Українські землі у складі Великого князівства литовського

У ХІІІ ст. на півночі від руських земель утворилася нова держава – Велике князівство Литовське, яке не тільки об’єднало всі литовські племена, але й почало наступати на білоруські та українські землі. Засновником литовської держави був князь Міндовг (1230 – 1263). Князь Гедимін (1316 – 1341) першим приєднав частину білоруських і українських земель і почав називати себе королем литовським і руським. Для зміцнення своєї держави Гедимін зав’язав родинні відносини з руськими (українськими й білоруськими князями), сприяв поширенню руської культури в Литві. За князювання Ольгерда (1345 – 1377) Литва поширила свої володіння на північні й центральні українські землі. Це було здійснено майже без насильства, тому що місцеві князі були ослаблені внутрішньою роздробленістю й постійною боротьбою з монголо-татарами. Ольгерд приєднав спочатку Чернігово-Сіверську землю, а в 1362 р. – Київ і Київщину, а також Переяславщину. Ольгерд посадив у Києві свого сина Володимира Ольгердовича, який іменував себе «З божої ласки князь київський».

У 1362 р. у битві під Синіми Водами об’єднані русько-литовські війська на чолі з Ольгердом розбили монголів, звільнивши українські землі з-під їхньої влади. Золотоординське ярмо було повалене на українських землях. Після цього Литва зайняла Поділля.

При Ольгерді територія Великого Князівства Литовського складалася на 90% з руських (українських і білоруських) земель. До 1385 р. русичі мали рівні права з литовцями. Руські князі входили до складу великокнязівської ради, займали високі посади у війську й адміністрації. Руська мова була державною мовою, руська культура, право («Руська правда») панували в литовській державі. Православна церква була домінуючою.

Після смерті Ольгерда до влади прийшов його син Ягайло (1377 – 1392), який через зовнішню погрозу від Тевтонського ордену й Московського князівства почав зближення з Польщею. Він одружився з польською королевою Ядвігою й уклав у м. Крево унію з Польщею.

Унія – союз, об’єднання, єдність.

Кревська унія відбулася в 1385р. Кревську унію називають персональною унією, оскільки вона була укладена внаслідок одруження правителів двох держав. Згідно цього союзу Ягайло ставав польським королем, залишаючись при цьому великим литовським князем. У Литві та на українських землях посилився вплив польської шляхти. У 1385 р. Ягайло перейшов у католицтво під ім’ям Владислава. Католицька віра проголошується єдиною релігією для населення Литви, що ускладнило становище православних.

Протягом 1380-х – 1390-х рр. відбувається ліквідація удільних князівств на українських землях. Були ліквідовані Київське, Подільське, Новгород-Сіверське та Волинське удільні князівства. Замість них створюються литовські намісництва на чолі зі ставлеником литовського князя.

Політика Ягайла викликала протидію литовсько-української опозиції, яку очолив Вітовт (1392 – 1430), племінник Ольгерда. У 1392 р. за Островською угодою Польща визнала Вітовта великим князем Литовським. Вітовт перемінив адміністрацію країни, замінив українські удільні князівства на литовські намісництва, розширив кордони держави до самого Чорного моря. Однак, зазнавши поразки від монголо-татар у битві на р. Ворскла в 1399 р., він припинив рух на схід і був змушений шукати угоди з Ягайлом. У 1401 р. за Віленською угодою Вітовт ставав довічним правителем Литви, але визнавав васальну залежність від Польщі, а після смерті Вітовта землі Литви повинні були б перейти під владу польського короля.

Протягом 1409 – 1411 рр. триває Литовсько-польська війна проти Тевтонського ордену.

У 1410 р. відбулася Грюнвальдська битва, у якій об’єднані литовсько-польсько-русько-чесько-угорсько-татарські війська розгромили німецьких лицарів-хрестоносців Тевтонського ордену. Основне командування об’єднаними військами здійснював Вітовт.

