Загальна характеристика конструктивного рішення

Будівлі і їх конструктивні елементи сприймають не лише вертикальні навантаження (власна вага, вага устаткування і інше), але і значні горизонтальні навантаження (тиск вітру, а також сейсмічні сили, які діють в районах, схильних до землетрусів). Для сприйняття цих навантажень будівлі повинні мати необхідну просторову жорсткість і стійкість. Така жорсткість і стійкість забезпечується спільною роботою фундаментів, стін, колон, перекриттів, дахів і покриттів, що утворюють несучий кістяк будівлі.

У конструктивному відношенні будинок вирішено як безкаркасний з поздовжніми і поперечними несучими цегляними стінами, із монолітним залізобетонним стрічковим фундаментом, з залізобетонними панелями перекриттів, чотирьохсхилим вальмовим дахом (таблиця 2.1).

 

Таблиця 2.1 - Будівельні конструкції будівлі

Конструкція	Тип конструкції
Фундамент	монолітний залізобетонний
Стіні зовнішні цокольні	бетонні цокольні блоки
Стіні зовнішні	цегляні завтовшки 380 мм
Стіні внутрішні	збipні бетонні плоскі панелі завтовшки 140 мм
Перегородки	панелі з гіпсобетону цегляні із склоблоків і склопрофіліту
Перекриття	збірні залізобетонні
Сходи	дерев'яні
Дах	чотирьохсхилий вальмовий, з теплим горищем
Покрівля	металлочерепиця по дерев’яним латам і кроквʼяній системі

 

Просторова жорсткість і стійкість будівлі забезпечуються сполученням зовнішніх стін з внутрішніми, з настилами перекриттів, що спираються на ці стіни і кріпляться до них за допомогою арматурних анкерів. Ділянки стін на горищі, які мають висоту більше 40 см, а також фронтони підсилюються вертикальними залізобетонними включеннями що, заанкерені в антисейсмічний пояс.

Конструкція поверхового перекриття утворює жорсткий горизонтальний диск, який підвищує просторову жорсткість будівлі [2, 91].

Так як споруда знаходиться в районі, де сейсмічність досягає 8-9 балів, то згідно СНиП 12-7-81 розроблені необхідні антисейсмічні конструктивні заходи.

Для забезпечення стійкості та жорсткості споруди:

- всі кути пересічення стін армуються заводськими сітками(за ділянки пересічень на 1.5-2.0м). Армування здійснюється через кожні 9 рядів по висоті кладки;

- величина зчеплення кладки з розчином в вертикальних горизонтальних швах 120-180КПа;

- всі вимоги ведуться в повній відповідності з вимогами 3 частини СНип про «організацію і технологію будівельного виробництва».

Рекомендовано використовувати арматуру класу АІ-ІІ.

В загальному випадку слід армувати:

- довгі стіни, що піддаються бічним навантаженням (наприклад, вітер або тиск ґрунту для заглиблених стін);

- фрагменти конструкцій з підвищеним навантаженням;

- перший ряд блоків на фундаменті;

- ряд блоків під віконними отворами (на ширину віконного отвору плюс 900 мм в кожну сторону від отвору);

- зони спирання перемичок (по 900 мм від краю отворів).

Різноманітні розміри і контури будівель, фізико-технічні властивості вживаних матеріалів і конструкцій і інші місцеві умови викликають необхідність пристрою в будівлях деформаційних (осадових, температурних) швів, щоб попередити появу тріщин і руйнування конструкцій.

Деформаційний шов - це важливий елемент у конструкції будівлі, який перерозподіляє навантаження на елементи конструкції. Деформаційні шви бувають різних розмірів: 20 мм, 50 мм, 85 мм. У загальному випадку деформаційні шви слід розташовувати:

- між фундаментом і стінною кладкою з використанням бітумних рулонних матеріалів; між теплою і холодною стінами;

- при зміні товщини стіни;

- у неармованих стінах завдовжки більше 6 м (подовжнє армування стін дає можливість збільшувати відстань між деформаційними швами);

- при перетині довгих несучих стін; у місцях з'єднання з колонами або конструкціями з інших матеріалів.

Деформаційні шви представляють собою наскрізні вертикальні щілини, які роблять в тих місцях, де можуть з'явитись тріщини від зміни температури або від нерівномірного осідання будівлі.

Температурні шви роблять у стінах будівель великої довжини. Вони розрізають стіну від верху до фундаменту. Відстань між швами залежить від розрахункової зимової температури, матеріалу стін, температурного режиму при­міщень і може бути від 50 до 200 м. При цьому, чим нижча зимова температура і міцніша кладка, тим шви розташовані частіше і навпаки.

