Технологія виробництва новин з «британською моделлю.

Підготовка матеріалу до ефіру і його передача здійснюється немалим колективом редакції новин, а також інших підрозділів телестудії — режисерами, постановниками, інженерами, освітлювачами і т. д. Кожна інформаційна редакція будь-якого британського телеканалу має у своєму штаті ключових співробітників, які беруть активну участь у творчій підготовці матеріалу до ефіру:

— Репортер ^— разом з оператором збирає інформацію на місці події. Записує інтерв'ю, якщо це потрібно для матеріалу. Переглядає від­знятий матеріал і, відповідно до хронометражу, разом з інженером або оператором монтує відеоматеріал. Під змонтоване відео пише відповідний текст.

— Оператор ^— знімає на відеокамеру під час перебування на місці події. Працює в парі разом із репортером. Знімає відповідно до побажань репортера. Також виявляє ініціативу й повідомляє репор­тера про вдало відзняті кадри.

— Координатор ^— сприяє роботі репортера: домовляється про зйомки, вирішує всі організаційні питання, координує дії всіх репортерів, які працюють над випуском новин.

— Продюсер — формує тематику новин, здійснює організаційно-фі­нансовий контроль за створенням телевізійного продукту.

— Ведучий — вимагає від кожного репортера текстової підводки до сюжету та редагує їх відповідно до одного стилю. Вичитує підводки та тексти сюжетів, щоб бути в темі кожного матеріалу. Знаходить усні повідомлення для випуску. Готує собі підкажчик. Зрозуміло, що в підготовці новин задіяна велика кількість співробітників телекомпанїї: це редактори, літературні редактори, шеф-редак тор, режисери, інженери, адміністратори та багато інших. Але вище наведено основну відповідальну групу, яка доносить новину до телеглядача. І саме репортер як людина, що безпосередньо збирала інформацію й факти, несе відповідальність за точність, достовірність і зрозумілість матеріалу. Саме репортер повинен гарантувати точність і збалансованість переданого в ефір звіту про подію.

Тому професійні британські репортери вибирають для себе такі принципи:

— точність цінується більше, ніж оперативність;

— справедливість цінується більше, ніж сенсаційність;

— збалансованість відображення подій цінується більше, ніж уміння подати матеріал.

— 3. Ведучий – чинник репутації телеканалу.

На відміну від важкої праці репортерів, продюсерів, редакторів та інших членів команди новин, репутація телеканала може підвищитися чи нівелюватися залежно від манер і поведінки ведучих новин. Чудовий ведучий може значно збільшити рейтинги каналу, тоді як поганий ведучий — суттєво зменшити. Минули ті часи, коли диктор телебачення в класичному костюмі розповідав новини так, наче оголошував імена шанованих гостей на урочистому прийомі. Останні роки продемонстрували безліч спроб телеканалів подавати новини якомога більш розкуто й невимушено. Боротьба за рейтинги народила на американських та британських телестанціях таке поняття, як емоційне «happy talk», зокрема ранкові ведучі отримали своє поняття «fancy factor».

У загальному програмуванні й у новинах стилі ведення різняться. Завдання більшості телепередач – розважати, завжди виглядати по-товариськи, дружньо, у найнеформальнішому стилі, тоді як ведучі новин намагаються підібрати серйозний і більш формальний тон відповідно до важливості повідомлень випуску.

Незважаючи на ці відмінності, обидва варіанти ведення схильні наближатися один до одного. Телевізійні новини поступово тяжіють до більш персоніфікованої подачі і їхні ведучі тримаються по-товариськи. Авторитетність є також, однак загальні манери поступаються на ко­ристь манер на кшталт шанованого чоловіка. Інакше кажучи, ведучий повинен викликати довіру. Глядачеві доводиться вірити в те, що йому говорять, і він мусить розуміти важливість сказаного.

Термін «anchorman» (ведучий-зірка) був започаткований у США відомим журналістом Волтером Кронкайтом. У Великій Британії віддають перевагу таким термінам, як «newsreader», «newscaster», що демонструє деякі відмінності в стилях новин по обидва боки Атлантики, у стилях, які відрізняються й у всьому світі. Британські телевізійні ведучі виглядають авторитетно і не дозволяють своїм емоціям прикраси­ти повідомлення. Американські ведучі — зірки, які і ведуть новини, і коментують їх.

Американський термін «anchorman» означає, що його носій має внутрішню силу й авторитетність у поєднанні з досвідом і харизмою, на яких тримається вся телепередача. Британський «newsreader» ефопецифіка інтерв'ю саме на телебаченні полягає у тому, що його можна записати на відеоплівку під монтаж або ж одразу проводити бесіду у студії. Насправді все залежить не лише від журналіста, але й від співрозмовника. Якщо журналіст упевнений, що людина, в якої беруть інтерв'ю, уміє гарно говорити, триматися теми й не боїться мікрофона, її сміливо можна запрошувати в студію. Але якщо такої впевненості немає, тоді краще розмовляти у звичному для співрозмовника місці, бо в звичних стінах людина почувається впевненіше й розкутіше. Все це журналіст може визначити, попередньо зустрівшись із людиною й поспілкувавшись із нею. Бажано уникати знайомства з людиною по телефону і непідготовленого запрошення її на інтерв'ю в прямому ефірі.