У 1413 р. відбулася Городельська унія, яка заперечувала положення Кревської унії, визнаючи Литву незалежною. Але вплив Польщі на Литву зберігався. Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у державному управлінні. Православним не дозволялося займати державні посади, натомість польська католицька та литовська католицька шляхта зрівнювалися в правах.

Після смерті Вітовта протягом 1430-1432 рр. Великим князем Литовським був Свидригайло, який спирався на українських і білоруських князів і виступав проти унії та зближення з Польщею.

У 1432 р. у результаті змови проти Свидригайла Великим князем Литовським було оголошено Сигізмунда, який виступав за союз із Польщею. Литва розкололася на два ворогуючих табори.

У 1435 р. у битві під Вілкомиром Свидригайло зазнає поразки. Після поразки Свидригайла правителем Литви став Сигізмунд (1435 – 1440), що проводив політику зближення з Польщею. Частина українських князів створили проти нього змову й стратили.

Протягом 1440-1447 рр. Великим князем Литовським був Казимир, який з 1447 р. по 1492 р. також був польським королем. За його правління з 1440 р. по 1471 рр. було поновлено Київське удільне князівство, у якому правили князі Олелько Володимирович та Семен Олелькович. Після смерті останнього у 1471 р. Київське князівство було остаточно ліквідоване і Київщина остаточно перетворилася на провінцію Литви.

У 1480-1481 рр. відбувся заколот руських князів Михайла Олельковича, Івана Ольшанського, Федора Бельського з метою скинути литовське панування на українських землях і приєднати їх до Московської держави. План не здійснився.

У 1490-1492 рр. триває перше на українських землях селянське антифеодальне повстання під керівництвом Мухи на Буковині, Галичині, Молдавії тощо. Повстання зазнало поразки.

У 1508 р. здійснивсязбройний виступ української шляхти на чолі з князем Михайлом Глинським проти Литви, але невдало. Це була остання спроба руських князів позбутися литовського панування на українських землях.

Під час чергової московсько-литовської війни у 1514 р. литовські війська на чолі з руським православним князем Костянтином Острозьким завдають поразки московським військам у битві під Оршею.

Тема 10. Люблінська унія. Соціально-економічний устрій України в XVI – XVII ст.

ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ
28 червня – 1 липня 1569 р.

Люблінська унія – остаточне об’єднання у 1569 р. Великого князівства Литовського та Королівства Польського в єдину державу Річ Посполиту. У результаті українські землі, що були під владою Великого князівства Литовського увійшли до Королівства Польського.

Причини Люблінської унії:

- Ослаблення Литви у Лівонській війні з Московським царством (1558 – 1583 рр.).
- Неспроможність Литви захистити південні кордони від татарських нападів.
- Прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян.
- Прагнення українських, білоруських та литовських шляхтичів (феодалів) отримати широкі права та привілеї, які мали польські землевласники.

Результати Люблінської унії:

• Утворювалась держава Річ Посполита (в перекладі з польської мови – республіка)
• Князівство Литовське зберігало автономію (часткову самостійність) з окремою адміністрацією, судом, фінансами, військом, законами.
• Існувала спільна зовнішня політика, монета й законодавство, яке здійснювалося на основі Литовських статутів.
• Для Польщі та Литви передбачався єдиний правитель, який одночасно був королем польським і великим князем литовським.
• Влада короля була обмежена і не передавалась по спадковості. Короля обирала на сеймі.
• Уся влада належала спільному сеймі. Сейм складався з сенату та палати послів. До сенату входили король, вище духовенство, урядовці та найвпливовіші феодали. Палата послів складалася із обраних шляхтичів.
• Шляхтичі мали право не підкорятися королю, тому Річ Посполиту називають шляхетською республікою.
• Українські землі, які належали Литві, переходили під владу Польщі.

На українських землях утворювалось шість польських воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Брацлавське (Східне Поділля), Волинське, Київське та Подільське. У 1618 р. за результатами Деулінського перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством до Польщі були приєднані Чернігово-Сіверські землі, на яких було утворене сьоме Чернігівське воєводство.