Осадові шви роблять в тих місцях, де може бути нерівномірне осідання різних частин будівель, наприклад:

- на кордоні ділянок з різним навантаженням на основу (з різницею у висоті більше 10 м);

- на кордоні ділянок, розташованих на основах з різними фізико-механічними властивостями;

- на кордоні ділянок з різною чергою будівництва, а також в місцях прилягання нових стін до існуючих.

Конструкція осадового шва повинна забезпечити вільне вертикальне переміщення однієї частини будівлі відносно другої. Тому осадові шви, на відміну від температурних, розрізають будівлю повністю на відсіки, що можуть самостійно працювати під навантаженням. Осадові шви починаються від підошви фунда­менту, розрізають стіни, перекриття і дах.

Осадові шви є одночасно і температурними, але температурні шви осадовими бути не можуть.

У районах, схильних до землетрусів, окрім вказаних вище деформацій, під дією сейсмічних сил, в будівлях можуть виникнути ще і додаткові деформації, які приведуть до обвалення будівлі, якщо не прийняти заздалегідь необхідних конструктивних заходів. Щоб зменшити вплив сейсмічних сил на будівлю, його розчленовують по довжині на окремі об'єми-відсіки сейсмічними швами, що проходять, як і осадові шви, через усю будівлю. Будівля, розчленована такими швами, складається з окремих частин, що є просторово замкнутими жорсткими коробками, які можуть самостійно сприймати сейсмічні дії. Сейсмічні шви одночасно є і температурно‒осадовими.

Характеристика конструктивних елементів споруди

Фундаменти

Основи і фундаменти значною мірою визна­чають стійкість і міцність будівель.

Фундамент - одна з найвідповідальніших частин будівлі, що сприймає навантаження від надземних частин будівлі і передає їх на основу (грунт), а також сам піддається впливам ряду статичних і динамічних силових і несилових дій [6, 21]. До статичних силових відносяться дії власної ваги конструкцій будівлі з вертикальними навантаженнями, що доводяться на них, бічного тиску ґрунту, його пружної і нерівномірних деформацій основи; до динамічних - вітрові, сейсмічні, вібраційні дії.

При високому рівні стояння ґрунтових вод фундамент піддається також гідростатичному тиску по бічній поверхні і підошві; при основі, складеній пучинистими ґрунтами, - дії сил пучення. До несилових відносять дію ґрунтових вод і розчинених в них хімічно агресивних домішок, а також змінних температур по висоті фундаменту і його товщині.

При проектуванні даного комплексу з врахуванням особливості даної місцевості був обраний монолітний стрічковий фундамент. Стрічковий фундамент являє собою безперервну підземну стіну, яка передає навантаження від надземних стін або колон ґрунтові через розширену нижню частину (подушку) і піщану або щебеневу підсипку завтовшки 50-100мм. Розширення подушки необхідне для приве­дення у відповідність величини додаткового тиску під підошвою фундаменту несучій здатності ґрунту, так як величина розрахункового тиску на грунт менша розрахункового опору кам'яних або бетон­них стін. Уширення фундаментів ведуть уступами завширшки 150‒250 мм і висотою 300 мм.

Характерною особливістю монолітного фундаменту є наявність бетонної плити, яка, у свою чергу, складає єдине ціле з опалубкою. Велика площа опори фундаменту сприяє зниженню тиску на грунт. Такий фундамент стійкий до навантажень, що виникають при заморожуванні, відтаюванні і просадці ґрунту.

Монолітний залізобетонний фундамент слід виконати з бетону марки не нище 100. До початку бетонування фундаменту грунт у межах підготовки під фундамент повинен бути вирівняний і ущільнений, його слід укладати на шар бетонної підготовки з вирівняною горизонтальною поверхнею. Підготовку слід виконувати з бетону класу В7.5 товщиною 300мм. До початку земляних робіт зрізати родючий шар ґрунту. Для уникнення затоплення котловану поверхневими водами необхідно виконати із підвищеної сторони водовідвідні канали, воду з яких скидати на низину. Всі земляні роботи слід виконати згідно вимог ДБН Д 2.2-1-99. Улаштування фундаментів починається з найбільш заглибленої частини, причому бетонування потрібно починати по кутах споруди.

При неузгодженому заляганні шарів ґрунту та при сподівані нерівномірного осідання зверху фундаментних подушок, згідно ДБН Д 2.2-6-99, рекомендується улаштувати армований шов або монолітний залізобетонний пояс.

Фундаменти розроблені у відповідності до вимог СНиП 2.02.01-86 „Основания зданий и сооружений” і на основі звіту про інженерно-геологічні вишукування, виконаного інститутом «Чернівціагропроект».

За відмітку 0,000 прийнятий рівень чистої підлоги першого поверху, що відповідає відмітці 298,20 по генеральному плану.

