Робота і вироки між нар. трибуналів у Нюрнбергзі та Токіо.

Ню́рнберзький проце́с — міжнародний судовий процес над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини. Проходив у м. Нюрнберг з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 р. в Міжнародному військовому трибуналі.

1 жовтня 1946 р. у Нюрнбергз і відбувся Міжнародний трибунал над головними німецько-фашистськими воєнними злочинцями. 12 підсудних було засуджено до страти на шибениці, З — до вічного ув'язнення, 4 — до різних термінів тюремного ув'язнення. Трибунал визнав злочинними організаціями керівний склад нацистської парти, гестапо, СД та СС. Деяких підсудних, у тому числі мільйонера Г. Шахта було виправдано. Згідно з Лондонською угодою Міжнародний військовий трибунал був сформований на паритетних засадах з представників чотирьох держав (США, ВБ,Фр. СРСР). Звинувачення: Плани нацистської партії (Використання нацистського контролю для агрессії проти іноземних держав.Агресивні дії проти Австрії і Чехословаччини.Напад на Польщу.Агресивна війна проти всього світу (1939—41).Вторгнення Німеччини на територію СРСРАгресивна війна проти США.); Злочини проти миру; Військові злочини (Вбивства і жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях і у відкритому морі.Вивезення цивільного населення з окупованих територій у рабство та для інших цілей.Вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими та військовослужбовцями країн, з якими Німеччина перебувала в стані війни, а також з особами, що знаходилися в плаванні у відкритому морі.Безцільне руйнування великих і малих міст і сел, спустошення, не виправдані військовою необхідністю.Германізація окупованих територій.) Злочини проти людяності (Звинувачувані проводили політику переслідування, репресій та знищення ворогів нацизму.)

Вирок: Трибунал визнав організації СС, СД, СА, Гестапо такими, що мають за мету злочинну діяльність. Членів цих організацій, які усвідомлювали злочинність дій (та певними іншими ознаками), а також керівний склад нацистської партії визнано злочинцям. Ряд засуджених подали прохання: Герінг, Гесс, Ріббентроп, Заукель, Йодль, Кейтель, Зейсс-Інкварт, Функ, Деніц і Нейрат — про помилування; Редер — про заміну пожиттєвого ув'язнення на смертний вирок; Герінг, Йодль і Кейтель — про заміну повішання на розстріл, якщо прохання про помилування не задовільнять. Всі ці клопотання були відхилені.Суди над військовими злочинцями меншої величини продовжувалися у Нюрнберзі аж до 50-х років XX ст.
Токіо. Міжнародний трибунал над головними японськими воєнними злочинцями відбувався з 3 травня 1946-го — по 12 листопада 1948 р. в Токіо.Він був тривалішим, аніж Нюрнберзький. До суду віддано 28 чоловік. 7 із них трибунал засудив до повішання, 16 — до вічного, а інших — до різних термінів тюремного ув'язнення. Двоє підсудних померли під час процесу, одного через хворобу визнали неосудним. Токійський трибунал засудив агресію як найтяжчий злочин проти людства.

Обвинувальний висновок у справі 28 головних японських воєнних злочинців було складено від імені США, Китаю, Великої Британії, СРСР, Австралії, Канади, Франції, Нової Зеландії, Нідерландів, Індії та Філіппін. Він мав 53 пункти. Висновок містив звинувачення в злочинах проти миру відповідно до ст.5 Статуту Міжнародного військового трибуналу (МВТ) для Далекого Сходу.

За участь у підготовці та розв'язанні агресивної війни, за здійснення масового знищення мирного населення в окупованих країнах і полонених та інші злочини семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16 — довічне ув'язнення. Серед страчених були колишні прем'єр-міністр Японії, військовий міністр, представники вищого генералітету.

 

Фултонська промова Черч. – перший маніфест хв.

Точками відліку «холодної війни» традиційно вважаються три історичні події: промова Й. Сталіна на зборах виборців (1946), фултонська промова В. Черчілля (1946) та проголошення «доктрини Трумена».

 

У своїй промові перед виборцями 9 лютого 1946 р. Сталін закликав радянський народ до нових жертв заради зміцнення обороноздатності держави. Водночас жодного слова не було сказано про можливості співпраці із Заходом.

Офіційно цей виступ зветься “Промова товариша Сталіна на передвиборних зборах виборців Сталінського виборчого округу міста Москви” і є програмною заявою “вождя народів”, котрий уперше після 1937 року звертався не до партійного активу, не до західних політиків чи до випускників військових академій, а до народу, до мас, до “непорушного блоку комуністів та безпартійних”.

