І. Палеоліт (давній кам’яний вік) тривав від появи першої людини і до 11 тис. Р. До Н. Е.

ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «РУСЬ»

1. Норманська (варязька) теорія. Назва «Русь» була занесена на слов’янські землі варягами. Нестор літописець описав цю теорію в «Повісті минулих літ».

2. Автохтонна (місцева) теорія. Назва «Русь» походить від географічних назв середнього Подніпров’я (Рось, Росава, Роставиця.). Ця теорія найпоширеніша серед сучасних дослідників.

3. Кельтська теорія – «русь» в перекладі з кельтської мови означає вода, ріка. А територію давньоруської держави називали країною річок, тобто Русь.

4. Іранська теорія – у перекладе з іранської мови «рос» означає «світлий», а русичі мали світле, русяве волосся.

5. Сарматська теорія. У Північному Причорномор’ї мешкали сарматські племена роксоланів, від яких, можливо, також походить назва «русь».

839 р. – перша згадка про русичів у франкській хроніці «Бертинські анали».

852 р. – Перша згадка про Руську землю в «Повісті минулих літ».

ФОРМУВАННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

У ІХ ст. виділяються центри східнослов’янських союзів племен.

1. Північний центр. Державний осередок ільменських словен із центром у м.Новгород. Арабські автори називали північний центр Славією.

2. Південний центр. Руська земля або Руське князівство із центром у м. Київ. Київ був заснований у V ст. За легендою, засновниками Києва були брати Кий, Щек і Хорив та сестра їхня Либідь. Арабські мандрівники називали південний центр Куявією. Осередок проживання полян.

3. Арабські автори вказують на існування третього державного осередку слов’ян – Артанію, але місце знаходження його невідоме.

ПІВНІЧНИЙ ЦЕНТР (СЛАВІЯ)

У 862 р. у Новгороді починають правити варяги на чолі з Рюриком. У 879 р. Рюрик помирає, його син Ігор був малолітнім, тому правити починає воєвода Олег.

ПІВДЕННИЙ ЦЕНТР (РУСЬКА ЗЕМЛЯ, РУСЬКЕ КНЯЗІВСТВО, КУЯВІЯ)

У середині ІХ ст. (850-ті – 882 рр.) у Києві править князь Аскольд (можливо разом із Діром). Літопис «Повість минулих літ» повідомляє, що Аскольд і Дір були варягами, воєводами Рюрика. Але сучасні вчені, спираючись на візантійські джерела, схильні вважати Аскольда нащадком місцевих київських князів. У 860 р., 863 р., та 874 р. князь Аскольд здійснив військові походи на Візантію. У 860 р. Аскольд першим з Руських князів особисто прийняв християнство.

Візантія (Візантійська імперія) – середньовічна держава з IV по XV ст., східна частина колишньої Римської імперії. Візантія була розташована на території сучасної Туреччини, на південному узбережжі Чорного моря. Візантійців також називали греками. Столицею Візантії було м. Константинополь. Русичі називали Константинополь Царгородом.

Християнство – світова релігія, яка основується на вірі в єдиного Бога, який втілюється в образі Ісуса Христа заради спасіння людства.

УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ (об’єднання Славії та Куявії)

У 882 р. новгородський князь Олег вбиває Аскольда і об’єднує Славію та Куявію (Північний і Південний центри). 882 р. вважають роком утворення Київської Русі.

ПРАВЛІННЯ КНЯЗЯ ОЛЕГА (882-912)

Олег у 883 р. приєднав деревлян, 884 р. – сіверян, 885 р. – радимичів. У 907 р. та 911 р. Олег здійснив вдалі походи на Візантію. Під час першого він на честь своєї перемоги прибив власний щит на ворота столиці Візантії м. Константинополь (Царград). У результаті походу був підписаний вдалий для русичів дипломатичний договір. У 912 р. Олег помирає. За життя Олега називали Олег Віщий, тобто той, хто знає свою долю. Таке прізвисько Олег отримав після того, як віщун пророкував йому смерть від власного коня.

