Особливості телевізійного мовлення луганських телеканалів

У силу своїх технічних можливостей – поєднання звука і зображення – телебачення є одним з найвпливовіших засобів масової інформації Слово з телеекрана є не лише засобом передачі інформації, але й засобом емоційного впливу на глядачів і взірцем правильної мови. Текст, який промовляється ведучим, повинен приносити глядачеві естетичну насолоду.

Вивчення специфіки мови телебачення слід розпочати із визначення особливостей аудіовізуальної інформації [2]. Основною ознакою телевізійної інформації є поєднання зображення і звука, що в свою чергу викликає в глядача ілюзію співучасті в подіях, які були показані на телеекрані, і відповідні емоції, бажання осмислити побачене [2]. Не менш важливими ознаками є оперативність і повсюдність: у наш час телевізор є доступним для більшості людей, таким чином телевізійні передачі можуть дивитися практично всі мешканці країни. Цікаво, що хоч глядачі і сприймають телевізійну інформацію одночасно по всій території країни, але кожний сприймає її окремо. При написанні тексту для передач слід враховувати домашні умови сприйняття, тобто використовувати у текстах пряме звернення до глядача, на екрані бути безпосереднім, щирим і навіть імпровізаційним.

Слово і образ на телебаченні доповнюють одне одного. Якщо інформацію не лише чути, а й бачити, то вона сприймається як більш правдива і переконлива. Зображення в телеінформаційному потоці дає можливість не зосереджуватись на детальному описі, як того потребує друкована журналістика. Тому дуже важливим є вмілий добір кадрів до тексту: у такому випадку слово з екрана телевізора буде виконувати не лише описову функцію, але й пояснювальну [2].

Слово на екрані обов’язково збагачується інтонацією, а іноді й мімікою ведучого або диктора. Інтонація, міміка і жести розширюють інформаційну наповненість слова. До того ж у передачах глядачі мають можливість спостерігати не лише що було сказано, але й у який спосіб. Звідси можна визначити ще одну важливу властивість аудіовізуальної інформації – персоналізація [2]. Глядач не байдужий до особистості ведучого, кореспондента чи репортера, його манери висловлюватись. Вміння ведучих говорити відіграє значну роль у рейтингу програми і каналу. Тому неодмінним творчим і професійним набутком тележурналіста повинно бути його вміння просто й щиро говорити. Зважаючи на те, що телеекран має властивість показувати людину немов у збільшуваному склі, коментатору слід бути людиною обізнаною й ерудованою. Глядач відчуває, коли тележурналіст не компетентний у тому, що повідомляє. До того ж глядачі чекають тієї чи іншої оцінки явища, емоційного повідомлення новин компетентною особою, а не просто калейдоскопу фактів, у яких важко розібратися.

Тележурналісту важливо вміти працювати з колективом, знаходити з ними взаємопорозуміння для досягнення спільної мети – виготовлення якісної передачі.

Отже, розглянуті риси телевізійної аудіовізуальної інформації – поєднання звука і зображення, повсюдність, оперативність – зробили телебачення одним з найважливіших і впливовіших ЗМІ. Проте поряд із переліченими властивостями є певні обмеження, які слід обов'язково враховувати професіоналам, які працюють на телебаченні: незворотність телепередачі – неможливість вдумливо передивитись її подібно до того, як можна перечитати статтю у газеті. Звісно, можна записати передачу на відеокасету чи диск, але це скоріше виняток, більшість програм розраховано на єдиний перегляд. Глядач сприймає картинку і звук у поєднанні, тож йому самому слід швидко вирішувати, на що звертати увагу, що виділити для себе.

Глядач залежний від часу виходу передачі і не може її передивитися у зручний для нього момент.

Проте очевидно, що переваг у телебачення набагато більше, ніж обмежень. Дослідження специфіки аудіовізуальної інформації та її впливу на глядача допоможе надалі вдосконалити взаємодію телевізійної аудиторії та тележурналістів.

Виходячи з розглянутих рис телевізійної інформації, можна визначити специфічні риси телевізійної мови безпосередньо. Оскільки мова на телебаченні сприймається глядачами на слух, то весь текст, який промовляється з екрану, повинен легко сприйматися, не заплутувати реципієнта. Таким чином, мова телебачення має бути простою. Проте не варто плутати простоту з побутовістю. Телевізійна мова не повинна бути такою, якою розмовляють звичайні люди в умовах невимушеності. Під простотою розуміється відсутність зайвих слів, складних і ускладнених зворотами речень. Дослідження стверджують, що людина легко сприймає речення, у якому не більше 13 – 15 слів [1; 2; 3]. Кожне довге складне речення можна перетворити на кілька стислих. Інформативний текст на телебаченні повинен складатись в основному з іменників і дієслів. Дієприкметники, дієприслівники, які містять у собі оцінку, звороти, які ускладнюють речення, часто непотрібні.

