Правовий режим інших видів майна (земельних ділянках, транспортних засобів, зброї тощо) як об’єктів права приватної власності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правовий режим інших видів майна (земельних ділянках, транспортних засобів, зброї тощо) як об’єктів права приватної власності



Правове регулювання права власності на земельну ділянку

Актуальність даної теми обґрунтовується постійно зростаючою зацікавленістю встановлення режиму власності на землю, з метою здійснення господарської діяльності фізичними і юридичними особами на земельних ділянках.

 

З утворенням України як незалежної держави все динамічніше розробляються та втілюються в життя реформи, спрямовані на розмежування й установлення прав власності. В основі таких реформ лежить ідея великомасштабної денаціоналізації державної власності, що означає передачу приналежних державі об’єктів у власність громадян і недержавних організацій.

 

Державна власність на землю перестала бути винятковою. Сьогодні існують державна, приватна та комунальна власність на землю. Земля визнана нерухомим майном, вона стала предметом купівлі-продажу, міни, дарування, іпотеки, здійснення інших угод. Право власності є найбільш повним правом на майно. За своєю правовою природою – це одне з основних речових прав. Виступаючи як об’єкт права власності, земля набуває особливих правових рис: вона стає “майном” або “річчю” – тим предметом цивільного, а тепер і земельного права, що відрізняють особливі юридичні ознаки.

Об’єктом права власності є не всі землі взагалі, а конкретна земельна ділянка. Право власності може поширюватися тільки на речі, відзначені родовими або індивідуальними ознаками.

Земельній ділянці, що виступає як об’єкт права власності, властиві ознаки об’єкта, встановлені цивільним правом:

оборотоздатність - тобто земельна ділянка може відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва (спадкування, реорганізація юридичної особи) або іншим способом, якщо він не вилучений з обороту або не обмежений в обороті;

земельна ділянка як об’єкт цивільного права є нерухомим майном. На підставі цього положення право власності на земельну ділянку, а також її обмеження, перехід і припинення підлягають державній реєстрації в єдиному державному реєстрі установами юстиції. Для земельних ділянок установлена також і спеціальна реєстрація – в органах Державного комітету по земельних ресурсах і землевпорядженню;

земельна ділянка, залежно від того, чи можливий її поділ без шкоди для її господарського призначення чи ні, може бути визнана або подільною, або неподільною річчю. Ця ознака є істотною в тому випадку, коли земельна ділянка перебуває в загальній власності, й виникає питання про виділення частини земельної ділянки одному з власників. У випадку, коли земельна ділянка визнається неподільною, власнику не може бути виділена частина ділянки в натурі, а видається грошова компенсація;

наступною ознакою земельної ділянки як об’єкта цивільного права (як, втім, і земельного, якщо ділянка використовується громадянами або юридичними особами) є те, що плоди, продукція, доходи, отримані в результаті використання земельної ділянки, належать користувачам цієї ділянки на законній підставі.

Відповідно до земельного законодавства України право власності на землю містить у собі право володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таким чином, володіння, користування та розпорядження є невід’ємними складовими одного права – права власності.

Особи, що мають у власності земельну ділянку, мають право розпоряджатися нею вільно, якщо на підставі закону відповідні землі не виключені з обороту або не обмежені в обороті.

 

Крім цих обмежень існують також обмеження за цільовим використанням окремих категорій земель. Зокрема, використання за цільовим призначенням встановлюється для земель сільськогосподарського призначення та земель особливо охоронюваних природних територій.

Залежно від цільового призначення встановлюється правовий режим, що визначає можливість і порядок продажу, а також придбання певної земельної ділянки.

До покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення законодавець установив особливі вимоги, які передбачені ч. 1 ст. 130 Земельного кодексу України, в якій йдеться про те, що ними можуть бути:

громадяни України, що мають досвід роботи в сільському господарстві або займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;

юридичні особи України, установчими документами яких передбачене ведення сільськогосподарського виробництва.

Втім необхідно відзначити, що в п. 13 перехідних положень до Земельного кодексу України для юридичних осіб зафіксоване обмеження на придбання права власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Цій розмір може бути збільшений у випадку спадкування земельних ділянок.

Також перехідними положеннями до Земельного кодексу України (п. 15) був установлений мораторій до 1.01.2007 року, за яким забороняється відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Мораторій не поширюється на такі види переходу права власності на землю як успадкування ділянки за законом або заповітом, викуп земельних ділянок для суспільних потреб.