Інтерв’ю.

Про що потрібно пам'ятати під час інтерв'ю:

— Мати чітку тему й розуміти проблему, а також і відповідного гостя.

— Досліджувати тему з нового ракурсу. Не говорити про те, що вже дав­но всім зрозуміло або відомо. Не бути банальним, не допускати, щоб інтерв'ю було схоже на інші. Дvя цього потрібно ознайомитися з по­передніми інтерв'ю співрозмовника і знайти теми й запитання, що найчастіше повторюються. І підготувати інші цікаві запитання.

— Не запрошувати людину тільки тому, що вона «крута» (займає високу посаду). Пам'ятати, що журналіст іде до «джерела», а не до особи.

— Ставити чіткі запитання. Наприклад: «Які у Вас переконання?»

— Готуватися до інтерв'ю. Підходити до нього зі знанням теми й зі знаннями попередніх поглядів гостя (background). Знати так само багато, як і об'єкт інтерв'ю, щоб не ставити безглуздих запитань.

— Обов'язково скласти план розмови, але не боятися від нього відступити. Нехай у розмові буде трохи джазу: основна лінія з імпровіза­ціями на яскраві теми.

— Запитувати про професійне, а потім про особисте.

— Не бути багатослівним. Якщо запитання довше за відповідь, журналіст перебуває не на своєму місці. Виняток: коли журналіст вислов­лює своє розуміння, припустімо, твору письменника чи змісту пісні.

— Заповнювати паузи запитаннями, щоб співрозмовник не почав по­вторювати сказане.

— Поводитися відповідно до формату програми. Якщо журналіст по­водитиметься якось інакше, його можуть не зрозуміти.

— Слідкувати за часом. Якщо інтерв'ю в прямому ефірі — його три­валість 15—20 хв з перебивками й бліцами.

— Неупереджено ставитися до своїх співрозмовників (не виказувати емоції).

— Слідкувати за суперечливими заявами. Тримати розмову у своїх руках.

— Перепитувати, якщо співрозмовник втікає від запитань. На Бі-Бі-Сі дозволяється тричі поставити одне й те ж запитання.

— У жодному разі не давати запитання заздалегідь.

— Сприяти розмові мовою тіла й жестів.

— Якщо інтерв'ю подається в записі, то монтувати чесно, не висмику­ючи фраз із контексту.

Десять «смертних гріхів» журналіста під час інтерв'ю:

— Запитання, що допускають односкладові відповіді («так» — «ні»).

— Стверджувальне запитання замість запитального.

— Два запитання в одному.

— Перевантажені запитання.

— Запитання, що підштовхують до відповіді.

— Коментарі й особисті оцінки у запитанні.

— Припущення й домисли у запитанні.

— Навішування ярликів у запитанні.

— Перебільшення у запитанні.

— Занадто складні для розуміння питання.

 

 

Лекція 8 – 9. СПЕЦИФІКА РОБОТИ ТЕЛЕЖУРНАЛІСТІВ

НАД ТЕЛЕВІЗІЙНИМИ НОВИНАМИ

1. Компетентність у роботі журналіста

1. Раціональний аспект.

2. Емоційний аспект.

3. Поведінковий аспект.

• Раціональний аспект: знання своєї справи; вибудувані оцінки;

• висловлення особистої та світоглядної позиції; загальна й професійна ерудиція;

• уміння мислити оригінально, образно, об'єктивно, аргументовано.

Емоційний аспект:

щире зацікавлення у розкритті теми; впевненість у тому, про що йде мова; щирість й правдивість висловлювань; захоплення темою.

Поведінковий аспект:

вільно володіти предметом бесіди, дискусії, виступу; природно поводитися, бо це обов'язково проявиться у мові, реплі­ках, запитаннях;

використовувати елементи імпровізації у виступі; доступно й зрозуміло викладати матеріал;

бути конкретним, уникати зловживань абстрактними словами, образно й захопливо викладати матеріал;

рідко звертатися до тексту, тез і заготовок, написаних на папері; цитувати матеріал напам'ять;

використовувати гумор та іронію у своїх виступах;

уміти контролювати ситуацію, особливо у процесі діалогу чи полеміки.

• Ставлення до аудиторії: знати своїх глядачів;

щиро їх поважати й уміти спілкуватися з ними на рівних; звертатися до глядача не як до безликої істоти, а як до окремої людини.