ПРАВЛІННЯ КНЯЗЯ ІГОРЯ (912-945)

Ігор – син Рюрика. У 912 р. Ігор придушує повстання деревлян, приєднує племена уличів та тиверців. У 912-913 рр. вдало воював на Закавказзі. Протягом 915-920 рр. воював із печенігами. У 941 та 944 р. Ігор здійснив невдалі походи на Візантію. Під час першого кораблі Ігоря були спалені «грецьким вогнем». У 945 р. під час полюддя відбулося повстання деревлян, які стратили Ігоря. Полюддя – це збір данини, під час якого князь об’їжджає свої володіння.

ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління.

Монархія – це форма державного правління, у якій влада належить одній особі і передається по спадковості.

На ранньому етапі розвитку державності вся влада перебувала в руках Київського князя. Він був головнокомандуючим війська, політичним правителем і верховним суддею. Князь походив із роду Рюриковичів.

Князь – спочатку воєначальник племені або союзу племен у слов’ян, згодом – глава держави.

Князі здійснювали свою владу спираючись дружину.

Дружина – постійне військо князя, члени якого брали участь в управлінні державою.

Дружинники князя виконували подвійну функцію: служили у війську і були його найближчі радники. Дружинники перебували при князі, жили при його дворі. За часів перших князів дружина складалася з варягів, а потім вона стала слов’янської, котра була пов’язана з місцевим життям і населенням. Вищих дружинників набирали із кращих місцевих людей або з людей, які вирізнилися під час війни. Їх стали називати боярами.

Князь радився з боярською радою, що складалася зі старших дружинників, а також вищих представників місцевого населення й духовенства. Функції цієї ради залежали від особистої волі князя.

Під час племінної організації, а також за перших князів важливим органом влади було віче (народні збори), на якому вирішувалися важливі справи. За правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого, у часи найбільшої централізації держави, роль віче знизилася. Однак після ослаблення централізованої держави віче знову починає відігравати важливу роль.

Після запровадження християнства на Русі ідеологічно князівську владу підтримувала церква.

На місцях князь правив і судив за допомогою призначених ним намісників, серед яких в основному були сини князя. Крім центральної князівської влади існувала й місцева організація, що складалася з тисяцьких, сотників і десятників.

У кінці ХІ ст. Київська Русь поступово перетворюється на федеративну монархію.

Федеративна монархія – форма устрою Київської Русі в період роздробленості, за якої вона зі слабо централізованої держави перетворилася на об’єднання князівств, кожне з яких мало ознаки державності, а найважливіші питання внутрішнього життя вирішувалися на князівських з’їздах

ЕКОНОМІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

В економіці Київської Русі панувало натуральне господарство, при якому все необхідне виробляєься не для продажу на ринок, а для внутрішнього вжитку.

Основне заняття русичів – землеробство на основі 2-3-пільної системи. Вирощували пшеницю, овес, просо, жито, ячмінь та інші культури. Основними знаряддями праці були: рало (дерев’яний плуг), борона, серп, коса.

Розвивалося також осіле скотарство. Розводили волів, коней, коров, овець, свиней, кіз…

Існувало до 60 ремісничих спеціальностей: ковальство, ткацтво, гончарство, шкіряна справа, ювелірство тощо.

Допоміжними галузями господарства були: полювання, рибальство, бортництво (збирання дикого меду).

Внутрішня торгівля являла собою повсюдний обмін ремісничих виробів на сільськогосподарську продукцію.

Перші власні гроші на Русі – срібники, златники та гривні – зʼявляються у Х – ХІ ст. Гривня являла собою невеличкий злиток срібла.

Щодо зовнішньої торгівлі, то русичі експортували худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра; імпортували вино, тканини, прянощі, дивовижні товари, церковну утварь тощо.

Найбільший торговий шлях, який проходив через руські землі – «із варяг у греки» – від скандинавів через Балтійське море по Дніпру в Чорне Море до греків (візантіців).

Також існував «східний торговий шлях» по р.Волга.

Тема 08. Культура Київської Русі

Культура – це рівень розвитку матеріальних і духовних благ у конкретний історичний період.

Культура Київської Русі формувалася під впливом місцевих язичницьких традицій та візантійського християнства.

