Нім. Причини та вияви загостр. сусп..-політ. кризи в НДР.Оксамитова революція.

Суспільно-політична криза в НДР посилився небажанням і нездатністю керівництва владної Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) на чолі з її генеральним секретарем Еріхом Хонеккером визнати гостру необхідність оновлення всієї суспільно-політичного життя в країні. Зростала недовіра до політики СЄПН, розчарування в моделі авторитарно-бюрократичного соціалізму, яку відстоювала партійне керівництво. Цьому сприяли і зовнішні фактори: вплив на населення НДР процесів перебудови, демократизації та гласності в СРСР, а також кардинальні зміни в Польщі та Угорщині, особливо введення там багатопартійності і відмова від керівної ролі компартій. Реакцією на кризові явища стало різке зростання числа біженців і переселенців з НДР у ФРН. У січні 1989 року було зареєстровано 400 тисяч заяв на виїзд, а в першому місяці літа, після відкриття Угорщиною кордону з Австрією, міграція набула характеру масового втечі. Десятки тисяч туристів з НДР, приїхавши доУгорщини, потім прямували через Австрію у ФРН. У Чехословаччині і Польщі сотні туристів з НДР проникали до посольств ФРН і просили політичного притулку. Усього за 1989 рік зі Східної Німеччини до Західної виїхало близько 350 тисяч чоловік.У кінці 1989 року невдоволення східнонімецького суспільства політичним і економічним курсом влади, особливо режимом «закритих кордонів», вилилося в колосальні демонстрації протесту. «Демонстрації по понеділках» швидко стали традиційними, сотні тисяч людей виходили на вулиці великих міст НДР з вимогами політичної лібералізації.Керівництво НДР розділилася з питання про те, що робити з незадоволеними. На початку жовтня до Східної Німеччини на святкування 40-річчя НДР прибув Михайло Горбачов, який дав зрозуміти, що Радянський Союз уже не буде втручатися в справи НДР для порятунку правлячого режиму.Намагаючись утриматися при владі, східнонімецьке керівництво почало шукати вихід із ситуації.11 жовтня 1989 була опублікована заява ЦК СЄПН про готовність обговорення вимог гласності, демократії, свободи виїзду за кордон та інших питань.Отже, до середини 80-х років у НДР остаточно намітилася криза влади, ідеології та політики правлячої партії — СЄПН. Масове незадоволення погрожувало вилитися у відкрите протистояння. Останньою краплею, що переповнила чашу народного терпіння, стали події кінця літа 1989 р., коли Угорщина відкрила кордон з Австрією й розпочалася масова втеча туристів через ці дві країни до ФРН. Сотні громадян також сховалися в посольствах ФРН у Варшаві та Празі.

Особливістю „оксамитових” революцій було те, що комуністів примусили відмовитися від монополії на владу та погодитися провести вільні конкурентні вибори під тиском масових протестів мирного характеру. „Оксамитові” революції відрізняються від інших їх типів в основному тим, що докорінна зміна політичного режиму відбувається без застосування збройного насильства. Революції в Югославії, Грузії, Україні, Киргизстані споріднює з революціями у Східній Німеччині, Чехословаччині, Болгарії те, що зміна влади в усіх цих країнах відбувалася через масові протестні дії, а не збройним шляхом. Отже, за способом зміни влади їх треба визначити як „оксамитові”.

НДР була ключовим об'єктом «оксамитової» революції, оскільки саме тут проходила захід. межа сов. геополі. блоку. До кінця 80-х років ніяких масових виступів німців не було. «Оксамитова» революція в НДР сталася в найкоротші терміни, буквально за один рік. Вона усунула выд керівництва партійно- дщержавну номенклатуру. Інтелігенція, значною мірою дисидентська, що керувалася завданням зламу тоталітарної системи, здобула всебічну підтримку широкого загалу.

 

27. Об єднання Нім.

