Друга Берлінська криза. Причини, хід, наслідки.

Причини

- Розкол Німеччини на ФРН та НДР започаткував гостру міжнародну проблему, пов'язану зі стату­сом Західного Берліну. Східний Берлін став столицею НДР, а За­хідний Берлін опинився на території соціалістичної Німеччини, залишаю­чись економічно та політично зв'язаним з ФРН.

- Колишні со­юзники змушені були співробітничати в Західному Берліні, попри свої ідеологічні розбіжності, а це було дуже складно і призводило до суперечок. Спільних зусиль потребувала проблема кому­нікацій та домовленості щодо про спільний контроль за нацистськими в'язнями в тюрмі Шпандау, яка знаходилася на території Зах­ідного Берліна.

- боротьба великих держав за ут­вердження свого ідеологічного, економічного та політичного впливу в європейських країнах

- Кордон, який ділив Берлін на дві частини -Східну й Західну, був практично відкритим. Достатньо було перебігти вули­цю, як людина опиняла­ся в іншому світі, який різко контрастував з тим, в якому жили східні німці. На час будівництва стіни на Захід вже перей­шли 3 млн. осіб. Це створювало значні труднощі для економіки НДР, а вод­ночас, що найважливіше, підривало імідж соціалізму та радянської системи.

- Радянський лідер М.Хру­щов, утвердившись у своїй абсолютній владі та придушивши революцію в Угорщині, вирішив остаточно покінчити з західноберлінською проблемою.

- низка невдалих переговорів стосовно німецького питання та побоювання сторін, що вже мали досвід першої Берлінської кризи.

Хід (1955-1963)

- Після смерті Сталіна з ініціативи західних держав відбулася чотирис­тороння конференція з німецького питання (січень - лютий 1954 року). Ра­дянський Союз наполягав з на ідеї німецького нейтралітету, доповнив­ши її потребою створення тимчасового загальнонімецького уряду, виведення окупаційних військ і проведення вільних загальнонімецьких виоорів. Позиція ж західних країн базувалася на "плані Ідена", який передбачав не­гайне об'єднання Німеччини шляхом загальнонімецьких виборів. Сторони не дійшли згоди.

- Женевська нарада глав урядів СРСР, США, Англії та Франції (липень 1955 року) завершилася також безрезультатно. СРСР погоджувався на ідею вільних виборів, але за умови невходження ФРН до НАТО. План нейтраль­ності Німеччини західні держави відкидали!

- 9 травня 1955 року ФРН стала членом НАТО.

- 1957 року учасники переговорного процесу поверну­лися знову до ідеї вільних виборів під міжнародним контролем, що фактич­но означало ліквідацію НДР. СРСР та НДР оцінили ідею як "нереальну".

- 1959 року радянське керівництво у ноті урядам США, Англії, Франції та ФРН в ультимативному тоні зажадало перетворити Західний Берлін на "дем­ілітаризоване вільне місто". В разі невиконання цього плану Москва погро­жувала передати під контроль НДР комунікації між ФРН і Західним Берлі­ном. Дослідники вважають цей інцидент початком другої берлінської кризи.

- Весняна зустріч 1961 року М.Хрущова та Дж. Кеннеді у Відні вияви­лась безрезультатною. Дійти згоди щодо статусу Західного Берліна лідери двох наддержав не змогли. Тоді обидві сторони перейшли до рішучих дій. Почалася передислокація американських військ, а у СРСР прове­ли чергову мобілізацію.

- За тодішньою радянською офіційною версією, держави - учас­ники Варшавського договору прийняли рішення, в якому рекомендували Народній палаті та уряду НДР навести порядок та надійно захистити кордон із Західним Берліном. У ніч на 13 серпня 1961року почалося встановлення огородження з колючого дроту, а згодом будівництво бетонної стіни навколоЗахідного Берліну з контрольно-пропускними пунктами. Ситуація вкрай загострилася, виникло своєрідне балансування на грані війни. 17 та 18 серпня СРСР та США обмінялися різкими нотами. З західної сторони було зроблено кілька спроб зруйнувати стіну. Кульмінацією кризи стало танкове протистояння у жовтні, коли з західної сторони до одного із КПП підійшли американські танки, а на відстані 200 м з протилежної - радянські. Протистояння тривало майже добу. Але здоровий глузд узяв гору і танки відвели назад.