Населення Київської держави ще за дохристиянських часів створило багату, самобутню культуру. Певний вплив на її розвиток справили також зв’язки східних слов’ян із сусідніми народами.

Новий етап у розвитку всіх галузей культури на Русі починається з утвердженням християнства як державної релігії. Нова релігія пов’язала Русь із надбаннями європейської та світової культури, принесла з собою новий світогляд і нову мораль, бо в центрі християнства – людина, її особистість.

Загальна характеристика культури Київської Русі:

1. Вплив візантійської культури та східного християнства (православ’я).

2. Взаємодія із західноєвропейською та азійською (кочовою) культурами.

3. Збереження язичницьких традицій.

Освіта

У Х – ХІІ ст. сформувалася давньоруська система освіти. Перші школи відкривалися при Володимирі Великому(988 р.) для дітей князів і бояр.

При Ярославі Мудрому шкільна освіта значно розширилася. У 1037 р. Ярослав Мудрий організував уСофіївському соборі Києва першу бібліотеку, яка нараховувала 960 рукописів.

У 1086 р. онучка Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна відкрила першу школу для дівчат.

Архітектура

Архітектура була представлена культовими спорудами: перша камяна церква на Русі – Десятинна церква (988-996 рр., Володимир Великий), під стінами якої загинули останні захисники Києва в 1240 р.

Софіївський собор (1037 р., Ярослав Мудрий), Успенський собор Києво-Печерського монастиря (1051 р., Ярослав Мудрий), Спасо-Преображенський собор у Чернігові (ХІ ст.), Видубецький монастир у Києві (ХІ ст.), Михайлівський собор у Переяславі (ХІ ст.), Михайлівський золотоверхий собор у Києві (ХІІ ст.)

За часів Володимира Мономаха споруджено перший міст через Дніпро у Києві

Усього, згідно з літописом, на Русі було побудовано 700 церков.

Писемність та література

Писемність на Русі поширюється після запровадження християнства (988 р.). Формувалась писемність на основікирилиці – словʼянської абетки Кирила та Мефодія (ІХст.). Вважається, що до кирилиці на Русі деякий час поширювалась інша абетка – глаголиця.

Памʼятки оригінальної писемності:

«Найдавніша правда» (м. Новгород, 1016 р.)

«Правда Ярослава» («Руська правда», 1036 р.),

«Правда Ярославичів» (1072 р.),

«Устав» Володимира Мономаха (1113 р.) –пам’ятки давньоруської юридичної літератури

«Повчання дітям» (1117 р., Володимир Мономах) – авторський твір Володимира Мономаха, де він дає настанови своїм дітям щодо управління державою за християнськими цінностями.

«Повість минулих літ» (1113 р. Нестор) – давньоруський літопис, складений ченцем Нестором, у якому зібрані оповідання давньоруської та всесвітньої історії.

«Слово про закон і благодать» (≈ 1050р., Іларіон) – авторський філософський твір першого руського митрополита Іларіона про переваги християнського віровчення.

«Печерський Патерик» (ХІІІ ст.) – збірка оповідань про святих угодників Києво-Печерського монастиря.

«Слово о полку Ігоревім» (1187 р.) – твір невідомого автора про трагічний похід Новгород-Сіверського князя Ігоря на половців 1185 р.

Галицько-Волинський літопис – руський літопис, складений у другій половині ХІІІ ст.

Переклади церковних текстів:

Реймське Євангеліє (сер. ХІ ст.) – церковнослов’янський рукопис першої половини XI ст. Реймське Євангеліє Анна Ярославна, після виходу заміж за французького короля, привезла до Франції. На ньому тривалий час присягали французькі королі.

Остромирове Євангеліє (1056-1057 рр.) – одна з найвидатніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції. «Остромирове Євангеліє»містить євангельські читання для неділі і свят.Переписане зі староболгарського оригіналу у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира.

«Ізборники» Святослава (1073 і 1076 рр.) – давньоруська рукописна книга. Ізборники були складені в перекладі з грецької мови для великого князяСвятослава Ярославовичау Києво-Печерському монастирі монахом Никоном.

Також давньоруська література представлена усною народною творчістю – билинами про Іллю Муромця, Добриню Микитича, Альошу Поповича…

Наукові знання

Кін ХІ – поч. ХІІ ст. – життя лікаря Печерського монастиря Агапіта.

