Загальні положення про державну власність

Державна власність є особливою суспільною формою привлас­нення матеріальних благ в інтересах суспільства. Ще до недавнього часу ця форма власності в Україні визнавалася як пріоритетна, але створення незалежної держави Україна стало передумовою для пе­регляду економічних засад її розвитку, була визначена рівність усіх форм власності.

Першим законодавчим актом, що закріпив цей принцип, став За­кон України «Про власність», відповідно до ст. 2 якого усі форми власності визнавалися рівними в Україні. Цей Закон започаткував процес роздержавлення, тобто зміну суб'єктів права власності і пе­реходу її об'єктів у власність громадян та юридичних осіб — суб'єк­тів права власності, що дало змогу розпочати в Україні приватиза­ційні процеси як майна, призначеного для задоволення громадяна­ми своїх соціальних потреб (житла, гаражів, дач тощо), так і виробничих об'єктів, які надалі стали основою для розвитку під­приємницької діяльності в Україні.

Відповідно до ст. 326 нового ЦК України у державній власності є майно, у тому числі кошти, що належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відпо­відно органи державної влади.

Згідно з Конституцією України державна і комунальна влас­ність — це самостійні форми власності. Така ідея закріплена і в но­вому ЦК України, в якому сформульовано право державної власності (ст. 326) і право комунальної власності (ст. 327).

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про власність» суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради Украї­ни. Держава здійснює свої повноваження власника через спеціальні органи. Відповідно до ст. 116Конституції України Кабінет Мініст­рів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефек­тивністю використання і схоронністю довіреного їм державногомайна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Ще до прийняття Закону України «Про власність» постановою Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1990 р. «Про управління дер­жавним майном Української РСР» повноваження з управління май­ном, віднесеним до загальнодержавної власності, було покладено на Кабінет Міністрів України, який покладав здійснення цих повноважень на підвідомчі йому відповідні органи державної виконавчої влади (зокрема міністерства). Постановою Верховної Ради України від 14 лютого 1992 р. «Про управління майном підприємств, уста­нов та організацій, що є у загальнодержавній власності» було ство­рено Фонд державного майна.

15 грудня 1992 р.Кабінет Міністрів України прийняв Декрет «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», яким поклав здійснення функцій з управління загальнодержавним майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів Укра­їни органи державної виконавчої влади. Вищезгаданим Декретом передбачалося, що міністерства та інші підвідомчі Кабінету Мініст­рів України органи державної виконавчої влади:

1) приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержав­ній власності (надалі — підприємства);

2) затверджують статути (положення) підприємств, контролю­ють їх дотримання та приймають рішення щодо порушення статутів (положень);

3) укладають і розривають контракти з керівниками підпри­ємств;

4) здійснюють контроль за ефективністю використання і збере­женням закріпленого за підприємствами державного майна;

5) дають згоду Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

6) готують разом з відповідними місцевими Радами народних депу­татів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розме­жування державного майна між загальнодержавною, республікансь­кою (Автономної Республіки Крим) і комунальною власністю;

7) беруть участь у підготовці та укладанні міжнародних догово­рів України з питань загальнодержавної власності.

Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд нормативних ак­тів, що регулюють порядок використання державної власності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 32 затверджено Порядок повернення у дерлсавну власність об'єктів прива­тизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів. Цей Порядок регулює відносини, пов'яза­ні з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкур­сом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду у зв'язку з невиконанням умов дого­вору або визнання судом його недійсним. Порядок встановив, що об'єкт приватизації повертається до сфери управління державного органу приватизації, який проводив його відчуження за договором купівлі-продажу (далі — державний орган приватизації), для здійс­нення управління цим об'єктом згідно із законодавством до моменту відчуження його внаслідок повторного продажу.

Кабінет Міністрів України прийняв ряд нормативних актів, що регулюють деякі відносини, пов'язані з орендою та приватизацією державного майна. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 2 січня 2003 р. № 3 затверджена Методика оцінки об'єктів оренди, постановою від 12 жовтня 2000 р. № 1554 — Методика оцінки вар­тості майна під час приватизації.

Новий ЦК України не визначає переліку об'єктів права держав­ної власності, але він визначений ст. 34 Закону України «Про влас­ність», згідно з якою об'єктами права загальнодержавної власності є: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утво­рених нею державних органів; майно Збройних Сил України, орга­нів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдині енергетичні системи; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти республіканського бюджету; республіканський Національний банк, інші республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, стра­хові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчаль­них закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний роз­виток; інше майно, передане у власність України іншими держава­ми, а також юридичними особами і громадянами.

Чинне законодавство України встановлює перелік видів майна, що не може бути об'єктом приватизації, тобто має перебувати у дер­жавній власності. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, належать майнові комплекси підприємств, їх структурних підроз­ділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, а саме:

1) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності українського народу, майно, що становить мате­ріальну основу суверенітету України, зокрема майно органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів; надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні та інші природні ре­сурси, що є об'єктами права власності українського народу, золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви, емісійна система, майнові комплекси підприємств та установ, що забезпечу­ють випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів тощо);

2) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збе­реження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духов­них цінностей, зокрема об'єкти Національного космічного агентст­ва України при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комп­лекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень; об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки загальнонаціонального значення; об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;

3) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготов­лення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема: майнові комплекси підпри­ємств для виготовлення та ремонту всіх видів зброї, яка є на озбро­єнні Збройних Сил України, Служби безпеки України; майнові комплекси підприємств з випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек); майнові комплекси підприємств, що забезпе­чують діяльність у сфері обігу зброї, радіоактивних речовин;

4) об'єкти, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема: структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпе­чують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мо­білізаційних запасів; пенітенціарні заклади; об'єкти державних си­стем стандартизації, метрології та сертифікації продукції; майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості; метрополітен, міський електротранспорт та ін.

37 Суб’єкти права державної власності.+