 

Процес об'єднання Німеччини виявився швидкоплинним — воно сталося за 329 днів. Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини був підписаний у Москві 12 вересня 1990 р. в результаті переговорів за формулою «2+4» — ФРН, НДР плюс СРСР, США, Велика Британія, Франція, хоча початковий задум полягав у реалізації формули «4+2», тобто СРСР, США, Велика Британія і Франція мали провести переговори з двома німецькими державами та укласти договір. Договір «2+4» чітко визначив статус об'єднаної німецької держави, її територію, кордони, права і відповідальність. У Європі не створювалася нова держава, але розширювалася федеративна Республіка Німеччина, яка існувала з 1949 р. Зовнішні кордони об'єднаної Німеччини були проголошені остаточними, що було закріплено у відповідних документах, підписаних ФРН із Польщею та Чехією. Німеччина зобов'язалася не висувати жодних територіальних претензій до інших держав, проголосила, що з її території буде виходити тільки мир. Важливе значення має відмова Німеччини від виробництва, володіння, розповсюдження та розпорядження ядерною, хімічною та біологічною зброєю. Об'єднання Німеччини породило низку проблем:інтеграції східних земель в ФРН;структурні перебудови економіки НДР;соціальну напруженість;ворожнечу до іноземних робітників (5 млн.осіб);вироблення нової зовнішньої політики ФРН. Об'єднана Німеччина отримала повний суверенітет не тільки у внутрішніх, а й у міжнародних справах внаслідок відмови чотирьох держав від своїх прав і відповідальності щодо Берліна й Німеччини в цілому.

Отже, урочисте входження нових земель до ФРН відбулося 3 жовтня 1990 р. Внаслідок народної, антитоталітарної революції та обєдання Німеччини, припинила своє існування НДР. Відтворення нової Німеччини сталося мирним, демократичним шляхом.«День німецької єдності» було проголошено національним святом. Підписання Договору про добросусідство, партнерство та співробітництво між ФРН та СРСР 9 листопада 1990 р., а також укладення у жовтні того ж року угод про умови перебування на німецькій території і виведення звідти ра­дянських військ були наслідком остаточного вирішення ні­мецького питання. Після об'єднання Німеччина проводила активну зовнішню політику. Так, вона стала повноправним членом світового співтовариства.

США. Зміни в світ. позиціях та ролі США після 2 св. в.

Сполучені Штати Америки вийшли з Другої світової війни наймогутнішою державою. Хоча вони й понесли досить істотні людські втрати (до 500 тис. чол.), але матеріальні втрати були мінімальними. Промисловість у роки війни зазнала надзвичайного піднесення, обумовленого переведенням економіки на воєнні рейки, що забезпечило не лише зростання інвестицій, але й підвищення зайнятості та продуктивності праці. Завдяки цьому національний дохід США за роки війни зріс більше ніж вдвічі; у 1945 р. в США вироблялося половину світового національного продукту. В той же час війна значно ослабила основних економічних суперників США: Німеччина та Японія зазнали поразки і не могли змагатися із США за ринки збуту й сировини, їх промисловий потенціал був знекровлений і майже знищений, а союзники - Франція та Англія, хоч і перемогли у війні, але потрапили у фінансово-економічну залежність від США.
Відразу після війни США зуміли швидко та ефективно переорієнтувати свою економіку на випуск мирної продукції: до середини 1947 р. перехід був фактично завершений, чому сприяли ряд державних заходів, серед яких слід зазначити програми реконструкції для солдатів, що повернулися з фронту, зростання приватного споживання, прискорений розвиток, обумовлений урядовою політикою, спрямованою на розширення експорту. Взагалі політика уряду в цей період була спрямована на забезпечення більшої зайнятості населення. В 1948 р. було збільшено мінімальну заробітну плату, прийнято програму будівництва дешевого житла.
У політиці уряду США в 40-ві роки важливу роль відіграли початок холодної війни (що дало можливість обґрунтувати необхідність зростання воєнних витрат у державному бюджеті, а отже, і великих державних замовлень) та план Маршала. Саме за рахунок прибутків від воєнних замовлень були переобладнані підприємства, збільшено зайнятість, піднято заробітну плату.