Національна символіка

Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована Х ст. У воїнах Святослава в руках прапори із зображенням тризуба. За часів Володимира Великого тризуб стає офіційним князівським знаком.

Тема 09. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та інших держав у другій половині ХІV – першій половині ХVI ст.

Попередня вступна інформація:

Наприкінці ХІІІ – початку XIV ст. Угорщина приєднала до себе Закарпаття. У сер. XIV ст. Буковиною оволоділо Молдавське князівство; литовці утвердилися спочатку на Волині, а пізніше приєднали Київщину, Переяславщину, Поділля та Чернігово-Сіверщину; Галичина після довгої боротьби між Польщею, Литвою та Угорщиною опинилася у складі Польщі.

Наприкінці XV ст. південноукраїнські землі та Крим опинилися під владою Кримського ханства.

У ХV – поч. ХVI ст. за Чернігово-Сіверські землі йшла боротьба між Московським князівством та Великим князівством Литовським, у результаті Чернігово-Сіверські землі опинилися під владою Московії.

Становище українських міст

Під час нових польських порядків покращився стан міського населення, оскільки запроваджувалося магдебурзьке право.

Магдебурзьке право – право місто на самоврядування. Назва походить від німецького м. Магдебург, яке вперше ще у ХІІІ ст. отримало право на самоврядування.

Перше українське місто, яке отримало самоврядування – м. Сянок. Але користь від магдебурзького права мали в основному поляки, а самоврядування українських міщан було значно обмежене.

Керівництво містом

Магістрат – орган міського самоврядування.

Лава – суд у кримінальних справах («лавники»).

Війт – шляхтич, що очолював Лаву.

Міська Рада – адміністративний орган і суд у цивільних справах («радники»).

Бурмістр – мав керувати діяльністю Ради (на квартал).

Магістрат формувався шляхом виборів, у яких брали участь заможні міщани (патриціат).

У середньовічних містах починає формуватися цехова організація ремісників.

Цех – самоврядна громада вільних ремісників однією чи кількох спеціальностей. Цех мав свій статут, герб та прапор. Очолював цех – цехмістер.

Найбільшими українськими містами в цей час були: Київ, Львов, Кам’янець (10-20 тис. мешканців)

Тема 11. Становище православної церкви в Україні в ХVI – XVII ст. Берестейська унія

Освіта

Архітектура

У Північно-Західній Україні були представлені споруди готичного та ренесансного стилю.З середини ХVII ст. по всій Україні поширюється стиль бароко (козацьке бароко).

Живопис

Живопис представлений фресками, іконописом, книжковою мініатюрою. З’являються світські портрети: К. Острозького, Р. Вишневецького.Розвивається скульптура: пам’ятник К. Острозькому в Києво-Печерської лаврі.

 

Тема 13. Виникнення українського козацтва

Козак (слово тюркського походження) – вільна озброєна людина.

Перші писемні згадки про козаків датуються 1489 р. та 1492 р. З «Хроніки» польського автора М. Бєльського дізнаємося, що у 1489 р. козаки супроводжували польське військо в поході проти татар. У 1492 р. кримський хан Менглі-Гірей скаржився Великому князю литовському, що українські козаки напали на татарський корабель в гирлі Дніпра.

Причини виникнення козацтва:

1. Економічні (нестача власної орної землі призводила до народної колонізації земель Дикого поля).

2. Соціальні (експлуатація населення, кріпацтво).

3. Політичні (цілеспрямована політика литовців і поляків поставити козаків на службу для захисту кордонів від татар).

4. Стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства та Туреччини).

5. Національно-релігійні (політика полонізації українців та покатоличення православних).

Полонізація – нав’язування польської мови, культури, традицій.

Покатоличення – нав’язування католицизму.

Українське козацтво виникає на Півдні України, на території Дикого поля, Запоріжжя.

Дике поле – назва слабо заселених причорноморських степів України. Землі Дикого поля були знелюднені внаслідок постійних турецько-татарських нападів.

Великий Луг – дніпровські плавні, розташовані нижче о. Хортиця, що були осередком козацьких промислів і символом вольності запорожців.

