Робота телеведучого у різних типах інформаційних телепрограм

Принцип роботи інформаційної редакції телевізійної компанії складається з багатьох частин кропіткої праці кожного співробітника та журналіста каналу. Цей редакційний штат будує мовну сітку теленовин і веде суміжну працю. Але творчі працівники інформаційної редакції мають особисті посадові обов’язки. Подібна структура існує на більшості українських телеканалів. Ця схема забезпечує порядок та організованість у роботі інформаційної редакції.

Відповідно до структури інформаційної служби телевізійних новин ведучий має свої повноваження та посадові обов’язки. Розглянемо етапи роботи ведучого вечірнього та ранкових випусків.

Ведучий ранкових випусків новин:

·разом із випускним редактором формує остаточний варіант верстки випусків;

·допомагає переробляти вечірні тексти, пише деякі з нових;

·працює з електронною поштою;

·у разі надходження нової й важливої інформації вносить зміни у монтажний план випуску;

·веде випуски у прямому ефірі, короткі новини (Headline) – начитує «під монтаж»;

Яскравим прикладом таких ведучих є Ольга Бондарчук, Ірина Дмитренко, Юлія Бориско (додаток 5).

Ведучий вечірнього випуску новин:

·разом із шеф-редактором бере участь у попередньому плануванні зйомок на наступний день;

·визначає наповнення випуску та його верстку;

·має право вносити корективи до монтажного листа, щодо порядку розміщення сюжетів випуску;

·виконує всі розпорядження шеф-редактора;

·працює над мікрофонною папкою випуску, текстами студій та ув’язує їх із наступними сюжетами;

·здійснює на високому художньому рівні, відповідно до творчого стилю телекомпанії, ведення в прямому ефірі програми новин;

·визначає перелік необхідних для висвітлення у випуску новин подій і тем та пріоритетність їхньої політики, підготовки;

·у складі випускної групи здійснює поточне планування випусків програми;

·складає й несе відповідальність за сценарний план програми;

·здійснює відбір та визначає форми подачі інформації у програмі;

·приймає оперативні рішення в разі непередбачених змін;

·стежить за своєю зовнішністю, дотримується вимог щодо зовнішнього вигляду;

·складає власні тексти (підводки), визначає їх жанр та форму подачі, несе персональну відповідальність за їхнє змістовне навантаження, вагомість та актуальність, оперативність та об’єктивність, акценти та журналістську майстерність у викладені;

Яскравими прикладом ведучих вечірніх новин є Оксана Соколова, Віталій Гайдукевич, Володимир Андрієвський.

Щоб зацікавити телевізійну аудиторію, ведучий має написати вдалу підводку до повідомлення. Професор Ал Томпкінс подає такі рекомендації, щоб початок повідомлення зацікавив глядача: заінтригувати телеглядача, щоб він захотів подивитися інформаційний випуск новин. Очевидні речі, яких глядач очікує від телеповідомлення, не є інтригою. Вони мають бути несподіваною. Наприклад: «Українські діти найпершими в Європі прочитають переклад п’ятої книжки Джоан Роулінг «Гаррі Поттер і орден Фенікса»; Невдалий приклад – почати прогноз погоди зі слів: «Зараз ви почуєте прогноз погоди на завтра»;

Якщо журналіст виступає з екрану систематично, то для кращого засвоєння нової інформації він може пов'язати її із своїм попереднім виступом, простеживши тенденції розвитку будь-якого явища. Виступи журналіста чи репортажі можуть будуватися за законами багатосерійного фільму, але в нашому випадку розвиток сюжету визначається ходом самого життя. Завершуючи виступ, журналіст може підкреслити незавершеність процесу розвитку, замість логічного "точки залишити три крапки, стимулювати інтерес до подальших повідомлень. Складаючи текст, журналіст враховує, що надмірна концентрація інформації перешкодить її засвоєнню. Одне положення не може слідувати за іншим. Процес сприйняття вимагає пауз»мислення і періодичної перезарядки емоційного стану глядача.

Деякі дослідники рекомендують не «нав'язувати» отримувачу інформації будь-які висновки. Якщо висновок буде зроблений ним самостійно на основі сприйнятого повідомлення, він міцніший запам'ятається і надасть більший вплив на свідомість. Однак надзвичайна різнорідність і масовість аудиторії телебачення змушують думати про те, що не всі глядачі, на яких журналіст хоче впливати, зможуть зробити правильний висновок самостійно. У передачах, призначення яких - інтеграція максимально можливої ​​аудиторії, висновки, на наш погляд, необхідні. Більш того, є підстава припускати, що частина аудиторії, бажано налаштована по відношенню до даного конкретного журналісту і вважає його своєрідним «лідером думки», готова прийняти його висновки без внутрішнього опору, не як повчання, а як рада компетентного людини.