Згідно звіту про інженерно-геологічні вишукування основою фундаментів служить шар «2» - суглинок сіро-коричневий важкий з наступними розрахунковими характеристиками: Y=19,7 т/м³; С=26 КПа; E=17 МПа і шар «3» - суглинок сіро-жовтий з наступними розрахунковими характеристиками: Y=19,4 т/м³; С=18 КПа; Е=10 МПа.

Фундаменти прийнято стрічкові монолітні, які запроектовані із бетону кл. В7,5 по монолітній армованій подушці із бетону кл. В15. Під фундаментну подушку виконано підготовку із бетону кл. В3,5 товщиною 100 мм.

Під зовнішніми стінами запроектований фундамент розміром 400 мм. Подушки під зовнішні стіни виконані товщиною 1200 мм, а під внутрішні - 800 мм.

Глибина залягання фундаменту становить 2,8 м, що перевищує нормативну глибину промерзання ґрунтів в даному районі будівництва - 0,8 м.

Підсипання під підлоги, засипання пазух фундаментів потрібно виконувати ґрунтом без включення будівельного сміття і рослинного ґрунту шарами 20‒30см. Перед бетонуванням опалубка повинна бути очищена від сміття та бруду, а арматура – від нальоту та іржі. Бетонну суміш варто укладати горизонтальними шарами однакової товщини без розривів.

Рух людей по забетонованому фундаменту, а також встановлення на нього опалубки для зведення вище розташованих конструкцій допускається після досягнення бетоном міцності не меньше 1.5 МПа. Догляд за бетоном варто починати відразу після укладання бетонної суміші.

Забороняється: відновлювати рухливість бетонної суміші до необхідної консистенції з додаванням у неї води на місці укладання, скидати бетонну суміш в опалубку неармованої конструкції з висоти більш ніж 6.0м.

При зустрічі на проектних відмітках ґрунтів, відмінних від вищеописаних, необхідно пройти фундаментами до ґрунтів непорушеної структури і заглибитися в них не менше 10 см.

Цоколь будівлі - це нижня частина зовнішньої стіни, що виступає (або западає) за площину стіни і захищає її від впливу опадів і механічних пошкоджень. Цоколь виступаючий, висотою 600 мм виконаний цегляним, обличкованим природним каменем.

Для захисту стін і підлоги підвалу від ґрунтової вогкості і ґрунтових вод виконують гідроізоляцію.

Горизонтальну гідроізоляцію виконують із двох шарів гідроізолу, ізолу, склоізолу, руберойду, склеєних бітумною мастикою; або з шару цементного розчину (суміш 1:2 з добавкою церезиту) завтовшки 20 - 30 мм.

Вертикальну гідроізоляцію здійснюють фарбуванням зовнішньої поверхні стіни фундаменту, що стикається з ґрунтом, гарячим бітумом, або оклеюванням її двома шарами руберойду.

Комплекс запроектовано без підвалу, тому виконують горизонтальну гідроізоляцію на 100 - 150 мм нижче від перекриття і на 150 - 250 мм вище від вимощення або тротуару по товщині зовнішніх і внутрішніх стін.

У підлогах по ґрунту крім горизонтальної, влаштовують і вертикальну гідроізоляцію шляхом обмащення бітумною мастикою тієї поверхні стіни, що доторкається до ґрунту.

Щоб запобігти проникненню дощових і талих вод до підземних частин будівлі, поверхню ділянки під забудову розплановують так, щоб створити необхідний похил для відведення поверхневих вод від будівлі. Навколо будівлі уздовж зовнішніх стін роблять вимощення.

Вимощення - це неширока смуга з щільних водонепроникних матеріалів (асфальт, асфальтобетон), завширшки не менше 0,5 м. Уздовж зовнішніх стін будівлі укладають вимощення з похилом від будівлі 2 - 3%. Вимощення роблять із шару асфальту 20 - мм, укладеного по ущільненій щебеневій підготовці завтовшки 100 - 150 мм. Навколо будівлі виконується вимощення із щільного водонепроникного асфальтобетону шириною 1,0 м з ухилом 3% від споруди. Перед влаштуванням вимощення пазухи котловану повинні бути пошарово ретельно утрамбовані.

 

Стіни

Вертикальні конструктивні елементи будів­лі, які захищають приміщення від дії зовнішнього середовища і розділяють приміщення одне від одного, називають стінами.

При проектуванні громадських будівель вибору стін приділяють велику увагу, так як вартість їх досягає 25-30% від загальної вартості будівлі.

Стіни будівлі повинні бути: міцними, стійкими, задовольняти вимогам тепло‒і звукоізоляції, пожежної безпеки, економічності, індустріальності, естетичності і мати мінімальну масу. Довговічність стін залежить від їх морозо-, волого- і біостійкості.