Джерела козацтва: селяни, міщани, дрібна шляхта, православне духовенство, уходники, злочинці тощо.

Національний склад запорозького козацтва: українці, росіяни, білоруси, литовці, поляки, татари, молдавани та ін.

Устрій Запорозьких козаків

У запорозьких козаків був республікансько-демократичний устрій. Усю владу на Січі мала Козацька рада, яка збиралася тричі на рік, вирішувала ключові питання, обирала отамана (кошового, гетьмана) і старшину (козацький уряд). До складу козацької старшини входили: писар, суддя, осавул, обозний, хорунжий, бунчужний….

Отаман (кошовий, гетьман) був головнокомандувачем козацького війська, мав найвищу судову та виконавчу владу на Січі.

Писар – виборна військова особа, що завідувала військовою козацькою канцелярією. Права рука отамана.

Осавул – виборна особа, помічник отамана, стежив за порядком на Січі та військовому таборі.

Обозний – виборна особа, що керувала військовою артилерією та відала постачанням війська.

Хорунжий – особа, що зберігала і носила прапор Запорозького Війська (корогву).

Бунчужний – виборна особа, помічник отамана, відповідав за бунчук (символ козацької влади), командир частини козацького війська.

Запорозька Січ поділялася паланки (очолювали полковники), паланки на сотні (очолювали сотники), сотні на курені (очолювали курінні отамани).

За межами січі козаки мали зимівники.

Зимівник – назва господарства, хутора козаків, де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку).

РЕЄСТРОВЕ КОЗАЦТВО

Реєстрове козацтво – це козаки, які перебували на службі у польського короля й були поіменно записані в спеціальний список – реєстр.

У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август вперше набрав на службу 300 козаків.

У 1578 р. польський король Стефан Баторій збільшив реєстр до 500-600 козаків і надав їм клейноди (символи влади) та привілеї.

Привілеї реєстрового козацтва:

1.Звільнялися від податків.

2.За службу отримували платню та землю.

3.Мали право не підкорятися місцевому керівництву.

4.Мали власний суд.

З виникненням реєстрового козацтва, козаки отримали офіційне визнання як окремий соціальний стан. Козаки, які не входили до реєстру, вважалися поза законом. Запорозька Січ повинна була підпорядковуватися гетьману реєстрового козацтва.

Центром реєстрового козацтва було м. Трахтемирів.

Формування та розташування реєстрового козацтва наприкінці XVI – початку XVIIст.

Козацькі клейноди:

Р.

Виступ козаків на чолі з Марком Жмайлом проти коронного польського гетьмана Станіслава Конецпольського. Новим козацьким гетьманом став Михайло Дорошенко, який уклав Куруківську угоду 1625р. між козаками і поляками, за якою реєстр збільшувався до 6000 козаків.

Р.

Повстання козаків на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) проти польської шляхти. Укладено перемир’я між козаками і шляхтою, закріплене Переяславською угодою 1630 р. (реєстр – 8000 козаків). У 1633 р. поляки видали «Статті для заспокоєння Руського народу», згідно з якими можна було вільно сповідувати православ’я. Але умови «статей» порушувалися.

Р.

Напад запорожців на чолі з Іваном Сулимою на польську фортецю Кодак, яку поляки побудували недалеко від Запорозької Січі з метою контролювати запорожців. Фортеця Кодак була захоплена і зруйнована запорожцями, але реєстровці схопили і видали полякам керівників повстання. Іван Сулимабув страчений у Варшаві.

Р.

Козацьке повстання на чолі з Павлом Бутом (Павлюком). Повстання зазнало поразки, П. Бут був виданий полякам і страчений у Варшаві.

Р.

Козацькі повстання на чолі з Дмитром Гунею та Яковом Острянином (Остряницею). Поразка повстанців, відступ Остряницідо Слобожанщини на територію Московської держави, а Д. Гуні – на Запоріжжя. У 1638р. польський сейм затвердив «Ординацію Війська Запорізького» (реєстр – 6000 козаків, а Запорозька Січ має бути ліквідована)

«Ординації Війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої» (1638 р.) обмежували права та привілеї козаків: реєстр зменшувався до 6 тис. осіб, відбудовувалася польська фортеця Кодак, скасовувалась обрана посада гетьмана, а реєстрове козацтво очолював польський ставленик-шляхтич.

