ у тім, що витрати Великобританії на ЄСП значно перевищували виплати їй з бюджету ЄЕС, тому й вимагала вона серйозного реформування сільськогосподарської пол­ітики Співтовариства, а Франція, Італія і Греція чинили цьому опір. Не підтри­мала М.Тетчер і проект максимальної інтеграції, усунення бар'єрів не тільки у торгівлі, а й у сфері фінансів та зміцнення політичної ролі ЄЕС у житті Європи, як і план створення європейського центрального банку та надання йому права контролювати курс валют і включити фунт стерлінгів у "європейську валютну систему". "Залізній леді" у цих питаннях опонували її однопартійні Е.Хіт та М. Хезелтайн. Чи не найбільші розходження між англійським урядом і партнерами по ЄЕС стосувалися запровадження єдиної валютної системи в Західній Європі.

Характерною властивістю зовнішньої політики Маргарет Тетчер був націоналізм, сенс якого полягав у постійній турботі про благо Великобританії. Націоналізм Маргарет Тетчер проявлявся як у вирішенні несподіваних питань, так і постійних проблем, до числа яких відносилися взаємини Англії з Європейським співтовариством. Тетчер ніколи не була фанатичним прихильником членства в Європейському співтоваристві. Головною неоголошеною метою було перешкодити перетворенню Спільноти у західноєвропейську федеральну державу і таким чином сприяти збереженню британського суверенітету. Саме ця мета і визначала політику Маргарет Тетчер щодо Європейського співтовариства.

У питаннях європейської інтеграції політичне чуття Маргарет Тетчер стало їй змінювати. Вона
рішуче відкидала думку про політичну інтеграцію країн-членів європейської спільноти. На думку Маргарет Тетчер, основоположним принципом взаємовідносин між європейськими країнами має стати "Добровільна і ефективна співпраця між незалежними суверенними державами "." Треба цінувати своє національне обличчя не менше, ніж наші загальноєвропейські зусилля ", - заявила вона. Лідери Західної Європи вважали позицію Тетчер головною перешкодою для створення нової Європи. Разом з тим деякі політологи звертали увагу на низьку активність виборців на виборах до Європарламенту. Маргарет Тетчер проявила дивовижну прозорливість, коли ще в 1988 році сказала: "Європейське співтовариство - це один прояв європейської ідентичності, але не єдиний. Ми ніколи не повинні забувати, що народи, що живуть до Сходу від "залізної завіси", котрі скуштували колись у повній мірі культури, свободи і самої сутності Європи, були відірвані від своїх коренів. Ми завжди будемо дивитися на Варшаву, Прагу і Будапешт як на великі європейські столиці ". Спочатку англійці поділяли позицію свого прем'єр-міністра. Однак результати виборів до Європарламенту в 1989 році свідчили про зміну громадської думки.

Також проти політики Тетчер у питанні європейської інтеграції виступили деякі члени уряду. Слідом за політиками своє невдоволення з цього приводу висловили і бізнесмени, у тому числі президент конфедерації британської промисловості, оскільки така позиція прем'єр-міністра приводила до зниження конкурентоспроможності продукції британської промисловості на європейському ринку. Значна більшість фінансистів та бізнесменів Британії підтримували ідею єдиної європейської валюти та плани включення фунта стерлінгів в Європейську валютну систему. Сама ж Маргарет Тетчер, як відомо, активно заперечувала проти цього. Коли на одному із засідань ЄС вона заявила: "Центрального банку (Спільноти) не буде, поки я жива ", - президент Франції Ф. Міттеран НЕ менш твердо відповів їй: "Європа може домагатися єдиної валютної системи і без участі Британії, і взагалі Європа буде побудована або з Маргарет Тетчер, або без неї ". У травні 1990 року, коли популярність Тетчер впала до рекордно низької позначки, їй в якості докору висувалося те, що вона "Стала крокувати не в ногу з власною консервативною революцією", оскільки благо для Великобританії полягало в участі в європейській інтеграції. Націоналістичні, анти континентальні ідеї Тетчер, зустрічаючі підтримку в британських фінансово-промислових колах і схвалення багатьох британців, в той же час додали Британії ворогів в Західній Європі, а її європейські партнери стали все більше сприймати "залізну леді" як вельми незручного союзника.