Наслідки

- Після спорудження берлінської стіни будь-які можливості для розв'язання німецького питання були втрачені і Німеччина залишалася роз’єднаною до 1990 року. Незважаючи не військову напругу в серпневі дні 1961 року довкола Західного Берліну, США розцінили загалом цю акцію як внутрішню справу радянської сфери впливу.

- Берлінський мур засвідчив поразку не тільки східнонімецького режиму, але й усієї "соціалістичної співдружності" у змаганні двох систем.

- Берлінська криза 1958-63 років підштовхнула керівників СРСР і США до конструктивних змін у відносинах між обома країнами. Досвід п’ятирічного перебігу Берлінської кризи переконав Вашингтон і Москву, що переговори можуть бути малоефективними, але є набагато безпечнішими ніж пряме зіткнення.

- криза змусила офіційний Вашингтон більш реалістично поставитися до ситуації в Європі. Впливові американські політики виступали за збереження існуючого повоєнного порядку, а відтак, і поділу Німеччини.

- Ані США, ані СРСР вже не розглядали возз’єднання Німеччини як можливу близьку перспективу, натомість, зберегти статус-кво у Берліні означало не порушувати рівновагу сил в Європі в цілому.

- Захід визнав де-факто кордони НДР та ФРН.

Утворення двох військ-політ. блоків.

У березні 1948 р. в Брюсселі Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург підписали угоду про воєнно-політичний союз (так званий Західний союз). У квітні 1949 р. дванадцять держав - США, Канада, Італія, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія й усі держави Брюссельського пакту підписали договір про створення військового Північноатлантичного союзу (НАТО). Новостворений блок проголошував захист демократії, відкритість і цілісність світового ринку, заперечував однопартійну систему. На противагу НАТО комуністичні держави у травні 1955 р. створили свій воєнно-політичний блок - Організацію Варшавського Договору, названу за місцем підписання договору. Країни ставали «східними» в результаті того, що там під час війни був сильний партизанський рух а разом з ним і сильні компартія та соцпартія, що фінансувалися з Москви. Також, радянські війська, які визволяли країни були ознакою того, що в майбутньому ці країни стануть соціалістичними, тобто сформують «східний блок» - ОВД 1955 року. СРСР проводячи нібито демократичні вибори на цих звільнених територіях, висуваючи тимчасові уряди, поступово заповнювали ці уряди міністірами-соціалістами, які згодом оголошували введення соціалістичної доктрини. Тому США не дозволили провести подібні вибори в НДР. Цим блоком Москва зміцнювала владу над комуністичними країнами. Роль ОВД – існувати на противагу блоку НАТО, що створився 1949 року. Зберігати баланс сил, впливати на інші країни.

До Варшавського пакту увійшли СРСР, Польща, НДР, Чехо-словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія. КНР підтримала утворення пакту. Оскільки військову основу Варшавського блоку становила радянська армія, а головнокомандування й політичне керівництво знаходилися у Кремлі, Москва ще більше зміцнила владу над комуністичними країнами Європи. Раніше, в січні 1949 p., було утворено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), куди увійшли комуністичні країни - СРСР, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехо-словаччина, а рік по тому - Албанія та НДР. З’явилися й інші військово-політичні блоки в регіонах, які, на думку західних політиків, потребували захисту від комуністичної загрози. У 1951 р. - АНЗЮС (Австралія, Нова Зеландія, США), в 1954 p. - СЕАТО, куди увійшли США, Велика Британія, Франція, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Австралія та Нова Зеландія. В 1955 р. сформувався Багдадський пакт (названий за місцем підписання, з серпня 1959 р. -СЕНТО), до якого належали Велика Британія, Туреччина, Пакистан, Іран, Ірак. Таким чином, до середини 50-х років розкол світу на два протилежні табори був остаточно оформлений різними військово-політичними союзами. Ця ситуація могла призвести до загрози нової світової війни.