Канцеляризми, слова і вирази, характерні для ділової мови, на телебаченні не варто використовувати, оскільки вони надають мовленню непотрібного пафосного звучання і важко сприймаються на слух глядачем. Реципієнту доводиться перекладати текст на живу мову.

Оскільки біля телеекранів сидять різні люди, то мовлення повинно легко сприйматись на слух і в той же час бути зрозумілим. Для того, щоб перевірити, наскільки відповідає текст цій вимозі, авторові тексту варто відповісти для себе на такі питання: 1) Чи добре сприймається прочитаний уголос текст? 2) Що сприймається важко? 3) Чи можна повідомити ту ж саму інформацію більш простими реченнями? [3].

Швидкість телевізійного мовлення повинна бути більшою, ніж на радіо, оскільки наявний зоровий ряд. Надто повільне мовлення робить сприйняття важким, людині нелегко виділити головне в повідомленні, внаслідок чого увага послаблюється. На телебаченні варто говорити швидко, діловито оскільки людина думає швидше, ніж говорить [2]. Проте не забувати, що під час сприйняття передачі глядач не має можливості повернутися і ще раз передивитись і переслухати інформацію. Таким чином телеінформація повинна бути розрахована на правильне первісне сприйняття. А звідси і такі вимоги до телевізійного мовлення: ясність, чіткість, доступність, неперевантаженість фактами, логічність викладу.

В ідеалі у тележурналіста повинен бути випрацюваний власний впізнаваний стиль [1; 2; 3]. Проте на шляху до нього доведеться багато працювати над собою, розширювати словниковий запас, вивчати значення слів і відтінки, тренуватись правильно будувати речення, володіти стилістичними можливостями мови.

При дослідженні особливостей телевізійного мовлення слід зважати на типові помилки, які зустрічаються у мовленні тележурналістів. У цілому їх можна визначити такі: 1) повтори; 2) фонетичні помилки; 3) лексичні помилки; 4) помилки, пов’язані з побудовою речень.

Усі ці типи помилок досить часто можна спостерігати у двомовному регіоні, зокрема в Луганській області. Якщо повтори пов’язані в основному з тим, що в ефірі часто звучить непідготовлене мовлення, і в умовах вільного говоріння важко підібрати синонім для слова, щоб уникнути повторення [4], то велика кількість фонетичних помилок пояснюється саме тісною взаємодією двох споріднених мов – російської та української (в Луганській області). Перегляд передач каналів ЛОТ, ІРТА, ТРК "Луч" свідчить про те, що в ефірі наявне таке специфічне поєднання української і російської мов: ведучі передач, новин говорять українською, проте герої передач, сюжетів, синхронів переважно говорять російською. У цілому ведучі намагаються дотримуватись вимог української літературної вимови, проте в їхньому мовленні зустрічаються такі фонетичні помилки: м'яка вимова шиплячого ч, вживання російського звуку [щ] замість звукосполучення [шч], вимова [у] замість у нескладового, рідше – вимова звуку о з призвуком а, подібно до російської вимови ненаголошеного о,вимова и замість і (по всій України). У свою чергу у героїв передач і сюжетів російська вимова також характеризується фонетичними помилками: вимова українського глоткового [г] на місці проривного російського [г], зменшена редукованість голосних звуків у ненаголошеній позиції.

Значна кількість помилок у телевізійному мовленні луганських каналів – лексичні, більша частина яких пов’язана впливом російської мови (з благословіння божьєго, козаки приймають участь у суспільному житті, на теперішній час до складу куренів, вийшла за рамки нашої області, відслужив молебен по благородній справі, не всім дітям приходиться виховуватись у родинах). Часто можна зустріти неправильне відмінювання числівників (більше п’ятидесяти, представлені одинадцятими спеціальностями). Також зустрічаються плеоназми (лютий місяць, робота з різних напрямків діяльності) і тавтологія (конкурс ще більше збільшиться, викладачі викладають, построили на базе недостроенного детского сада).

Окремо слід виділити функціонально-стилістичні помилки: використання канцеляризмів, які ускладнюють сприйняття інформації, змушуючи глядачів перекладати повідомлення живою, зрозумілою мовою (Численність козацького полку складає 500 козаків. Полк створено, і йде робота з різних напрямків діяльності. Козаки активно включаються в суспільну роботу). Подібні помилки є поширеними не лише на регіональних, але й на центральних телеканалах.