Зовнішні стіни - найбільш складна конструкція будівлі. Вони піддаються багаточисельним і всіляким силовим і несиловим діям. Стіни сприймають власну масу, постійні і тимчасові навантаження від перекриттів і дахів, дії вітру, нерівномірних деформацій основи, сейсмічних сил та ін. Із зовнішнього боку зовнішні стіни схильні до дії сонячної радіації, атмосферних опадів, змінних температур і вологе зовнішнього повітря, зовнішнього шуму, а з внутрішньою - дії теплового потоку, потоку водяної пари, шуму.

Виконуючи функцію зовнішньої конструкції, яка захищає будівлю, і композиційного елементу фасадів, зовнішня стіна повинна відповідати вимогам міцності, довговічності і вогнестійкості, відповідним класу капітальної будівлі, захищати приміщення від несприятливих зовнішніх дій, забезпечувати необхідний режим температурної вологості приміщень, а також володіти декоративними якостями. Одночасно конструкція зовнішньої стіни повинна задовольняти вимогам індустріальності, економічним вимогам мінімальної матеріаломісткості і вартості, оскільки зовнішні стіни є найбільш дорогою конструкцією (20 - 25 % вартості конструкцій будівлі).

Стіни в спортивному комплексі прийнято цегляними: зовнішні товщиною 510мм, внутрішні - 380 мм, з прив’язкою 190 мм та 190 мм по двох сторонах (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 – Схема прив’язки по стіні

 

Мінімально допустиме значення опору теплопередачі огороджувальної конструкції громадських будинків R=2,50 м² х К/Вт; Rпр > Rg min. Приведений опір теплопередачі непрозорої огороджувальної конструкції - 2,55 м² х К/Вт. Така товщина необхідна для забезпечення стійкості по відношенню до вище перелічених навантажень. Оскільки статичні функції стін і їх ізоляційні властивості досягаються при взаємодії з внутрішніми конструкціями, що несуть, розробка конструкцій зовнішніх стін включає вирішення природно-кліматичних і інженерно-геологічних умов будівництва, а також з врахуванням особливостей об'ємно-планувальних рішень.

Зовнішні та внутрішні стіни слід виконувати з глиняної цегли розміром 120 ×65×250 мм пластичного прасування, згідно ДБН Д 2.2-8-99. Розчин для кладки слід виконувати з додаванням вапна, глини та компонентів, що підвищують пластичність розчину.

Штучна кладка стін повинна виконуватись на змішаних цементних розчинах не нижче М 25 у літніх умовах, і М 50 - у зимових. Внутрішні стіни потрібно класти на холодних розчинах. Не дозволяється виконання кладки в «пустошовку», шви повинні заповнюватися розчином цілком. Товщина швів кладки повинна бути: для горизонтальних швів - 12 мм, для вертикальних швів – 10 мм.

Кладка стін - ланцюгова у дві цегли. Перший ряд кладки - поперечиковий, другий ряд - ложковий. Ложками цеглу в середину стін не вкладається.

Конструкції фасадної теплоізоляції розміщуються на зовнішній поверхні стіни та включають такі вироби та компоненти, як шар теплової ізоляції, опоряджувальний шар, засоби їх кріплення на несучій частині.

Монтаж конструкцій фасадної теплоізоляції здійснюють згідно з проектом та відповідно до вимог ДБН В.2.6-‒33:2008, ДСТУ Б В.2.6-35:2008, СНиП ІІІ-4-80* після завершення зведення та перевірки якості несучої частини зовнішніх стін на всьому об’єкті, де монтується фасадна теплоізоляція.

Зовнішня поверхня несучої частини стіни повинна відповідати вимогам щодо площинності згідно з технічними умовами на систему теплоізоляції залежно від її конструктивного рішення.

При встановленні теплоізоляційного шару необхідно забезпечити щільне прилягання плит одна до одної, до несучої частини стіни. Назовні стіну утеплено пінопластом «ISOVER» товщиною 50 мм, який сполучають зі стіною за допомогою арматурних сіток із загальною площею повздовжньої арматури не менше 1 см з вічком 20х20 см через 70 см по висоті при сейсмічності 7-8 балів. Довжина сіток повинна бути 150 см у кожну сторону від перетинання.

З середини стіни штукатуряться цементно-піщаним розчином товщиною внутрішнього шару 20мм.

Вентиляційний канал розкрити на 30 см нижче рівня стелі цокольного поверху. При влаштуванні каналу в бороздах закрити спеціальними шлако-алебастровими плитами. Внутрішню поверхню каналу промазати замазкою товщиною 15 мм під час ведення кладки. Кладку каналу виконувати з обпаленої глиняної цегли М 100 на розчині М 50.