З 1638 по 1648 рр. у Речі Посполитій тривав період «Золотого спокою», під час якого не було великих козацько-селянських повстань.

Тема 15. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в сер. ХVІІ ст.

Причини національно-визвольної війни:

1. Соціально-економічні (кріпацтво, експлуатація, панщина, податки).

2. Релігійні (нав’язування православним українцям католицизму).

3. Національні (полонізація).

4. Бажання козаків збільшити реєстр.

5. Конфлікти між козаками та шляхтичами.

Характер війни: національно-визвольний та антифеодальний.

Рушійні сили війни: козацтво, селянство, міщанство, частина українського православного духовенства, дрібна та середня православна українська шляхта.

Очолив національно-визвольну війну чигиринський сотник Богдан-Зиновій Хмельницький (1595-1657). Б. Хмельницький мав шляхетське походження, був сотником реєстрових козаків, брав участь у боротьбі проти турків і татар, перебував у турецькому полоні.

Одного разу на його хутір напав польських шляхтич Чаплинський, захопив його наречену й до смерті побив молодшого сина. Б. Хмельницький звернувся в польський суд, але там йому не захотіли допомагати. Тоді він поїхав на Запорізьку Січ, де підняв козаків на боротьбу проти поляків, щоб помститися за особисту трагедію.

На початку 1648 р. Богдан Хмельницький сформував перший повстанський загін, установив зв’язок із козаками залоги на Січі й 25 січня 1648 р. оволодів нею. Його обрали гетьманом Війська Запорозького. Ці події стали початком Національно-визвольної війни українського народу.

Заручившись підтримкою Туреччини, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

У такий спосіб гетьман розв’язав проблеми:

- відсутності власної кінноти;
- уникнення несподіваного нападу татарських орд, що було б особливо небажаним під час воєнних дій проти Польщі (уникнення війни на два фронти).

За службу Б. Хмельницький платив татарам та дозволяв їм брати ясир на українських землях.

У битвах під Жовтими Водами (5-6 травня 1648 р.) та під Корсунем (16 травня 1648 р.) козацько-татарські війська здобули перемогу над поляками.

Б. Хмельницький розсилає свої універсали по всій Україні, у яких закликає селян та міщан приєднуватися до козацького війська.

11-13 вересня 1648 р. відбулася битва під Пилявцями, яка закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою 60-тисячного польського війська під командуванням Заславського, Остророга і Конецпольського («перини», «латини» і «дитини» за висловом Хмельницького). Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

У жовтні-листопаді 1648 р. українське військо взяло в облогу Львів, а потім і польську фортецю Замостя. Але, дізнавшись про вибори нового польського короля Яна Казимира, Богдан Хмельницький дав згоду на перемир’я і повернув козацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського Мойсея, який виведе українців з польського полону як колись пророк Мойсей вивив євреїв з єгипетського полону. Саме в грудні 1648 р. Б. Хмельницький оголосив, що його метою є творення незалежної козацької держави, а не лише помста за трагедію особистого життя.

Назустріч українським полкам вийшли Єрусалимський патріарх Пасій, який перебував тоді у Києві, і Київський митрополит Сильвестр Косів.

У липні-серпні 1649 р. козацькі війська оточили частину польських військ на чолі з Яремою Вишневецьким у фортеці Збараж.

Одночасно в липні 1649 р. Хмельницький був змушений відправити козацьке військо на чолі з київським полковником М. Кричевським до Білорусі, щоб зупинити наступ на Україну литовських військ на чолі з Я. Раздивіллом. Наступ литовців було зупинено в битві під Лоєвом, але козаки зазнали тяжких втрат (загинуло біля 20 тис. козаків і селян), загинув і сам М. Кричевський.

У серпні 1649 р. під м. Зборів відбулася битва козаків з головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром. Козаки практично здолали поляків, але союзники козаків – татари – вимагали, щоб Б. Хмельницький заключив мирний договір з полякам. У результаті між козаками і поляками був підписаний Зборівський мирний договір.