 

Захід відповів гострими випадами на адресу Радянського Союзу. Суспільну думку вже почали готувати до майбутньої зміни курсу щодо союзників. Фултонська промова Черчілля (5 березня 1946) стала однією з найпомітніших подій У цьому контексті. Черчилль у цій промові першим серед західних політиків ужив термін «залізна завіса», запроваджений ще Геббельсом, і таким чином констатував поділ Європи на зони, що контролювалися протилежними сторонами (головне – протистояння ідеології)Але занепокоєння в нього викликала насамперед можливість поширення радянського впливу за «залізну завісу», порушення вже існуючого балансу. Найбільшу небезпеку Черчилль убачав у комуністичних партіях Великобританії та Сполучених Штатів, хоча, за його власним висловом, комунізм у цих країнах «перебував ще в дитячому віці». Черчилль не висловив і побоювань щодо можливості воєнного нападу СРСР на країни Заходу. Він боявся не нової війни, а результатів тої, що вже завершилася. СРСР, який переміг у війні та вперше розірвав «буферний пояс», що ізолював його від світу, відчув, за думкою Черчилля, апетит до «нелімітованої експансії свого впливу та ідеології». Висновок промови був очевидний: необхідно консолідувати країни Заходу та підсилити їх у військовому відношенні, щоб запобігти подальшому посиленню СРСР. Жодним чином не йшлося в промові про контрнаступ та «відкинення комунізму», які стали ідеологічною основою «холодної війни». Фултонська промова скоріше була декларацією «холодного миру», стримування СРСР і комунізму. Відкидання і повну ліквідацію комунізму було засвідчено доктриною Трумена.

План Маршалла. Доктрина Трумена. Комінформ.

США приймають так звану доктрину Трумена (початок 1947 р. доктрина проголошувала необхідність переходу від стримування до відкидання комунізму). Промова, виголошена 12 березня 1947 року 33-м американським президентом у конгресі і названа згодом "доктриною Тру­мена", була відповіддю та реакцією на ситуацію що склался. Розуміючи, що те, що не може зробити зброя, може зробити долар. Економічним механізмом політики стримування комунізму став план Маршалла, або інакше - Програма європейської відбудови.Теоретичною основою цього плану стала промова, виголошена держсекретарем США Дж. Маршаллом в червні 1947 року перед студентами Гарвардського університе­ту. Програма економічної відбудови європейських країн передбачала попе­редження економічного застою та хаосу, які могли стати грунтом для поши­рення комуністичної ідеології. Для СРСР неучасть у плані Маршала була помилкою з точки зору економічної, але політична точка зору взяла верх. План Маршала, створивши дуже гарні умови для відновлення економіки в Західній Європі, одночасно створив економічно базу для майбутньої військової інтеграції.

План Маршалла остаточно розколов світ на два табори. СРСР ініцію­вав, у свою чергу, створення під своєю егідою "соціалістичних економічних та фінансових еквівалентів". Так, 1949 року було засновано Раду Економічної Взаємодопомоги, Міжнародний банк економічного співробітництва та Міжнародний інвестиційний банк. Ці валютні інституції також надавали кредити, але соціалістичним країнам під символічний процент. Було створе­но і власну регіональну валюту - так званий перевідний карбованець. Проте треба зазначити, що СРСР не розробляв аналогічного плану Маршалла.

В СРСР не очікували, що план Маршалла дійсно допоможе європейським країнам стати на ноги, але це сталося і вже потім СРСР доведеться доганяти та перегати Америку, а з нею і Європу. Разом з тим, ставлення європейських країн до плану Маршалла відображало критерій за яким фактично відбувся поділ Європи, а згодом відбулося формування двох військово-політичних блоків. (НАТО 1949. ОВД 1955)

Комінформ (Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій) — орган для координації діяльності європейських комуністичних партій. Створений наприк. вересня 1947 р. за ініціативою радянського керівництва у відповідь на план Маршалла на підставі домовленості дев'яти комуністичних партій Європи: Болгарії, Польщі, Румунії, СРСР, Угорщини, Чехословаччини, Югославії (до 1948 p.), Італії, Франції. Офіційною метою комінформу була координаційна та інформаційна діяльність компартій, але насправді він перетворився на знаряддя запровадження в країнах Центральної та Південно-Східної Європи радянської моделі соціалізму. Комінформ проводив наради комуністичних і робітничих партій, де приймалися резолюції, які містили оцінку міжнародного становища, закликали трудящих «на боротьбу за мир, демократію і соціалізм», засуджували діяльність Компартії Югославії тощо. Міжнародний центр розташовувався спочатку в Белграді (1947—1948 pp.), згодом — Бухаресті (1948—1956 pp.). У 1956 p., після створення Організації Варшавського договору, Комінформ було розпущено.
7. Нім. питання. Берлінські кризи 1, 2.