Віконні прорізи в стінах запроектовані з чвертями з боків і зверху, призначеними для зручності встановлення віконних блоків. Над віконними і дверними прорізами укладені залізобетонні перемички. Вони передають навантаження від вище розміщених конструкцій на стіни або простінки. В віконних прорізах є по три перемички: одна - перетином 250х140 мм і дві - 120х140 мм. В дверних прорізах одна перемичка перетином 250х140 мм.

На другому поверсі споруди розташований конференц-зал, який має консольну конструкцію. Консоль виходить із стін і міцно закріплена на опорах всередині споруди, для запобігання вириванню із місця закріплення. Вона утворена за допомогою посилених великопрольотних бістальних балок складного січення з прокатних профілів із жорсткими виштампуваними ребрами, які мають підвищену несучу міцність. Балки з’єднуються між собою в єдину цілісну рамну конструкцію. Висота балок складає 800 - 1200мм.

Бістальні балки складаються з двох марок сталі різної міцності. Зазвичай із більш міцної сталі виконуються пояси. При дії розрахункових навантажень в областях стінок що примикають до поясів може виникнути текучість, проте ці пластичні деформації обмежені пружно працюючими поясами та пружно працюючою стійкою поблизу нейтральної осі і тому зазвичай не є небезпечними.

 

Перегородки

Перегородками називають внутрішні верти­кальні огородження, які відокремлюють одне приміщення від іншого.

Перегородки повинні бути: міцні, стійкі, легкі, мати добрі звукоізоляційні властивості, відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, бу­ти індустріальними і економічними. До них мо­жуть бути пред'явлені і спеціальні вимоги: водостійкості, вогнестійкості та інші, в залеж­ності від особливостей огороджуючих приміщень.

Перегородки примикають до несучих внутрішніх стін, які відокремлюють приміщення на поверсі, їх встановлюють на перекриття. В проекті запроектовані збірні перегородки між приміщеннями з гіпсобетонних блоків товщиною 120мм. Гіпсобетонні перегородки армуються каркасом із дерев’яних рейок з поперечним перерізом 10х20мм, які складають сітку з 400х400мм з низу та з боків, з верху перегородка обв’язується брусками 40х40мм.

Дверні коробки в перегородках виконують із брусків перерізом 80х40мм.

На поверхню внутрішніх стін і перегородок будівлі наноситься шар штукатурки завтовшки 20 мм.

З’єднуються перегородки зі стінами за допомогою сталевих стрижнів. Шви між перегородками, стіною, стелею проконопачується ганчір’ям, змоченим у гіпсовому розчині.

Збірні перегородки опираються на панелі перекриття на смужку руберойду по цементному розчині.

Конструкції даних стін і перегородок задовольняють нормативним вимогам міцності, стійкості, вогнестійкості, звукоізоляції.

В санвузлах перегородки виконуються із цегли, ширина перегородки 120мм.

Перегородки потрібно зводити із звичайної глиняної червоної повнотілої цегли КР‒10/50/1390/15, згідно ДБН Д 2.2‒8‒99, М75 на складному вапняно‒ цементно‒пісковому розчині марки М50 згідно із ДСТУ Б В.2.7‒23‒95. Введення хлористих солей до розчину не допускається.

Щоб уникнути падіння перегородок їх необхідно армувати на всю довжину. По висоті перегородки арматура повинна зв’язуватися з несучими стінами, а при довжині більше трьох метрів - із перекриттям з кроком 1,5 м. Цегляну перегородку армують пачковою сталлю перерізом 1,5х25 мм, яку вкладають в горизонтальні шви, через кожні шість рядів кладки. Кінці арматури загинають і закріплюють цвяхами. Цегляні перегородки по всій довжині армувати 2 ø4 Вр–І через 675 мм по висоті. З поперечними стінами перегородки зв’язувати випусками 2 О 8 А-І через 1,0 м по висоті, а при довжині більше 3-х метрів з перекриттям із кроком 1,5 м (ДБН В.1.1-16.2006).

Перегородки слід не доводити на 30 мм до несучих конструкцій перекриття, щоб уникнути передачі на них навантажень. Зазори в 2-3 см слід ущільнити вапняним розчином зі складом 1:4.

В фойє запроектовано перегородки із склоблоків і склопрофіліту. Вони є вологостійкими, гарними на вигляд, мають велику світлопропускну здатність, що дає змогу освітлювати приміщення так званим другим світлом.

Скляні перегородки виготовляються з міцного конструктивного матеріалу - загартованого скла товщиною 10 мм, які влаштовуються в металевий алюмінієвий каркас. Завдяки його використанню скляні перегородки відносяться до безпечного засклення, що дозволяє застосовувати ці конструкції в громадських місцях.