Зборівський трактат

(8 серпня 1649 р.)

Визнання автономії козацької України під владою гетьмана на території колишніх Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств (Військо Запорозьке в межах Речі Посполитої).

Встановлювався реєстр у 40 тис. козаків, інші мали повернутися до своїх панів.

Усім учасникам війни оголошувалася амністія.

Польська шляхта отримала право повернутися до своїх маєтків, а селяни мусили повертатися до своїх панів та виконувати довоєнні повинності.

Православна церква урівнювалася в правах з католицькою.

У результаті Зборівського договору можна вести мову про утворення української козацької держави.

УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА

Назва держави: Держава Війська Запорозького
Столиця: м. Чигирин
Територія: Київщина, Брацлавщина, Чернігівщина
Адміністративно-територіальний устрій: Територія держави поділялася на 16 полків на чолі з полковниками. Полки ділилися на сотні. У межах полки чи сотні вся адміністративна, військова та судова влада належала полковникам та сотникам.
Форма державного правління: Держава Війська Запорозького була різновидом республіки.

У лютому 1651 р. поляки, порушивши Зборівський мир, напали на м. Красне (на Східному Поділлі). У цьому бою загинув брацлавський полковник Данило Нечай, а наступ польських військ гетьмана Калиновського був зупинений поблизу Вінниці загонами Івана Богуна.

Головні сили обох сторін зійшлися у грандіозній битві в червні 1651 р. під Берестечком на Волині (разом близько 300 тисяч вояків). У вирішальний момент козаків зрадили татари, що залишили поле битви і захопили в полон гетьмана Б. Хмельницького. Врятувати оточені українські війська вдалося талантом Івана Богуна, який вивів частину козаків з оточення. Це була перша поразка козацьких військ у національно-визвольній війні.

Улітку 1651 р. в Україну знову вторглися литовські війська князя Радзівілла. 6 липня 1651 р.у другій битві під Лоєвим козацькі війська були розбиті литовцями. Загинув соратник Б. Хмельницького козацький полковник М. Небаба.

Литовці, захопивши Чернігів і Київ, у вересні з’єдналися з польською армією Потоцького. І хоча Б. Хмельницькому вдалося зупинити наступ польсько-литовського війська під Білою Церквою, проте у складній воєнно-політичній обстановці він був змушений підписати невигідний для української сторони Білоцерківський мир.

МОЛДАВСЬКІ ПОХОДИ КОЗАКІВ

(1650 – 1653 рр.)

І похід (серпень-вересень 1650 p.). Українська армія під командуванням Б. Хмельницького й загони кримських татар захопили столицю Молдови Ясси. Молдовський князь В. Лупул відмовився від союзу з Польщею, уклав союз із Б. Хмельницьким і зобов’язався видати свою дочку Розанду за старшого сина українського гетьмана – Тимоша Хмельницького. Після поразки козаків 1у битві під Берестечком (1651 р.) Лупул відмовився від своїх зобов’язань. Проте козацька перемога під Батогом (1652 р.) змінила відносини між державами.

ІІ похід (липень-серпень 1652 p.). Українсько-молдовський союз поновлено, відбулося весілля Розанди і Тимоша. Проте у квітні 1653 р. Валахія і Трансільванія за підтримки Польщі здійснили в Молдові державний переворот і позбавили В. Лупула влади. Останній звернувся по допомогу до Б. Хмельницького.

ІІІ похід (квітень-травень 1653 р.). Козацьке військо під командуванням Тимоша Хмельницького повернуло владу В. Лупулові. Але козаки, бажаючи закріпити успіх, розгорнули наступ на Валахію, який завершився поразкою. Валаський похід українського війська спричинив формування антиукраїнського союзу в складі Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. У липні 1653 р. В. Лупула знову позбавили влади.

IV похід (серпень-вересень 1653 p.). Останній похід Тимоша Хмельницького на Молдову. Під Сучавою козаки потрапили в оточення, Тимош Хмельницький був смертельно поранений і помер за декілька днів. Козаки здалися на почесних умовах: вони залишали Сучаву та вивозили тіло Т. Хмельницького.