У 20-ті роки дослідники відзначали, що читач у художньому творі шукає проповіді, повчання, фабричний же читач любить тенденції лише тоді, коли вона середньо випливає з самого ходу подій. Висновок, можливо, почасти застарілий, але в основі підтверджується в бесідах автора цих рядків із сільськими телеглядачами. Колгоспники схвально відгукуються про журналістські монологах – «проповідях», «поважних» і в той же час «повчальних».

Текст журналіста телебачення, як і будь-який інший текст, при значений для сприйняття на слух, витримується в стилі розмовної мови, зі своєрідним побудовою фраз, без громіздких конструкцій, з обмеженим вживанням причетних і приватних обертів.

Вимоги до тележурналіста.

Для тих журналістів, які спеціалізуються як репортери, інтерв'юери, коментатори, оглядачі, ведучі програм, важливі такі три якості:

а) хороший голос (глухому, невиразному голосу не допоможе і мікрофон, він все одно не зможе передати всіх емоційних відтінків усного мовлення);

б) відповідну зовнішність(людина з приємною зовнішністю може виглядати на телеекрані не дуже привабливою, і навпаки);

в) артистичність (чиєї природної й одночасно виразної пове­дінки в кадрі, без сумніву близьким до акторського мистецтва).

Під ці параметри можуть підійти такі українські телеведучі як: Алла Мазур, Інна Шевченко, Віталій Гайдукевич, Оксана Соколова, Ірина Дмитренко, Ольга Бондарчук.

Ще одна група чинників, що впливають на ефективність діяльності тележурналіста, пов’язана з його комунікативними зв'язками. Телевізійна журналістика – це про­цес передавання інформації, який складається з чотирьох основних компонентів: журналіста, програми, телевізійної техніки і глядача. Однак на цей процес впливає чимало додаткових чинників.

По-перше, ефективність журналістської інформації залежить від програмного контексту та вміння його враховувати час доби. Більшість телевізійних передач має постійне місце у загальній програмі. Зав­часно відомі день і час передачі, що транслюють до неї та після, а що паралельно на інших каналах. Журналіст не може не враховувати того, що було вже сказано і показано глядачам. Тому інформація тележурналіста маг бути органічно пов'язана ', іншою програмою. Вона лише частина загальної програми.

Другий чинник комунікативних зв'язків тележурналіста це знання специфіки телеінформації. Тележурналісту слід розуміти її можливості, силу й недоліки. Спроби ігнорування специфіки телебачення, зневажливого ставлення до неї призводять лише до зниження ефективності впливу передачі.

Третій чинник – телевізійний глядач. Що ліпше уявляє собі його журналіст, то успішнішою є його діяльність. Адже завдяки механізму "селективного сприйняття" глядач одні передачі дивиться, інші - ні, одну інформацію засвоює і запам'ятовує, іншу – ігнорує. Чи ввімкне глядач телевізор, щоб подивитися конкретну передачу, наскільки глибоко він її зрозуміє, наскільки погодиться з автором – залежить від його потреб, інтересів, мотивації, віку, знань, переконань, ціннісних орієнтацій. А всі ці особливості у глядачів далеко не однакові.

Тому, знаючи аудиторію своєї передачі, телевізійному журна­лістові легше врахувати її особливості. Якщо, наприклад, відомо, що передачу дивиться переважно молодь, то у ній повинні бути враховані її специфічні вікові інтереси, потяг до емоційного, романтичного стилю сприйняття дійсності. Це позначиться на ефективності сприйняття передачі. І, навпаки, якщо журналіст звертається до типу аудиторії, який умовно означимо терміном "реалісти" (здебільшого, це люди з вищим рівнем освіти, старші за віком), то палітра його виражальних засобів повинна бути іншою. Ця аудиторія більше цінує діловитість, емоційну стриманість, достовірність, доказовість.

Нарешті, четвертий чинник – уявлення глядача про журналіста.

Передача, яку веде улюблений і авторитетний ведучий, збирає ширшу, а головне, прихильнішу аудиторію, ніж та, ведучий якої незнайома особа. Телеглядачі схильні віддавати перевагу серіям, які представляють тележурналісти, що завоювали їхні симпатії. Знання, досвід, престиж ведучого - усе впливає на довір’я до того, що він говорить, з боку глядачів.

Успішність діяльності журналіста – величина непостійна: вона може зростати. І це залежить як від рівня знання ним процесу телевізійною мовлення, так і від систематичного підвищення кваліфікації. Для підвищення кваліфікації існує кілька шляхів: самостійне навчання (інститут підвищення кваліфікації працівників радіо й телебачення, через який кожні три – п'ять років проходять журналісти), творчі семінари, конференції.

Своєрідність семінарів і конференцій, на відміну від навчання, скажімо, на факультеті журналістки чи в інституті підвищення кваліфікації, полягає передусім, у тому, що на них приїжджають не вчитися, а обмінюватися досвідом. Тому на семінари збирають переважно журналістів, які досягли в роботі найбільших успіхів.