 

Перекриття

Перекриття – горизонтальна внутрішня захисна конструкція, що розділяє по висоті будівлю на поверхи.

Дані горизонтальні несучі конструкції сприймають навантаження від ваги вертикальних огороджуючих конструкцій, сходів, а також від ваги обладнання приміщень, ваги людей, які знаходяться в будівлі.

Перекриття відіграють роль горизонтальних діафрагм жорсткості, які забезпечують стійкість будинку в цілому, а також забезпечують тепло- і звукоізоляцію приміщення. Ці навантаження передаються від перекриття на несучі стіни будинку. Перекриття мають відповідати високим вимогам жорсткості та міцності на згин.

У спортивному комплексі перекриття запроектовано з залізобетонних плит, розміром 5380х950х220, 5380x1190х220 і 5380х1490х220. Таким чином, застосовані плити трьох типорозмірів, відповідно з маркуванням П54-10, П54-12 і П54-15.

Перевагами застосування пустотних плит при будівництві є те, що вироби виготовляються з бетонної суміші високої якості, мають ідеальну поверхню із точною геометрією. У результаті приміщення будуть мати рівні підлоги й стелі, при цьому значно скоротяться витрати по обробці. Завдяки поліпшеним шумоізоляцій ним характеристикам плит значно знижується рівень шумового впливу. Плити легше традиційних на 5-10% за рахунок застосування високоміцного дроту ø 5 мм замість звичайної арматури. У підсумку знижується загальна вага й матеріалоємність конструкцій. Плити витримують вагу: до 1200 кг/кв.м. Внаслідок того, що плити полегшені, знижуються і витрати по транспортуванню - завантаження транспорту збільшується на 10%. Технологія безопалубного формования плит дозволяє знизити рівень матеріалоємності й працезатрати. 1 кв. м нової плити дешевше традиційної на 5 - 10%.

Плити перекриття укладаються на несучі стіни - на зовнішні стіни укладаються від внутрішнього краю стіни на 100 мм, а на внутрішні - на 190 мм.

Плити закріплюють між собою за допомогою анкерів (закладних деталей).

Зазори між стіною і плитами (100мм, 200мм) закладають розчином на глибину 40 - 60мм. Шви між панелями замолочують цементним розчином марки М100, анкеруванням та замонолічуванням швів утворюють жорстку горизонтальну діафрагму жорсткості, яка разом із несучими стінами забезпечує просторову жорсткість будівлі.

Конструкції перекриття відповідають нормативним вимогам щодо міцності та вогнестійкості (відповідно до призначення будівлі), а також вимогам звукоізоляції, теплоізоляції. Захист від попадання вологи у внутрішні конструкції перекриття у вологих приміщеннях (санітарних вузлах) забезпечується влаштуванням спеціального гідроізоляційного шару.

Стеля зашпакльована, відшліфована і пофарбована білою фарбою.

Для горищних і підвальних перекриттів, що відділяють опалювальні приміщення від не опалювальних, висувають особливі теплозахисні вимоги. Тому горищне перекриття має шар утеплювача завтовшки 7 см з керамзиту.

Покриття і дах

Дах ‒ конструкція, що забезпечує захист будівлі від атмосферних опадів і є обгороджуванням верху будівлі. Дах запроектований чотирьохсхилий вальмовий, з теплим горищем, висота якого становить 1,8 м. Дах складається з двох структурних частин: несучої і огороджуючої. Несучі елементи: мауерлати, крокви, решетування. По решетуванню покладена покрівля - металочерепиця підсиленого профілю. Огороджуюча частина включає в себе покрівлю - верхню водонепроникну оболонку і основу під неї у вигляді обрешетування із дерев'яних брусків або дощок; у вигляді шару цементного розчину або асфальту по залізобетонних плитах.

Кут нахилу покриття становить 30°, що забезпечує водовідведення атмосферної і поталої води.

Запроектовані наслонні крокви спираються на зовнішні стіни, на яких закріплений підкроквяний брус 120х120(мауерлат). Кроквяні ноги запроектовані у вигляді дерев'яного бруса, що має в перетині розміри 160х50. Уверхнійчастині даху крокви з’єднуються один з одним за допомогою двосторонньої дерев’яної накладки де проходить гребеневий брус перерізом 50х150 мм. Оскільки дерев'яні елементи даху працюють у вологому середовищі і вогненебезпечному режимі (на горищі проходить електропроводка), вони мають бути оброблені антисептиками і антипіренами.

Дуже важливе значення має покрівля. Покрівля це один з найважливіших елементів в будь-якій будівлі. Головне призначення покрівлі - це захист будівлі від атмосферних опадів і інших різних атмосферних дій.