Отже, у підсумку молдавські походи не мали успіху й не дали бажаних результатів Б. Хмельницькому.

Гадяцький трактат

(16 вересня 1658 р.)

• Україна в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств під назвою «Велике князівство Руське» разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до Речі Посполитої на правах «як вільні до вільних і рівні до рівних».
• князівство мало свій суд, казну, монету, військо в 30 тисяч реєстрових козаків та 10 тисяч найманців, виборне довічне гетьманське управління, але самостійні зовнішні відносини з іншими державами заборонялись;
• православна віра урівнювалася в правах з католицькою, унія скасовувалась, проголошувалась свобода слова і друку, передбачалось заснування в Україні двох університетів, шкіл і друкарень;
• козацтву забезпечувалися давні права і привілеї, можливість отримати шляхетство, але відновлювалося велике землеволодіння та різноманітні повинності й податки селян і міщан.

Гадяцький договір викликав незадоволення частини козаків, які не хотіли бачити поляків своїми союзниками. У травні 1658 р. І. Виговський разом із загоном татар жорстоко придушив повстання полтавського полковника М. Пушкаря та отамана Запорозької Січі Я. Барабаша, які виступили проти союзу України з Польщею та за повалення влади І. Виговського.

Гадяцький договір так і не був реалізований, але призвів навесні 1659 р. до початку відкритої війни між Україною і Росією. Вирішальна битва відбулася в червні 1659 р. під Конотопом, де армія гетьмана І. Виговського посилена польськими і татарськими загонами завдала нищівної поразки 100-тисячній російській армії на чолі з князем Трубецьким і Ромадановським. Але скористатися результатами цієї перемоги І.Виговський не зміг, бо проти нього підняли заколот полковники Цюцюра, Золотаренко, Сомко. Також проти пропольської політики гетьмана виступила впливова частина козацької старшини на чолі з полковниками І. Богуном, П. Дорошенком, І. Іскрою та кошовим отаманом Іваном Сірком.

Переяславська угода

(1659 р.)

• московські війська розташовувалися в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані й мали утримуватись місцевим населенням;
• кандидатура гетьмана узгоджувалась із царем;
• заборонялися дипломатичні зносини гетьмана з іншими державами.

Переяславський договір викликав незадоволення Речі Посполитої. У 1660 р. спільні московсько-козацькі війська здійснюють похід на Польщу, що отримав назву «Чуднівська кампанія». У битві під Чудновим московсько-козацькі війська зазнають поразки і у результаті Ю. Хмельницький переходить на бік Польщі й підписує з нею Слободищенський трактат, який проголосив про вхід України до Речі Посполитої. У порівнянні з Гадяцькою угодою І. Виговського Слободищенський трактат Ю. Хмельницького значно обмежував права та свободи козацької України у складі Речі Посполитої.

Частина козаків на Лівобережжі підняла повстання, відмовилася визнавати владу Польщі й обрала собі нового гетьмана – Я. Сомка. У результаті Україна фактично поділилася на Правобережну та Лівобережну.

Правобережжя	Лівобережжя
Ю.Хмельницький правив до 1663 р., коли зрікся влади й постригся в ченці.	Я. Сомко правив до 1663 р. і був убитий козаками за наказом І. Брюховецького під час «Чорної ради» в Ніжині.
Гетьманування П.Тетері (1663-1665) П. Тетеря намагався в союзі з Польщею відвоювати Лівобережжя, але зазнав поразки. Під час його правління на Правобережжі польські війська грабували українські землі. Як наслідок у 1665 р. проти П. Тетері спалахнуло повстання й він утік у Польщу.	Гетьманування І.Брюховецького (1663-1668) І. Брюховецький був обраний гетьманом на «Чорній раді» у Ніжині («чорна» тому, що на ній був присутній простий народ – «чернь»). Трагічні події Чорної ради описав український письменник П.Куліш в романі «Чорна рада». У 1663 р. І. Брюховецький підписав з Московією Батуринські статті, але вже у 1665 р. він уклав з Росією інший договір – Московські статті, які значно обмежували автономію лівобережної Гетманщини. Московські статті (1665 р.) вибори гетьмана відбувалися лише за згоди царя; мос