Знаючи, що правильна українська вимова – найуразливіше місце в мовленні ведучих, тележурналісти намагаються працювати над собою, звіряються зі словниками, запозичують кліше з промов центральних каналів. Тому значно більше помилок зустрічаються у побудові речень, оскільки робота з текстом для телебачення вимагає спеціальних знань. Більша ж частина журналістів, які працюють на телеканалах Луганська та області, не мають вищої освіти зі спеціальності. Найпоширеніші помилки у телевізійному мовленні такі: 1) речення довжиною до 20 – 30 слів, 2) у синтаксичних конструкціях відсутні необхідні сполучники, 3) у реченнях використовують подвійне заперечення, що ускладнює сприйняття змісту (не можна не відмітити неукомплектованість).

Як було зазначено вище, однією з найчастіших помилок у телевізійному мовленні є повтори. Зупинимося докладніше на їх різновидах. Часто причиною повторів слів у мовному потоці є непідготовленість тексту. Особливо на це хибує мовлення героїв сюжету, синхрону: Они дали мне почувствовать то, что я не могла почувствовать; Группа очень хорошая, очень хорошие дети; Конкурс ще більше збільшиться. Часто у мові телебачення повторювані слова або стають зайвими, або втрачають смисл, тобто відбувається десемантизація вихідного лексичного елемента [4] (Виступи виходять далеко за межі підготовлених меж). Подібні помилки, як правило, зустрічаються в реченнях із дієприкметниковими і особливо дієприслівниковими зворотами: Говорячи про.., говорив, знаючи, знає; Питання, які стосуються питань.

У мовленнєвому потоці на телебаченні зустрічаються прості повтори, які викликані умовами сегментації мовлення, коли той, хто говорить, і той, хто слухає, можуть забути попередню фразу і мимоволі повторити її [4]. Наприклад: Будь ласка, покажіть, будь ласка; Я думаю, що я не думаю, що...

Крім наведених явищ, у мові телебачення спостерігається повторення службових частин мови, найчастіше прийменників: (від моїх вражень від країни; зустрівся з політиком, що перебуває з офіційним візитом). Слід звернути увагу на те, що в наведених прикладах формально помилок немає, але глядач реагує на таке мовлення, як помилкове.

Поширеними є повторення сполучників і сполучних слів: він повідомив, що виставка приватна, що підтверджується тим, що на ній показано. Серед часток найбільш повторюваними є би (б), буде: Який би епіграф ви би обрали для сьогоднішньої зустрічі?

Уживання однокореневих слів також можна зустріти в телевізійному мовленні. Однокореневими повторюваними словами можуть стати різні частини мови: іменник і дієслово, іменник та іменник, іменник і прикметник, іменник і прислівник, дієслово і прислівник, дієслово і прикметник, дієслово і дієслово, займенник і сполучник. Явище є, уявлення уявляються; видавництво видало, рослина росте, працівники працюють, він випускав випускників; в цілому, рішуче проти рішення, програма необхідна, але для цього немає необхідності.., Є кілька спеціалістів, які спеціально займаються...

В умовах швидкого говоріння на телебаченні людина часто не в змозі дібрати неоднокореневе слово до вже вимовленого, тому описані помилки є постійними в телевізійному ефірі.

Цікавим є спостереження, що люди, які промовляють речення з повтореннями, часто не відчувають, що роблять помилки. Вочевидь, вони могли б почути власні недоліки мовлення лише в запису (Для того, чтобы приготовить женщин и ее партнера к партнерским родам).

Телевізійна мова звучить з екрану, і це означає, що її сприйняття на слух відрізняється від письмового варіанту. В усному потоці виникають різноманітні звукові пароніми, співзвуччя, які бувають зовсім не бажані (поступово випаровується й поступається). Ось чому обов’язково слід читати текст уголос, щоб почути, що сприйматиме глядач. Часто таке читання і виявляє різноманітні фонетичні повтори, зокрема повторення афіксального елемента: забезпеч енн я прискор енн я; за єдину систему контролю за станом довкілля; складна складова; тому йому. На жаль, перелічені явища є доволі поширеними на сучасному телебаченні, оскільки у тележурналістів бракує часу для ретельного редагування тексту, а якщо ведучій говорить непідготовлений текст, то кількість повторів відразу помітно зростає. Проте справжній професіонал повинен уникати повторень у власному мовленні. Постійна робота над собою, увага до тексту, який вимовляється з екрана, обов’язково приведуть до того, що тележурналіст виробить в собі навички уникнення повторів.

Виявлені типи помилок у мові телебачення в цілому і на регіональних каналах зокрема свідчать про необхідність постійної роботи тележурналіста над собою. Розвиток мислення, загальної ерудиції, вміння висловлювати власні думки, робота зі словниками для уточнення значення слова або правильної його вимови – це щоденна праця сучасного телевізійного журналіста. Якщо тележурналісту доводиться працювати в умовах двомовності, то задача його ускладнюється тим, що він повинен володіти на високому рівні і російською, і українською.