Існує велика кількість чинників, які необхідно враховувати при влаштуванні покрівлі, такі, як гідроізоляція, утеплення, вентиляція, організований збір дощової води з покрівлі із застосуванням водостоків, а також найголовніший чинник – це вибір покриття покрівлі.

Покрівельні матеріали підрозділяються на металеві, м'які, азбестоцементні, керамічні, цементно-піщані. На сьогоднішній день існує величезний вибір покрівельних матеріалів, і для даного спортивного комплексу був обраний покрівельний матеріал виходячи з конфігурації даху і зовнішніх особливостей будівлі, якою є металочерепиця.

Металочерепиця - це листи із профільованої сталі, які імітують черепицю різ­ного кольору:чорного, червоного, коричневого, зеленого.

Стальні листи захищають від корозії цинковим або алюмінієво-цинковим покриттям. Металочерепиця виробляється з холоднокатаної, гаряче- оцинкованої сталі з різною товщиною металу - від 0,4 до 0,5 мм.

Металочерепицю застосовують для дахів з ухилом, не меншим за 14° і кладуть по латах з перерізом 45x70, 50x70 мм та кроком 350; 390; 400; 460 мм.

Випускають листи металочерепиці з шириною хвилі 195-200 мм і висотою 31-67 мм; листи завширшки 1030-1150 мм і завдовжки від 540 до 6060 мм. Листи металочерепиці укладають в ряд за рядом від карнизу до гребеня, починаючи з правого краю даху. При наявності листів різної довжини, починають завжди із найдовшого листа.

Крайню нижню лату використовують як направляючу для правильного розташування листів першого ряду.

Треба, щоб перший лист в карнизі був роз­ташований під кутом 90° до карнизу.

Покрівлі із металочерепиці довговічні, кра­сиві, міцні, легкі (1 м² важить всього 5 кг, тоді як черепичні дахи мають вагу в 10 разів більшу). Покриття із гальванізованої сталі витримує будь-які кліматичні умови.

Металочерепиця володіє рядом переваг перед іншими покрівельними матеріалами: невелика вага 4,2‒4,5 кг/м², довговічність матеріалу, великий вибір кольорів і покриттів, легкість укладання листів і кріплення саморізами з прокладкою з ЕПДМ гуми. Металочерепиця ідеально підходить для використання кліматичних умовах міста Чернівці.

Водостік - служить для відведення дощової води з покрівлі. Водостічні системи виготовляються, як круглого, так і прямокутного перерізу. При організованому водовідведенні вода відводиться через жолоби й ринви. Зовнішнє організоване водовідведення складається із: жолоба, лотка, водоприймальної воронки і ринви. Ринву навішують на відстані не менше 130 мм від стіни і на 200 мм вище вимощення.

Системи водостоків можуть бути пластикові та металеві. Металеві водостоки виготовляються з холоднокатаної, гарячеоцинкованої сталі товщиною 0,5 мм із двостороннім полімерним покриттям, в основному це пластізол, що забезпечує високу кольоростійкість, а так само високі антикорозійні властивості - саме цей водостік і був обраний для даного комплексу. Ринву виготовляють із оцинкованої сталі діаметром 130 мм і збирають із окремих з'єднувальних ланок, що виготовляються і вставляються одна в одну.

Кількість їх визначають із розрахунку 2 см² перерізу труби на їм²покрівлі.

Ринви установлюють на відстані 18-20 м одна від одної. Кріплять їх до стіни за допомогою костилів.

Пластикові водостоки мають так само ряд переваг - пластик використовуваний для їхнього виробництва не вигорає, не зазнає корозії, не темніє згодом і не деформується.

На даху споруди розташована конструкція великого світлового ліхтаря, який в першу чергу несе практичну функцію, забезпечуючи освітленням хол в центральній частині споруди на всі 3 поверхи. Він являє собою підвищення колон третього поверху на різну висоту, якими перехресно вкладені металеві ферми. Фасадні частини ліхтаря повністю засклені вітражами, які кріпляться до зовнішнього боку колон. Фермові сітки утеплені й обшиті композитними панелями в місцях перепаду висоти утворюють проріз, який також засклений вітражем з алюмінієвих фасадних систем. Габаритні розміри конструкції ліхтаря становлять 24,4м. х 26,4м.

Для забезпечення безпеки робіт під час очищення під снігу та ремонту покрівлі на дахах житлових будівель в два і більше поверхів, а в громадських понад 10м влаштовують огорожу висотою не менше, як 0,6м. Огородження влаштовують у вигляді решітки. Решітку роблять із круглої сталі і прикріплюють до стальних стояків з підкосами, або до цегляних стовпчиків. Стальні стояки і підкоси встановлюють поверх покрівлі і при­бивають до лат даху. Під лапки стояків і підкосів для гідроізоляції ставлять прокладки із гуми.