На кінець війни Німеччина і Берлін згідно попередніх рішень були поділені на чотири окупаційних зони: радянську, американську, бри танську та французьку. Згідно з рішенням Потсдамської конференції в Німеччині мав бути створений центральний німецький уряд. Практично здійснити це рішення було нелегко, бо принцип денацифікації передбачав усунення від влади гітлерівських чиновників, а нових німецьких адміністраторів знайти було нелегко.2 жовтня 1945 р. представник американської адміністрації запропонував начальни ку радянської військової адміністрації створити німецькі департаменти для радянської та американської окупаційних зон. Клей сподівався, що за таких умов інші окупаційні зони підуть тим самим шляхом, що сприяє утворенню центральної німецької адміністрації, яка і зможе підписати мирний договір. Але радянська сторона в листопаді 1945 р. в Союзній контрольній раді висловилась проти цієї пропозиції, мотивуючи це тим, що це по рушить принцип чотиристороннього управління Німеччиною. На справді ж справа зводилась до того, що на той час Франція не бажала створення єдиної Німеччини, а у французькому уряді певні посади займали комуністи. Дуже швидко виявилась повна розбіжність між радянською сто роною і колишніми союзниками в економічному плані. 1947 р. стало очевидно, що політичний діалог союзників про шляхи розвитку Німеччини остаточно зайшов у глухий кут. Прийняття «доктрини Трумена» і початок відкритої конфронтації двох «наддержав» в першу чергу відбилося на долях європейських країн. Прийнятий у червні 1947 р. і розглянутий на Паризькій конференції в липні 1947 р., план Маршала. Після передачі під французьке управління Саарской області в заставу репараційних виплат Франція погодилася на приєднання своєї окупаційної зони до англо-американської. У лютому 1948 р. була утворена Тризония. Ключовою проблемою для розгортання економічної реформи в Німеччині було створення «твердих грошей», ліквідація згубних наслідків гіперінфляції. Успішна економічна реформа 1948 супроводжувалася загостренням політичної ситуації в Німеччині. Незважаючи на наявність відомостей про підготовку обміну грошових купюр у західних зонах (західні губернатори офіційно сповістили радянську сторону про майбутню реформу тільки за два дні до її проведення, але оперативні дані дозволяли простежити весь хід підготовки) Сваг не зробила будь-яких заходів, що попереджають появу в Східної Німеччини маси знецінених старих марок, здатної підірвати споживчий ринок.

24 червня радянські війська блокували Західний Берлін, перервавши всі повідомлення з західними зонами. Ця акція мала більшою мірою політичний характер. Саме 24 червня в радянській зоні була здійснена власна реформа, в ході якої на старі марки були наклеєні особливі купони. Економічна небезпека припливу грошової маси з Заходу була, таким чином, значною мірою знята. Блокада ж Західного Берліна була засобом тиску на західні держави з метою змусити їх до поступок на переговорах. Підсумок акції виявився зворотним. Для порятунку населення Західного Берліна США організували "повітряний міст». Після складнихпереговорів 30 серпня 1948 була досягнута домовленість чотиристороння про вилучення західної марки з Берліна. Але реалізація її затягнулася з технічних причин, а в міру оформлення західно-німецької державності виявилася неможливою. У розпал Берлінської кризи з 15 по 22 липня 1948 р. в Рюдесхайм відбулася нарада міністрів-президентів західних земель, в ході якого берлінський обер-бургомістр Ернст Рейтер закликав до якнайшвидшого створення західнонімецької держави-«ядра» із включенням до нього Західного Берліна. Учасники наради підтвердили рішення про скликання Установчих зборів до 1 вересня 1948 р. У квітні 1949 р. Парламентському раді був переданий розроблений трьома державами «Окупаційний статут», що закріплює контроль США, Великобританії і Франції над зовнішньою політикою Західної Німеччини, її зовнішньою торгівлею і зарубіжними активами, системою безпеки, а також конституційний контроль. 8 травня 1949 Парламентський рада прийняла Основний закон Федеративної Республіки Німеччини, схвалений військовими губернаторами 12 травня. Урочистий акт оприлюднення Основного закону 23 травня став днем ​​утворення ФРН. Одночасно відбувалося і становлення східнонімецького держави. Ще в 1947 р. в радянській зоні почав функціонувати Німецький народний конгрес (ННК). Третій ННК, що відбувся 29 - 30 травня 1949 р., затвердив конституцію Німецької Демократичної Республіки і проголосив провідною політичною силою міжпартійний Національний фронт демократичної Німеччини. 7 жовтня 1949, коли була утворена тимчасова Народна палата, став офіційним днем ​​утворення НДР. Розкол Німеччини завершився. Остання Паризька сесія РМЗС, що працювала в травні-червні 1949 р., не запобігла цей процес.