Законодавцем установлене коло осіб, для яких передача земельних ділянок у власність відбувається на безкоштовній основі. Ними можуть бути:

працівники державних і комунальних підприємств, установ, організацій, працівники державних і комунальних установ освіти, культури, охорони здоров’я, розташовані на території відповідної ради, а також пенсіонери з їхнього числа з виділенням кожному з них земельної частини (паю). Ці особи мають гарантоване право на одержання своєї частки земельної ділянки (паю), виділеної в натурі (на місцевості) (ст. 25 ЗК України);

право на одержання безкоштовно у власність із земель державного і комунального майна у розмірі земельних частин (паю) мають громадяни – члени фермерського господарства (ст. 31 ЗК України);

земельні ділянки із земель державного й комунального майна для ведення індивідуального або колективного садівництва (ст. 35 ЗК України);

земельні ділянки, призначені для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських споруджень та гаражного будівництва (ст. 40 ЗК України);

у випадку приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безкоштовно у власність об’єднанню власників (ст. 42 ЗК України);

безкоштовно громадянам можуть надаватися у власність і замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів) (ст. 59 ЗК України). Передача земельних ділянок безкоштовно у власність громадян проводиться один раз по кожному виду використання.

 

Порядок безкоштовної приватизації земельних ділянок громадянами регулюється ст. 118 Земельного кодексу України.

Громадяни і юридичні особи України можуть мати право власності на землю індивідуально або спільно. У випадку індивідуального (особистого) права власності на землю усі права й обов’язки зосереджені в однієї особи – фізичної або юридичної.

Майно, що перебуває у власності двох або декількох осіб, належить їм на праві спільної власності. Право спільної власності може виникнути за бажанням самих власників або за законом. Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного із власників у праві власності (часткова власність) або без визначення таких часток (сумісна власність).

 

Виникнення права власності на землю в іноземних осіб або осіб без громадянства.

Іноземні особи та особи без громадянства можуть отримувати право власності на землю несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомості, які належать їм на праві власності, у наступних випадках:

цивільно-правових відносин (купівля-продаж, міна, дарування);

викупу земельної ділянки, на якій перебуває об’єкт нерухомості, що належить такій особі на праві власності;

прийняття спадщини.

Разом з тим, ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті іноземцями та особами без громадянства в спадщину, повинні бути відчужені протягом року. Підтверджує це положення й п. «е» ст. 140 ЗК, відповідно до якого у випадку невідчуження іноземними особами та особами без громадянства таких земель у встановлений строк, право власності на землі припиняється.

Іноземні юридичні особи можуть здобувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках:

придбання об’єкта нерухомості, пов’язаного із здійсненням підприємницької діяльності в межах населених пунктів;

придбання об’єкта нерухомості за межами населених пунктів.

Що стосується угод, спрямованих на отримання права власності на певну земельну ділянку, то однією з найпоширеніших угод є купівля-продаж земельної ділянки. Після набрання чинності Цивільним кодексом України, така угода укладається у письмовій формі, підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхні обмеження» після того, як угода укладена в нотаріальній формі, вона реєструється в реєстрі угод і видається Державний акт на право власності на землю, на підставі якого необхідно зареєструвати право власності на землю як на об’єкт нерухомого майна.

З усього вищевикладеного можна дійти висновку, що після набрання чинності Земельним кодексом України, чинне законодавство отримало спрямування на закріплення легалізації приватної власності на землю, подальший розвиток інституту речових та інших прав на землю, визнання землі як нерухомого майна, в якому сполучаються риси природного об’єкта і товарно-матеріальної цінності. Також змінена система підстав і порядок виникнення, зміни й припинення прав власності на землю, що спрямований на посилення гарантій власників земельних ділянок.

Транспорт. Згідно зі статтею 34 Закону про дорожній рух та пунктом 7 Правил, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їхні представники зобов’язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Термін реєстрації може бути продовжено, якщо власник транспортного засобу з поважних причин (хвороба, відрядження тощо) не може вчасно її здійснити. Транспортні засоби реєструють за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття їх з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

 

Частиною третьою статті 121 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) передбачена відповідальність за керування водіями транспортними засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку - штраф від двох до п’яти н. м. д. г.

 

Посадові особи РЕП ДАІ здійснюють контроль за дотриманням власниками транспортних засобів або їхніми представниками визначеного Правилами терміну реєстрації транспортних засобів 1. У разі порушення встановлених термінів на зазначених осіб (фізичних або посадових осіб) складається протокол про адмінправопорушення (за експлуатацію транспортних засобів, не зареєстрованих (не перереєстрованих) у встановленому порядку), який розглядається згідно з чинним адміністративним законодавством. Проте якщо власник не був зупинений при керуванні незареєстрованим (не перереєстрованим) транспортним засобом, то застосувати до нього відповідальність, передбачену статтею 121 КпАП, якщо він тільки пропустив 10-денний строк для реєстрації, фактично неможливо.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.16.13 (0.022 с.)