Вікна і двері

Вікна – світлопрозорі огородження, при­значені для освітлення, провітрювання і зорового зв'язку з зовнішнім середовищем.

Усі світлопрозорі огородження повинні: надійно ізолювати приміщення від зовнішнього шуму; задовольняти вимоги теплозахисту; бути міцними, довговічними, зручними в експлуа­тації, індустріальними і економічними. Розміри і форму вікон приймають в залежності від необхідного рівня освітленості приміщень і архітектурного вирішення будівлі, так як конструкції засклення впливають на зовнішню композицію будівлі і його інтер'єру.

Відношення площі вікон всіх приміщень до площі підлоги цих приміщень повинно бути не меншим 1:8 і не більшим 1:5. Перевищення нормативної площі засклення влітку призводить до перегріву приміщень, а взимку - до їх переохолодження; тому появляються додаткові витрати на опалення, щоб забезпечити внутрішню температуру тепла в межах 18-20°С. Встановлено, що біля 40-60% всіх тепловитрат будівлі складають тепловитрати через вікна і двері. Для зменшення тепловитрат і покращання звукоізоляційних властивостей застосовують різні замазки, пружні прокладки, штапики.

Висоту вікна вибирають на 1100-1300 мм меншою від висоти поверху.

Заповнення віконного прорізу складається із віконної коробки, засклених рам, підвіконної дошки і зовнішнього зливу. Коробка з рамами створює віконний блок. Схема заповнення віконного прорізу наведена в додатку К. Віконне заповнення складається з віконного блоку, підвіконної дошки та зовнішнього водовідводу, що виконується з оцинкованої покрівельної сталі. Коробки вікон кріпляться до стін за допомогою цвяхів, що забиваються у дерев’яні антисептовані пробки закладені при муруванні відкосів стін по дві з кожного блоку. Зазор між віконним блоком і стіною заповнюють монтажною піною. Відкоси штукатурять. Віконні блоки покривають фарбою або лаком.

Світлопрозорі огородження віконних прорізів у зовнішніх стінах заповнюються металопластиковими блоками з потрійним пакетом. Такий пакет складається з двох шибок с прошарком сухого повітря й обрамлений рамкою с гуми або пластмаси.

Сучасні пластикові і металопластикові вікна, що на відміну від дерев’яних не загнивають і не розсихаються, не потребують регулярного фарбування й естетичні. Зварені конструкції виготовляють з багатокамерних профілів на основі ПХВ. Вікна можуть застосовуватися в мокрому середовищі, тривалий час зберігають фізико-механічні властивості, витримуючи температуру в межах ±45°С. Колір рам однаковий по товщині профілю. Віконну стулку складають з двох стекол 4-х мм товщини, розташованих на відстані 13-14 мм одне від іншого, що утворює склопакет, герметично ізольований прокладкою, яка усмоктує вологу. Вікна не «запотівають» і не замерзають, знижують тепловтрати на 30%. Надійна герметизація забезпечує високі звукоізолюючі і пилонепроникні якості. При цьому ПХВ не горить і не виділяє токсичних газів.

Металопластикові вікна виготовляють з аналогічного алюмінієвого профілю (порожнього багатокамерного), «одягненого» у термопластик - ПХВ.

Такі вікна вигідні при ширині віконних прорізів більш 1,5 м. Тому їх застосовують в громадському будівництві, для пристрою фасадних вікон, вітрин і вітражів. Металопластикові вікна мають велику колірну гаму. Технологія виготовлення вікон забезпечує можливість дотримання стандартних типорозмірів склопакетів і рам, а також довільну їхню зміну, включаючи утворення вікон різної геометричної форми.

При влаштуванні вікон роботи ведуться в певній послідовності. У рамах вікон потрібно просвердлити отвори для анкерів. На бокові поверхні і зверху рами (з краю зовнішньої сторони) наклеюється гідроізоляційна стрічка. Якщо необхідно гідроізоляційну стрічку можна розігріти, до повного розширення, будівельним феном.

За допомогою клинів розпорів рама встановлюється у віконний отвір. Зверніть увагу на положення рами. На рівній стіні (без четвертини) віконна рама повинна встановлюватися на відстані не менше 12 см від зовнішнього краю стіни; Необхідно перевірити правильність зазору між рамою і стіною (20-40мм), а між четвертиною і рамою (5-20мм).

Потрібно виставити по рівню горизонтальні частини рами.

Вертикальні частини віконної рами виставляються по рівню в двох площинах.

За допомогою опорних колодок і кріплення потрібно закріпити раму у віконному отворі, так, щоб бокові сторони рами заглиблювалися, за четвертинами стіни, на однакову відстань. Для кріплення використовуються анкерні пластини і анкера. Відповідно до ГОСТу 3